Протестантсько-берберське піратство
Протестантсько-берберське або протестантсько-турецьке піратство — активна участь представників європейських протестантських країн, переважно етнічних англійців і голландців в діяльності берберських корсарів, формально спрямована проти судноплавства католицьких країн Європи, що мала місце протягом XVII століття[1][2][3].
Передумови. Релігійні війни XVI століття[ред. | ред. код]
З другої половини XVI століття Європу струшували релігійні війни і тривало гостре протистояння між протестантами і католиками[2]. Головним оплотом католицизму була потужна Іспанська імперія, що володіла обширними заморськими колоніями, зв'язок з якими підтримував іспанський Срібний флот. Її головними суперниками на морі були протестантські держави — Англія і Голландія, які активно розвивали в цей час свої власні морські флоти. Під час затяжних війн з Іспанією в кінці XVI століття і Англія і Нідерланди активно використовували тактику залучення в бойові дії каперів або приватирів — приватних капітанів, які діяли на підставі державних патентів, що надавали їм право законно нападати та грабувати кораблі або поселення супротивника. Крім релігійних і ідеологічних підстав, для багатьох англійців і голландців каперство перетворилось ще й на досить прибутковий бізнес.
Проте на початку XVII століття у відносинах між Іспанською імперією та Англією і Нідерландами відбулись важливі зміни. Спочатку англійський король Яків I, який зійшов на англійський престол після смерті Єлизавети I і був досить лояльним до католицької партії, в червні 1603 року проголосив припинення каперства, а згодом припинив майже 20-річну війну з Іспанією, уклавши з нею в 1604 році мирний Лондонський договір. А в 1609 році через загальне виснаження Іспанія була змушена укласти Дванадцятирічне перемир'я і з Голландською республікою. Обидві угоди — і Лондонський договір 1604 року з англійцями і Дванадцятирічне перемир'я 1609 року з голландцями містили в собі положення, які припиняли війну на морі і забороняли каперство.
Багато англійських і голландських приватирів, які законно нападали на іспанські кораблі до укладення мирних договорів після цього мали або припинити свій прибутковий бізнес, або продовжувати його під захистом інших, зокрема мусульманських держав[4][5].
Протестантсько-берберська співпраця[ред. | ред. код]
У XVII ст. представники протестантських європейських країн співпрацювали з мусульманськими берберськими (османськими і марокканськими) піратами проти свого спільного ворога — католицьких країн Європи[2][4].
Крім того, відмова від батьківщини та власної віри часто було найкоротшим шляхом до фінансового успіху, оскільки нападаючи на католицьке судноплавство з берберських берегів можна було швидко заробити значні статки[6]. До 1610 року заможність англійських піратів-ренегатів стала настільки відомою, що стала предметом театральних п'єс, і король запропонував королівське помилування для тих з них, хто хотів би повернутися на батьківщину[6].
У цьому співробітництві брали участь як англійські корсари, так і голландські, які, як представники протестантських країн, що раніше боролись з католицькою імперією Габсбургів мали схожі цілі[2]. Католицькі кораблі зазнавали нападу, а екіпажі і пасажирів вивезли в Алжир та інші міста на Берберському узбережжі з метою продажу в рабство[2].
Чисельність протестантських берберських піратів була досить значною[4]. Найвідомішими серед англійських піратів на службі у деїв Берберського узбережжя були Джек Ворд[4], Генрі Мейнворінг[4], Роберт Волсінгем і Пітер Істон. Одними з найвідоміших голландських піратів були Симон де Дансер (Симон-реїс), Іван Діркі де Веенбур (Сулейман-реїс), Саломо де Веенбур і Ян Янсзон (Мурат-реїс молодший)[2].
Деякі з них, такі як Ворд і де Веенбур, були ренегатами, які прийняли іслам[2][4]. Генрі Мейнворінг нападав переважно на іспанців і стверджував, що уникав англійського судноплавства, але загалом берберські корсари атакували кораблі всіх національностей[4]. Відомо, що Волсінгем звільняв мусульманських полонених із християнських галер і продавав християнських полонених на ринку рабів у Північній Африці[2]. Янсзон очолював тривалі рейди, такі як напади берберських піратів на Ісландію, щоб продати своїх рабів на Берберському узбережжі[7].
Англійський тогочасний автор скаржився у своєму листі: «Незліченна кількість товарів, коштовностей і скарбів відбирається нашими англійськими піратами щодня у християн і переноситься до Аллараха, Алгіра та Тунісу для великого збагачення маврів і турків і зубожіння християн»[8].
Крім спільного релігійного антагонізму щодо католицизму, берберські держави пропонували протестантським піратам економічні переваги, а також соціальну мобільність, оскільки в той час берберські держави були дуже космополітичним середовищем[9].
Католицька реакція[ред. | ред. код]
Франція, яка традиційно мала союзницькі відносини з Османською імперією, в 1607 році подала офіційний протест османському султану Ахмеду I, в якому скаржилась на те, що англійським і голландським піратам дозволено використовувати північноафриканські гавані як базу для набігів на французьке судноплавство[2]. У Франції цей рух, який називали «тюрко-кальвінізмом» розглядався як явна змова проти католицизму[2].
Щоб приборкати ці дії, Іспанія у 1615 році зробила прокламацію проти піратства та каперства[4].
Ймовірно, в Англії згодом також стали дивитись на такий тип піратської співпраці більш амбівалентно, свідченням чого став напад на Алжир у 1621 році з метою звільнення там полонених християн[2]. У 1629 році Людовик XIII напав на Сале, щоб звільнити 420 французьких полонених[9]. Людовик XIV також пізніше піддав обстрілу Алжир[9]. Католицькі релігійні ордени, особливо тринітарії та лазаристи під керівництвом Вінсента де Поля, який був колишнім рабом, збирали пожертви для викупу та звільнення християнських рабів[9]. Підраховано, що місіонери звільнили 1200 рабів до смерті святого Вінсента в 1660 році, на загальну суму 1 200 000 ліврів[9].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «The study of Anglo-Turkish piracy in the Mediterranean reveals a fusion of commercial and foreign policy interests embodied in the development of this special relationship» in New interpretations in naval history by Robert William Love p.
- ↑ а б в г д е ж и к л м «At the beginning of the seventeenth century France complained about a new phenomenon: Anglo-Turkish piracy.» in Orientalism in early modern France by Ina Baghdiantz McCabe p.86ff
- ↑ Anglo-Turkish piracy in the reign of James I by Grace Maple Davis, Stanford University. Dept. of History, 1911
- ↑ а б в г д е ж и Sick economies: drama, mercantilism, and disease in Shakespeare's England Jonathan Gil Harris p.152ff
- ↑ Mimesis and Empire: The New World, Islam, and European Identities Barbara Fuchs p.121
- ↑ а б Traffic and turning: Islam and English drama, 1579—1624 by Jonathan Burton p.103. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 20 лютого 2022.
- ↑ The Everything Pirates Book Barbara Karg, Arjean Spaite p.37. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 20 лютого 2022.
- ↑ Harris, Jonathan Gil (2004). Sick Economies: Drama, Mercantilism, and Disease in Shakespeare's England (англ.). University of Pennsylvania Press. ISBN 978-0-8122-3773-3. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
- ↑ а б в г д Orientalism in early modern France by Ina Baghdiantz McCabe p.94ff
