Рок-музика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рок-музика
Стилістичні походження
Походження
початок 1960-их - США, Великобританія
Типові інструменти
Популярність всесвітньо, висока популярність після 1950-их
Похідні жанри Альтернативний рок - Важкий метал - Панк-рок
Піджанри
Арт-рок - Гаражний рок - Глем-рок - Гліттер-рок - Дезерт-рок - Детройт-рок - Джем-гурт - Дженгл-поп - Дівчачий гурт - Експериментальний рок - Інструментальний рок - Класичний рок - Краутрок - Пауер-поп - Пост-рок - Протопанк - Психоделічний рок - Серф - Софт-рок - Хард-рок - Хартленд-рок - Християнський рок - Group sounds
Споріднені жанри
Аборигенський рок - Анатолійський рок - Афро-рок - Блюз-рок - Бугалу - Джаз-фузія - Індо-рок - Кантрі-рок - Кумбія-рок - Медчестер - Мерсібіт - Неопрогресивний рок - Прогресивний рок - Пунта-рок - Раґа-рок - Раї-рок - Рокабілі - Рокосон - Самба-рок - Спейс-рок - Танго-рокеро - Фламенко-рок - Фолк-рок
Регіональні сцени
Австралія - Австрія - Аргентина - Бельгія - Білорусь - Боснія і Герцеговина - Бразилія - Великобританія - Вірменія - В'єтнам - Греція - Данія - Домініканська Республіка - Естонія - Замбія - - Ізраїль - Ісландія - Іспанія - Індія - Індонезія - Ірландія - Італія - Камбоджа - Канада - Китай - Куба - Латвія - Литва - Малайзія - Мексика - Непал - Нідерланди - Німеччина - Нова Зеландія - Норвегія - Перу - Південна Африка - Польща - Португалія - Росія - Сербія - Словенія - США - Таїланд - Татарстан - Угорщина - Україна - Уругвай - Філіппіни - Фінляндія - Франція - Хорватія - Чеська Республіка - Чилі - Швеція - Швейцарія - Югославія - Японія
Інші теми
Бек-біт - Рок-опера - Рок-гурт - Виконавці - Зала слави - Соціальний вплив

Рок-музика (англ. Rock) — узагальнена назва низки напрямків популярної музики другої половини XX століття, що походять від рок-н-ролу та ритм-енд-блюзу. Термін Rock очевидно є скороченням від Rock'n'roll і дослівно перекладається як «хитати(ся); трясти(ся)». Також «роком» називають своєрідний спосіб життя деяких шанувальників рок-музики, що переріс у субкультуру.

Рок-музика має велику кількість напрямків: від танцювального рок-н-ролу до металу. Зміст пісень варіюється від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого і філософського. Часто рок-музика протиставляється поп-музиці (т.зв. «попсі»), хоча чіткої межі між поняттями «рок» і «поп» не існує, і немало музичних явищ балансують на грані між ними.

Основні центри розвитку рок-музики — західна Європа (особливо Великобританія) і США, внаслідок цього більшість текстів пісень написана англійською мовою. Проте, хоча, як правило, з деяким запізненням, національна рок-музика з'явилася практично у всіх країнах. Українська рок-музика з'явилася за часів СРСР в кінці 1960-х років.

Термін «рок-музика» дуже розмитий і його межі дуже важко визначити. Інколи його використовують для опису досить слабкопов'язаних напрямків, таких як соул та Важкий метал. Належність деяких стилів музики до рок-музики заперечується. При визначенні належності того чи іншого напрямку до рок-культури, користуються соціальним та музичним факторами.

Зміст

Загальні риси[ред.ред. код]

Музичний фактор[ред.ред. код]

Рок-музика зазвичай виконується рок-групою, що складається з вокаліста, гітариста (як правило, що грає на електрогітарі), бас-гітариста і барабанщика, іноді також клавішника. В окремих випадках може бути присутнім також саксофон, губна гармоніка, акордеон та інші інструменти.

Відмітні риси рок-музики — одноманітний ритм з сильним бек-бітом, що підтримується барабанами, та електрогітарою (часто — з ефектом дісторшн). Сольні епізоди також виконуються на електрогітарі. В гармонічному та мелодійному відношенні ранній рок-музиці в основному характерна блюзова гармонія, однак в пізніший період спостерігається значна різноманітність музичних рис. Характерною рисою рок-музики, також є її колективність — рок-музика часто є продуктом колективної творчості, а створення і виконання музики є нерозривним процесом.

Також необхідними вимогами для виконання рок-музики музиканти вважають віртуозну техніку, зіграність, вміння передати «драйв» (Drive), особливе вокальне мистецтво, майстерність імпровізації, володіння формою, наявність особливого «блюзового відчуття» (Blues Feeling)[1].

Соціальний фактор[ред.ред. код]

Соціальний вплив рок-музики як культурного явища вважається дуже значним. Рок-музиці приписують зупинку війн та поширення миру й взаєморозуміння, але водночас і розтління молодих людей і розповсюдження морального розкладу в суспільстві. Як зазначає А. Козлов,

"Рок — це, з одного боку, рупор молоді, музичне втілення суперечливих настроїв, які її роздирають, конфлікту із загальноприйнятими нормами. З іншого боку, рок — один з інструментів шоу-бізнесу, направлений на комерційний прибуток в індустрії розваг. Ця подвійна природа й обумовлює суперечності, "спіральність" розвитку жанру. По суті справи, вся історія року складається зі схожих циклів, на початку кожного з яких — бунт, протест, народження нових стилів і нових цінностей, виникнення груп і виконавців-основоположників стилю (1955, 1967, 1977 .), а потім — поступовий процес «приручення», комерціалізації, виникнення вторинних рок-груп, адаптації до способу життя"[2].

Рок-музика як культурний феномен породила так званий «рок-н-рольний спосіб життя», певний стиль поведінки і систему життєвих цінностей, свого роду філософію. Проте, виникнувши на основі різних жанрів рок-музики, субкультури деколи мають мало схожого. Рок-музика володіє великою енергією («драйвом»), яка захоплює. Вона може дати особі свободу від усталених суспільних принципів і стереотипів, від навколишньої дійсності.

З іншого боку, людина, зосереджена на рок-культурі, може остаточно відгородитися від зовнішнього світу, ускладнюючи становище вживанням алкоголю і наркотиків, що сприяє руйнуванню особи. Нерідко це явище ставлять в провину рок-музикантам.

Передумови появи рок-музики[ред.ред. код]

Музей Рок-н-ролу в Клівленді, США

Повоєнний розвиток зарубіжної музичної культури відбувався в умовах поглиблення розколу світу, посилення боротьби між двома соціально економічними системами, воєнно-політичними блоками, розв'язання «холодної війни», атомного психозу, ідеологічно-культурного протистояння. Перед людством, яке понесло нечувані людські, матеріальні і духовні втрати в роки другої світової війни, постали масштабні завдання підняти з руїн матеріальну культуру, залікувати рани духовності та цивілізації.

Найхарактернішим для культури цього періоду стає подальший розвиток так званої «масової культури», тиражування культури «серійного виробництва», чому суттєво сприяв Науково-технічний прогрес, що приніс революційні зміни в області ЗМІ (зокрема бурхливий розвиток телебачення, радіо, звукозапису, кіно). На відміну від комуністичних країн, де масова культура жорстко регламентувалася ідеологічними настановами компартії, в капіталістичних країнах розвиток масової культури був тісно пов'язаний з комерційною індустрією розваг.

В той же час демократизація культури, її «серійність», породжує певні специфічні проблеми для функціонування культури. Відбувається процес відчуження культури, що породжує в надрах масової культури феномен контркультури — субкультури протестного, бунтівного напрямку. У другій половині XX століття такою контркультурою стає рок.

Перші кроки рок-музики[ред.ред. код]

Початком рок-музики є поява рок-н-ролу, що увібрав у себе риси блюзу, ритм-енд-блюзу, бугі-вугі, джазу і кантрі.

Значний вплив на рок-н-рол зробили блюзові виконавці Роберт Джонсон, Лідбеллі, Мадді Уотерс. Назва «рок-н-рол» походить з пісень ґоспел-виконавців 40-х років і, бувши по суті закликом до танцю, є сексуальним закликом. Вперше вираз з'явився в пісні «Good Rocking Tonight» Роя Брауна 1947 року. У 1949 році виходить пісня «Rock And Roll» Вайлд Білла Мура.

Розвиток раннього рок-н-ролу пов'язаний в основному з американськими виконавцями, проте встановити, яка пісня або пластинка може вважатися першою в жанрі, практично неможливо. Серед можливих варіантів — сингл «Fat Man» Фетса Доміно, що вийшов 1950 року. Згідно з іншими версіями, першим рок-н-рольним записом є «Rocket 88», записана 1951 року Jackie Brenston and his Delta Cats.

Рок-н-рол в кінці 50-их[ред.ред. код]

Докладніше: Рок-н-рол

Серед тих, хто заклав основи рок-н-ролу як повноцінного жанру, найважливішими виконавцями є Фетс Доміно, Бо Діддлі і Чак Беррі. Чак Беррі почав серйозно займатися музикою 1953 року, а в 1955 вже записав перший сингл. Чак Беррі поклав початок рок-стилю в текстах пісень, іміджі та грі на гітарі.

Серед інших впливових афроамериканських музикантів в жанрі рок-н-ролу слід виділити Літл Річарда, який вплинув на подальше формування гаражного року і протопанку, оскільки його манера співу і гри на піаніно була значно агресивнішою і напористішою, ніж у конкурентів.

Спочатку рок-н-рол вважався специфічною музикою, характерною тільки для афроамериканської аудиторії. Проте вже з'являлися перші білі артисти, що виконували рок-н-рол. Проривом рок-н-ролу в мейнстрім стала пісня Білла Хейлі «Rock Around The Clock». Проте титул «короля рок-н-ролу» завоював інший білий артист — Елвіс Преслі. Попри те, що його популярність і культовий статус багато в чому перевищували реальну якість його робіт як порівняти з платівками чорних колег, Елвіс Преслі став першим, хто записав рок-н-рол на одному з ними рівні (коли ді-джеї ставили його перші записи в ефір, вони спеціально попереджали, що це співає білий артист).

Іншим знаменитим білим виконавцем рок-н-ролу став Джері Лі Люїс, який отримав прізвисько «Killer» за несамовиту манеру виконання і гри на піаніно. Трохи пізніше стала з'являтися м'якша форма «білого» рок-н-ролу, пов'язана перш за все з іменами Бадді Холлі й Everly Brothers.

Рокабілі[ред.ред. код]

Докладніше: Рокабілі

На основі синтезу рок-н-ролу і кантрі (особливо його південного різновиду — хіллбілі) з'явилася особлива течія рок-музики — рокабілі. Найвідоміші її представники в 50-их — Еді Кокрен, Джин Вінсент і Карл Перкінс. Серед перших зразків рокабілі виділяються деякі ранні записи знаменитого кантрі-співака Джоні Кеша. Чималий вплив на жанр зробили перші сингли Чака Беррі («Maybellene») і Елвіса Преслі («Thats All Right (Mama)»). Музика рокабілі знов стала популярною в 80-их роках. Серед представників нео-рокабілі — Stray Cats, The Cramps, Heavy Trash.

Рок-н-рол в Англії[ред.ред. код]

Хоча аж до появи біт-музики Англія в області рок-музики не могла скласти Америці ніякої конкуренції, перші рок-записи стали з'являтися тут вже в 50-х роках. Якщо в Америці рок-н-рол розвивався в тісному зіткненні з кореневими жанрами блюзу і кантрі, то на англійський рок-н-рол справив найбільший вплив скіффл, зокрема, один з відомих виконавців скіффла Лонні Донеган. Першими виконавцями рок-н-ролу, які змогли змагатися в англійських чартах з американськими виконавцями, стали Кліфф Річард і The Shadows. Перший англійський рок-н-рольний хіт — «Move It» Кліффа Річарда. Серед скіффл-груп, що з'явилися у той час, була і перша група Джона Леннона The Quarrymen.

Рок-музика 60-х років[ред.ред. код]

На межі десятиліть: Серф[ред.ред. код]

1957 року була записана композиція «Rumble» гітариста Лінка Рея, в якій вперше був використаний ефект фазз (англ. fuzz) на гітарі; таким чином, від цієї пісні в якійсь мірі походять всі «важкі» жанри рок-музики, зокрема, хеві метал і панк-рок.

Лінк Рей разом з Діком Дейлом і The Surfaris поклав початок новому жанру інструментального танцювального рок-н-ролу — серфу, заснованому на гавайському звучанні гітари, зазвичай з ефектом вібрато; цьому напрямку характерні також швидші темпи і деякі інновації в партії ударних. Першим серф-записом вважається «Bulldog» The Fireballs, а ключовими представниками — The Ventures, The Chantays, в Англії — The Shadows. Трохи пізніше інструментальний серф поступився місцем вокальному серф-попу, відомі представники якого, Jan and Dean і The Beach Boys, дещо уповільнили темп й додали соковитих гармонізацій; ця манера називалася «Каліфорнійським звуком». Вплив звуку серфа породив серф-рок, який суміщає традиційну рок-музику і серф-звучання; серф-рок пісні зустрічаються у безлічі виконавців.

