Попівка (Білокуракинська селищна громада)
| село Попівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Сватівський |
| Рада | Білокуракинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA44100010250081886 |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | XVIII століття |
| Населення | 342[1] |
| Площа | 0,833 км² |
| Густота населення | 410,56 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92233 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°36′37″ пн. ш. 38°35′08″ сх. д. / 49.61028° пн. ш. 38.58556° сх. д.Координати: 49°36′37″ пн. ш. 38°35′08″ сх. д. / 49.61028° пн. ш. 38.58556° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
139 м |
| Відстань до районного центру |
14 км |
| Найближча залізнична станція | Катран |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92232 Луганська область, Білокуракинський район, село Курячівка. |
| Карта | |
  Попівка | |
 Попівка | |
| Мапа | |
| |
Попі́вка (МФА: [popiŭka] (
прослухати)) — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області.
Площа села 96,2 га.[2]
Історія[ред. | ред. код]
Хутір засновано у XVIII сторіччі, статус села надано 1947 року. На цих землях мали наділи священики з Білокуракиного. 1949 року утворено Підсобне господарство Старобільського змішторгу хутора Попівка. 1952 року землі села увійшли до Білокуракинського держплодрозсадника, що 1956 року отримав назву Білокуркинський розсадниковий радгосп. 1965 року став Білокуракинським радгоспом. Беззмінним головою радгоспу до 1986 року був Заєць Семен Якимович[2].
Населення[ред. | ред. код]
Населення становить 294 особи, 114 дворів.
Вулиці[ред. | ред. код]
У селі існують наступні вулиці: Молодіжна, Центральна.
Економіка[ред. | ред. код]
Основою економіки села за радянських часів були масиви плодово-ягідних садів, що прийшли в запустіння після реформування КСП 1997 року. На розпайованих землях господарює ВАТ «Білокуракинський»[3].
Транспорт[ред. | ред. код]
Село розташоване за 28 км від районного центру, з яким пов'язано асфальтованою дорогою, і за 12 км від залізничної станції Катран на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].
Культура[ред. | ред. код]
У 1973 році було збудовано сільський клуб на 100 місць, працювала кіноапаратна. У 1982—1986 роках при клубі діяв ВІА. Відкрита початкова школа, бібліотека. Для сезонних працівників садів за радянської владу був збудований гуртожиток на 100 місць. 2004 року для людей похилого віку було створено клуб «Ветеран»[2].
Пам'ятники[ред. | ред. код]
Видатні особистості[ред. | ред. код]
- Заєць Семен Якимович — директор радгоспу Білокуракинський.
- Царьова Раїса Іванівна — мати-героїня, працівник Білокуракинської районної лікарні.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ За Всеукраїнським переписом 2001 року.
- ↑ а б в г Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- ↑ Сільське господарство Білокуракинського району [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — інформація Білокуракинської районної державної адміністрації за 2008 рік.
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
