Цілуйкове
| село Цілуйкове | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Сватівський район |
| Рада | Білокуракинська селищна громада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1749 р. |
| Населення | 402[1] |
| Площа | 55,23 км² |
| Густота населення | 7,28 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92253 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°27′52″ пн. ш. 38°50′10″ сх. д. / 49.46444° пн. ш. 38.83611° сх. д.Координати: 49°27′52″ пн. ш. 38°50′10″ сх. д. / 49.46444° пн. ш. 38.83611° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
74 м |
| Водойми | р. Козинка |
| Відстань до районного центру |
9 км |
| Найближча залізнична станція | Чумбур |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92252 Луганська область, Білокуракинський район, село Нещеретове |
| Карта | |
  Цілуйкове | |
 Цілуйкове | |
| Мапа | |
| |
Ці́луйкове — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області.
Географія[ред. | ред. код]
Площа села 641 га[2]. Село розташовується в закруті долини річки Козинка, лівої притоки річки Біла (басейн Сіверського Дінця). Село захищене від північних степових вітрів високими крейдяними схилами річки. В заплаві річки ростуть верби, терники.
Назва[ред. | ред. код]
За офіційною легендою, яку поширювала московська адміністрація, назву селу нібито дала російська імператриця Катерина II. Під час подорожі до завойованого Криму вона зупинялась в цих місцях і була свідком романтичного епізоду, за що і дала назву місцевому поселенню Поцелуі.
Історія[ред. | ред. код]
На початку XVIII століття, після азовських походів Петра I ці землі були віддані князю Куракіну. Його син Олександр Куракін у період 1730—1765 років активно розвивав економіку краю: розводив на цих землях овець та велику рогату худобу, заради заселення спустошених придушенням повстання Булавіна земель давав притулок кріпакам-утікачам з України та Росії, козакам з Чернігівської, Київської та Полтавської губерній[2]. Великий хутір заснований у 1749 році. Люди сіяли хліб, займалися рибальством, полюванням, бджільництвом.
Під час Національно-визвольних змагань 1917—1920 років селяни брали активну участь у боротьбі як на боці Червоної армії, так і в анархістських загонах Нестора Махна. Створено першу сільську раду, головою якої було обрано Фокія Оселедька. На середині 1920-х років багато бідних селянських сімей об'єднувалися в артілі по 5—7 родин. Така форма господарювання доказала свою ефективність. Але політика уряду була спрямована на утворення великих колективних господарств, тож 1929 року була організована артіль імені Шевченка, а в 1930 році колгоспи «Галицького» (пізніше перейменованого на колгосп «Правда») і «Комінтерн», які об'єднали в один імені Мічуріна під головуванням Сухоставського Т. А. Утворено тракторну бригаду Стрільцова Стефана Володимировича[2].
Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 87 осіб[3].
Під час німецько-радянської війни село було окуповане німецько-італійськими військами з липня 1942 по січень 1943 року.
Село у 1947 році перейменоване на Цілуйкове.
Населення[ред. | ред. код]
Населення села становить 406 осіб, 129 дворів.
1804 року в селі по правому березі річки Козинки налічувалось 54 двори, на хуторі Єремишин, по лівому березі річки — 25 дворів[4].1885 року на колишньому державному хуторі Олексіївської волості Старобільського повіту Харківської губернії проживало 905 осіб, було 142 дворових господарства[5]. У 1914 році в селі проживало 1677 осіб[6].
Вулиці[ред. | ред. код]
У селі існують вулиці: Вишнева, Відрадна, Лісова, Малинова, Садова, Степова; провулки Молодіжний, Сонячний.
Економіка[ред. | ред. код]
У часи Російської імперії положення вільних державних селян було тяжким: вони платили великі податки, головною тягловою силою були воли й коні, землю обробляли плугами та дерев'яними боронами, а врожаїв ледве вистачало до весни, тому й жили здебільшого бідно[2].
На розпайованих сільськогосподарських угіддях господарює СТОВ Агрофірма Зоря, близько 290 працюючих. Спеціалізується на вирощуванні м'яса, зернових та технічних культур, виготовленні сумішей для годівлі тварин, вовни.
Транспорт[ред. | ред. код]
Село розташоване за 15 км від районного центру і за 17 км від залізничної станції Білокуракине на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова. З районним центром і зі станцією пов'язане автошляхами[2].
Культура[ред. | ред. код]
У період 1965—1970 років в селі було збудовано новий сільський клуб (в 2000-х роках було відремонтовано, перекрито дах), магазин, дитячий садок, дорогу з твердим покриттям. Створено багато робочих місць на молочно-тваринницьких фермах.
У селі створена музейна кімната історії та побуту села. Працює фельдшерсько-акушерський пункт. Станом на 2012 рік Цілуйчанська початкова загальноосвітня школа має 2 початкових класи в яких вчиться 6 дітей, директор Косенко Світлана Вікторівна[7].
Пам'ятники[ред. | ред. код]
У селі споруджено пам'ятник загиблим односельцям у німецько-радянській війні.
Церква[ред. | ред. код]
У 1901—1903 роках в селі споруджено цегляний Свято-Іллінський храм та прибудову до нього, відкрито церковно-парафіяльну початкову школу. Храм довгий час перебував у занедбаному стані, але за сприяння місцевого мецената, колишнього народного депутата Верховної Ради України Миколи Михайловича Гапочки відбудовується. Станом на 2016 рік настоятелем храму служить ієрей Роман Карцев[8].
Див. також[ред. | ред. код]
- Історія Білокуракинщини
- Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Луганська область
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ За Всеукраїнським переписом 2001 року.
- ↑ а б в г д Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- ↑ Михайличенко В. В., Борзенко М. О., Жигальцева В. Л. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Луганська область.[недоступне посилання з червня 2019] — Луганськ: Янтар. — 2008. — 921 с.
- ↑ (рос.) Экономические примечания на Старобельский уезд, 1804 / Сост. С. А. Сычева. – Х., 2008. – 168 с.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Целуйківська загальноосвітня школа І ступеня [Архівовано 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Білокуракинської районної ради Луганської області. Інформаційна система управління освітою. Луганська область.
- ↑ (рос.) Белокуракинское благочиние [Архівовано 2016-08-15 у Wayback Machine.] — Северодонецка епархия Украинской Православной Церкви Московского Патриархата.
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Цілуйкове [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.].
- Цілуйкове [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] на Вікімапії.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