Перша половина 1960-их[ред.ред. код]

На основі ритм-енд-блюзу, рок-н-ролу і соулу не без впливу народної британської музики в Англії стали з'являтися групи, що грали нову форму танцювальної музики — біт-музику. Серед піджанрів біта виділявся мерсібіт, типовими прикладами якого є записи Gerry & The Pacemakers, The Searchers, Rory Storm and the Hurricanes і ранні записи The Beatles. Саме The Beatles зі своїм синглом «I Want To Hold Your Hand» змогли вперше потіснити в американських чартах американських же виконавців, поклавши початок так званому «британському вторгненню» (англ. British Invasion). Паралельно з цією формою музики в Америці розвивалися місцеві стилі на основі фолка і кантрі — найважливішою з них став фолк-рок.

Британське вторгнення[ред.ред. код]

Терміном «британське вторгнення» прийнято називати проникнення популярної британської музичної культури на територію США. The Beatles, з успіху синглів яких і почався новий етап рок-історії, закріпили успіх «висадкою» на американський берег в лютому 1964 року. The Beatles вже в ранні роки були принципово новим явищем — в них з'єднувалися надзвичайна музична плідність і принципово новий імідж (не просто автор-виконавець з групою, а четверо яскравих осіб, група, де кожен співає і кожен здатний скласти хіт). Популярність гурту The Beatles, що охопила практично весь світ (її початком можна приблизно вважати виступ на шоу Еда Саллівана 1964 року) поклала початок небувалому для того часу явищу — «бітломанії». Услід за The Beatles набули популярності і низка інших британських груп. Музичне життя Британії почало розвиватися, відкривалися нові музичні клуби, а біт-музика ставала все різноманітнішою.

Біг-біт і мерсібіт[ред.ред. код]

Ряд представників «британського вторгнення» продовжували грати музику у дусі ранніх робіт The Beatles — легкий, м'який, мелодійний біт. Найуспішнішими в даному напрямі виявилися The Searchers (що вважалися другою по значущості мерсібіт-групою), Hermans Hermits, Manfred Mann, The Hollies. Також значним гуртом, який грав мелодійний біт з елементами фолка були The Zombies (їх найвідоміший хіт — «She's Not There»).

Ритм-енд-блюз і блюз-рок[ред.ред. код]

Низка гуртів «британського вторгнення» більшою мірою, ніж інші, підпали під вплив ритм-енд-блюзу. Зокрема, з виконання ритм-енд-блюзу починали The Yardbirds. На початку існування групи в її складі був гітарист Ерік Клептон, який швидко покинув колектив; на зміну йому прийшов Джеф Бек, якого у свою чергу змінив Джиммі Пейдж. Всі троє лід-гітаристів, що пройшли через Yardbirds, стали першим поколінням «гітарних героїв» — гітаристів, що вийшли на передній план, які привертали все більшу увагу і мали власних шанувальників.

Сильний вплив ритм-енд-блюзу випробували також The Animals, які використовували як сольний інструмент орган. Вони записали кавер-версію народної пісні «House Of The Rising Sun», що стала однією з найчастіше виконуваних пісень у рок-музиці.

Проте найвпливовішою гуртом, що виник на основі ритм-енд-блюзу і впродовж всієї своєї кар'єри повернувся до блюзових коренів, стали The Rolling Stones. Їх імідж був значно агресивнішим, «бруднішим», ніж у The Beatles і мерсібіт-груп; звучання і проблеми, що вони піднімали в піснях, також демонстрували новий підхід до музики.

Поява жорсткої музики[ред.ред. код]
Докладніше: Мод-рух
The Who у 1975 році

Хоча The Rolling Stones, зокрема, їхній хіт «(I Can't Get No) Satisfaction» звучали для свого часу і на фоні мерсібіту незвичайно важко, «важка» музика і класичний рок взагалі традиційно беруть початок з синглу групи The Kinks «You Really Got Me». Тут вперше в рок-музиці були використані «важкий» гітарний риф і соло фузз-гітари. Перші альбоми The Kinks відрізнялися, разом з обваженим біт-саундом, також гостросоціальними текстами. Ідеологічно вони стали одними із засновників субкультури модів (найпопулярніша вона була в середині 1960-их, прийшовши на зміну тедді-боям).

Головними ідеологами руху модів стала група The Who. Перші їх два альбоми є одними з найжорсткіших записів свого часу, а на сцені вони відрізнялися скаженою енергетикою і тим, що вперше стали крушити на сцені гітари. Також The Who вважаються одними з першопрохідців використання нойза і фідбека в рок-музиці, а деякі їх тексти були досить вільними для свого часу. До музики The Who вперше був застосований термін пауер-поп.

Серед ідеологів мод-руху варто також згадати The Pretty Things і The Small Faces. Ці групи грали жорсткий варіант ритм-енд-блюзу, нерідко з гостросоціальними текстами.

Нарешті, осібно серед британських першопрохідців жорсткої музики стоять The Troggs — серед усіх гуртів британського вторгнення вона була найближча до гаражного року.

Поява фолк-року[ред.ред. код]

Докладніше: Фолк-рок

Хоча за часів піку «британського вторгнення» місцева музика в Америці була витиснена з хіт-парадів, тут продовжувала розвиватися власна рок-сцена. На основі саунда вокальних фолк-груп і фолк-виконавців 30-50-их років (не без впливу блюзу) створювали свою музику фолк-виконавці початку 60-х, впливовим з яких був Боб Ділан. Він наочно продемонстрував своєму поколінню, що в популярній музиці можна говорити не тільки про любов чоловіка і жінки, але зачепити й множину інших тем, зокрема філософських і соціальних.

У 1965 році The Byrds поклали початок власне фолк-року — з вокальними гармоніями на основі ідей фолкових вокальних груп і ущільненим в порівнянні з акустичними фолк-виконавцями гітарним саундом. Характерним для фолк-року був також соціальний підтекст пісень. У 1964 році Боб Ділан також перейшов від акустичного до фолк-рокового звучання, ставши знаковою фігурою рок-музики і записавши одну із знаменитих рок-пісень «Like A Rolling Stone». Buffalo Springfield стали другою по значущості фолк-рок-групою Америки, поклавши початок кантрі-року. Чималий внесок в розвиток жанру внесли Ніл Янг, Simon & Garfunkel, Джоні Мітчелл.

У Британії з'явилася також своя фолк-рок-сцена, представниками якої є Fairport Convention, Steeleye Span, Lindisfarne, Pentangle. Їх стиль також прийнято називати електрік-фолк; мотиви британської фольклорної музики тут поступово стали переважати над американським корінням. Одна з гілок розвитку електрік-фолка, засновником якої є Алан Стівелл, поклала початок кельтському фолку.

Американський поп-рок[ред.ред. код]

На основі фолк-рокового саунда в Америці 19651966 роках став формуватися ранній поп-рок, найважливішими представниками якого стали The Lovin Spoonful, The Turtles, The Grass Roots, The Mamas And The Papas (останні вважаються одними з впливових вокальних поп-груп 60-их). Поп-рок був гармонійно і музично орієнтований на фолк-рок, але не без впливу серф-попа (в основному The Beach Boys).

Гаражний рок[ред.ред. код]

Докладніше: Гаражний рок

Крім тієї музики, яка потрапляла в чарти і на телебачення, в початку-середині шестидесятих почав розвиватися і своєрідний андерграунд: групи, котрі репетирували найчастіше в гаражах і записували брудні і галасливі пластинки. Не всі представники гаражного року орієнтувалися на жорстку музику, проте найбільш безкомпромісні з них вважаються першими прото-панк-музикантами. Багато хто з представників гаражного року не випустив навіть одного повноцінного альбому, тому вишли і продовжують виходити серії збірок, присвячені гаражу і включаючі сингли, живі записи і інші рарітети; найвідоміші з них — Nuggets, Pebbles.

Витоки гаражного року[ред.ред. код]

Думки з приводу того, яку пісню вважати першою в жанрі гаражного року, розходяться. Серед варіантів — «Rumble» Лінка Рея, «Jenny Lee» Jan and Dean, «Dirty Robber» The Wailers. Серед попередників прото-панка слід назвати і Літтл Річарда, і Джеррі Лі Льюіса. У 1962 році записується головний гаражний стандарт — «Louie Louie» The Kingsmen (кавер-версія забутого рок-н-ролу 1956 року, що трохи раніше популяризував у вузьких кругах The Wailers), що став одній з найпереспівуваніших пісень в рок-музиці і особливо в альтернативному року.

Розквіт гаражного року[ред.ред. код]

З початком британського вторгнення гаражні рокери Америки отримали зразок для наслідування — британські групи. Розквіт гаражного року припадає на середину десятиліття. Серед ключових груп напряму — The Sonics, що записували божевільний рок-н-рол з гранично обваженою гітарою, і саксофоном, The Seeds, що грали м'якшу музику з використанням органу, а також The Standells, Kenny and the Kasuals, The Music Machine, The Knickerbockers. Зрідка окремі пісні гаражних груп ставали хітами: так сталося з «Psychotic Reaction» Count Five, «96 Tears» ? And The Mysterians, «Dirty Water» The Standells. Окремо серед гаражного року стоїть Monks — група, чиє оригінальне звучання (хаотична гітара, фідбек, божевільні тексти, дивні аранжування) не має близьких аналогів у 60-ті роки. В цілому імідж і музика значної частини гаражних команд зробили сильний вплив на подальший розвиток прото-панка і панк-рока.

Фрікбіт[ред.ред. код]

Спорідненим по відношенню до гаражного року був і англійський напрям фрікбіт, представлений групами The Primitives, The Faires, The Misunderstood. Він став свого роду андерграундною реакцією на «бітломанію» і «британське вторгнення», а звучання фрікбіта було близьким до гаражного року, але з великим впливом біта і мод-культури.

Серед інших регіональних гаражних сцен примітною була японська, така, що отримала назву «Group sounds».

Середина 60-их: початок інновацій в рок-музиці[ред.ред. код]

Поява психоделічного року[ред.ред. код]

В кінці 1965–1966 роках в Америці став формуватися новий музичний жанр — психоделічний рок. Основою для нього стали, з одного боку, музичні пошуки гаражних груп, з іншого боку — розвиток фолк-року. Термін вперше був застосований по відношенню до фолкової групи Holy Modal Rounders; однією з перших гаражних психоделічних груп (і першою, такою, що використала слово «psychodelic» в назві альбому) стали The 13th Floor Elevators; першим психоделічним хітом прийнято вважати «Eight Miles High» The Byrds. Основами зростання психоделічної культури стали розвиток субкультури хіппі і наркотики (перш за все галюциногени) — зокрема, ЛСД, меськалін і навіть марихуана. Характерними для жанру стали «містичні» звучання і тексти пісень і, нерідко, філософія хіппі (зокрема ідеали любові і пацифізм).

Однією з передумов формування психоделічної культури Британії стало розповсюдження елементів індійської (рага) і іншої етнічної музики у груп британського вторгнення. Вперше індійські мотиви були використані The Yardbirds і трохи пізніше розвинені The Kinks. Вперше використовували індійський інструмент ситару в записах The Beatles, пісні яких і стали найвідомішим випадком використання індійських мотивів в психоделічному року.

В цілому ранній британський психоделічний рок відрізнявся меншим, в порівнянні з американським, впливом фолка, він розвивався за рахунок традицій британської рок-музики і поп-року. При рівній увазі до експерементування зі звуком (у чому групи по обидві сторони Атлантики влаштували негласне змагання), для ранньої британської психоделії менш характерною була імпровізація.

Інші інновації[ред.ред. код]

Відштовхуючись від музичних ідей психоделічного року, Френк Заппа в 1966 році заклав своїм дебютним альбомом основи рок-авангарду — експериментальної музики, нерідко з сатиричним або навіть антисоціальним підтекстом.

Для британської музики того ж часу були характерні інновації в області поп-року. The Kinks, пішовши від жорсткого гітарного звучання, прийшли до поп-рок-музики з сильним впливом мюзик-холу і без елементів психоделії, яка отримала назву бріт-поп і відродилася в 1990-их роках. Елементи ідей The Kinks використовували багато груп британського вторгнення. У 1965 році The Beatles також пішли по шляху вдосконалення свого раннього звучання. Їх роботи 1965—1966-их років поєднували елементи ранньої психоделії, бріт-попу і біта; при цьому аранжування не були строго прив'язані до складу групи, яка почала активно використовувати студійні можливості. Ці роботи стали одним з еталонів поп-рок-музики.

Друга половина 1960-х. Розквіт класичного року[ред.ред. код]

Хоча чіткого розділення музики 1960-их років на декілька пластів не існує, саме період з 1966 по 1969 роки прийнято вважати часом найбільшого розквіту так званого «класичного року» — цей умовний термін включає всі основні напрями музики 60-их, починаючи з «британського вторгнення» (у широкому сенсі він включає також хеві-метал і арт-рок 70-их). 1967 рік традиційно вважається найкращим роком в історії рок-музики — роком, коли з'являлися найбільші твори в жанрі поп-рока, психоделічного року, бріт-попа, блюз-рока, і одночасно вже розвивався ранній музичний андерграунд.

У розвитку музики кінця 1960-х особливо яскраво виявилися характерні для 1960-х років тенденції до збільшення її ролі в суспільстві: з ще одного засобу розваги рок-музика стала феноменом контркультури. З рок-музикою пов'язані рух хіппі в Америці, Молодіжна революція в Європі. Музика стала нерозривно пов'язана з суспільним протистоянням війні у В'єтнамі.

У якійсь мірі музика 1966–1969 років заклала основи для всіх подальших досягнень рок-музики.

