Прогресивний рок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Прогресивний рок (інші варіанти назви — рок-прогресив, прог-рок, англ. Progressive rock, також скорочено prog rock) — напрямок рок-музики, що з'явився на рубежі 1960-х — 1970-х років, головним чином від психоделічного року, а зрештою — як результат експериментів з електронними інструментами, джаз-рок ф'южн та академічною музикою.

Основною характерною рисою і тенденцією є більша складність композицій у порівнянні з типовими для рок-музики куплетами, приспівами, аранжування прог-року включають доробки класичної, джазової, етнічної музики і навіть авангарду. Тексти (якщо це вокальна музика) — більш концептуальні або фантастичні.

Деякі прогресивні рок-гурти в своїх пошуках настільки далеко відійшли від традиційного року, що їх музика не розглядається як рок взагалі, а доречнішим вважається ширший термін — «прогресивна музика».

Прогресивний рок досяг максимуму своєї популярності в 1970-х роках і продовжує своє існування як різновид популярної музики до сьогодення. Термін в найбільшій мірі використовується для окреслення творчості таких гуртів як King Crimson, Yes, Pink Floyd та Emerson, Lake and Palmer (ELP), які вважаються типовими представниками напрямку — але також до прогресивного року можна віднести творчість відомих гуртів Jethro Tull, Genesis, Gentle Giant та Rush.

За стилістикою та довжиною композицій прогресивний рок є більше орієнтованим на альбоми, ніж на окремі сингли, тому ці композиції рідко попадають в топ-списки синглів.

Музичні особливості[ред.ред. код]

Найвиразнішою і найхарактернішою рисою всіх композицій прогресивного року є враження довершеності композиції, і, одночасно, їх спонтанності й імпровізаційності. Прогресивний рок щедрий і для інтелектуального аналізу і для емоційного задоволення. Музикознавчий аналіз дозволяє виділити декілька характерних рис, що не обов'язково стосуються кожної композиції цього напрямку, однак загалом є показовими для цього напрямку.

In the Court of the Crimson King гурту «King Crimson», рання прогресив-рокова композиція, випущена у жовтні 1969. Вона містить багато елементів, що стануть визначними для прогресивного року наступних років: довготривалі, композиційно складні пісні; перемінний музичний розмір, нетрадиційне використання інструментів, текст та обкладинка альбому фантастичністі

Музична форма[ред.ред. код]

Пісні прог-року або уникають таких стандартних структур як куплет-приспів, бридж, або видозмінюють їх шляхом розширення або додаванням музичних побудов, наприклад інтерлюдій. Суміжні музичні побудови динамічно контрастують — помірні фрагменти чергуються з динамічними тощо Такий підхід є звичайним для рок-музики, однак виразніший в більш театральних прогресив-рокових гуртах. З розвитком напрямку кількість музичних побудов зростала, деякі композиції тяжіли до академічних компзицій, нагадуючи сюїту з п'єс ранніх рок-колективів.
Іншою характерною структурною рисою є розширені інструментальні програші, властиві академічній, але досить рідкі в роковій чи популярній музиці. Завдяки цьому композиції іноді сягали 20 хвилин.

Інструменталка[ред.ред. код]

Ранні прогресив-рокові гурти залучали додаткові інструменти до стандартного складу — гітариста, басиста, ударника та клавішника. Додаткові інструменти, властиві академічній або джазовій музиці — такі, як флейта, саксофон або скрипка часто використовувались як невід'ємна частина загального звучання групи. Деякі композиції залучали навіть оркестри і хори (щоправда ця риса властива і свінговій музиці 1940-х років). Динамічно, прогресивний рок завжди тяжів до крайнощів.

Ритм[ред.ред. код]

Використання складної ритміки загалом не властиве року. Проте прогресивна музика не передбачала танцювальність[1] і тому сміливо запозичувала властиві академічній і джазовій музиці поліритмію та змінні розміри. В той же час повторювані рифи уникалися.

Гармонія[ред.ред. код]

Небагато прогресив-рокових композицій обмежувалися традиційними для раннього року гармонічними функціями I — IV — V. Як і в джазовій музиці, до тризвуків додавались неакордові звуки, що додавало дисонантності або навіть тяжіло до атональності. Неухильне дотримання норм класичної гармонії було радше виключенням для прогресивного року. Деякі гурти навіть залучали прості форми серіалізму, намагаючись уникнути «стандартної» діатонічності. Як і в джазі, гармонічна сторона тісно пов'язана з ладовими особливостясми мелодій.

Мелодія[ред.ред. код]

Якщо мажорний і мінорний лади поширені в прогресивному році, то блюзовий пентатонічний звукоряд практично відсутній. В прогресивно-роковій музиці мелодії довгі і закручені, особливо інструментальні, зі слабко вираженим або й зовсім відсутнім кадансуванням. Непередбачуваність також є властивою рисою прогресивного року.

Прогресивний рок і синтез мистецтв[ред.ред. код]

Рок-опери[ред.ред. код]

Докладніше: Рок-опера

Саме прогресивний рок став тим напрямком, всередині якого з'явився жанр рок-опери. Прогресив-рокові гурти часто використовували концептуальні альбоми, в яких одна тема або сюжетна лінія проходила через весь альбом або навіть серію альбомів. Такі альбоми і отримали назву рок-опери. Засновником цього жанру вважається гітаристі Піт Тауншед (Pete Townshend), лідер групи The Who, який випустив у 1969 році альбом «Томмі», означений як «рок-опера». Пізніше шедеври цього жанру створили композитор Ендрю Ллойд Уебер («Jesus Christ Superstar» (1970), Pink Floyd ("The Wall) та інші. Жанр рок-опери знайшов себе і в радянській музиці — значну популярність рок-опери О.Рибнікова «Юнона и Авось» та «Звезда и смерть Хоакина Мурьеты». Багато рок-опер були покладені в основу фільмів.

