Алебарда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шведські алебарди 16 ст.

Алеба́рда (нім. Helmbarte, іт. alabarda) — зброя з насадженим на довгий (біля 2,5 метрів) держак наконечником, що складається з сокири, піки і гака.

Використовувалася піхотою, переважно у XIV—XVI століттях. Пізніше зброя замкової і міської варти.

Алебарда була поєднанням списового вістря, леза сокири і крюка на довгому держаку. Втім, різновидів алебард була множина: лезо сокири могло бути дуже широким або дуже вузьким, сокира могла навіть бути замінена чеканом (тоді алебарда називалася «Люцернський молот»), крюків же могло бути багато — як позаду, так і з боків сокири. Що ж до вістря, то були варіанти алебард і зовсім без нього. Але до XVII століття восторжествував, ставши класичним, тип алебарди з вузькою сокиркою, розвиненим списовим вістрям і одним крюком.

Довжина алебард коливалася в межах 200 — 240 сантиметрів, а вага при цьому могла бути від 2,5 до 5,5 кілограм. Найбільш масивними були алебарди XV—XVI століть, коли леза ще часто виготовлялися за технологією зварки, а головним завданням було пробиття суцільної лицарської зброї. У XVII столітті застосовувалися алебарди найменшої ваги.

Декілька довше — іноді більше 300 сантиметрів, — були морські «абордажні» алебарди, призначені, в основному, для стягання бортів кораблів при абордажі, для чого вони забезпечувалися дуже крупним крюком. З іншого боку, ними ж можна було і перешкоджати абордажу, вражаючи ворога ще на борту його судна.