Розквіт психоделічного року[ред.ред. код]

Докладніше: Психоделічний рок
Загальні риси[ред.ред. код]

Психоделічна музика стала головним символом рок-музики кінця 1960-их і основою для більшої частини музичних інновацій того часу. До 1967 року жанр остаточно сформувався, і так або інакше з ним стикалися всі (за рідкісними виключеннями) головні рок-групи того часу. Метою саунда психоделічного року стала спроба виразити наркотичні враження музичними засобами. Психоделічна культура Америки ще міцніше зрослася з субкультурою хіппі, для британської була характерна менша імпровізація. Апогеєм американської психоделії кінця 1960-их став легендарний фестиваль у Вудстоці, що почався 15 серпня 1969 і що отримав назву «Три дні миру і музики».

Американський психоделічний рок[ред.ред. код]

В американській психоделії більшою чи меншою мірою виявлявся вплив її витоків — фолк-року (у загальному звучанні) і гаражного року (у експериментальності і імпровізації). Ряд значних груп зберегли тісніший зв'язок із з фолк-роком. Перш за все, це «Love» — перший «білий» гурт з афроамериканцем в складі і один з перших колективів хіппі-сцени, що з'явилися на крупному лейблі. Проте, популярніші надалі стали також близькі до фолкових витоків Jefferson Airplane.

Однією з впливових американських груп були The Grateful Dead, звук яких був ближчий до ритм-енд-блюзу, проте відрізнявся наявністю елементів безлічі інших стилів — фолка, джазу, кантрі. Вони знамениті унікальними «живими» виступами, які перетворювалися на довгі гіпнотичні джеми. Групі The Doors вдалося стати не тільки музичним явищем, але і культурним феноменом. У саунді групи відсутній бас, упор був зроблений на гіпнотичні органні партії і (у меншій мірі) оригінальні гітарні партії. Проте популярності The Doors багато в чому сприяла унікальна харизматична особа і глибока лірика їх лідера Джима Моррісона.

Ряд провідних психоделічних артистів орієнтувалися на «чорну» музику — ритм-енд-блюз, соул, блюз-рок. Соул зробив сильний вплив на Дженіс Джоплін, владарку унікального «блюзового» голосу, що записала ряд альбомів з різними складами (зокрема Big Brother & the Holding Company). Ще важливішим явищем в рок-музиці стала творчість Джиммі Хендрікса, який багатьма вважається найбільшим гітаристом в історії рок-музики. Його музика була орієнтована, з одного боку, на психоделію, з іншої — на гранично обважений блюз-рок. Протяжні, пристрасні, віртуозні соло Джиммі Хендрікса відкрили нові можливості для використання гітари в рок-музиці, а його саунд був вже зовсім близький до хард-року.

У другій половині 1960-их відішли від серф-попа The Beach Boys, що стали однією із знакових груп американської психоделії. У 1969 році завдяки Вудстокському фестивалю став популярний гітарист Карлос Сантана, який став засновником особливого жанру, — латино-року. Продовжував розвиватися і гаражний психоделічний рок (групи The Electric Prunes, Tomorrow, Strawberry Alarm Clock).

Британський психоделічний рок[ред.ред. код]
Гурт Cream

На відміну від американського, британський психоделічний рок розвивалася за рахунок не стільки нових груп, що слідували цій течії, скільки експериментів провідних груп «британського вторгнення».

The Beatles випустили концептуальний альбом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band», що став одним з впливових в рок-музиці взагалі. Для цього і наступного реліза The Beatles, крім елементів психоделії в музиці, були характерні своєрідні, нерідко фантасмагоричні тексти. Багато інших британських груп також випустили цікаві психоделічні (нерідко концептуальні) роботи — серед них The Who, The Yardbirds, The Hollies. Менш вдалим вийшов психоделічний експеримент The Rolling Stones. The Pretty Things в 1968 році записали першу в історії рок-оперу — психоделічний альбом «S.F.Sorrow». Шотландський виконавець Donovan виконував м'який психоделічний рок з впливом фолка. Утворена в 1966 році група Cream тяжіла до важкого звучання на основі блюз-рока з елементами психоделії, і іноді Cream, а не Led Zeppelin, називають першою групою хеві-метала.

Проте в Англії формувалася і нова чисто психоделічна сцена, хоча багато цікавих її представників не добилися широкого визнання — серед них Traffic, The Nice, Tomorrow, High Tide. Самою знаковою англійською психоделічною групою стали Pink Floyd; для їх психоделічних робіт характерні своєрідний гітарний саунд, незвичайні музичні структури, покликані передати відчуття ЛСД-тріпа.

Андерграундна музична культура[ред.ред. код]

Хоча спочатку психоделічний рок був близький до гаражного, до моменту розквіту культури хіппі на основі пошуків гаражних груп вже сформувалася альтернативна музична культура.

Одній з найбільш значних і впливових груп 60-их стали The Velvet Underground. Їх музика і ідеологія 1966—1967-их років була відверто протилежна ідеалам хіппі. Випущений мізерним тиражем дебютний альбом групи з тягучими, похмурими піснями і текстами, присвяченим безстороннім і «крамольним» для того часу темам, фактично поклав початок всьому напряму альтернативного року. На другому альбомі Velvet Underground заклали основи використання нойза і фідбека в музиці. Надалі група стала записувати м'якшу музику, проте успіх і визнання прийшли до неї вже значно пізніше.

Розвивався і рок-авангард, лідером якого, крім Френка Заппа, став його друг Captain Beefheart, музика якого була більш наближена до блюз-року. Серед примітних авангардних артистів — гаражна група The Fugs. Своєрідний внесок до розвитку авангардної музики внесла дівоча група The Shaggs, що вважається «найкращою з гірших груп в історії року».

Розвиток гаражного року, а саме його найжорсткішого напряму — прото-панка, привів до появи в кінці 60-их найагресивніших і важчих його представників, що вже впритул наблизилися до панк-року. Це групи «детройтськой школи» гаражного року — MC5 і The Stooges, чиї альбоми були жорсткими, похмурими і відкрито протистояли музичному мейнстріму. Лідером The Stooges був Іггі Поп, котрий пізніше прославився і як сольний артист.

Всі андерграундні артисти другої половини шестидесятих — Captain Beefheart, MC5, The Stooges, Velvet Underground — зробили величезний вплив на подальший розвиток панка і альтернативної року.

Кінець десятиліття[ред.ред. код]

Багато груп «британського вторгнення» до кінця десятиліття вже припинили активну творчу діяльність або ж просто не представляли ніякого інтересу. Проте найзнаковіші групи шістдесятих продовжували розвиватися. Свої найкращі роботи в жанрі ритм-енд-блюзу записали в кінці десятиліття The Rolling Stones. Ранній пауер-поп The Who відійшов від канонів прото-панка — була записана одна з перших рок-опер «Tommy». Розвивалися The Kinks, The Pretty Things. The Beatles розпалися в 1969 році, після запису ще декількох значних поп-рокових пластинок.

Продовжують розвиватися музичні напрями, що зародилися ще в першій половині 60-их. Так, з'являється ряд відомих груп, чия музика заснувала на блюзі: Free (утворена за участю ведучого британського ритм-енд-блюз-виконавця Алексіса Корнера), Fleetwood Mac, основу якої становили музиканти, що працювали з іншою «іконою» ритм-енд-блюзу — Джоном Мейоллом. Продовжується розвиток фолк-року: вдалі пластинки записує фолк-рок-група з сильним впливом ритм-енд-блюзу Creedence Clearwater Revival; виходять перші роботи англійської фолк-групи Jethro Tull з своєрідним, заснованим на використанні флейти звучанням. Цікаві пластинки в жанрі поп-рока створюють The Move. У 1967 році починається кар'єра знаменитого співака Леонарда Коена.

У 1969 році з'являються перші представники нових жанрів — хеві-метала і арт-рока. Саме появу і розквіт цих жанрів можна вважати знаком фіналу епохи 1960-х в рок-музиці і початку 1970-х.

Рок-музика 70-их років[ред.ред. код]

Нові жанри рок-мейнстріма[ред.ред. код]

З початком 70-их років багато жанрів, що були популярними в 1960-их роках, відходять на другий план. Найбільшим комерційним успіхом починають користуватися нові жанри — в першу чергу хард-рок (ранній метал), прогресивний рок (арт-рок) і глем-рок — хоча останній є дуже широким музичним напрямом. Ряд жанрів (наприклад, бріт-поп, поп-рок, фолк-рок) відходять на задній план або піддаються значним змінам.

Виникнення і розвиток хард-року[ред.ред. код]

Докладніше: Хард-рок
Формування жанру[ред.ред. код]

Ряд груп, які намагалися на основі блюз-рока створити «важкий» гітарний саунд, вже в другій половині 1960-их заклали основи стилю, що отримав назву хард-рок.

Серед головних передвісників хард-року в 1960-их роках — ранні The Kinks, The Who, пізніше — The Yardbirds, Cream і Джиммі Хендрікс. Впритул наблизилися до основ жанру і інші менш відомі групи другої половини 60-их — Iron Butterfly, Blue Cheer. Так само дуже важливу роль в становленні жанру зіграли різні групи гаражного року, що підхопили ідею «важкого» гітарного звучання.

Так або інакше, основні канони жанру вже були сформовані: це важкий гітарний риф (коротка музична «фраза», що повторюється, підтримує ритм-секцію) в основі пісні, електрогітара як основний інструмент (іноді також клавіатура), довгі сольні партії, злагоджена робота ритм-секції.

Розвиток жанру[ред.ред. код]

Першим альбомом хард-року вважається дебютна пластинка групи Led Zeppelin 1969 року. Саме на цьому альбомі група остаточно вийшла за рамки важкого блюзу і вивела подібну музику на принципово новий рівень. Для Led Zeppelin був характерний украй високий рівень виконавської майстерності: віртуозна гітара і бас, могутні ударні, драматичний вокал. Надалі Led Zeppelin нерідко експериментували, вводячи в свою музику елементи фолка, класичної музики, реґі, фанка.

Іншою найважливішою групою жанру стали Black Sabbath. Їх музика відрізнялася від Led Zeppelin похмурішими, тягучими рифами і «інфернальною» тематикою текстів, що зрештою більше вплинула на формування стоунер-року і дум-метала, в декілька меншого ступеня — хеві-метала 80-их, а також на грандж і альтернативний рок.

Серед перших яскравих зірок жанру — Deep Purple, починали в жанрі психоделії, але в 1970-их вони змістили акценти у бік хард-року з віртуозними гітарними і клавішними соло, характерними для прога елементами класичної гармонії і меншим, ніж у Led Zeppelin, впливом блюзу.

Чималий вплив на розвиток жанру зробили також групи Grand Funk Railroad, Nazareth, Scorpions, Rainbow, Black Widow. Uriah Heep зробили спробу схрестити хеві-метал з симфонічною музикою; Montrose і Mountain були орієнтовані на блюз-рок. Піджанр південний рок, орієнтований на блюз і кантрі, представляли Lynyrd Skynyrd. До середини 1980-их років хард-рок в чистому вигляді практично зник, трансформувавшись в хард-н-хеві (ближчий до металу 80-их жанр) звучання якого з середини 1970-х років формували такі групи, як ранні Judas Priest, Mötley Crüe і (у меншій мірі) AC/DC. На відміну від Led Zeppelin, всі ці групи, модернізуючи свій саунд відповідно до нових віянь хеві-метала 80-х, продовжували існувати і пізніше.

Прогресивний рок[ред.ред. код]

Докладніше: Прогресивний рок
Витоки жанру[ред.ред. код]

Перші спроби схрестити рок з класичною музикою відбувалися вже в другій половині 1960-их років, в основному в психоделічному року. Джазові гармонії намагався використовувати Френк Заппа, симфонічні елементи використовували британські психоделічні групи Procol Harum (зокрема в знаменитому синглі «A Whiter Shade Of Pale») і Moody Blues (а також The Beatles). Використовувати ускладнені музичні форми намагалися багато психоделічних музикантів (The Doors, ранні Pink Floyd). Вплив на формування принципів жанру зробила поява в 19671968 роках безлічі концептуальних альбомів, а також збільшення кількості інструментів, які могли бути використані в рок-композіциї. Відправною точкою прогресивного року (синонімом цього терміну є арт-рок) прийнято вважати випуск дебютного альбому King Crimson «In the Court of the Crimson King»; окрім нього, часто висуваються як варіанти «The Aerosol Grey Machine» Van Der Graaf Generator, «Days of Future Passed» The Moody Blues.

Розквіт прогресивного року[ред.ред. код]

З часом багато груп стали здійснювати спроби ускладнювати структури композицій, їх тривалість, мелодійну побудову, аранжування, будувати музику за канонами класичної музики. Поезія груп прогресивного року стала тяжіти до філософських або фантастичних тем, нерідко вона протистояла вже «неактуальному» для рок-музики оспівуванню ідеалів любові і братерства на користь похмурих, жорстких тем.

Продовжували створювати якісні арт-рок-пластинки King Crimson. У першій половині 1970-их років відішли від психоделічного року Pink Floyd, що записали декілька еталонних альбомів в стилі мелодійного, медитативного прогресивного року. Pink Floyd стали одними із засновників стилю спейс-рок — «неземної», космічної рок-музики (Hawkwind, Be-Bop Deluxe, Gong, Eloy, Angels and Airwaves).

Іншу гілку розвитку прогресивного року представляла група Genesis, чиї складно побудовані композиції, епічні тексти і особлива увага до змісту лірики послужили головним джерелом натхнення для груп нео-прога 1980-их.

