Вежа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Телевізійна вежа у Жижкові, Чехія
Годинникова вежа у Бродах
Стара водонапірна башта, Вінниця
Троїцька вежа— найвища вежа Кремля

Ве́жа, башта (рос. вышка; англ. tower; derrick; нім. Turm) — висока вузька споруда, що має спеціальне призначення, висота якої значно перевищує розміри основи. Основні відмінності вже від інших високих будівель — відсутність розтяжок (консольна конструкція, що закріплена тільки в основі) і невеликий внутрішній об'єм, іноді весь об'єм вежі зайнятий одними лише сходами. Як інженерна будівля вежа відноситься до антенно-мачтових будівель.

Вежі, що не мають внутрішнього об'єму взагалі (ферменні конструкції), також називають вишками.

Найчастіше вишки використовують для розташування на них антенно-фідерного обладнання. Наприклад, оператори сотового зв'язку розміщують на вежах радіорелейні та панельні антени. Якщо висота антенно-щоглової споруди (АМС) більша за 45 метрів, то треба встановити на ній систему світлоогородження,що необхідно для забезпечення безпеки польотів.

Види[ред.ред. код]

Вежі бувають:

Оборонна вежа — це висока споруда у фортечній огорожі з кількома ярусами бійниць, призначена для обстрілу підходів до воріт і мурів. Визначними є вежі Московського Кремля (15—17 ст.), в Україні — Кругла вежа в Острозі (16 ст.).

Водонапірна вежа своєрідної архітектури на автостанції в Пирятині (1951) (автомагістраль Київ—Харків).

Історія[ред.ред. код]

Єрихонська вежа, Єрихон, Палестина, IX ст. до н. е. - найдавніша вежа у світі, що збереглася до наших часів, висота 8,5 м.
Вежа Зенона, Херсонес, II ст до н. е. - найдавніша вежа на території України

Українське слово «башта» почали вживати у XVI столітті. Це слово через чеську і, можливо, через польську мови прийшло в українську з італійської (італ. bastia, від пізньолатинського bastia)[1]. На думку Ласковського[2] російське слово «башня» також вперше зустрічається в XVI ст., в сказаннях князя Курбського. До тих пір вживали слова — «вежа», «стовб», «костер» і «стрільниця». Так слово «вежа» давніше й спершу означало в'язницю, віз, хату. Мовознавці припускають, що це раннє запозичення з польської мови[3]. Вежі будували із глини, дерева, каменю і заліза і мали найрізноманітнішу форму: найпростіші були круглими, багатокутніми та чотирикутніми і мали гострий верх або площадкою із зубцями.

Вежі застосовувалися в цивільній, військовій та церковній архітектурі і мали найрізноманітніші призначення, починаючи з практичних цілей і закінчуючи простим задоволенням естетичного почуття. У фортецях і замках вони служили для оборони і спостереження за ворогом, в церквах — для підвішування дзвонів, в системах водопостачання — для розміщення водяних резервуарів, в обсерваторіях — для астрономічних спостережень, в ратушах, думах, вокзалах і тому подібних громадських спорудах — для розміщення годинників; в поліцейських частинах — для вивішування різних сигналів, наприклад, прапорів, куль, ліхтарів і спостереження за містом в пожежному відношенні; в оптичному телеграфі — для розміщення сигнальних апаратів, і нарешті в морській справі — для запалювання вночі вістових вогнів і розташування парових ревунів та свистків, для попередження кораблів під час туману. Всі ці використання носять практичний характер. Але дуже часто вежі будувалися також або для краси, або щоб з висоти їх милуватися навколишніми видами і, нарешті, просто в ім'я вимоги симетрії.

Час появи веж в архітектурі визначити, звичайно, неможливо, але немає ніякого сумніву, що вежа була одною з перших форм житла, що з'явилися вслід за куренем або первісною хатиною. Зведення подібних жител-веж обумовлювалося для первісної людини необхідністю рятувати себе і родину від диких звірів і від не менш страшного ворога — дикої людини. Справедливість цього припущення підтверджується існуванням і в нинішній час таких жител-веж, там де довго панувало право сильного, як, наприклад, в горах Кавказу.

Давність будівель баштової форми доводиться, по-перше, існуванням веж в багатьох найдавніших архітектурах, по-друге, тією значною роллю, яку вежі грають в найдавніших народних переказах і, по-третє, тим, що на перших же сторінках книги Буття розповідається про побудову знаменитої і величної «Вавилонської вежі», на що люди, звичайно, не наважилися б, якби ця форма споруд не була їм знайома.

