Алебарда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шведські алебарди 16 ст.

Алеба́рда (нім. Helmbarte, італ. alabarda; від середньовічного нім. helmbarte — helm (давньонім. helmo) — руків’я і barte (від давньонім. barta) — сокира; звідси франц. hallebarde, з італ. alabarda) — різновид держакової холодної зброї поліфункціонального призначення. Складається з держака та прикріпленої до нього бойової частини, яка спочатку була комбінацією двох гол. елементів: бойової сокири та списа (на Сх. — келепа та списа), а також додаткових: чекана, бойового молота, гаків тощо. Основне призначення алебарди — нанесення січних, колючих, іноді пробивних (або розбивних) ударів. Для бойової частини А. також характерні деякі додаткові функції — захват бойових частин зброї, або частин тіла супротивника, стягування вершника з коня тощо.

Уперше А. з’явилася в Давньому Китаї у 3 ст. до н. е. Її бойова частина поєднувала спис та китайський різновид келепа. Пізніше келеп було замінено на лезо-гарду у формі півмісяця. Існували найрізноманітніші різновиди такої зброї (варіювалися довжина держака — від 1 до 3,5 м і більше, розміри та кількість елементів бойової частини), що робило її придатною для бойового використання як вершниками, так і пішими.

Від 14 ст. алебарда набула поширення у Європі, вперше з’явившись у Швейцарії та Німеччині. Розрізняють німецькі й італійські алебарди. Перші мали більш вузьке і довге лезо. Клинки італійських алебард були різноманітніших форм і часто прикрашалися декором.

Пізніше спис та сокира бойової частини трансформувалися в оригінальні різновиди: виникла вона з широким дволезовим клинком (глефа), кривим клинком, клинком у вигляді півмісяця тощо.

Довжина алебард коливалася в межах 200 — 240 сантиметрів, а вага при цьому могла бути від 2,5 до 5,5 кілограм. Наймасивнішими були алебарди XV—XVI століть, коли леза ще часто виготовлялися за технологією зварки, а головним завданням було пробиття суцільної лицарської зброї. У XVII столітті застосовувалися алебарди найменшої ваги. Середня довжина європейської алебарди становила 180—220 см. Із XVII століття запанував, ставши класичним, тип алебарди з вузькою сокиркою, розвиненим списом-вістрям і одним гаком.

Від 14 до 16 ст. алебарда була на озброєнні піхоти багатьох європейських країн. Від 16 ст. замінюється пікою, зберігаючи до 18 ст. функцію зброї палацової охорони та парадної зброї та як зброя замкової і міської варти.

Морські алебарди[ред.ред. код]

Значно довші — іноді понад 300 сантиметрів, — були морські «абордажні» алебарди, призначені, в основному, для стягання бортів кораблів при абордажі, для чого вони забезпечувалися дуже великим гаком. З іншого боку, ними ж можна було і перешкоджати абордажу, вражаючи ворога ще на борту його судна. [img]http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/27/Svenska_hillebarder_%281500-talet%29%[/img]


На території сучасної України А. в 16—18 ст. використовувалась у військах інших країн - (Речі Посполитої, Московії). Для козаків та селян алебарда як зброя не характерна.

Література[ред.ред. код]

  • Попенко В. Н. Холодное оружие. — М.,1996. — C.11-18, 175—183.


Алебарда
Тип:

Посилання[ред.ред. код]