Однією з найзначніших груп напряму вважається Yes, для якої були характерні динамічні контрасти і незвичайно високий рівень виконавської майстерності всіх учасників. Музика групи Emerson, Lake & Palmer, що часто обробляла твори класичної музики, разом з Yes також іноді позначалася терміном техно-рок (флеш-рок), для якої було характерне швидкі, технічно складні партії.

Деякі прог-групи вводили в свою музику елементи фолк-року. Однією з перших груп такого плану стали Jethro Tull, в 70-их роках що перейшли до прогресивного року від блюз-рока. Виник піджанр прогресив-фолк, представники якого (Amazing Blondel, Mellow Candle, Ithaca, Gryphon) використовували в року, крім власне фолка, елементи музики епохи Відродження.

Особливим піджанром стала симфо-рок, в якій до традиційного складу рок-групи додалися скрипки і струнні. У цьому жанрі працювали групи Kaipa, Emerson, Lake & Palmer, Sky. Відомою командою напряму стала Electric Light Orchestra (полегшена музика, до якої вони перейшли пізніше, носить назву симфо-поп).

У 19741976 роках прогресивний рок досяг найбільшого комерційного успіху.

Регіональні сцени[ред.ред. код]

Крім британської, поступово розвивалися і регіональні прог-фатальні сцени. В першу чергу це стосується Італії і Франції. Італійський прог відрізнявся яскравою мелодійністю і експресивністью; відома група — Premiata Forneria Marconi. У особливий піджанр виділився Кентербері-саунд («кентерберійськая сцена») — співтовариство аванградних і прог-рок музикантів (головні колективи — Soft Machine, Caravan, Gong).

Краут-Рок[ред.ред. код]
Докладніше: Краут-рок

Німецька прог-рок-сцена, така, що отримала назву краут-рок, стала найважливішою і своєріднішою з європейських прог-фатальних регіональних сцен. Грунтуючись на ускладненому психоделічному року, краут-рок узяла набагато менше елементів з класичної музики, але підпав під значний вплив німецького музичного авангарду середини XX століття (зокрема Карлхайнц Штокхаузен). Для музики були типові пульсуючий ритм і застосування синтезаторів, що дозволило краут-року стати одній з основ розвитку електронної музики. Використовувалися елементи джазу (Can), етнічної музики (Popol Vuh). Серед інших значних груп — Amon Düül II, Neu!, Guru Guru, Faust.

Одна з найвпливовіших груп першої половини 70-х, Kraftwerk, що вийшли з краут-року, заклали основи всій подальшій електронній музиці своїми роботами, починаючи з диска 1974 року «Autobahn». Фактично саме Kraftwerk стали перехідним ступенем від рок-музики до нового музичного піджанру, що надалі віддалився від власне року, проте став величезною частиною музичної індустрії. Краут-рок в цілому (і, зокрема, Can і Faust) зробила чималий вплив на розвиток альтернативного року і пост-року. Впливовим продюсером краут-року, що розробив в якійсь мірі його звучання і форму, був Конні Планк.

Джаз-рок[ред.ред. код]

Паралельно з розвитком прог-року розвивався близький стиль — джаз-рок (джаз-фьюжн). Одні групи спиралися на звучання біг-бендів, інші — на фрі-джаз. Найпопулярнішими групами напряму стали Mahavishnu Orchestra, Weather Report, Return To Forever, Brand X. Так само одним з піонерів стилю був Френк Заппа. Експериментували з джаз-роковим звучанням і джаз-музиканти (зокрема, Майлз Девіс).

Глем-рок[ред.ред. код]

Для хеві-метала і прог-року була нерідко характерна пихатість, патетичність, монументальність музики. Протилежністю цим напрямам став з'явившийся на початку 70-их років у Великобританії глем-рок, який і став продовжувати справи гаражного року в області музичного пошуку, експерименту, і, з іншого боку, спрощеності музики, вірності духу рок-н-ролу, а не академічним експериментам. При всіх відмінностях в музиці для глем-року була характерна єдина загальна межа (яка і дала назву напряму) — яскравий, химерний грим, театралізованість сценічного дійства, ефектне, барвисте шоу, супроводжуюче музику, андрогинний імідж. У глем-року виділяються декілька умовних піджанрів, які можна назвати: рок-н-ролльний глем, металевий глем і інтелектуальний глем.

Рок-н-ролльний глем[ред.ред. код]
Гурт T.Rex у 1970 році

Одним з перших представників жанру вважається Гері Гліттер, який дав жанру глем-року другу назву — гліттер-рок. Його музика була заснована на ритм-енд-блюзі і поп-року.

Проте головною «іконою» жанру стала група T.Rex і її лідер Марк Болан. Музика T.Rex була заснована на бугі-вугі і рок-н-ролі; в період 1970–1973 років хіти T.Rex постійно займали верхні рядки в хіт-парадах, вигідно відрізняючись від претензійних метала і прога. T.Rex зробили вплив на подальший розвиток панк-рока і бріт-попа, а фінал епохи глем-року багато хто пов'язує саме із загибеллю Марка Болана в 1977 році.

Інші групи цього напряму — Mott The Hoople, Mud, Alvin Stardust.

Інтелектуальний глем[ред.ред. код]

Цим терміном можна умовно назвати ряд артистів, які прагнули створювати складну поп-музику, високе мистецтво на основі глема. Цей напрям більше інших тяжів до експерименту. Іноді групи цього напряму називаються поп-арт — тобто спрощений, легший і мелодійний арт-рок. Втім, напрям «поп-арт» Енді Ворхола також надав сильний вплив на естетику глема.

Разом з T.Rex, найвідомішим і впливовішим глем-музикантом став Девід Боуї. Почавши ще в кінці 60-их, в першій половині 70-их він створив декілька еталонних пластинок «серйозного глема». Він успішно продовжує сольну кар'єру, майже 40 років експериментуючи з новими напрямами в музиці, але зберігаючи елементи свого власного впізнанного стилю.

Інші яскраві представники стилю — Roxy Music, ще більше пов'язана з арт-роком. Цікаві роботи в жанрі глема з елементами прог-року створюються Steve Harley & Cockney Rebel.

Важкий (металевий) глем[ред.ред. код]

За своєю музичною структурою важкий глем був ближчий до рок-н-ролльного, проте запозичував куди більше елементів раннього хеві-метала.

Однією з найзнаменитіших груп глем-року стали Queen. Перші і найважливіші альбоми групи, що вийшли в 70-их роках, були з'єднанням хеві-металевого звучання і пафосу (що виявлялося і в химерному зовнішньому вигляді), багатого, майже «симфонічного» звучання гітари, могутнього вокалу Фредді Меркюрі і елементів арт-рока; всі ці чинники знайшли вираз в знаменитій композиції «Bohemian Rhapsody».

Іншими яскравими представниками важкого глема були Еліс Купер, Slade і Sweet. Для цих груп була менш характерна патетичність хард-року, вони були ближчі до рок-н-ролу і навіть гаражної року; більш того, Еліс Купер вважається одним з важливих прото-панк музикантів. Slade відрізнялися якісними поп-гармоніямі і сильним вокалом.

Серед представників глема виділялися і важка, з сильним впливом ритм-енд-блюзу група New York Dolls, чий трансвеститський імідж не перешкодив їм стати одними з ключових фігур прото-панка першої половини 1970-их. Серед останньої хвилі хард-глема виділяються Kiss, чий доведений майже до абсурду химерний грим вплинув на становлення «хейр-метала» 1980-их.

Поп-рок і софт-рок[ред.ред. код]

Докладніше: Поп-рок

На основі поп-рока 60-их і короткочасного явища, що отримало назву бабблгам-поп (The Monkees), на початку 1970-их виникає гранично м'який і легкий («сімейний») піджанр року — софт-рок, представлений Bread, The Carpenters, Тіною Тернер.

Спорідненим цьому напряму можна вважати поп-рок 1970-их — він значно відрізнявся від поп-рока 1960-их, це була м'яка, спокійна, утихомирена Рок-музика, така, що отримала також назву «adult-oriented-rock» (AOR, «Рок для дорослих»). Представники цього напряму — Елтон Джон, Род Стюарт, Біллі Джоел. Високоякісні роботи в області поп-рока створили колишні учасники The Beatles. Іноді цей напрям називають також «мелодік-рок».

Слід також відзначити, що в першій половині 70-их років стала активно розвиватися популярна музика — з'явилися блискучі роботи в жанрі ритм-енд-блюзу, почало розвиватися діско, розвивалися реггі і даб. Не будучи по суті роком, всі ці напрями так чи інакше вплинули на рок-музику надалі.

«Стадіонний рок»[ред.ред. код]

Більшості нових жанрів не був чужий творчий пошук, експеріментальность. Проте була і інша тенденція — нові стилі відрізнялися більшою в порівнянні з музикою 1960-их патетичністю, масштабністю. Самі ідеї «космічного року», використання симфонічної музики, монументальність метала, химерність важкого глема припускали монументальність і у виступах. Багато в чому цій тенденції сприяла і поява особливого типу рок-альбома — рок-опери. Ідеї рок-опери були закладені The Pretty Things і The Who. У 1970 році записується знаменита рок-опера «Ісус Христос — суперзірка».

Для позначення груп, що виступали на величезних стадіонах, з'явилося позначення рок «стадіону» (arena rock). Серед груп, виконуючих «Arena rock», називають Journey, Boston, Styx, Foreigner.

Зародження альтернативної музичної культури[ред.ред. код]

Хоча почини Velvet Underground в першій половині 70-их років були практично забуті, розвиток ранньої музичної альтернативи продовжувався. Саме поняття «альтернатива» формувалося як протилежність, опозиція традиційній музиці «стадіону», яка, на відміну від початку 60-их, стала притулком для присвячених і все більш віддалялася від канонів традиційного рок-н-ролу.

Розвиток прото-панка[ред.ред. код]

Таке поняття, як гаражний рок, в 70-их роках вже не існувало, проте найбільші групи «детройтської школи» продовжували існувати. Останній альбом перед довгим затишшям у The Stooges вийшов в 1973 році (у 2000-их роках вони возз'єдналися і випустили новий альбом), у MC5 — в 1971 (хоча музика останніх стала куди м'якшою, ніж в 1969 році). Значний внесок до розвитку прото-панку внесли глем-рокери New York Dolls, а також групи The Dictators, Rocket From The Tombs, Richard Hell & The Voidoids, Johnny Thunders & The Heartbreakers.

Примикала до прото-панку і течія паб-рок — ще одна форма реакції на ускладнений, патетичний рок-мейнстрім, що виражалася в спрощеному ритм-енд-блюзовому хард-році. Головні групи напряму — Eddie & The Hot Rods, Dr. Feelgood, Ace. Паб-рок вплинув і на становлення павер-попу.

Поява нової хвилі[ред.ред. код]

Перші паростки стилю, названого «нова хвиля» (нью-вейв) почали з'являтися в кінці 1974 — початок 1975 років. Цей жанр формувався в тісному зіткненні з панк-роком, хоча дещо відрізнявся від нього виразними засобами: якщо навіть для прото-панків було характерне жорстке, безкомпромісне звучання, агресивне і примітивне, то перші музиканти «нової хвилі» були більше орієнтовані на поп-музику, при цьому зберігаючи самобутність і схильність до експериментів.

Історія ранньої альтернативної музики пов'язана з легендарним нью-йоркським клубом CBGB. Саме там вперше в 1974 році вже виступала Патті Сміт, що в 1975 році випустила один з головних альбомів прото-панка і один з перших — нової хвилі («Horses»). Крім цього, творчість Патті Сміт послужила основою «жіночого року» (альтернативної музики з жіночим вокалом). Іншою ключовою групою ранньої нової хвилі стали Television, наближеніші до ритм-енд-блюзу.

Поява панк-рока[ред.ред. код]

Гурт Ramones

Вже в 1974 році в клубі CBGB стали виступати Ramones. Саме вони стали першою справжньою панк-рок групою і однією з найвпливовіших груп альтернативної року взагалі. Їх класичні альбоми 70-их років, особливо перший, складалися з агресивних трьохакордних бойовиків із зухвало безглуздими текстами. Їх неохайний зовнішній вигляд відверто суперечив загальноприйнятим уявленням про зовнішність рок-зірки. Саме з перших релізів Ramones фактично починається весь перебіг альтернативного року в тому вигляді, в якому він існував в 70-80-их рр.

Основою панк-рока стала нігілістична, іноді антигромадська ідеологія, виражена (як правило) в швидкій, агресивній, невіртуозній манері гри; основою такого роду музики була не віртуозна виконавська майстерність, а бажання самовираження, драйв і енергетика.

Паралельно з американським панком починає розвиватися англійський: група Damned вперше в Англії випускає панк-рок сингл, а Sex Pistols формують ідеологію і суть панк-рока. Не зважаючи на музичну вторинність, Sex Pistols (багато в чому завдяки менеджменту Малькольма Макларена) заклали основи панк-ідеології. На відміну від брудного, але все таки розважального рок-н-ролу Ramones пісні і поведінка Sex Pistols були показово антисоціальними. Зрештою дві панк-ікони — Ramones і Sex Pistols — сформували основи нового жанру, давши друге дихання рок-н-ролу.

Слід зазначити, що в становленні панк-рока (і, зокрема, Ramones) зіграв значну роль легендарний діджей ВВС Джон Піл. Його діяльність з кінця 1960-их до 2000-их значною мірою сприяла відкриттю і наростанню популярності багатьох видних колективів панк-рока і альтернативного року.

