Ратуша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ратуша (ратуш) — від пол. Ratusz; нім. Rathaus.

[ред.] Як суспільна інституція

З XII ст. — після надання Хайнріхом "Левом" м. Любеку у 1160 р. прав та привілегій "вільного міста" (нім. -"Freie Stadt"; див. : "Любекське право" нім. "Lübisches Recht") — орган міського самоврядування в Західній і Центральній Європі. Після надання в XV ст. містам магдебурзького права (нім. Magdeburger Recht) перетворені на магістрати.

В Україні XIV—XVIII ст. ст. — назва органу міського самоврядування в містах, які не мали магдебурзького права. Такі міста називалися ратушними — на відміну від магістратських, що мали магдебургію, значної ширші адміністративно-судові та господарчі права й краще розбудований апарат самоуправи.

Ратушні міста зазвичай мали тільки війта й 1-2 бурмістрів, які фактично залежали від місцевої державної (старостинської) (на Гетьманщині — від козацької) адміністрації або від дідичів.

Як органи місцевого самоврядування ратуші зберігалися в містах Лівобережної України до 1785 р., коли були замінені міськими думами.

[ред.] Як будівля, споруда

Споруда, в якій перебувала міська влада — зазвичай чотирикутна в плані та з вежею, що інколи стоїть окремо. Як правило, була одним із найважливіших громадських (зазвичай пишно збудованих і оздоблених) будинків міста.

В українських містах перші ратуші постали у XIV ст. (наприклад, у Львові). Найстаріші ратуші збереглися у Старому Самборі (1668), Бучачі (1751), Кам'янці-Подільському (1754).

З ратуш, побудованих у XIX ст., найгарніші — у Харкові, Полтаві, Львові, Чернівцях.

Найвища в Україні ратушова вежа — львівська. Її висота — 65 метрів.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
• Малий словник історії України