Романівка (Сватівський район)
| село Романівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Сватівський район |
| Рада | Білокуракинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA44100010280099624 |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1793 |
| Населення | 153[1] |
| Площа | 1,959 км² |
| Густота населення | 78,1 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92221 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°40′10″ пн. ш. 38°56′03″ сх. д. / 49.66944° пн. ш. 38.93417° сх. д.Координати: 49°40′10″ пн. ш. 38°56′03″ сх. д. / 49.66944° пн. ш. 38.93417° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
127 м |
| Відстань до районного центру |
21 км |
| Найближча залізнична станція | Катран |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92220, Луганська обл., Білокуракинський р-н, с. Олександропіль, вул. Соколовського, 2 |
| Карта | |
  Романівка | |
 Романівка | |
| Мапа | |
| |
Романі́вка — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області. Населення становить 153 особи[1].
Площа села 200 га[2].
Історія[ред. | ред. код]
Село засноване у 1793 році.
Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 155 осіб[3].
Вулиці[ред. | ред. код]
У селі існують вулиці: Нова, Центральна.
Економіка[ред. | ред. код]
Транспорт[ред. | ред. код]
Село розташоване за 32 км від районного центру і за 23 км від залізничної станції Катран на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].
Культура[ред. | ред. код]
Пам'ятники[ред. | ред. код]
Церква[ред. | ред. код]
Відомі люди[ред. | ред. код]
Уродженцю села Макаренко Тимофію Титовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він здійснив подвиг 22 лютого 1944 року біля села Менуші Новгородської області. У бою загинула вся артилерійська обслуга. У живих залишився лише він, молодший сержант з харчоблоку. Він один продовжував вести вогонь по танках ворога з гармати до прибуття підкріплення[4]. На його рахунок було записано й ті танки, що були підбиті полеглими вояками до нього[5]. Після війни працював директором колгоспу. Був засуджений за самоуправство при знешкодженні банди в якій брали участь міліціонери та держслужбовці. Під час відлиги реабілітований. У сквері Білокуракиного на Алеї слави йому споруджено бюст.
Див. також[ред. | ред. код]
- Історія Білокуракинщини
- Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Луганська область
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б За Всеукраїнським переписом 2001 року
- ↑ а б Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9.
- ↑ Михайличенко В. В., Борзенко М. О., Жигальцева В. Л. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Луганська область [Архівовано 25 серпня 2010 у Wayback Machine.] — Луганськ: Янтар. — 2008. — 921 с.
- ↑ ІМСУ, 1968, с. 244.
- ↑ Александр Костомаров Міфи та реалії Білокуракинщини // ОстроВ», 20.08.2009.
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Луганська область / Ред. кол. тому: Пономаренко Ю. Ф. (гол. редкол.), Бурлаков О. М. (заст. гол. редкол.), Алексєєва Л. І., Бакалов В. К., Вертиков Д. А., Гончаренко М. Г., Гуревич В. Й., Діченсков М. П., Євтєєв П. М., Ємченко Г. Я., Ільїн О. І., Калашников В. І., Колпахч'ян С. П., Кононих Г. Є., Крапивка І. Є., Морозлі С. Г., Мотренко В. Г., Олійник Л. В., Пічугін В. Г., Потапов В. І., Потапов Г. Г., Семененко О. М. (відп. секр. редкол.), Стрепетов К. І., Ткаченко Г. Г., Шистер Ф. Я. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 940 с. — ISBN 978-617-629-077-3.
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії Луганської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||