Розчинник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розчи́нники — індивідуальні хімічні сполуки або суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи змінного складу, що складаються з двох або більшого числа компонентів (див. Розчин).

Загальні відомості[ред.ред. код]

Для систем рідина — газ і рідина — тверду речовину розчинниками прийнято рахувати рідкий компонент; для системи рідина — рідина — компонент, що знаходиться в надлишку.

Вимоги до розчинників[ред.ред. код]

В принципі будь-яка речовина може бути розчинником для якої-небудь іншої речовини. Проте на практиці до розчинників відносять тільки такі речовини, які відповідають певним вимогам. Наприклад, розчинники повинні мати хорошу, т. з. активну розчинювальну здатність, бути досить хімічно інертними по відношенню до речовини, що розчиняється, і апаратури. Розчинники, вживані в промисловості, мають бути доступними і дешевими.

Залежно від галузі промисловості до розчинників пред'являють різні інші вимоги, зумовлені особливостями виробництва. Так, для екстракції придатні розчинники, що мають вибіркову розчинювальну здатність, для інших процесів часто застосовують т.з. розчинники, що поєднуються, поліпшуючи взаємну розчинність. У електрохімічних процесах необхідні розчинники, стійкі в робочому діапазоні електродних потенціалів, і так далі.

Хімічна класифікація розчинників[ред.ред. код]

Найбільш споживана хімічна класифікація, відповідно до якої всі розчинники підрозділяються на неорганічних і органічних. Найпоширенішим неорганічним розчинником, вживаним для великого числа неорганічних і органічних з'єднань, є вода.

Вода[ред.ред. код]

Вода2О)(лат. agua) Вода (Н2О) — найпростіша хімічна сполука водню з киснем. Є ізотопна різновидність води — вода важка. При нормальних умовах вода — безколірна, блакитнувата рідина. Вода є головною складовою частиною гідросфери. Значна кількість води у вигляді пари міститься в атмосфері. Вода входить до складу грунту, багатьох мінералів і гірських порід; є складовою частиною всіх живих організмів. Для життя людини вода є дуже важливою. Вона становить до 75 % загальної маси тіла людини. Особливо велика кількість її в плазмі крові, лімфі, травних соках. Основна функція води в організмі полягає в тому, що вона є розчинником більшості речовин. За участю води відбуваються важливі фізико-хімічні процеси у клітинах і тканинах. Вода має велику теплоємність, завдяки чому вона переносить тепло по всьому організмові і вирівнює температуру тіла. При випаровуванні з поверхні тіла вода забирає надлишок тепла.

  • Дистильована вода (лат. Agua destillata). Розчини лікарських речовин для зовнішнього та внутрішнього застосування готують тільки на дистильованій воді. Дистильована вода найбільш широко використовується як розчинник для виготовлення ліків. Дистильована вода повинна бути безбарвною, прозорою, без запаху і смаку. рН дистильованої води повинен бути в межах 5,0-6,8. Вона не повинна містити хлоридів, сульфатів, нітратів, солей кальцію і важких металів.

Для одержання дистильованої води в аптечних умовах використовують водопровідну воду, в сільській місцевості, де немає централізованого водопостачання. Воду безпосередньо, без будь-якої обробки, дистилюють. Принцип дистиляція води полягає в наступному. Воду нагрівають в перегонній посудині до кип'ятіння і пара яка утворюється конденсують шляхом охолодження. Конденсат дистильована вода — таким чином звільняється від нелетючих домішок і стає придатна для виготовлення ліків.

  • Вода для ін'єкцій (лат. Agna pro ijectionibur). Для виготовлення лікарських форм і водорозчинних препаратів (а також для очних крапель, розчини для орошення для промивання ран) використовують воду для ін'єкцій, яка незалежно від вимог до дистильованої води, повинна задовольняти потреби на відсутність пірогенних речовин.

Воду для ін'єкцій зберігають у спеціальних умовах, які виключають можливість попадання в неї мікроорганізмів із навколишнього середовища (асептичні умови). Вода для ін'єкцій придатна для виготовлення відповідних лікарських форм на протязі не більше як 24 години з моменту її одержання.

