Поворотний тиф

Поворотний тиф (лат. typhus recurrens) — збірна назва, що об'єднує епідемічний (переносник збудника — воша) та ендемічний (переносник збудника — кліщ) спірохетози, які протікають з чергуванням нападів лихоманки та періодів нормальної температури тіла.

Історичні факти

Поворотний тиф (Typhus recurrens), синоніми: епідемічний поворотний спірохетоз, поворотна гарячка. Викликається спірохетою, яку відкрив К. Обермайер 1868. Передається від хворої людини на здорову вошима і кліщами (в Україні лише вошима).

Хвороба існує здавна, але в самостійну нозологічну одиницю була виділена лише в сер. 19 ст. Точна реєстрація захворювань на П. т. в Україні провадиться з 1901. Окремі значні епідемічні вибухи в Галичині і на Буковині спостерігалися 1847 — 48, а також 1879 і 1907. У Сх. Україні в 19 ст. і на поч. 20 ст. великих вибухів П. т. не було, за винятком епідемії в Одесі 1863 — №. Тоді ж були епідемічні вибухи П. т. в Криму (Симферопіль, Ялта). Сер. захворювальність за рік на 10000: 1901 — 05 — 1,4; 1906 — 10 — 9,5; 1911 — 15 — 2,7; 1916 — 20 — 29,1; 1921 — 25 — 69,6; 1926 — 27 — 0,3.

Як видно, ч. захворювань на П. т. зростало за рос.-японської, першої світової й особливо громадянської війни, коли побут був дезорганізований, мед. і гігієничне обслуговування населення було недостатнє, не вистачало харч. продуктів, постійно переміщалися цивільні й військ. континґенти тощо.

В наступній діяґрамі наведені ч. захворювань на П. т. на 100 000 меш. на Центр. і Сх. Землях по роках з 1900 до 1924.

У 1925 — 27 захворювання на П. т. знизилися до 2 — 5 випадків на 100 000 меш. За наступних років П. т. з'являвся лише в поодиноких випадках і по 1940 зник зовсім. За другої світової війни знову були поодинокі випадки і невеличкі вибухи захворювань на П. т. Тепер на території всієї України ці захворювання не реєструються. В Західній Україні, як і в Польщі, захворювальність на П. т. була значно вища, ніж в Сх. Україні, і досягла вершка 1922, коли в Польщі на 100 000 меш. хворіло 1 488 і вмирало 29 осіб, а на Волині хворіло 349 і вмирало 10 осіб. У Криму П. т. давав такі показники на 100 000 меш.: 1913 — 20; 1924 — 31; 1925 — 31; 1926 — 33 і 1927 — 30. За місяцями середньоденні захворювання на П. т. розподілялися на Центр. і Сх. Землях, за даними 1902 — 14, так:

З діаграми видно, що максимум захворювань припадає на зимово-весінній період, а мінімум на літньо-осінній. Територіальні відміни на 1922: на Харківщині, Одещині, Полтавщині і Катеринославщині на 100 000 меш. хворіло 2 000 і більше осіб; на Київщині, Чернігівщині і в Криму — від 1 000 до 1 500, а на Волині і Поділлі від 500 до 1 000. П. т. в Україні завжди мав епідемічний характер, тобто зникав майже зовсім, а в період епідемій давав велику кількість захворювань.

Смертність від П. т. коливалася в Україні від 25 до 6 %. За спостереженнями, зробленими в Одесі, вона на 100000 меш. давала такі показники: 1901-05 — 2,1; 1906-10 — 8,8; 1911-15 — 2,8; 1916-20 — 39,8; 1921-25 — 68,4; 1926-27 — 0.

З цих даних видно, що смертність тим більша, чим сильніша епідемія. За другої світової війни великих епідемічних вибухів П. т. не було і смертність в Україні й всьому СРСР становила 0,55 — 1,48 %. Серед чоловіків вона була в Україні, як і по ін. країнах, значно вища (майже в два рази), ніж серед жінок, і збільшувалася з підвищенням віку.

Епідеміологія

Кліщі з роду орнітодорусів, що є резервуаром інфекції, зустрічаються у місцевостях із жарким кліматом (наприклад, у Середньоазіатських республіках). Передача інфекції відбувається при укусі кліща.

Патогенез

З вхідних воріт інфекції збудник потрапляє з крові у кровоутворюючі органи, печінку, центральну нервову систему. Антитіла, що утворюються в організмі, викликають розпад (лізис) спірохет, але їхня частина, зберігшись у вогнищі інфекції, потрапляючи у тік крові, викликає черговий напад хвороби.

Симптоми

Інкубаційний період 7-14 днів.

Початок хвороби гострий - з остуди та підвищення температури за декілька годин до 38,5-39,5°C. На місці укуса на шкірі, піднімаючись над поверхнею, утворюється папула темно-вишньового кольору. Під час першого лихоманкового нападу, що триває 2-3 дні, у хворого відмічаються слабкість, нездужання, біль у гомілкових м'язах, незначна жовтуватість шкіри, вуздечки язика та склер очей, помірне збільшення селезінки.

Наприкінці нападу температура критично падає до нормальних або субфебрильних цифр: зниження температури супроводжується рясним потовиділенням; настає покращення стану хворого - безлихоманковий період (апірексія).

Тривалість наступних нападів від 10-12 годин до 2-3 днів, періоди апірексії тривають від 1-го до 5-9 днів; усього під час хвороби буває 6-12, іноді 15-18 лихоманкових нападів.

На висоті лихоманкового нападу хвороби у мазку або товстої краплі крові виявляють спірохети; іноді їх вдається знайти й у безлихоманковий період.

Для картини периферічної крові характерні нормо- або лейкопенія, переважання у лейкоцитарній формулі лімфоцитів та моноцитів.

Діагностика

Для діагнозу важливі конкретна епідеміологічна ситуація, наявність нападів у перебігу хвороби та інші клінічні ознаки, наявність папули у місці укусу кліща. Виявлення спірохет підтверджує діагноз.

Диференційний діагноз проводять із малярією (особливо тропічною), бруцельозом, під час першого нападу із лептоспірозом.

Лікування

Хворих госпіталізують, призначають всередину тетрациклін по 0,3 г 4 рази на день (8-10 днів), десенсибілізуючі препарати (супрастин, дімедрол) та ністатин.

Література

• Г. Шульц, Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Брауде И. Возвратный тиф. К. 1946;
• Зюков А. Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. К. 1947;
• Руководство по инфекционным болезням. М. 1977.
• Довідник фельдшера/під ред. А.Н.Шабанова. - 4-е вид., стереотип. - М.: Медицина, 1984.

Посилання

1. Поворотний тиф.- Дитячі хвороби.
2. Тиф поворотний епідемічний