Кінець десятиліття. Розвиток панк-рока і альтернативи[ред.ред. код]

Панк-Рок[ред.ред. код]

Докладніше: Панк-рок

В кінці 70-их панк активно розвивався як в Америці (як культурний феномен), так і в Англії (фактично як суспільне явище). Відбувся головний культурний перелом — панк-рок перетворив рок з музики, яку могли грати лише вибрані, в музику, яку могли грати всі. Природно, більшість панк-рок-груп, що з'являлися, не представляли анінайменшого інтересу, проте серед безлічі пластинок були і немало крупних успіхів, своєрідних і якісних робіт.

Крім Ramones, у сфері неагресивного розважального панк-року виділялася британська група Buzzcocks. Buzzcocks сплітали агресивний гітарний саунд і мелодійний вокал, а в деяких піснях заклали основи пост-панка. Іншою впливовою британською панк-групою стали The Clash. З самого початку кар'єри вони відрізнялися меншим нігілізмом, але яскравіше вираженим соціальним протестом; до 1979 року група відійшла від канонів традиційного панка, створивши свої найцікавіші роботи на стику з новою хвилею.

Серед інших найважливіших британських панк-груп — The Damned, перші альбоми яких є одним із зразків агресивного і прямолінійного панк-рока, і Vibrators, що випустили в 1977 році один з сильних панк-альбомів року і орієнтовані на поп-панк з яскраво вираженою мелодійною складовою. Одній з найагресивніших панк-груп Британії 70-их стали Crass. У своєму роді унікальним став рух мод-ревайвл, учасники якого на основі панк-рока з сильним впливом рок-н-ролу намагалися відродити естетові The Who і The Kinks. Головна група напряму — Jam.

Відбувалося зародження агресивного напряму Oi! — швидкісного, безкомпромісного панк-рока на основі «кричалок» футбольних уболівальників. Вже в 19771979 році ранній Oi! грали Sham 69 і Skrewdriver.

Паралельно з британським розвивався і американський панк-рок. The Dead Boys першими використовували в своїй музиці агресію і нігілізм перших британських панків. Видною американською групою стали Misfits. Найзнаменитішою «чорношкірою» панк-групою стали Bad Brains, на музику яких зробили вплив реггі і ска. Панк-рок знаходив собі прихильників і в інших країнах світу, наприклад, австралійську групу The Saints.

Нова хвиля[ред.ред. код]

Паралельно з панком розвивалася нова хвиля, яка також експериментувала зі звуком, проте на основі вже дещо інших музичних засобів. Проте, ці дві сцени були украй близькі, і саме відділення поняття «Нова хвиля» було продиктоване тим, що окремі станції не хотіли ставити агресивний панк, але надалі бажали транслювати мелодійнішу музику ніби Blondie. Серед найзначніших груп напряму — Blondie і The Pretenders, що грали мелодійну музику з жіночим вокалом, The Police, на музику яких зробили вплив даб і реггі. Лідер The Police Стінг після розпаду групи став популярним виконавцем поп-року. На основі музичних засобів нової хвилі грали мелодійну музику, іноді навіть з елементами арт-року, The Cars і The Go-Gos. Одними із засновників стилю павер-поп (що зародився ще в 60-ті роки) стали The Knack з піснею «My Sharona».

Група Talking Heads

Особливим явищем в середовищі нової хвилі став так званий арт-панк — авангардна музика, в якій змішався вплив панк-року, арт-року і інтелектуального глему. На цей напрямок справив чималий вплив Патті Сміт. Серед найважливіших груп напряму — Talking Heads, в чиїй музиці можна відмітити елементи фанку, арт-року і навіть етнічної музики. З Talking Heads довгий час співпрацював знаменитий мультиінструменталіст Брайан Іно, який раніше грав з Девідом Боуї, Roxy Music, King Crimson. Інші важливі групи — Pere Ubu, Devo.

Осібно серед груп арт-панку стояли Suicide, що грали експериментальний в мелодійному і музичному відношенні електронний панк-рок із впливом Іггі Попа. Серед інших експериментаторів, що поєднували рок з електронною музикою, — The Rockets, Telex, Гері Ньюман.

Поява пост-панку[ред.ред. код]

Докладніше: Пост-панк

На основі, по-перше, досягнень прото-панку (в першу чергу Velvet Underground), по-друге, ранньої нової хвилі майже одночасно з розповсюдженням панку став формуватися новий жанр — пост-панк. Звучання пост-панку корінним чином відрізнлося від панк-року — пісні були побудовані на холодній пульсуючій роботі ритм-секції, тривожних, похмурих, з відчайдушною емоційністю, що проривається назовні, мелодіях.

Першим альбомом жанру вважається дебютна пластинка Public Image Ltd. (гурту екс-вокаліста Sex Pistols Джона Лайдона). Приблизно тоді ж починав впливовий гурт The Fall, чиї таємничі вокальні партії і монотонна, тягуча музика стали основою для подальшого розвитку пост-панку. До пост-панку в той же період перейшов панк-гурт Wire, який був непопулярним в період активної творчої діяльності, проте заднім числом істотно вплинув на пост-панк (а також брит-поп і нойз-рок) — зокрема, тим, що вперше застосував в пост-панку електроніку. Buzzcocks, Damned, Clash вплинули на становлення раннього пост-панку; зокрема, серед перших пост-панк-гуртів був сольний проект учасників Buzzcocks Magazine.

Важливу роль в становленні пост-панку зіграли The Stranglers — вже на ранніх роботах вони намагалися використовувати в панк-року клавішні, а пізніше перешли до мелодійного пост-панку. Чимала роль в становленні жанру належить Swell Maps.

Гурт Joy Division

Проте найвпливовішим і найвизначнішим гуртом пост-панку кінця 1970-их стали Joy Division. Всього записавши два альбоми, вони стали однією з основоположних груп для всього подальшого альтернативного року. Унікальний трагічний вокал Йена Кертіса поєднувався з холодною ритм-секцією, основні принципи гри якої використовувалися практично всіма групами 80-х. Враження від депресивних, меланхолійних, а деколи трагічних текстів на концертах посилювалося своєрідною пластикою Кертіса.

Після самогубства лідера решта учасників Joy Division організувала електропоп-гурт New Order.

Зародження індастріалу[ред.ред. код]

Докладніше: Індастріал

В 1976 році група Throbbing Gristle створила лейбл «Industrial Records», поклавши початок екстремальному музичному стилю на основі року і електроніки — індастріалу. Експериментальна музика раннього індастріалу була нерозривно пов'язана зі своєрідною антисоціальною ідеологією, яка знаходила вираз або в украй аванградній електронній музиці (Throbbing Gristle, Skinny Puppy), або в чистому нойзі (Бойд Райс), або в змішанні електронного авангарду з іншими жанрами (Coil). Не будучи в строгому сенсі рок-музикою, ранній індастріал значно вплинув на розвиток пост-панку і готик-року 80-х рр. (іноді індустріальні музиканти самі використовували елементи пост-панку) і породив рок-піджанр, що набув поширення в 80-х рр., — гітарний агро-індастріал (Nine Inch Nails, Ministry). Також певний вплив на рок зробила група Laibach.

Рок-музика 80-их років[ред.ред. код]

Рок-мейнстрім та метал[ред.ред. код]

Поява панк-рока і пост-панку, а услід за ними — альтернативного року ще чіткіше провела межу між рок- і поп-музикою. Таким чином, музичний мейнстрім розвивався вже за рахунок не стільки поп року, скільки поп-музики (Майкл Джексон, Мадонна). Альбоми поп-року випускали в основному артисти, котрі стали популярними в 60-70-их роках. Проте, після спаду в 1977 році відродився хеві-метал, породжувач в 80-х декілька найагресивніших піджанрів.

Поп-рок 80-их[ред.ред. код]

Поп-рок слабо розвивався за рахунок нових виконавців — проте різної якості пластинки продовжували випускати Пол Маккартні, Елтон Джон, The Kinks; в кінці 80-их з'явилася супергрупа Travelling Willburys за участю Джорджа Харрісона і Боба Ділана.

У 1987 р. з'явилася нова суперзірка поп-року в США — Річард Маркс, який сам писав і виконував повільні композиції на романтичні теми (балади). І дуже скоро три його композиції — «Hold On to the Nights», «Satisfied» и «Right Here Waiting» — опинились на вершині Billboard Hot 100 (офіційного хіт-параду США).

З'являлися пластинки, орієнтовані на синтез року з етнічною музикою (world music), — серед них роботи Пітера Гебріела (екс Genesis) і Пола Саймона (екс Simon & Garfunkel). Особливим піджанром стала рок-музика з використанням елементів музики аборигенів Австралії — аборигенський рок (Us Mob, No Fixed Address).

Одною з найпримітніших груп традиційного року 80-их стали Dire Straits, граючі пісні в стилі блюз-року і кантрі-року впливом джазу і арт-року.

У 80-их відбувається «відродження» прогресивного року. Використовуючи напрацювання класиків жанру (Genesis, Pink Floyd, Yes), нові групи (Marillion, Saga, Pendragon, Porcupine Tree, IQ та ін.) намагалися відкрити в жанрі нові грані (неопрогресивний рок). Група Dream Theater, що з'явилася в другій половині 80-х, і ряд інших поклали початок прогрессивному металу.

У Америці стали популярними виконавці, орієнтровані на ритм-енд-блюз з впливом фолка і кантрі: Брюс Спрінгстін, Джон Мелленкамп, Боб Сегер.

Розвиток важкого металу[ред.ред. код]

NWOBHM та його вплив[ред.ред. код]

Після спаду в розвитку метал-музики, пов'язаного з появою панк-року, на початку 80-их в Британії почалася знаменита «New Wave Of British Heavy Metal» (NWOBHM, «Нова хвиля британського хеві-метала»). Хеві-метал другої хвилі базувався на напрацюваннях Black Sabbath, AC/DC, Judas Priest; всі три групи продовжували активну творчу діяльність в 1980-их роках, причому AC/DC записали ряд пластинок, що вважаються еталонами жанру, а Judas Priest 80-их сформували основні принципи NWOBHM, як в музиці (жорстке, агресивне, важке звучання двох гітар), так і в іміджі.

Однією з найвпливовіших груп NWOBHM стали Iron Maiden, які допрацювали стиль, агресивну гітарну атаку, принципи соло у стилі хеві-метал до ідеалу. Музика Iron Maiden була швидкою, гучною та поєднувалася з сильним і мелодійним вокалом. Патетичні містичні і окультистські тексти Iron Maiden випробували лише на одному альбомі; проте для багатьох груп NWOBHM подібна лірика стала переважаючою. Іншими групами, що брали участь у формуванні хеві-метала 80-их, стали Def Leppard, Angel Witch, Saxon, Blitzkrieg. Швидкі, з надзвичайною енергетикою Motörhead, які «приєдналися» до NWOBHM, стали засновниками прискореного піджанру спід-метала.

Нова форма метала отримала розвиток і в інших країнах: у Німеччині ці ідеї розвивали Accept (які також внесли внесок до розвитку спід-метала), в Америці — Manowar. Поєднання ідей NWOBHM і сніду породило пауер-метал, батьком якого вважається Кай Хансен, який прямо або побічно взяв участь в більшій частині німецьких пауер-метал груп: Helloween, Gamma Ray, Iron Savior, Blind Guardian і інші. Разом з перейнятою мелодійністю NWOBHM, яскравою межею пауер-метала стало використання в текстах тематики фентезі.

З появою альбомів Джо Сатріані, Джорджа Лінча, Стіва Вая починає розвиватися інструментальний хеві-метал.

Глем-метал і хейр-метал[ред.ред. код]

Химерний імідж таких важких глем-артистів 70-их, як Еліс Купер, Aerosmith, Sweet, Kiss, послужив основою для формування на початку 80-их піджанру, званого глем-метал. Разом з виконавцями 70-их (частиною тих, що продовжували творчу діяльність), біля його витоків стояли Mötley Crüe, W.A.S.P., Ratt. Брав активну участь в розвитку жанру Оззі Осборн, котрий почав сольну кар'єру. Нове життя в жанр вдихнули Guns N' Roses, почавші в 1987 грати глем-метал з сильним впливом пост-панку і навіть ритм-енд-блюзу.

Те, що глем-метал був в значній мірі заснований на іміджі, спричинило за собою перетворення з'єднання глем- і поп-метала в гранично мейнстрімному жанрі «хейр-метал», що продовжував традиції «Arena rock» — патетичні шоу стадіонів і химерний, претензійний імідж. Популярності в поп-металі добилися Bon Jovi, Europe, Cinderella, Poison; проте, багато поп-метал-груп існували у відриві від іміджу глема (Def Leppard, Van Halen).

Треш-метал та екстремальний метал[ред.ред. код]

Нерідко хеві-метал гурти у пошуках свого звуку експериментували з елементами панк-року. Так з'явився треш-метал — більш швидка та важка версія хеві-металу з гітарно-басовими тремоло, швидкісними віртуозними гітарними соло і значно серйознішими текстами. Засновники і найзнаменитіші представники стилю — Metallica, які стали однією з найбільш знакових та впливових груп металу взагалі. Їх класичні альбоми 1980-их років заклали основи стилю треш-метал, який надалі розвивали й інші ключові представники жанру — Slayer, Megadeth і Anthrax, а також Exodus, Overkill, Testament. Найбільшою, крім американської, сценою треш-металу стала німецька, представники якого (Kreator, Sodom, Destruction, Holy Moses) ще більше посилили, бруталізували звук Metallica і Slayer.

