Пілум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пілум

Пілум (лат. pilum, мн.ч. pila) — метальний спис, що перебував на озброєнні легіонів Стародавнього Риму.

Довжина з наконечником близько 2 метрів, наконечник являв собою залізний стрижень довжиною 60—100 см, який насаджувався на держак трубкою і мав вістря листоподібної форми, діаметр наконечника був близько 7 мм. Маса — 2—4 кг.

Використання[ред.ред. код]

Кожен легіонер мав по два пілуми. З допомогою особливого ременя — аментума — легіонер міг метнути його на 50—60 м. Легіон починав бій залпом пілумів з 50 метрів, потім — з відстані 20—30 метрів — слідував новий залп. Після цього військо вступало у рукопашну. В ближньому бою пілум іноді використовувався, як короткий спис. Так сталося в битві при Фарсалі (9 серпня 48 р. до н. е.). За наказом Цезаря, його піхота застосувала проти кінноти Помпея незвичайну тактику бою: легіонери використовували пілум як звичайний спис, скеровуючи його в обличчя кіннотників, і після того, як ті, намагаючись ухилитись від удару, втрачали рівновагу, заколювали ним і коней, і вершників. Це справило на помпеянців таке сильне враження, що вони в паніці втекли з поля бою, що й вирішило долю битви.

Пілум не завжди завдав безпосередніх пошкоджень ворогові, тоді з його допомогою послаблювався захист супротивника. Пілум, при влучанні у щит, застрявав у ньому, і важкий, довгий спис заважав користуватися щитом. При цьому обрубати його було неможливо через довгий залізний стрижень наконечника. Тому ворожий вояк змушений був або кидати щит, або зупинятися для того аби витягнути з нього пілум і при цьому відкривався для удару. Щоб пілум було важче витягнути з щита або рани, деякі з них були споряджені відігнутими назад зубцями. Крім того, у легіонах Цезаря вістря пілумів не гартувались, а тому були відносно м'якими. Такі списи згиналися при влучанні у щит і прогиналися під вагою держака. Легіонери просто наступали на нього ногою і виривали щит з руки ворога.

У римлян пілум перейняли германські племена. Ще у V ст. він зустрічався у франків під назвою «ангон». У візантійців пілум використовувався аж до Х ст., коли остаточно вийшов з ужитку.

Види пілумів