Білокуракине

смт Білокуракине
Країна	Україна
Область/АРК	Луганська область
Район/міськрада	Білокуракинський район
Рада	Білокуракинська селищна рада
Код КОАТУУ:	4420955100
Картка на сайті ВР	картка
Офіційний сайт:	—
Основні дані
Засноване	у 1700 році
Статус	із з 1957 року року
Площа	134,15 км²
Населення	▼6944 (01.01.2011)
Густота	51,76 осіб/км²
Поштовий індекс	92200-92207
Телефонний код	+380 +3806462
Географічні координати	049.532 0038.72249°31′54″ пн. ш. 38°43′20″ сх. д.49.531667° пн. ш. 38.722222° сх. д. 49.531667, 38.722222
Водойма	річка Біла
Відстань
Найближча залізнична станція:	Білокуракине
До станції:	3 км
До обл. центру:
- залізницею:	151 км
- автошляхами:	141 км
Селищна влада
Адреса	92200, Луганська область, Білокуракинський район, смт. Білокуракине, площа Горького, 4
Голова селищної ради	Сірик Сергій Іванович
Карта
Білокуракине
Білокуракине

Білокуракине — селище міського типу на Слобожанщині, центр Білокуракинського району Луганської області, на річці Білій (басейн Сіверського Дінця).

Природні ресурси

Селище знаходиться в крейдяній системі з великими покладами вапняка, глини, будівельного піску, крейди. Тут ведуться промислові розробки названих природних ресурсів. Є невеликі запаси кам'яного вугілля, природного газу, джерела лікувальної мінеральної води. Найбільшим ресурсом для селища та району є чорноземні ґрунти, найродючіші землі області.

Історія

Помірно теплий клімат, наявність річок, багатий рослинний і тваринний світи, невеликі поклади корисних копалин, близькість до шляхів постійних торговельних сполучень з давніх часів привертали увагу людей на історичні простори Дикого поля. Історичний розвиток Білокуракинського краю визначався його географічним розташуванням. Тут проходив славнозвісний Кальміуський (Валуйський) шлях, через який мігрували племена і народи з Європи в Азію. Тут кочували племена скіфів, сарматів, половців. Осідлі племена облюбували цей край і першою назвою було Відрадове (Відрадне). Остаточне заселення припадає на 1700 рік, коли Петро І ці вільні землі в Дикому полі подарував своєму вельможі Борису Івановичу Куракіну. Заселявся цей край поступово. Хлібороби колишніх Куракінських вотчин вважалися найбільш заможними і освіченими в Харківській губернії, волелюбність була визначальною рисою характеру білокуракинців, їх працьовитість, щедрість, щирість душі викликали захоплення багатьох дослідників минувщини. Білокуракинці за 60 років до скасування кріпацтва (кріпацтво було скасовано в 1861 році) викупили себе, свою землю і волю у князя Олександра Борисовича Куракіна, нащадка Бориса Івановича Куракіна, за 1 млн. 100 тис. карбованців. З боку князя цей крок був вимушений. Через розгульне життя він занедбав свої землі і не пропустив нагоди якнайбільше здерти з селян, виїжджаючи послом до Франції. За князівську «милість» білокуракинці вносили плату протягом 25 років починаючи з 1805 року.

Через погані умови життя, систематичне недоїдання, непосильну працю багато жителів не доживали і до середнього віку. Часто спалахували епідемії, під час яких багато людей вмирало. Скупі рядки документів того часу розповідають, що в 1848 році від холери померло 360 осіб, від цинги - 350 осіб. За 60 дореформенних років населення збільшилось всього на 40 людей, і становило в 1863 році 4487 осіб.

На початку XX ст. посилювався процес розшарування селян. У 1905 році 59 найбільш заможних господарів мали понад 1200 десятин землі. Обезземелені селяни виїжджали до Казахстану, Росії, Канади. Влітку 1906 року серед Білокуракинських селян, що збирали врожай поміщика Фандєєва, почалися заворушення. Вони вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення харчування, три дні не виходили на роботу. Поміщик пообіцяв виконати вимоги, але викликав каральний загін зі Старобільська. Активістів побили різками, а наступного дня запалали скирди хліба, соломи і сіна. У 1912 році в селі з'явилося перше промислове підприємство - паровий млин, що належав французькому підприємству "Комбі". Наймали на роботу 12-15 чоловік. В цей час Павленки збудували невеличку олійню, що переробляла соняшникове насіння. В селі з'являється фельдшер, що приймав хворих в приватній квартирі. В 1912 році будують лікарню на 25 ліжок. Існувала церковно-парафіяльна школа, а з 1908 року відкривають земське училище. Всього в навчальних закладах працювало 3 вчителя та 2 законовчителі. В 1912 році в селі відкривають другу земську школу.