У 1981 році британський гурт Venom записав перший альбом в стилі блек-метал — «Welcome to Hell». Звучання альбому на той час було виключно брутальним, а містичний імідж учасників колективу в дусі Black Sabbath став майже сатаністській. Разом з Venom у ряді першопроходців жанру — шведський гурт Bathory і норвезькі гурти Darkthrone і Mayhem. Ще більшої брутальності добилися засновники жанру дез-метал — вокал, який нагадує звіриний рик (ґроулінг), скажені гітари і барабани, нерівний темп, тексти про смерть. Серед засновників — Hellhammer (пізніше Celtic Frost), Posessed і Death, чиї ідеї надалі розвинули Entombed, Morbid Angel, Cannibal Corpse.

Найекстремальнішим жанром рок-музики став грайндкор, що розвинувся на основі брутального панк-року і хардкору. Швидкість була доведена до фізично можливого максимуму (аж до 600 ударів бас-бочки в хвилину), вокал — будь-який, окрім традиційного співу, максимально важке звучання гітар, злобні або просто огидні тексти. Крім найвідомішої групи жанру Napalm Death, його представниками є також Nasum, Gut, Disrupt, Anal Cunt.

Панк-рок в 80-их роках[ред.ред. код]

Не зважаючи на те, що до початку 80-их років розквіт панк-рока, по суті, закінчився (до того ж, в комерційному відношенні все успішніше розвивався пост-панк), музиканти панк-року 80-их знайшли шляхи для самовираження в нових формах — це ска-панк, сайкобілі, хардкор і Oi!.

Традиційний панк[ред.ред. код]

До 1980 року вже відійшли від панк-рока або відсунулися на задній план багато британських груп, активних в 1977–1979 роках. Нова хвиля британського панк-рока спиралася на найрадикальніший панк 70-их (Crass і ранній Oi!). Найвідомішою групою, що грала злий і агресивний панк з металізованими гітарами і антисоціальними текстами, стали The Exploited. Серед інших відомих англійських панк-груп початку десятиліття — Anti-Nowhere League і G.B.H., ще більш орієнтовані на металевий звук. Проте найбільше вплинула на становлення треш-метала і навіть грайндкора група Discharge, яка відрізнялася гранично швидкими і важкими піснями з 3-4 рядків і агресивним вокалом. Трохи осібно серед британського панк-року 80-их знаходилися The Toy Dolls, що грали гумористичний рок-н-ролльний панк-рок з впливом американської групи Dickies. Нарешті, у своєму роді унікальною стала лондонська група The Pogues, яка вперше і украй успішно з'єднала енергетику і буйство панк-рока з мелодикою ірландського фолка.

Екстремальний панк: хардкор і Oi![ред.ред. код]

Докладніше: Хардкор-панк

У Америці розвиток традиційного панк-рока практично зупинився, оскільки панк-сцену повністю зайняв екстримальний напрям — хардкор, почавший розвиватися ще в самому кінці 1970-их. Хардкор — це швидкісні, агресивні, показово примітивні пісні; часто тривалість хардкор-пісні становить менш однієї хвилини. Всі ці принципи були закладені вже на першому демо, записаному засновниками хардкору — Black Flag. Хоча надалі Black Flag еволюціонували убік похмурішою, тягучою панк-музикою, їх перші записи зробили величезний вплив на подальший панк-рок.

Першим випущеним лонгплеєм в жанрі хардкора (не зважаючи на тривалість близько 15 хвилин) вважається альбом «Group Sex» Circle Jerks — групи першого вокаліста Black Flag. Інші ранні хардкор-групи — The Teen Idles, Jerry's Kids, 7 Seconds, Minor Threat. Чималий вплив на поп-панк 90-их надали Descendents. Dead Kennedys грали злий панк-рок з сильним впливом хардкора і вельми дотепними сатиричними текстами. Одним з самих екстремальних в своїй ідеології і сценічній поведінці хардкор-музикантів став G. G. Allin.

Не зважаючи на вузькість жанру, знаходилися артисти, що зуміли прочинити в хардкорі нові грані. Утворені в 1979 році Minutemen, одні з яскравих артистів панк-року 80-их, схрестили енергетику хардкора з нетиповими для жанру виконавською майстерністю і мелодійністю і додали елементи фанка, сильно вплинувши на розвиток альтернативного року. Утворені в 1980 році Bad Religion також додали в агресивний хардкор мелодізм і вдумливіший ритм, послуживши одному з перехідних ступенів від Black Flag до полегшеного панк-року 90-их. The Replacements, що в ранні роки грали гранично швидкісний хардкор, на своїх класичних роботах експериментували з елементами блюзу, серф-року, фолка.

Інші хардкор-групи, навпаки, вводили в свою музику елементи метала. Так з'явилися напрями «New school hardcore» (Earth Crisis, All Out War, Strife) і кроссоувер (D.R.I., Suicidal Tendencies, Cryptic Slaughter).

У Британії розвивався, хоч і не так активно, інший екстремальний напрям панк-рока — oi!. Хоча oi! вже в кінці 70-их грали Sham 69 і Skrewdriver, термін був запропонований в 1981 році Гері Бушелом для позначення музики третьої ключової групи жанру — Cockney Rejects, що грали спокійніший і складніший панк-рок. До середини-кінця 80-их музика oi! стала тісно пов'язана з агресивною субкультурою скінхедів.

Відродження рокабілі. Сайкобілі[ред.ред. код]

Докладніше: Сайкобілі

В кінці 70-их — початку 80-их відбулося відродження і друга хвиля популярності музики рокабілі. Початок цього руху пов'язаний з іменами Роберта Гордона і Дейва Едмундса, проте по-справжньому підняти нео-рокабілі на верхні строчки хіт-парадів змогли Stray Cats. Не зважаючи на те, що по суті їх музика не була панк-роком, вплив панк-рока і нової хвилі на нео-рокабілі був значним. Врешті-решт, спроби з'єднати експресію панка і мелодику рокабілі знайшли вираз в новому піджанрі сайкобілі — драйвовим, тяжкішим рокабілі з брудним звуком і текстами, повними чорного гумору. Засновниками цього напряму вважаються The Meteors, а головними представниками — The Cramps, King Curt, Quakes, Mental Hospital.

Відродження ска. Ска-панк[ред.ред. код]

Докладніше: Ска-панк
Madness в 2005 році.

Крім рокабілі, нове дихання в кінці 70-их отримала ямайська музика ска. Роботи засновників нової хвилі ска — в першу чергу Madness і The Specials — змішували традиційні прийоми і танцювальну ритміку ска з музичними знахідками нової хвилі, енергетикою і запальністю панк-рока. Хоча пізніше ці групи створювали більш за орієнтовані на поп пластинки, їх перші пластинки заклали основи для подальшого проникнення елементів ска в рок-музику.

Незабаром елементи ска стали використовувати в своїй музиці жорсткіші панк-групи. Першими експериментами такого роду стали займатися Serious Drinking в 1984 році, а популярним жанр став ставати з появою Operation Ivy в 1987 році. Втім, найбільшої популярності панк з елементами ска в музиці і аранжуваннях досяг в 90-их роках, будучи представленим групами Mighty Mighty Bosstones і хардкор-орієнтованими Voodoo Glow Skulls. Ска-панк зробив сильний вплив на розвиток поп-панку 1990-их.

Розвиток пост-панку та нової хвилі[ред.ред. код]

Відтіснивши панк-рок в андерграунд, на початку 1980-их на рок-сцені майже повністю домінував пост-панк. Зрештою цей жанр став основою для розвитку найбільшого напряму альтернативного року, вплинув на розвиток електронної музики і індастріала. З іншого боку, нова хвиля 80-их стала більше тяжіти до мейнстріму.

Нова хвиля 80-их[ред.ред. код]

До початку 1980-их музика нової хвилі підпадала під усе сильніший вплив електронної музики (Kraftwerk) і породила напрями сінті-поп і електропоп (Depeche Mode, Duran Duran, Eurythmics, The Buggles, A-Ha), в строгому сенсі що вже не відносяться до року. Лише небагато груп продовжували грати рок, оперуючи засобами нової хвилі — наприклад, INXS.

У 80-их в СРСР стала розвиватися своя рок-сцена, в якій переважали саме виконавці нової хвилі — Кіно, Наутілус Помпіліус, ДДТ, Аліса, Агата Крісті, Пікнік.

Еволюція пост-панку[ред.ред. код]

У Англії до початку 1980-их пост-панк став абсолютно переважаючим напрямом рок-музики і починав поступово ставати міжнародним феноменом. Цьому сприяли, по-перше, нові альбоми пост-панк-груп «першої хвилі», по-друге, більш комерційно орієнтовані нові виконавці жанру (Біллі Айдол, Element Of Crime). В протилежність «мейнстрімовому» пост-панку, ряд груп намагалися проводити експерименти із звучанням. Так, Killing Joke грали на основі пост-панкової ритміки жорсткішу, важчу і еклектичну в порівнянні з традиційним пост-панком, музику, котра сильно вплинула на розвиток як альтернативного року, так і ню-метала 90-их (особливо їх експерименти на стику з індастріалом). Одним з найоригінальніших колективів стали Virgin Prunes, чия декадентська, уїдлива форма пост-панка стала у своєму роді унікальною. Експериментальна група DNA намагалася з'єднати пост-панк з авангардним джазом, New Model Army використовували елементи ритм-енд-блюзу і фолк-року, The Teardtop Explodes — фанка. Похмурий, важкий і агресивний пост-панк грали The Birthday Party, чий стиль послужив одній з основ піджанру «deathrock» (Christian Death, Theatre Of Ice). Ряд груп, відштовхуючись від ідей, закладених Killing Joke і Wire, грали пост-панк з використанням електронних інструментів: або легкий, наближений до електропопа (Depeche Mode), або важкий, на стику з індастралом (Fad Gadget, Chrome, Clock DVA, з німецької сцени — D.A.F.).

Готік-рок[ред.ред. код]
Докладніше: Готік-рок
Вокаліст The Cure Роберт Сміт.

З'явившийся на початку 80-их піджанр пост-панку готік-рок, за великим рахунком, музично не пропонував нічого принципово нового. Проте на основі цього піджанру сформувалася особлива сцена і одна з найпопулярніших в наш час субкультур — готи. По суті це був похмурий і атмосферний пост-панк, на становлення якого зробили вплив Joy Division і Virgin Prunes. Однією з впливових груп пост-панка взагалі стали The Cure. Спочатку граючи нову хвилю, на початку 80-их вони створили ряд дуже похмурих, важких і своєрідних робіт. Екзистенціальна музика і тягучі гармонії поєднувалися з своєрідним «готичним» іміджем. Не зважаючи на періодичні експерименти, до справжнього моменту група продовжує створювати цікаву готік-рок музику.

Біля витоків жанру стояла і група Siouxsie And The Banshees. Співачка і лідер групи Сьюзі Сью в області іміджу і ідеології значно вплинула на готику. Найважливіша роль у формуванні готік-звуку належала Bauhaus. Для них були характерні гітарні партії з впливом даба і фанка, монотонна, похмура, депресивна музика з елементами глем-року і психоделії. Тексти Bauhaus вперше в жанрі сталі присвячені похмурим, замогильним, вампірськім темам, а манера сценічного перформанса вплинула на багато готік-груп (Specimen, Alien Sex Fiend). Третя ключова група жанру, The Sisters Of Mercy, остаточно викрісталізовала звук Bauhaus — він став гранично холодним, похмурим і медитативним. Один з складів музикантів The Sisters Of Mercy (у яких єдиним постійним учасником є Ендрю Елдріч) організував ще одну відому групу жанру — The Mission.

На периферії готік-сцени знаходилися The Cult — група, що об'єднувала готік-рок, металізований звук і елементи психоделії у дусі The Doors. На основі звуку найважчих готік-рок-груп (Fields Of The Nephilim, Balaam And The Angel) сформувався готік-метал.

No Wave[ред.ред. код]

Як свого роду опозиція що йшла в мейнстрім нової хвилі в Нью-Йорку виник андерграундний напрям «no wave», для музикантів якого, що працювали на основі пост-панку і індастріала, були характерні атональні, монотонні композиції з переважанням текстури над мелодикою. Важливу роль в no wave грали перформанси. Серед основних фігур no wave — гітарист Glenn Branca, співачка Лідія Ланч.

Розквіт альтернативного року[ред.ред. код]

На початку 1980-их, як протилежний мейнстріму рок-сцени, відродився напрям, основу для якого в кінці 60-их створили Velvet Underground. Альтернативний рок 80-их — украй різноманітна музика, проте об'єднувала її противопоставленність популярній культурі і, відповідно, рідкісні появи на радіостанціях. Альтернативні групи, як правило, видавалися на дрібних «незалежних» лейблах. Збігаються з поняттям «Альтернативний рок» найменування коледж-рок і інді-рок; перше походить від популярності альт-рок груп в 80-их роках на невеликих радіостанціях при коледжах, друге підкреслює прихильність до незалежних лейблів.

Початок розвитку жанру[ред.ред. код]

Перші групи альтернативного року з'являються в США на початку 80-их років. Вони здійснювали спроби сумістити енергетику панк-рока, музичні основи пост-панку, фолк-рокової гармонії і гітарні прийоми. Саме ці характеристики характерні для творчості однієї з перших груп жанру — R.E.M., що випустили свої перші і найвпливовіші записи в 1982–1983 роках. З'єднання пост-панкової основи і фолкових гітар в мелодійних і емоційних піснях принесло групі відносну популярність навіть в широких кругах. Звучання R.E.M. стало основою для стилю дженгл-поп. В той же час почали грати і Violent Femmes, чия енергійна напівакустична музика сполучала панк-рок і фолк. Одній з перших альт-рок груп були також The Feelies.