Очевидно, що звикнувши з незапам'ятних часів дивитися на вежу як на надійний захист, люди одразу ж застосували її з оборонними цілями, як тільки стали селитися в «містах», тобто в селищах, «огороджених» стінами. Звідси та величезна роль, яку вежі грали майже до XIX ст. у військовій архітектурі всіх народів. Найдавнішими зразками їх слід вважати, звичайно, башти єгипетських і вавилоно-ассірійських фортець, які дійшли до нас у численних зображеннях. І ті й інші були прямокутної форми і увінчувалися зверху зубцями. Деякі з них досягали досить значних розмірів. Греки і римляни точно так посилювали оборону своїх фортець великими зубчастими чотирикутними вежами. У римлян, крім того, вживалися при облогах рухомі дерев'яні вежі, які будувалися з дерева, мали звичайно кілька поверхів і покривалися сирими шкірами, для захисту від підпалу. Внизу містився «баран», яким під час облоги намагалися розбити низ стіни, а вгорі перебували солдати, які вражали захисників фортеці, і іноді самі перекидалися на фортечну стіну для рукопашного бою.

Але найпомітнішу роль в Європі башти грали в Середньовіччя: укріплені міста і замки буквально обліплені вежами. Призначення їх полягало головним чином в посиленні оборони стіни - виступаючи з-за площини стіни своїми боками, вони давали можливість стріляти зі своїх бічних частин уздовж стіни по нападниках, яких таким чином можна було вражати не лише з обличчя, а й з боків. Для цього вежі звичайно містилися на кутах, а якщо довжина стіни між кутами перевищувала дальність польоту стріли (близько 150 щитів), то і в проміжку між ними, тобто в середині стіни також зводилися вежі. Вони звичайно значно перевищували міську стіну і складалися з декількох поверхів, з відкритою обороною нагорі. Середні поверхи також іноді пристосовувались до оборони, для чого в них пробивалися «стрільниці» або «бійниці», тобто вузькі отвори для стрільби. Крім оборони міст, башти служили також для оборони замків та для інших цілей, як, наприклад, для утримання наглядових загонів у завойованій країні, для передачі звісток з допомогою умовних знаків тощо. З появою вогнепальної зброї та удосконаленням артилерії вежі були замінені бастіонами.

Згодом знову були спроби посилення укріплених пунктів вежами, влаштованими відповідно до вимог сучасної військової науки. Так, наприкінці XVI століття Альбрехт Дюрер пропонував різні системи веж, пристосованих до вогнепальної оборони. Потім питанням цим займалися Паган, Монталамбера, а пізніше — австрійський ерцгерцог Максиміліан.

Удосконалення та поширення нарізних знарядь породило в XIX столітті будову веж на зовсім нових засадах. Гарматні башти, які металеві, бронезахищені і обертаються, влаштовувалися на особливо важливих пунктах, де за звичайної системи укріплень через тісняву не можна поставити знаряддям обстрілу. Перша ідея побудови залізних обертових веж належить капітану Кольза (1854). Потім запропоновано було багато різних систем подібних веж, як для сухопутної оборони, так і для флоту. З них в кінці XIX століття була найуживанішою система Грюзона. Його вежа циліндричної фірми мала в діаметрі до 20 футів, верхня частина її мала форму купола. Вежа оберталася по рейках (система зубчастих коліс і шестерень) 4-ма людьми, які знаходились в особливій подбаштовій частині споруди. Башта оточувалася земляним валом, над яким їй давали до 5,5 футів перевищення.

Крім веж, замків і фортець у Європі знаходиться не мало веж, які відомі своєю красою, положенням або історичними спогадами. Так, наприклад, Мишача вежа на середині Рейну, у Бінгена, де з суден збиралася насильницька данина, башта собору св. Стефана у Відні, вежа Хиральда в Севільї, вежа св. Маржа у Венеції, з якої відкривається дивовижний вид на все місто, похила вежа в Пізі і похилі башти в Болоні — Азінелла і Гарізенда і, нарешті, найвідоміша — залізна Ейфелева вежа в Парижі.

