Алебарда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шведські алебарди 16 ст.

Алеба́рда (нім. Helmbarte, англ. halberd, halbard, halbert, Swiss voulge, фр. hallebarde, італ. alabarda) — різновид держакової холодної зброї поліфункціонального призначення. Складається з держака та прикріпленої до нього бойової частини, яка спочатку була комбінацією двох головних елементів: бойової сокири та списа (на Сході — келепа та списа), а також додаткових: чекана, бойового молота, гаків тощо. Основне призначення алебарди — нанесення січних, колючих, іноді пробивних (або розбивних) ударів. Для бойової частини алебарди також характерні деякі додаткові функції — захват бойових частин зброї, або частин тіла супротивника, стягування вершника з коня тощо.

Слово «алебарда» походить від середньовічного німецького слова «helmbarte», яке складається з двох давньонімецьких слів: «helmo» («руків’я») і «barta» («сокира»).

Уперше алебарди з’явилася в Давньому Китаї у III ст. до н. е. Її бойова частина поєднувала спис та китайський різновид келепа. Пізніше келеп було замінено на лезо-гарду у формі півмісяця. Існували найрізноманітніші різновиди такої зброї (варіювалися довжина держака — від 1 до 3,5 м і більше, розміри та кількість елементів бойової частини), що робило її придатною для бойового використання як вершниками, так і пішими.

Від XIV ст. алебарда набула поширення у Європі, вперше з’явившись у Швейцарії та Німеччині. Розрізняють німецькі й італійські алебарди. Перші мали більш вузьке і довге лезо. Клинки італійських алебард були різноманітніших форм і часто прикрашалися декором.

Пізніше спис та сокира бойової частини трансформувалися в оригінальні різновиди: виникла вона з широким дволезовим клинком (глефа), кривим клинком, клинком у вигляді півмісяця тощо.

Довжина алебард коливалася в межах 200 — 240 сантиметрів, а вага при цьому могла бути від 2,5 до 5,5 кілограм. Наймасивнішими були алебарди XV—XVI століть, коли леза ще часто виготовлялися за технологією зварювання, а головним завданням було пробиття суцільного лицарського обладунку. У XVII столітті застосовувалися алебарди меншої ваги. Середня довжина європейської алебарди становила 180—220 см. Із XVII століття запанував, ставши класичним, тип алебарди з вузькою сокиркою, розвиненим списом-вістрям і одним гаком.

Від XIV до XVI ст. алебарда була на озброєнні піхоти багатьох європейських країн. Від XVI ст. замінюється пікою, зберігаючи до XVIII ст. функцію зброї палацової охорони та парадної зброї та як зброя замкової і міської варти.

На території сучасної України алебарди в XVI — XVIII ст. використовувалась військами інших країн (Речі Посполитої, Московії). Для козаків та селян алебарда як зброя не характерна.

Морські алебарди[ред.ред. код]

Значно довші — іноді понад 300 сантиметрів, — були морські «абордажні» алебарди, призначені здебільшого для стягання бортів кораблів при абордажі, для чого вони споряджалися дуже великим гаком. З іншого боку, ними ж можна було і перешкоджати абордажу, вражаючи ворога ще на борту його судна.

Література[ред.ред. код]

  • Попенко В. Н. Холодное оружие. — М.,1996. — C.11-18, 175—183.


Алебарда
Тип:

Посилання[ред.ред. код]