Іншим джерелом розвитку альтернативної сцени став хардкор. Експерименти по ускладненню хардкорного звучання, ритмів, мелодики проводили The Replacements, No Means No. Проте справжній прорив в пост-хардкорі зробили Hüsker Dü, що вважаються одній з найвпливовіших груп 80-их. До середини 80-их ця група еволюціонувала від хаотичного хардкора до пісень, в яких брудне, важке гітарне звучання спліталося з красивими мелодіями (Гранту Харта і Боба Моулда називають одними з сильних композиторів в рок-музиці) і нетиповими для панка темами. Не добившись успіху, Hüsker Dü проте зробили величезний вплив на інді-рок, інді-поп і грандж.

Ще одна знакова група пост-хардкорної хвилі — Meat Puppets, які, зберігши панк-енергетику, використовували елементи фолк-року, кантрі і психоделії, вплинувши на становлення гранджа.

Нойз-рок[ред.ред. код]

Експерименти представників no wave і індустріального пост-панку, в яких пісні будувалися на ламаних структурах з використанням атонального шуму, привели до появи експериментального напряму нойз-рок. Першопроходці напряму — вихідці з no wave Sonic Youth, знакова група альт-рока 80-их. Їх ранні експериментальні пластинки були важкими, брудними, з похмурим і в'язким звучанням гітар. До кінця десятиліття група прийшла до мелодійнішого інді-року.

Стали з'являтися і інші експериментальні нойз-рок-групи: Swans схрещували гітарний нойз з повільним і тягучим ритмом; Big Black грали агресивнішу, механістичну музику. Лідер Big Black Стів Альбіні також відомий як один із важливіших інді-продюсерів. Першопроходці нойз-року Butthole Surfers (яких називають «Pink Floyd панк-року») створювали напівзнущальні нойзові пластинки на стику панк-рока і джаз-авангарда у дусі Френка Заппи. Ряд нойз-рокерів використовували елементи японського екстремального індастріала (т.з. джапанойз): в першу чергу це Boredoms і KK Null.

Нойз-поп і шугейзинг[ред.ред. код]

З виходом в 1984–1985 роках перших пластинок групи The Jesus and Mary Chain почався новий етап в нойз-році. Стиль цієї групи був названий нойз-поп — оскільки в музиці поєднувалися гітарні нойз і фідбек, пост-панкові структури і м'які, красиві, надихнуті музикою 60-их років мелодії. The Jesus and Mary Chain стали фактично першим неготичним явищем британської альтернативної сцени; можна сказати, що саме вони відродили «моду» на гітарний звук в Британії. З раннього американського нойз-попа варто виділити Dinosaur Jr, які були менш близькі до пост-панку.

У 1988 році дебютний альбом групи My Bloody Valentine поклав початок похідній від нойз-попу течії - шугейзинг. Гітарний і синтезаторний нойз у шугейзинг-груп зливався в щільну стіну звуку, крізь яку проривався вокал. До початку 1990-их шугейзинг, представлений нечисленними послідовниками (Lush, Ride), практично зник.

Альтернативний рок кінця 80-их[ред.ред. код]

Sonic Youth

В кінці 80-их в Америці бурхливо розвивалася альтернативна сцена, яка, проте, повністю ігнорувалася мейнстрімовими радіостанціями і лейблами. Іноді американські групи ставали популярніші за кордоном, ніж у себе на батьківщині. Рідкісним виключенням стала група родом з Ірландії U2, що перейшла в кінці 80-х від пост-панка до патетичного поп-орієнтованого альтернативного року. Проте в андерграунді продовжували працювати Hüsker Dü, R.E.M., Meat Puppets. Починає відходити від хардкора до фолк-орієнтованого інді група Lemonheads. На основі тягучого гітарного саунда Sonic Youth, мелодики Hüsker Dü і психоделічного інді-року Meat Puppets в Сіетлі формується особливий піджанр грандж (перші представники — Mother Love Bone, Green River, Mudhoney). Схрещували психоделічний поп з звуком року Camper Van Beethoven, They Might Be Giants. Серйозний і спокійний панк-рок грали Fugazi.

Одній з ключових груп американського альт-рока 80-их стали Pixies. У їх музиці химерним чином з'єдналися панк-рок, серф-рок, спейс-рок, пост-хардкор в стилі Hüsker Dü, своєрідна поп-мелодіка, панк-рокові енергетика і надрив, сюрреалістичні тексти і гітарні партії з впливом і серфу, і нойз-попу. Pixies стали однією з найважливіших гітарних груп 80-их, в їх впливі признавалися Nirvana і Radiohead.

Британська сцена[ред.ред. код]

Крім The Jesus and Mary Chain, у ряді перших британських інді-рокерів були Orange Juice, Aztec Camera. Деякою мірою отримав розвиток нойз-рок, представлений bIG fLAME, A Witness. Проте найбільшим явищем на альтернативній сцені Британії другої половини 1980-их стала група The Smiths, популярність яких вважається закінченням ери нової хвилі в Англії. Основою музики The Smiths було поєднання незвичайної манери співу лідера група Морріссі, його дивних і уїдливих текстів і багатого, майже симфонічного гітарного супроводу. Вплив The Smiths помітно не тільки у безлічі груп-послідовників в 80-их (The Housemartins, The Wedding Present), але і в бріт-попі 1990-их.

На основі фолк-мелодики, акустичного звучання і елементів музики епохи Відродження в Англії сформувався стиль дрим-поп, засновниками якого вважаються Cocteau Twins, що вплинув на розвиток альтернативи 90-их. Розвивали жанр інді-поп The Primitives, The Vaselines. Отримав деякий розвиток «солодкуватий» піджанр тві-поп.

До кінця 80-их основним явищем на британській інді-сцені стає так званий медчестер — манчестерська музична сцена. Першим напрямом, який розробляв медчестер, була гітарна музика на основі психоделічних гармоній 60-их в інді-роковому оформленні. Головною групою цього стилю стали The Stone Roses, з яких фактично і починається розвиток жанру бріт-попа в його сучасному розумінні. Інша лінія розвитку медчестера — експерименти з електронними жанрами хаус і техно — привели до появи групи Happy Mondays, чиї записи на стику психоделічного інді і електронної, танцювальної музики багатьма вважаються «початком 90-их в музиці». Електронний медчестер став важливою частиною рейв-субкультури.

Музичний авангард[ред.ред. код]

Аванградна музика в 80-их роках розвивалася відособлено як від мейнстріма, так і від альтернативного року — вона спиралася в основному на досягнення авангарду 60-70-их років.

З'явившись в 70-их роках, в 80-их вступила в нову фазу — експериментів як в музиці, так і в області «живих» виступів — експериментальна, з впливом прог-року група The Residents, реальні учасники якої до сих пір зберігають інкогніто. На основі джазу і авангардного блюзу (зокрема робіт Captain Beefheart) створює експериментальні блюз-рок-альбоми з впливом кабаре і альтернативного року Том Вейтс, який володіє своєрідним тембром голосу. У 1981 році починає сольна кар'єра Джона Зорна — видатного авангардного музиканта, чия музика розвивала джазові ідеї Френка Заппи, при цьому спираючись на досягнення класичного фрі-джазу (Орнетт Коулман, Джон Колтрейн) і використовуючи елементи різноманітних стилів — від електроніки до хардкора. Аж дотепер Джон Зорн — один з лідерів рок-авангарду.

Рок-музика 90-их років[ред.ред. код]

Альтернатива як частина мейнстріма[ред.ред. код]

До початку 90-их років мейнстрім знаходився в кризі, розвиваючись або за рахунок нечисленних зірок поп-року, або за рахунок поп-музики, або за рахунок вже не маючого відношення до року електропопу і поп-металу, але ніяк не стикаючись з роком. Рок-музика, продовжуючи розвиватися, залишалася по всьому світу, а особливо в андерграунді США. Проте в 1990-их трапився прорив — альтернативна музика увійшла в мейнстрім. З одного боку, це викликало незадоволеність радикально настроєних фанатів. Хоча мінуси в цьому, дійсно, були, був і істотний плюс — все, здавалося б, протилежні альтернативні субкультури (інді, панк, метал, техно) стали співпрацювати і шукати нові шляхи, прагнучи протистояти відвертому мейнстріму.

Грандж[ред.ред. код]

Докладніше: Грандж
Розквіт гранджу[ред.ред. код]
Гурт Nirvana.

Аж до 1991 року гранж розвивався як андерграундне явище сіетлської сцени. Поворотним моментом в музиці 90-их став несподіваний гучний успіх альбому «Nevermind» грандж-групи Nirvana. Саме з цієї миті інді-музиці став відводитися час в американському теле- і радіоефірі, а лідер Nirvana Курт Кобейн був оголошений «голосом покоління». Музика Nirvana була квінтесенцією гранджа — тягучою, відчайдушною, депресивною, побудованою на похмурих рифах, сумішшю альтернативного року і панк-рока. В порівнянні з попередниками музика Nirvana, проте, стала куди мелодійнішою (вплив Hüsker Dü і The Pixies).

Услід за успіхом Nirvana в мейнстрім стали проникати і інші грандж-групи. В першу чергу це «велика четвірка» гранджа, в яку, разом з Nirvana, входили Pearl Jam, Alice in Chains і Soundgarden. Якщо музика Pearl Jam, яких вважають однією з найвпливовіших груп 90-их, також була гранджем з сильним впливом панку і своєрідною мелодикою, то Alice in Chains і Soundgarden грали трохи іншу форму цього напряму — монументальніший рок, на який зробив більший вплив не панк, а метал (зокрема, Black Sabbath).

Услід за першою хвилею гранджа з'явилися ряд послідовників: Stone Temple Pilots, Bush, Silverchair. До 1994 року широка популярність гранджа стала сходити нанівець, що було частково викликане самогубством Курта Кобейна. Проте вплив гранджа на рок-музику 1990-их значний.

Пост-грандж[ред.ред. код]
Докладніше: Пост-грандж

Незабаром після спаду гранджа почав розвиватися піджанр пост-грандж, групами якого створювалося на гранджевій основі більш комерційне, легке звучання. Вплинули на становлення жанру як класики гранжа (зокрема Melvins), так і метал 70-их. Серед перших пост-грандж-груп — Third Eye Blind, The Goo Goo Dolls, Matchbox Twenty. Нерідко пост-грандж-групи створювали колишні учасники груп гранжа: Дейв Грол з Nirvana створив Foo Fighters, Кріс Корнелл з Soundgarden — Audioslave. Спорідненою пост-гранджу була впливова інді-група Smashing Pumpkins, в чиїй музиці є вплив і психоделії, і готичного року.

Бріт-поп[ред.ред. код]

Докладніше: Бріт-поп

До початку 90-их провідні напрями британської інді-сцени медчестер і шугейзинг зійшли нанівець, а грандж в Британії так і не став широко популярний. На зміну цим жанрам прийшов набувший широкого поширення стиль бріт-поп, який виник на основі ідей The Stone Roses і The Smiths. Хоча цей термін застосовний і до ряду груп 60-их, під бріт-попом 90-их розуміється особливий стиль музики, меланхолійний і мелодійний, заснований на змішенні гітарного звучання інді-року і гармоній груп британського вторгнення.

Найвпливовішими групами брит-попу стали Blur і Oasis. Перші стояли ближче до коріння бріт-попу — мюзік-холльним гармоніям The Kinks і The Small Faces; другі більше орієнтувалися на британську психоделію (The Beatles). Відоме протистояння цих груп в чартах в 1995 році отримало назву «The Battle Of Britpop».

Біля витоків жанру стояли також Pulp, на яких, крім The Beatles і The Kinks, істотний вплив зробили артисти глем-року — як на музику, так і на сценічний образ. Брали участь в розвитку жанру Suede, Supergrass, The Verve, Gene. Проте незабаром і бріт-поп став втрачати масову популярність — одні групи рухалися до традиційнішого інді-року, у інших починалася творча криза. Проте, вплив брит-попу на розвиток музики 1990-их і 2000-их таке ж велике, як і гранджа.

Інді-рок[ред.ред. код]

Розвиток альт-рока в 90-их продовжується як на основі брит-попа і гранджа, так і за рахунок розвитку ідей, закладених класиками 80-их. Втім, перехід значної частини альтернативних артистів на крупні лейбли викликав незадоволеність деякої частини фанатів і визнання цієї музики «несправжнім інді».

На основі бріт-попа поступово сформувала свій особливий стиль одна з найвпливовіших інді-груп десятиліття — Radiohead. Їх стиль характеризується змішенням ідей інді-року, краут-року, арт-панку і навіть IDM в меланхолійних, атмосферних, деколи вельми експериментальних композиціях. Стиль Radiohead зробив серйозний вплив на розвиток британської інді-сцени 90-их. Близькі до бріт-попу були і Manic Street Preachers — сильна інді-група, в чиїй музиці помітно вплив пост-панк і американський альт-рок кінця 80-их, в іміджі — глем-року, а тексти відрізнялися політизірованністю. На відміну від них, Tindersticks грали украй меланхолійну мелодійну музику з елементами джаз-року. Серед інших пост-бріт-поп груп — Muse, що випробували вплив метала і електроніки, Travis, Coldplay, Placebo.

У 90-их розвивається «жіночий» альтернативний рок: існуючі ще з середини 80-их Throwing Muses, створені екс-басисткою Pixies The Breeders, PJ Harvey, Garbage.

