Петро Барбон
| Петро Барбон | |
|---|---|
| італ. Pietro di Barbona | |
| Народження | 16 століття |
| Смерть | 1588 |
| Діяльність | архітектор |
| Архітектурний стиль | Відродження |
| Найважливіші споруди | Чорна кам'яниця |
Петро Барбон, Петро з Барбони[1] (італ. Pietro di Barbona; нар. ? — пом. 1588, Львів) — львівський архітектор.
Біографія[ред. | ред. код]
Скоріш за все, походив з місцевості Барбона в Італії (зокрема, так стверджував Тадеуш Маньковський). На думку Владислава Лозинського, був італійцем зі Швейцарії.[2]
Жив у Львові у 1550-ті—1580-ті роки. Не входив до створеного 1582 року цеху будівничих і, ймовірно, не приймав міського права (громадянства) Львова. Проживав у будинку на вулиці Краківській. Працював переважно спільно з Павлом Римлянином. Збудував коштом львівського міщанина, купця Давида Русина останню кондигнацію[3] вежі-дзвіниці при братській Успенській церкві, яка завалилась 1570 року.[4] Після позову Давида Русина до суду повернув йому 310 злотих.[5]
Збудував нову дзвіницю при братській Успенській церкві разом з Павлом Римлянином, що носить назву «вежа Корнякта». В. Лозинський припускав, що її взірцем була вежа S. Spirito у Римі, а Січинський вказував на подібність її з вежами костелів Мадонни дель Орто та святого Стефана у Венеції. У роках спорудив палац на площі Ринок, 6 у стилі італійського Відродження для купця Константина Корнякта (1571–1580, думка Владислава Лозинського і Богдана Януша). На замовлення міщанина Томаша Альберті облаштував монументальний колодязь на площі Ринок (не збережений). Завершено його 1589 року вже після смерті Барбона. Історик Денис Зубрицький приписував йому проект Успенської церкви, що не було підтримано істориками у подальшому. Барбон мав великий вплив на творчість українських архітекторів Павла Римлянина і Амвросія Прихильного. Зберігся заповіт Барбона від 1588 року, який для дослідників став основним джерелом відомостей.
Нащадки[ред. | ред. код]
У другій половині XVII століття деякі нащадки Петра Барбона поселяються до Остерського повіту Чернігівської губернії. Там поблизу села Зазим'я засновують скляний промисел — гуту. З часом асимілюються з місцевим населенням, через що у Зазим'ї стає поширеним прізвище Барбон.[джерело?]
Серед них можна виділити видатного історика Миколу Барбона та Ніну Барбон, яка під час ІІ світової війни брала участь в одній з підпільних київських організацій і була замучена німцями у 1943 році.[джерело?]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Львів: Світ, 2001. — 272 с. — С. 65. — ISBN 966-603-048-9.
- ↑ Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie… [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.] — S. 229.
- ↑ Redakcja. Dawid Tomasz albo Dawid Ftoma, także nazywany Dawid Rusin albo Dawidko // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. IV/1, zeszyt 16. — S. 462. (пол.)
- ↑ Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 58. — ISBN 5-7745-0316-X.
- ↑ Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie… [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.] — S. 230.
Література[ред. | ред. код]
- Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — 305 s. — S. 229—230;
- Łoziński W. Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku. Architektura i rzeźba. — Lwów, 1901. — S. 44—49;
- Mańkowski T. Barbon Piotr // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : PAU, 1935. — T. 1. — S. 299—300;
- Barbona, Barbon Pietro di // Wielka Encyklopedia Powszechna PWN. — Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1962. — T. 1. — S. 602;
- Барбон Петро // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 17.
- Барбон Петро // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Клишта П. Село Зазим'є на Київщині Історія. — Київ : Видавництво Кий, 2000. — С. 48. — 1500 прим.
- Козицький А. Барбон Петро // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 176. — ISBN 978-966-7007-68-8..
|
