Пост-рок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гурт Mogwai, концерт 2007 року
Гурт Do Make Say Think, концерт 2007 року

Пост-рок — музичний напрямок, що характеризується використанням музичних інструментів, типових для рок-музики, однак, разом з тим, відрізняється ритмом, гармонією, мелодикою та іншими складовими, що властиві іншим музичним напрямкам.

Термін був введений британським критиком Саймоном Рейнольдсом (Simon Reynolds) в огляді альбому Hex гурту Bark Psychosis, що був опублікований у журналі The Wire у травні 1994[1] Сам критик так охарактеризував цей напрямок: «використання рок-інструментів для неро́кових цілей, використання гітар, для тембру і фактури більше ніж для рифів і поверкордів[2]»

Як і більшість подібних термінів, пост-рок описує творчість надзвичайно різних за характером звучання колективів, як наприклад Don Caballero та Mogwai, що мають дуже мало спільного окрім того, що обидві є інструментальними. У висліді цей термін викликав чимало критики[3]

Історичний нарис[ред.ред. код]

Пост-рок бере свій початок від творчості гуртів кінця 1960-х, таких як The Velvet Underground, що експериментували в авангардному напрямку, Public Image Ltd у їх альбомі Metal Box (1979)[4] та інших. Серед гуртів початку 1990-х років, впливовими для пост-року вважаються Talk Talk та Slint[5], а також Tortoise[6]

У кінці 1990-х центром пост-року стають Чикаго та Монреаль. В Канаді до пост-року відносять гурт Godspeed You! Black Emperor, а в Шотландії — Mogwai[7][8]

На початку 2000-х термін виходить із ужитку, через свою суперечливість та багатоманіття явищ, що він включає.[8] Зокрема цей термін відкидають і гурти, яким він приписувався, такі як Mogwai чи Tortoise.[9]

Музичні риси[ред.ред. код]

Гурт Sigur Rós концерт 2005 року, Рейк'явік.

Пост-рокове звучання може включати в себе риси ембіенту, джазу, електронної чи експериментальної музики.[8] Традиційна фактура поверкордів заміщається будь-якою іншою. Фактично, звернення до реґґі, хіп-хопу чи рейву, робить пост-рок м'якшим і позбавленим гостроти протестних настроїв. [10]

Переважно, пост-рокові композиції — це досить тривалі інструментальні композиції, що нерідко використовують багаторазово повторювані мотиви, тембральне розгортання, а також широкий динамічний діапазон, що дозволяє провести паралелі з творчістю Стіва Райха та Філіпа Гласса, які вважаються піонерами мінімалізму.[11].[1]

Вокал, якщо присутній, має досить незвичну функцію — він має інструментальне звучання і використовується радше як тембральна барва, ніж для експонування поетичного тексту. [8] Він досить м'який, одноманітний і може використовувати складні інтервальні ходи. Наприклад гурт Sigur Rós, що створив штучну хопладську мову (Hopelandic)[12], описує свою манеру, як «форму нерозбірливого вокалу, що вписується у музичну тканину як ще один інструмент».[13]

Також, замість типових для року куплетних форм, пост-рок гурти частіше використовують відкриті звукові простори (англ. soundscape). Як зазначає Саймон Рейнольд, «Еволюція гуртів через рок до пост-року часто призводить до зрушення від розповідних текстів через потік свідомості до тембру, розуміння голосу як інструменту». [14]

Деякі гурти, як Rachel і Clogs, комбінують пост-рок з академічною музикою, тоді як інші, такі як Godspeed You! Black Emperor за прозорістю фактури і повторюваністю музичної тканини наближаються до мінімалізму.[8] В той же час творчість гуртів Isis та Pelican характеризується змішуванням пост-року з важким металом. Їх звучання іноді характеризують терміном пост-метал. [15]

Пост-рок в Україні[ред.ред. код]

В Україні перші пост-рокові гурти почали з'являтись у другій половині 2000-них років: зокрема у 2007 році у Донецьку розпочав свою діяльність інструментальний проект Ігора Сидоренка Krobak, який у 2008 році випустив перший альбом The Diary of the Missed One під лейблом Cardiowave[16]. У 2007 році також зароджуються пост-рок гурти у Києві (Embilight[17] та Coala Pascal [18]) та Львові (Dracula drops D [19]). Пізніше пост-рок сцена України поповнюється такими колекитвами як Nice Wings, Icarus! (Київ, 2008 рік)[20], The Best Pessimist (Одеса, 2009 рік) [21] та вечность.слушать.ветер (Київ, 2009 рік) [22].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Simon Reynolds' article on post-rock
  2. using rock instrumentation for non-rock purposes, using guitars as facilitators of timbre and textures rather than riffs and power chords, цитовано за англійською вікедією
  3. Under the Radar interview with Dominic Aitchison
  4. Про це зазначається у в огляді журналу NME
  5. Abebe, Nitsuh. The Lost Generation
  6. [url=http://www.stylusmagazine.com/reviews/tortoise/a-lazarus-taxon.htm Review of Tortoise's A Lazarus Taxon]
  7. [http://deepfrybonanza.com/artnoise/?page_id=62 Constellation Interview
  8. а б в г д AllMusic summary of post-rock
  9. Hear & Now
  10. Reynolds, Simon. in Cox, Cristoph and Daniel Warner: Audio Culture: Readings in Modern Music. Continuum International, 359. ISBN 0-8264-1615-2.
  11. Henderson, Keith (June 2001) What Exactly Comes After Post-rock?
  12. Від слова англ. hope — надія
  13. «a form of gibberish vocals that fits to the music and acts as another instrument», цитовано з англійської вікіпедії з посиланням на Sigur Ros frequently asked questions
  14. Simon Reynolds. Audio Culture: Readings in Modern Music 2004 р., ISBN 978-0-8264-1615-5
  15. The alchemy of art-world heavy metal
  16. Krobak: із щоденника пост-року
  17. Embilight на Last fm
  18. Coala Pascal на Last fm
  19. Dracula drops D на Last fm
  20. Офіційний сайт Nice Wings, Icarus!
  21. The Best Pessimist на Last fm
  22. вечность.слушать.ветер на Last fm

Посилання[ред.ред. код]