На території Київської Русі, України та Росії вежі також будувалися з незапам'ятних часів і згадуються на перших же сторінках наших літописів. Спочатку вони були безсумнівно дерев'яні, тому що всі наші фортеці були теж дерев'яні. Форма їх була чотирикутна, шестигранна і восьмигранна. Навіть у таку порівняно пізню епоху як XVI ст. кам'яних і цегляних стін, а отже і веж було надзвичайно мало, за винятком, хіба що, монастирів, які найчастіше обносилися кам'яними стінами. Котошіхін свідчить, що за царя Олексія Михайловича було всього лише двадцять міст, які мали кам'яні стіни. Інші мали зміцнення дерев'яні або земляні, а деякі, як наприклад, Ярославль, мали дерев'яні стіни та цегляні вежі. Кількість веж у містах було дуже різним і залежало від довжини стіни; так наприклад, в Астрахані було десять веж, в Воронежі — сімнадцять, в Архангельську — дев'ять, в Тотьмі — сім. Висота, форма і розміри їх були також дуже різноманітні навіть в одному і тому ж місті, як це яскраво свідчать вежі московського Кремля та багато літописних джерел. Іноді вони мали дуже високі покрівлі; відомі навіть приклади, що покрівля була вища за саму вежу, прикладом чого може служити одна вежа в Олонце, яка мала п'ять сажень висоти, а покрівля її - шість саж. Вежі рідко бували квадратні, а найчастіше прямокутні, наприклад, чотири саженя в довжину і два з половиною ширини; найпоширенішою була вежа трьох саженів у довжину і двох у ширину. Вежі всередині по висоті звичайно поділялися полами на яруси або поверхи, їх підлога називалися «мостами». Ярусів бувало звичайно три: нижній або «підошовний», середній і верхній. У кожному ярусі влаштовувався свій «бій» — у нижньому стріляли з гармат і тому він називався «гарматним», у верхніх двох — із пищалей і мушкетів, а тому вони називалися "піщальними і мушкетними". Іноді, втім, бої робилися або в одному тільки середньому, або верхньому ярусі, а інші були глухі. Ходи в баштах були або зовні, або всередині. Назви башт були дуже різні і знаходилися в залежності від їх місця, призначення, урочища, надворотного образу та інших чинників. Так, наприклад, вежі, що стояли в кутах, називалися «прутами», посередині стіни — «середніми»; вежі з воротами — «проїзжими», «ворітніми» або «на воротах»; без воріт — «глухими». «Таємними» вежами називалися такі, які ставилися над водяною "схованкою" поблизу річки, під ними влаштовувався колодязь, що мав приховане сполучення з річкою або ж з під них йшли підземні ходи зі зрубами на річку довжиною іноді більше 10 саженів. «Водними» називалися ті, де був виїзд до річки; в московському Кремлі була «Водовзвідна» вежа, в якій підіймали воду з Москви річки в царський палац . У монастирських огорожах вежі нерідко називалися за назвою служб, що в них містилися, як, наприклад, «квасоварна», «пивоварна» тощо.

Крім цих загальних назв у веж були ще імена власні, які походили від урочищ, як, наприклад, «Боровицька», «Новинський», або від свят, образів і церков, наприклад, Троїцька, Спаська, Микільська, Костянтино-Еленінская та інші. Іноді на покрівлі веж влаштовувалися горища, клітини або караулки для дозору, які називалися «вишками», від чого і самі вежі цього виду називалися «вишками». Число проїзжих веж залежало від величини міста; у великих — було по кілька, в московському Кремлі, наприклад, п'ять, а в маленьких — не менше двох; це робилося, очевидно, з тією метою, щоб гарнізон міг врятуватися через інші ворота, коли в якісь із них вривається сильніший ворог, інакше він був би перебитий в тих самих стінах, які йому служили захистом.

Ворота, зрозуміло, були самою слабкою частиною фортеці і тому особливо сильно зміцнювалися вежами; вежі ставилися з боків воріт, ми це бачимо, наприклад, в Кремлі Ростова або в огорожі Борисоглібського монастиря Ярославської області, або ж перед ворітної вежею влаштовувався особливий, обнесений стіною зубчастої дворик, на який вели перші ворота - з цього дворика під вежею у фортецю вели другі ворота. Вигода такої побудови полягала в тому, що ворога, який прорвався через перші ворота, можна було перебити на передньому дворику перш, ніж він встигне прорватися через другі ворота. Прикладами такоої архітектури є Спаська, Микільська та Троїцька вежі московського Кремля. Іноді перед ворітною вежею із зовнішнього боку кріпосного рову ставилася окрема вежа, яка становила передмостові укріплення і захищала міст, що вів до кріпосних воріт. Зразком подібних веж може служити так звана «Кутаф'єва» вежа, що стоїть напроти Троїцьких воріт московського Кремля. Ворота в баштах були звичайно дуже товсті і широкі, через що і самі воротні башти були набагато більші від інших, наприклад, мали близько семи саженів в довжину і ширину. Ворота ці робилися з дуба, оббивалися іноді залізом і замикалися величезними замками і засувами.