Радянський період

В листопаді 1917 року в Білокуракине прийшла звістка про перемогу збройного повстання в Петрограді, дійшли чутки про перші декрети Радянської влади.

Радянська влада на території Білокуракинського району була встановлена в грудні 1917 року на сільському сході. Першим головою сільської ради став місцевій бідняк Є.М. Вашура.

Рада забезпечила хлібом і насінням бідноту, годували фронт, демобілізованих солдатів на фронті, але у квітні 1918 року робота була перервана німецькою окупацією, яка тривала до листопада.

В кінці липня 1918 року в село прибули гайдамаки. Серед солдатів 27 червня виникло хвилювання проти гетманщины і німців, що спричинило арешти. У листопаді 1918 р. німці і гайдамаки покинули село.

У січні 1919 року солдати, що повернулися з фронту, створивши партизанський загін, вигнавши кайзерівських окупантів, відновили роботу волосної Ради, допомагали Червоній Армії.

Але в червні 1919 село захопили Денікінці і безчинствували тут до грудня 1919 року, - часу визволення Білокуракиного бойовою частиною Першої Кінної армії. Відновили роботу ради, створили партійний осередок. Але уже в січні 1921 року повстанські загони Колесникова ліквідували невеличкий загін народної міліції, вбили 11 активістів, яких було поховано в братській могилі в центрі селища. Комітет зайнявся упорядкуванням землекористування, забезпечення бідняцьких господарств посівним матеріалом.

Сільську раду очолював демобілізований після поранення червоноармієць П.М. Чорнуха. У 1921 році було експропрійовано маслозавод (обслуговувало 20 робітників) і передано товариству "Праця".

В квітні 1923 р. село стало центром Білокуракинського району Старобільської округи Донецької губернії. Райком партії очолив колишній юзівський робітник, голова волосного комітету В.П. Перов, райвиконком - голова колишнього волосного ревкома Д.М. Рогозян. У 1923 році державним підприємством став і паровий млин.

В 1926 році обидві початкові школи розширено і реорганізовано в семирічних чотири, почали працювати лікнепи. В центрі села побудований клуб (у 1928 році почалася демонстрація кіно), відкрито будинок-читальню.

В 1927 р. 109 селянських господарств об'єдналися в ТОЗ (товариства по спільній обробці землі). Через рік їх стало 3, а в кінці 1928 року вони об'єдналися в колгосп "Гасло культури" (голова Т.М. Заєць). У 1930 р. утворився другий колгосп. У 1932 р. створена МТС (перший директор Жолтіков А.П.). У 1934 р. побудована нова машинно-тракторна майстерня і прибули нові трактори ХТЗ. Колгосп "Гасло культури" був розділений на 7 сільгоспартілей, "Червоний прапор" та ім. Петровського в т.ч.

В 1937 р. почала працювати залізнична магістраль Москва - Донбас, що проходить через село, в якому була побудована залізнична станція Білокуракине. У 1938 р. тут закінчена перша черга хлібоприймального пункту. У цьому ж році почалося будівництво автомобільного шосе від станції до міста Старобільськ. Був створений харчокомбінат по переробці фруктів і овочів, виготовленню кондитерських виробів, безалкогольних напоїв. Промкомбінат виробляв з місцевої сировини цеглину, гончарні і столярні вироби. Працювала швацька і взуттєва артілі.

З 1938 року Білокуракине стає районним центром Ворошиловградської області з населенням 5 тисяч 95 осіб.

До 1940 року на полях колгоспів працювало близько 20 тракторів, колгоспи мали свої автомашини, по 4 ферми, пасіки; розширена лікарня, яка була перетворена в районну, відкрилася поліклініка і зубопротезний кабінет, пологовий будинок. У 1938 році одна з семирічних шкіл перетворена в середню школу, відкрилися 4 початкових школи. Побудований Будинок Культури із залом на 350 місць і кіноустановкою, драматичним, хоровим і самодіяльними гуртками, домровим оркестром; працювали 2 бібліотеки (12000 томів).

Мирне життя мешканців перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 9 липня 1942 року вороги окупували Білокуракине і майже 7 місяців продовжувалася фашистська неволя. Взимку 1941-42 рр. фашисти бомбили село і залізничну станцію, хлібоприймальний пункт. 19 січня 1943 року частини 172 Стрілкової дивізії визволили Білокуракине.