Прогресивний рок і поезія[ред.ред. код]

Прогресивний рок часто звертається до поезії концептуальної або фантастичної тематики. Музичні засоби виразності при цьому покликані підкреслити емоційний зміст поетичного тексту. Деякі композиції використовують лейтмотиви — мелодичні фрагменти, що асоціюються з певним персонажем або характером (наприклад пісня «Harold the Barrel» гурту Genesis).

Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band дали поштовх розвитку альбомного мистецтва

Прогресивний рок і образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Також рок-гурти естетично поєднували музичні елементи з елементами образотворчого мистецтва, що знайшло своє втілення в оформленні обкладинок альбомів (т.зв. album art). Цю традицію започаткували альбом Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band групи The Beatles. Деякі групи були відомі як завдяки своєму звуку, так і завдяки візуальним образам Широку славу здобули такі дизайнери, як, наприклад, Рожер Ден що співпрацював з гуртом Yes та Storm Thorgerson і його студія Hipgnosis, що співпрацював з Pink Floyd.

Прогресивний рок і нові технології[ред.ред. код]

Мелотрон — цей електронний інструмент широко використовувався для прогресивного року

Технологічний прогрес також був важливим елементом прогресивного року, особливо що стосувалося електроніки. Наприклад, клавішний інструмент Мелотрон, сконструйований на початку 1960-х років, став знаковим у звучанні таких груп, як The Moody Blues, King Crimson та Genesis. Пізніше синтезатори розвивались у тіснішій співпраці з такими музикантами, як Emerson, Lake and Palmer, Yes, Premiata Forneria Marconi і т. д. ELP барабанщик Карл Палмер використовував електроніку, щоб «синтезувати» свої барабани. Іноді ці тенденції розглядаються як витоки напрямку Техно.

Історичний нарис[ред.ред. код]

Витоки[ред.ред. код]

Початок експериментального періоду рок-музики, що безпосередньо підготував появу прогресивного року відносять до середини 1960-х років. Головним чином це студійні роботи The Beatles, починаючи з відомого експеримента з електронними записами у пісні «Tomorrow Never Knows» з альбому Revolver. В кінці 1960-х років пісні The Beatles включали багато елементів психоделічного року, а також активно залучали особливості й інструментарій класичної та східної музичних традицій.

Елементи прогресивного року починають проявлятися в ранніх альбомах гурту Pink Floyd. Гурт 1-2-3 (пізніша назва — Clouds) експериментував з музичною формою, використовував імпровізації та багатодоріжечне нашарування. Рок-музиканти психоделічного напрямку також розвивали експериментальну лінію, зокрема створювали довготривалі складні за структурою композиції, такі як «In-A-Gadda-Da-Vida» гурту Iron Butterfly або композиція Джимі Хендрікса «1983…(A Merman Should I Turn to Be)». До прогресивного року відносять також ранні альбоми Франка Заппа.

Розквіт[ред.ред. код]

До перших гуртів, які на думку критиків[2] репрезентують появу прогресивного року відносяться британські гурти King Crimson, Yes та Van der Graaf Generator, що були створені у кінці 1960-х років. Невдовзі прогресивний рок потрапив і на континентальну Європу, зокрема це німецький гурт Triumvirat, швейцарський Flame Dream, нідерландський Focus, французькі Magma та Gong, італо-югославський Devil doll. Італійський прогресивний рок іноді розглядають як окремий напрямок, що представлений творчістю таких гуртів. як Area, Banco del Mutuo Soccorso, Le Orme, Goblin, PFM, Museo Rosenbach, Il Balletto di Bronzo та Semiramis.

Що стосується німецької музики, то окрім згаданого Triumvirat, слід зазначити таке відгалуження напрямку, як краут-рок, представлений у творчості Can, Neu!, Tangerine Dream та інших. Також прогресивний рок отримав поширення і в країнах Латинської Америки.

Піку популярності прогресивний рок досяг у середині 1970-х років, коли прог-музиканти регулярно завойовували голоси читачів популярних музичних журналів Англії й Америки. У цей час сформувалися кілька прогресивних груп з Америки, включаючи RushКанади), KansasКанзасу), і Dixie Dregs (із Джорджії). Серед найуспішніших британських гуртів, що працювали в цьому напрямку — Renaissance, Electric Light Orchestra, Supertramp, та багато інших

Література[ред.ред. код]

  • Lucky, Jerry. The Progressive Rock Files Burlington, Ontario: Collector's Guide Publishing, Inc (1998), 304 pages, ISBN 1-896522-10-6 (paperback). Gives an overview of progressive rock's history as well as histories of the major and underground bands in the genre.
  • Martin, Bill. Listening to the Future: The Time of Progressive Rock. Peru, Ill.: Carus Publishing Company (1998), 356 pages, ISBN 0-8126-9368-X (paperback). An enthusiastic analysis of progressive rock, intermixed with the author's Marxist political views.
  • Stump, Paul. The Music's All That Matters: A History of Progressive Rock. London: Quartet Books Limited (1997), 384 pages, ISBN 0-7043-8036-6 (paperback). Smart telling of the history of progressive rock focusing on English bands with some discussion of American and European groups. Takes you from the beginning to the early 1990s.


Примітки[ред.ред. код]

  1. «вона була покликана заводити вуха, а не ступні» — англ. вікіпедія
  2. Зокрема П'єро Скаруфі, див. http://www.scaruffi.com/history/cpt24.html

Посилання[ред.ред. код]