У мирний час ворота не зачинялися, а тільки на ніч опускалася зверху грати; ці рухомі гратчасті ворота розміщувалися всередині, нагорі воріт в особливих гніздах і робилися з метою, щоб їх можна було опустити в рішучу хвилину і поставити несподівану перешкоду перед супротивником.

Зовні вежі під воротами містився звичайно образ святого або святої, який давав назву вежі, іноді ж у фортечних вежах над воротами влаштовувалися маленькі церкви, а в монастирських мурах ми бачимо це майже постійно. Крім того, на проїзжих вежах влаштовували бойові дзвінниці і вістовий дзвін, який називався іноді «сполошний», бо в нього били на «сполох» або скликали народ. Разом з вістовим дзвоном ставилося також «вістова» гармата, яка служила для подачі різних сигналів. На інших вежах також іноді підвішували дзвони; в них дзвонили при вилазках для підняття бойового духу під час бою з ворогами. У темні ночі на вежах запалювалися над воротами свічки в слюдяних ліхтарях.

У старих містах і монастирях збереглося, на щастя, багато веж, з яких немало вирізняються надзвичайно витонченими і художніми формами. Перше місце між ними, звичайно, займають за красою вежі московського Кремля; — потім слід вказати на вежі Великого Новгорода, Ростова, Ярославля, Нижнього Новгорода, Коломни, Тули, Зарайська, Смоленська, Пскова та Астрахані; до числа монастирських огорож з найбільш красивими і найкраще збереженими вежами можна віднести огорожі монастирів — Новодівичого, Донського і Симонова в Москві, Троїце-Сергієвої лаври в Московській області, Іпатіївського — Костромської області, Спасо-Евеіміева — в Суздалі, Борисоглібського — в Ярославській області, Прилуцького у Вологді, Кирило-Білозерського в Новгородської області та Соловецького — на Білому морі. Крім веж різних кремлів і монастирів є не мало окремих веж, які користуються значною популярністю, такі, наприклад, як Сухарева вежа в Москві, відома в народі під назвою «нареченої Івана Великого», Меншикова вежа (там же), Евемієва вежа в Новгороді, Сумбекіна вежа в Казані, Белавінська і Столпенська вежа в Польщі поблизу Холма, і Кам'янець-Литовська вежа в Білорусі в Гродненській області

Приклад[ред.ред. код]

Вежа бурова (рос. вышка буровая; англ. (drilling) derrick, (drilling) mast; нім. Bohrturm) — окрема споруда, яка застосовується при спорудженні бурової свердловини.

Відомі вежі[ред.ред. код]

Нижче наводиться декілька прикладів найвідоміших та найвищих веж:

Зображення веж[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови, Київ: Наукова думка, 1982, т. I, с. 156
  2. «Материалы для истории инженерного искусства в России», часть 1, стр. 96
  3. Етимологічний словник української мови, Київ: Наукова думка, 1982, т. I, с. 344
  4. Adel Yahya: Jericho. Geschichte, archäologische und religiöse Stätten. Reiseführer. The Palestinian Association for Cultural Exchange, Ramallah 2005.

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  • С. Violletle Due, «Dictionnaire raisonne de l'architecture francaise du XI au XVI siecle» (т. IX, Париж, 1875)
  • M. A. de Caumont, «Abecedaire ou rudiment d'archeologie» (Caen, 1870 г.)
  • James Fergusson, «A history of architecture in all countries, from the earliest times lo the present day» (Лондон, 1874)
  • Sutter, Conrad: Thurmbuch - Thurmformen aller Stile und Länder / gesammelt und gezeichnet von Conrad Sutter. - Berlin : Wasmuth, 1895. Das Buch als kostenloser Download
  • Erwin Heinle, Fritz Leonhardt: Türme aller Zeiten - aller Kulturen. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart (Німеччина) (1997), ISBN 3-421-02931-8
  • Николай Костомаров, «Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа» (глава 1, Спб., 1887)
  • В. Ласковский; «Материалы по исторг инженерного искусства в России.» (Спб., 1858)
  • А. Пузыревский, «История военного искусства в средние века» (Спб., 1884)
  • П. Н. Батюшков, «Холмская Русь» (стр. 13, 21 и 29) «Материалы по археологии Кавказа» (часть 1, Москва, 1888)
  • Н. M. Снегирев и А. Мартынов, «Русская старина в памятниках церковного и гражданского зодчества» (Москва, 1852).

Посилання[ред.ред. код]