За час окупації розстріляно 126 мирних жителів, а 980 осіб вивезли на каторжні роботи в Німеччину, грабовані були колгоспи, забрано коней, корів, зруйнували приміщення державних і громадських організацій, лікарню, Будинок культури, бібліотеки. Майже все доросле населення пішло на фронт. Мирні жителі переховували військовополонених, зривали обмолот хліба гітлерівцям, ховалися від примусового вивезення в Німеччину. 731 житель воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Більше трьохсот жителів загинуло на фронтах Великої Вітчизняної, 379 білокуракинців нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

Після звільнення від німецько-фашистської окупації У 1943-44 рр. були відновлені МТС, промисловий та харчокомбінат, лікарня, школа, бібліотека і ін. установи. До 1947 р. були досягнуті довоєнні посівні площі.

У 1951 р. в центрі селища на братській могилі загиблих при нападі односельців був встановлений пам'ятник. В день 30-ліття Перемоги (1975 р.) в парку було споруджено пам'ятник Скорботної Матері на честь загиблих воїнів.

В 1950 р. з 7 колгоспів були створені 3: "Червоний прапор", ім. Калініна, "Світанок". Через рік урожай озимої пшениці в колгоспі "Червоний прапор" був 25 ц\га. У 1958 р. "40 років Жовтня" (бывш. "Червоний прапор") та ім. Калініна об'єдналися в колгосп "Дружба". У 1951 р. в районій лікарні було 50 ліжок. У 1964 р. почала роботу ПМК, селище підключене до державної електромережі. У 1968 р. побудовано новий корпус молокозаводу. У 1973 р. побудований асфальтово-бетонний завод. У 1974 р. почала роботу СТО автомобілів, побудовані склади для добрив і пально-мастильних матеріалів.

В квітні 1954 року село Білокуракине стало називатись селищем міського типу. Селище розбудовувалось, стало потопати в зелені. В 1967 році закінчили будувати нову поліклініку. В 1970 р. колгоспи "Дружба" і "Світанок" реорганізовані в радгоспи "Ленінський" і "Більшовик". У 1971-75 рр. споруджений новий житловий масив з 21-го двоповерхових 16-квартирних будинків (квартал Перемоги), з дитячим садом-яслами на 140 місць (дитсадок «Сонечко»), закладений парк на честь 50-ліття ВЛКСМ, в центрі якого був встановлений монумент. Також були побудовані універмаг, будинок побуту, магазин "Дитячий світ", ресторан, лікарняний комплекс, вузол зв'язку, автостанція.

В 1975 році побудували нову школу (зараз Білокуракинська середня школа №1), звели новий будинок культури, музичну школу.

Також на 1976 р. на центральній площі селища (пл. Горького) встановлений пам'ятник В.І.Леніну, 25 магазинів (в т.ч. книжний, меблевий, гастроном, м'ясо-молочний, дитячого одягу, кулінарний), 2 їдалень, лікарня на 283 ліжок з 8 спеціалізованими відділеннями і новими терапевтичними і неврологічними корпусами, 2-я рентгенкабинетами, водолікарнею на місцевій мінеральній воді, восьмирічна школа, 2 початкових школи, 4 клуби, кінотеатр, Будинок Піонерів, 5 бібліотек (2 районні - доросла і дитяча, селищна, кабінету політосвіти райкому компартії, середньої школи №1; 40500 томів), виходить районна газета "Заповіт Ілліча" (5500 екз.\тиждень).

Економіка

На сьогодні агропромисловий комплекс об'єднує багатогалузеве сільське господарство. У районі реформовано 20 сільгосппідприємств (колишніх колгоспів), створено 35 нових приватно-орендних сільгоспформувань.

Основна сільськогосподарська спеціалізація району — землеробство. Головні культури: пшениця, соняшник, ячмінь, просо, кукурудза. Розвинуте молочно-м'ясне тваринництво, птахівництво. Розповсюджено городництво, садівництво, бджільництво. Досить велику частку всієї сільськогосподарської продукції дають приватні присадибні господарства.

В 1996 році вперше на Луганщині утворена Білокуракинська машино-технологічна станція (МТС), а ще через рік - Солідарнівська МТС. Найбільшими промисловими об'єктами є МТС "Альянс", агрофірма "Зоря", ТОВ "Білокуракинський елеватор", СТОВ "Птиця", ПП "БІС" та ін. Зареєстровано більше 100 суб'єктів підприємницької діяльності і 22 малих підприємства.

Населення селища Білокуракине: на 1959 р. - 5600; на 2001 р. - 7969 жителів.

Література

1. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
2. Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.

Посилання

• Погода в Білокуракиному.
• Білокуракинський інформаційно-розважальний портал.
• Сайт Білокуракинської селищної ради.
• Сайт Білокуракинської РДА.
• Сайт Білокуракинської ЗОШ №1.