Чималий вплив на рок-музику другої половини 1990-их надали Pavement. Вже з першого альбому вони стали лідерами мелодійного і в той же час експериментального інді-року. Украй незвичайним звуком відрізнялася група Morphine, що використала елементи джазу і блюзу. Незвичайний, побудований на бас-гітарі звук використовували Primus, для визначення стилю яких було придумано назву «фанк-метал». Співак Beck почав виконувати іронічні постмодерністські поп- і інді-пісні з елементами самих різних стилів — фолк-року, електроніки, психоделії, хіп-хопа.

На початку 90-их досягли великого комерційного успіху Red Hot Chili Peppers — група, що діяла на стику фанка і року з сильним впливом панку і що надалі залишається украй успішною досі.

Виникає і ряд своєрідних нових підстилів, серед яких найпопулярнішим став пост-рок, — музика з упором на текстуру, для якої характерні щільний, атмосферний звук і незвичайне використання звичних музичних інструментів, а також застосування елементів ембієнту, джазу, електроніки. Найбільшого успіху досягли пост-рок-групи Tortoise, Sigur Ros, Mogwai. Жанр мат-рок, що відбувся від нойз-року, характеризується ускладненою ритмічною структурою і різкими, часто негармонійними рифами(Battles, Don Caballero, Faraquet). До напряму лоу-фай, для якого характерна навмисно низька якість запису, зараховують і Beck, і Pavement.

Електронний рок[ред.ред. код]

Услід за експериментами медчестерців і New Order в області схрещування року і техно в 1991 році вийшов альбом групи Primal Scream «Screamadelica», в якому інді-рок був суміщений з ейсід-хаусом і техно. З цього реліза почалося, як проникнення колишніх андерграундних піджанрів електроніки в мейнстрім, так і спроби сумістити їх з роком. У 90-их подібні експерименти нерідко досягали великого комерційного успіху (Prodigy, Chemical Brothers). В кінці 90-их з'явився також дрібний піджанр індітроника — змішення інді і електронного стилю IDM (The Postal Service, Hot Chip).

Альтернативний поп[ред.ред. код]

Найлегший, наближений до поп-музики інді-рок 90-их прийнято умовно називати альтернативним попом. У 90-их він був представлений, в першу чергу, виконавцями-жінками (Аланіс Моріссетт, Фіона Еппл). Серед інших примітних виконавців альтернативного попу — грающа на стику панка і поп-музики «анархо-поп» група Chumbawamba.

Поняття «коледж-рок» в 90-их роках трансформувалося. В цей час колледж-радіостанції крутили в більшості свій досить банальний і безідейний в музичному відношенні інді-поп або пауер-поп. Серед груп колледж-пауер-попу найпримітнішою можна рахувати Weezer.

Слід зазначити, що пост-панк-покоління залишило за собою ряд цікавих сольних виконавців в жанрі авангардного попу. Серед них — Нік Кейв (екс The Birthday Party), Пітер Мерфі (екс Bauhaus), Гевін Фрайдей (екс Virgin Prunes).

Поп-панк[ред.ред. код]

До початку 90-их як традиційний панк, так і хардкор, і oi! почали зживати себе. Однією з останніх впливових груп традиційного панк-рока стали NOFX, в чиїй музиці, крім хардкора, присутні і своєрідний мелодізм, і елементи ска. Проте в 1994 році відбулася несподівана подія — два альбоми груп Green Day і Offspring добилися великого комерційного успіху. Так почалася хвиля вливання панк-рока в мейнстрім. Полегшений і мелодійний панк-рок такого роду отримав назву поп-панк; подібний термін з'явився ще в 70-их роках для позначення Ramones і Buzzcocks, і дійсно, музично поп-панк Green Day і Offspring був близьким явищем — хоча не без впливу мелодійного хардкора ніби Descendents.

На хвилі популярності перших поп-панк груп стали виникати нові — творчо продовжуючі стилістику Green Day (Rancid), так і абсолютно вторинні і прісні, але добувші проте масового успіху (Blink 182, Sum 41, New Found Glory). Відносний успіх мали також групи гумористичного панка — це The Toy Dolls, The Presidents Of United States Of America, Me First And The Gimme Gimmes. Найважливіші поп-панк групи продовжують випускати цікаві роботи аж дотепер.

Метал в 1990-их[ред.ред. код]

До початку 1990-их років період розквіту багатьох жанрів метала вже закінчився. У більшості метал-жанрів в 90-их роках не з'являлося нових пластинок, здатних порівнятися з класикою 80-их. Тому, за рідкісними виключеннями, метал став розвиватися в більш авангардних або заснованих на змішенні з якимись іншими стилями напрямах. Деякі з цих напрямів мали великий комерційний успіх.

Альтернативний і авангардний метал[ред.ред. код]

Альтернативний метал — різнорідний і еклектичний жанр металу, в якому були присутні елементи багатьох інших жанрів (від інді-року і гранджу до хіп-хопу і фанку), став популярним і поширеним незабаром після завоювання популярності гранджом. Проте вже в 80-их з'явилася значна частина важливих для жанру груп: наприклад, Nine Inch Nails і Ministry, котрі комбінували метал з індастріалом. Одній найбільш впливових альт-металу 1990-их груп є Faith No More, чия експериментальна важка музика поєднувала метал, фанк, реп, а також елементи прогу і джазу. Фанкова гітарна основа, елементи хіп-хопу — всі ці ідеї, що були вперше використані Faith No More, стали органічною частиною металу 1990-их. На хвилі успіху альт-металу з'явилася безліч різнопланових груп: Rage Against The Machine суміщали метал з репом (т. н. репкор), Incubus — з фанком, Tool — з арт-роком.

Ще більш новаторським звуком, ускладненими структурами, експериментами з елементами різноманітних музичних жанрів (від арта до фолка) відрізнявся авангардний метал — прикладами такого роду музики є Arcturus, Diablo Swing Orchestra, Ulver.

Стоунер-рок[ред.ред. код]

На початку 90-их став розвиватися ще один піджанр метала — Стоунер-рок (стоунер-метал), який зверталася до ідей психоделічного року і раннього метала (Джіммі Хендрікс, Black Sabbath), намагаючись передати музичними засобами метала відчуття від LSD-тріпа або курінь марихуани. Жанру поклав початок реліз 1992 року групи Kyuss, що добився чималого успіху і у критики, і у публіки. Услід за ним стали з'являтися інші видні представники жанру — Fu Manchu, Nebula, Queens Of The Stone Age.

Нью-метал[ред.ред. код]

Докладніше: Нью-метал

В середині 1990-их років під впливом альтернативного металу, грув-метала, треш-метала, гранджу з'являється піджанр нью-метал. Одна з груп, що заклали основи цього напряму, — Godsmack — по суті просто оновлювала звук класичного метала з використанням аранжировочних і звукових досягнень альт-метала, але без елементів хіп-хопа і електроніки. Чималий вплив на жанр зробили елементи фанку, введені в альтернативний рок Faith No More і Red Hot Chili Peppers. Разом з Godsmack з'являються і інші групи «першої хвилі» нью-метала, які грали різні стильові варіанти жанру і нерідко добивалися успіху: Korn і SlipKnot використовували поєднання брутального звуку і фанку, System Of A Down представила саме незвичайне поєднання різних музичних напрямів — хеві-метала, нью-метала, металкора, панк-рока, і навіть вірменської народної музики. Disturbed і Deftones — елементи хеві- і треш-метала, Coal Chamber — готичного року, Manhole — хардкора. Найбільш комерційно успішним став гібрид нью-метала і репкора (важкий звук і речитатив), представлений Linkin Park, Hollywood Undead і Limp Bizkit.

Симфо-метал[ред.ред. код]

Докладніше: Симфо-метал

У європейському металі кінця 90-их великого поширення набуло використання елементів класичної музики — таких, як живі оркестри (або заміна їх аналогічними синтезаторнимі ефектами) і багатий, майже оперний жіночий вокал. На основі пауер-метала, дум-метала і блек-метала сформувався особливий піджанр симфо-метал. Його появу зазвичай пов'язують з експериментами групи Therion в середині 90-их. Найбільшої популярності добилися групи Nightwish, Within Temptation, Rhapsody.

Розвиток традиційних жанрів[ред.ред. код]

Не зважаючи на загальний занепад хеві-метала, треш-метала і інших традиційних піджанрів, окремі крупні фігури традиційного метала з'являлися і в 90-их. Перш за все це Pantera, які надали вирішальну дію на формування пост-треш-жанру грув-метал. Також слід зазначити, що в 90-их пройшла чергова хвиля блек-метала — мелодійнішого і з впливом готік-метала і симфо-метала. Групи цієї хвилі (Dimmu Borgir, Cradle of Filth) добилися найбільшого комерційного успіху за всю історію блека.

Авангардна рок-культура[ред.ред. код]

Крім продовжуючого творчу діяльність Джона Зорна, ряд інших колективів також грали рок-авангард або просто оригінальну музику, що не вписується в жанрові рамки. Лідером авангардного року кінця 1990-их-2000-их цілком можна назвати Майка Паттона — вокаліста Faith No More. У своїй сольній кар'єрі в безлічі проектів (найвідоміші — Mr. Bungle, Fantômas, Peeping Tom, Tomahawk, сумісний альбом з The Dillinger Escape Plan) він створює своєрідні записи, що поєднують оригінальний вокал, елементи авангардного метала і найрізноманітніші стилістичні експерименти. На стику електронної музики і хардкору створювали жорсткі нойзові записи одні з найбільш безкопромісних панк-музикантів 90-их — Atari Teenage Riot.

2000-і у рок-музиці[ред.ред. код]

Емо[ред.ред. код]

Докладніше: Емо

У середині 80-их, термін «емо» описував течію хардкору, що походила з вашингтонської музичної сцени. За останні роки, термін емокор, скорочення для «емоційний хардкор», також використовувався, щоб описати емоційні роботи груп регіону Вашингтона та інших. У середині 90-их, термін емо почав посилатися на сцену інді, яка слідувало за впливами Fugazi, що безпосередньо були відгалуженням першої хвилі емо. Групи, включаючи Sunny Day Real Estate, Jimmy Eat World, Texas Is The Reason мали мелодійніший і менш хаотичний стиль емо.

Jimmy Eat World, гравші на початку їх кар'єри музику у емокор-стилі, з часом перейшли на орієнтовану на поп музику, як видно у синглах 2001 року, як «The Middle» і «Sweetness». Новіші групи, які звучали подібно до Jimmy Eat World (і, в декількох випадках, подібних до мелодійніших емо груп кінця 90-их) скоро увійшли до жанру.

2003 був успішним роком Кріса Карраба, колишнього співака емо-групи Further Seems Forever, і його проєкту Dashboard Confessional. Карраба став частиною «популярної» емо сцени. Музика Карраба зображала лірику, засновану в глибоко подібних для щоденника виявленнях емоцій. Новий «емо»-стиль мав на багато більшу прибавленість для хлопців, ніж раніше.

В той же час, використання терміну «емо» розширилось поза рамки музичного жанру, що додало замішання. Слово «емо» став пов'язаним з відкритими показами сильної емоції. Загальні стилі мод і відносин, які ставали ідіоматичними уболівальників подібних «емо» груп, також почали називатися «емо». В результаті, групи, які були вільно пов'язані з «емо» тенденціями, або просто продемонстровували емоцію, теж звалися «емо».

Також з'явився агресивніший піджанр емо — «скрімо», який почався розвиватися на початку 90-их мавши переробку рецептури звуку і знайшов більшу популярність останніми роками через групи як наприклад Glassjaw. Трудність у визначенні терміну «емо», оскільки жанр, можливо, почався на самому початку.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. А. Козлов. Рок.
  2. там же

Література[ред.ред. код]

  • Откидач В. М. Рок-музика і світовий художній процес: Моногр. / В. М. Откидач; Харк. держ. акад. культури. — Х., 2005. — 294 c. — Бібліогр.: с. 255–277.
  • Андрей Горохов. Музпросвет. — Москва: Флюид, 2010. — 528 с.(рос.)
  • Сергей Коротков. История современной музыки (курс лекций). — Киев: LAV-studio, Кий, 1996. — 291 с.(рос.)
  • Игорь Хижняк. Парадоксы рок-музыки. — Киев: Молодь, 1989. — 296 с.(рос.)
  • Алексей Козлов. Рок: истоки и развитие. — Москва: Мега-сервис, 1998. — 191 с.(рос.)
  • Сергей Коротков. История современной музыки (курс лекций). — Киев: LAV-studio, Кий, 1996. — 291 с.(рос.)
  • Р. Першин. Енциклопедія поп-музики: 70-і (серія публікацій на 7-й стор. газети «П'ятниця» (Київ) у 1997–1998 рр.)
  • Артемий Троицкий. Гремучие скелеты в шкафу. Т. 1: Запад гниёт. — Санкт-Петербург: Амфора, 2008. — 340 с.(рос.)
  • Игорь Хижняк. Парадоксы рок-музыки. — Киев: Молодь, 1989. — 296 с.(рос.)
  • Татьяна Чередниченко. Кризис общества — кризис искусства. Музыкальный «авангард» и поп-музыка в системе буржуазной идеологии. — Москва: Музыка, 1985. — 192 с.(рос.)

Дисертаційні дослідження[ред.ред. код]

  • Васильєва Лариса Леонідівна. Рок-музика як фактор розвитку культури другої половини XX століття: Дис… канд. мистецтвознавства: 17.00.01 / Київський національний університет культури і мистецтв. — К., 2004
  • Откидач Володимир Миколайович. Рок-музика як соціокультурне явище : Дис... д-ра наук: 26.00.01 - 2008.