  • Демінералізована вода (лат. Aqua demineralisata). Одержується шляхом обезсолення водопровідної води з допомогою спеціальних іоннообмінних смол. Демінералізована вода може використовуватися для миття аптечного посуду, різноманітних упаковок. Вода демінералізована не повинна використовуватися для парентерального застосування, але може використовуватись для виготовлення всіх рідких лікарських форм, розчинів, реактивів. У випадку використання демінералізованої води для виготовлення очних ліків вона повинна бути простерилізована безпосередньо перед виготовленням ліків.

Неорганічні розчинники[ред.ред. код]

До неорганічних розчинників відносяться також: рідкий аміак — хороший розчинник для лужних металів, фосфору, сірки, солей, амінів і ін. речовин; рідкий сірчистий ангідрид — розчинник для багатьох органічних і неорганічних сполук, використовуваний, зокрема, в промисловості для очищення нафтопродуктів; розплавлені метали і солі тощо.

Органічні розчинники[ред.ред. код]

Велике значення мають численні органічні розчинники. Це перш за все розчинники нафтові (у тому числі і їх галогенотвірні), спирти, прості і складні ефіри, кетони, нітросполуки. Як розчинники поширені і суміші різних індивідуальних речовин, наприклад бензини, петролейний ефір, суміші спиртів і ефірів. До розчинників часто відносять також пластифікатори, службовці для поліпшення механічних і фізичних властивостей каучуків, природних смол, поліамідів і багатьох інших високомолекулярних сполук.

Органічні розчинники дуже широко застосовуються у виробництві пластмас, лаків і фарб, синтетичних волокон, смол, клеїв в гумовій промисловості, при екстракції рослинних жирів, для хімічного чищення одягу; крім того, їх використовують для очищення хімічних сполук перекристалізацією, при хроматографічному розділенні речовин, для створення певного середовища і так далі

До органічних розчинників відносять діетиловий ефір, ацетон, спирти, петролейний ефір, бензин, скипидар, чотирихлористий вуглець та інші речовини.[1]

Розчинники умовно класифікують за характеристиками:

— за температурою кипіння — низькокиплячі розчинники (наприклад, етиловий спирт метилацетат) і висококиплячі розчинники (наприклад ксилол);
— відносній швидкості випаровування — швидковипарні і повільновипарні (як еталон часто беруть швидкість випаровування бутилацетата);
полярності — неполярні (вуглеводні, сірковуглець) і полярні (наприклад, вода, спирти ацетон).

Технічні умови на розчиннику зазвичай містять дані і по температурі спалаху, по межах вибухонебезпечних концентрацій пари в повітрі, по тиску пари при стандартних температурах, а також по розчинювальній здатності — для якого типу речовин можна використовувати даний розчинники (для розчинення масел і жирів, смол, фарбників, каучуків натуральних і синтетичних тощо).

Характеристики[ред.ред. код]

Характеристики розчинників
Найменування Температура, °С Нижня межа
запалювання
(вибуховість) , г/м3
Межа допустимої
концентрації
, мг/м3
спалахування самозаймання
Амілацетат 20 3783 583 100
Ацетон —20 500 52 200
Бензол —14 580 93 20
Бензин-розчинник —30 250 37 300
Бутилацетат 13 371 80,6 200
Дихлоретан 10
N-, N- Діметилформамід 50 420 13,6 10
Етилацетат —4 400 82,7 200
Етилцелюлоза 40 245 66 200
Ксилол 17 495 43 3 50
Скипидар 30 253 36,2 300
Сольвент 34 495 58,2 100
Спирт бутиловий 28 410 51 200
Спирт ізобутиловий 27,5 371 73 200
Спирт метиловий —1 475 463 50
Спирт етиловий 11 432 49 1000
Толуол 4 ÷ 7 549 482 50
Уайт-спірит 33 270 300

Вимоги безпеки[ред.ред. код]

Майже всі органічні розчинники фізіологічно активні. Деякі з них — ароматичні вуглеводні, хлорпропохідні, аміни, кетон — при значних концентраціях можуть викликати серйозні отруєння, інші приводять до різних шкірних захворювань (дерматитам). Для багатьох промислових органічних розчинників розроблені технічні умови по забезпеченню як протипожежної безпеки при роботі з ними, так і особистого захисту від їх фізіологічно шкідливих дій.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Манько В.В., Гальків М.О., Клевець М.Ю. Основи техніки лабораторних робіт у фізіологічних дослідженнях: Навчальний посібник. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. — 135 с. ISBN 966-613-420-9

Див. також[ред.ред. код]