Рудакі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рудакі́
(перс. ابوعبدالله جعفر بن محمد بن حکیم‌ بن عبدالرحمن‌ بن آدم رودکی
Рудакі́
Рудакі́
При народженні Абуабдулло́ Джафа́р Ібн Мухаммад
Псевдоніми, криптоніми Rudaki
Дата народження бл.852 (?)
Місце народження селище Панджрудак, Таджикистан
Дата смерті 941 (?)
Місце смерті там же
Національність Таджик-перс
Рід діяльності поет

Рудакі́ (Абуабдулло́ Джафа́р Ібн Мухаммад, народився в 852 році, селище Панджрудак, тепер це Пенджикентський район Таджикистану, помер в 941, там же) — перський і таджицький поет, вважається засновником персько-таджицької літератури.

Рудакі, якого величають Адамом поезії мовою фарсі, народився у селищі Рудак, що розташувалось у горах Зеравшанського хребта, на півночі сучасного Таджикистану, поблизу давнього міста Пенджикента. Через те, що велике селище, частиною якого і був у минулому Рудак, перетинає п'ять струмків, воно називалося — «Панджруд», тобто «п'ять рік»; а «рудак» означає «річка», «струмок». Про життєвий шлях Рудакі відомо дуже мало достовірних фактів; біографи неодностайні навіть у таких питаннях, як рік і місце народження поета, рік і місце його смерті. За легендою, Рудакі написав чи сто тисяч, чи навіть мільйон триста тисяч віршованих рядків, а до нашого часу збереглося лише близько двох тисяч. За легендою, Рудакі народився незрячим і був обдарований лише внутрішнім зором, але, на думку французького орієнталіста Дж. Дармстетера, «цей погляд бачив настільки чітко, що інколи ми сумніваємося у правдивості легенди, тому що несподівано значну роль відіграють фарби у тих віршах, які від нього залишилися, і нам видається, що він… надто забуває про свою незрячість».

Імовірно, Рудакі звали Абу Абдаллах Джафар син Мухаммада — так принаймні стверджує одне із найдавніших джерел. За іншим переказом, його звали Абу-Хасан Рудакі. Його дитинство минуло у забутому маленькому гірському селі. Тут він став поетом і, перш ніж уславитися при дворі Саманідів, здобув всезагальне визнання як народний співець і музикант. У палаці Саманідів Рудакі був оточений пошаною і багатством. Придворні літописці зберегли перекази про те, що поет упав у неласку і його на старості літ прогнали з палацу, а можливо, що при цьому й осліпили. Натяки на трагічне життя поета можна знайти в автобіографічних фрагментах його віршів, зокрема, у притчі про три сорочки Йосифа Прекрасного, де як висновок звучить думка про жорстокість світу:

Такий віддавна світ, такий він був,

Такий він є, такі його дороги:

Дає корону, трон і булаву,

У шахіншахові веде чертоги,

А потім безпорадного тебе

Турляє в борозну, волам під ноги.

(Тут і далі пер. В. Мисика)

Причина вигнання Рудакі із палацу невідома. Можна лише припустити, що значну роль відіграло співчутливе ставлення до одного із народних повстань у Бухарі, пов'язаному з єретичним, т. зв. «карматським» рухом, учасники якого проповідували майнову рівність.

Незважаючи на те, що збереглися лише окремі фрагменти віршів Рудакі, його поетичний геній проявився у них достатньо яскраво. Через розрізненість і короткість фрагментів важко розгледіти стрункість композиції, захопливість сюжету чи художню розмаїтість, проте велич Рудакі як поета упізнається за глибокою людяністю, неповторною емоційною виразністю, дивовижним карбуванням слова і несподіваними поворотами образів і настрою. Усі вірші та вцілілі фрагменти Рудакі за провідним мотивом можна згрупувати у три розділи.

Це, перш за все, фрагменти ліричних, любовних віршів, надихнутих чи то його глибоким, трагічним коханням до вродливої рабині — предметом легенд наступних поколінь, чи то пристрасними походеньками, таємними побаченнями і важким похміллям — відверто змальованих ним самим. У цих віршах міститься і пейзажна лірика, і любовні освідчення, і вакхічна поезія.

Далі — це уривки семи дидактичних поем-маснаві, у двох з яких відомі назви, а в однієї — навіть дата написання: 1) «Сонцестояння» — поетичний виклад повчального твору про жіночі хитрощі «Синдбад-наме»; 2) «Каліла і Дімна» — чудовий переспів арабського перекладу однойменного пехлевійського твору, — зроблений Рудакі у 932 р. «Каліла і Дімна» налічувала дванадцять тисяч бейтів (двовіршів). Тривалий час із неї був відомий лише один бейт, але у XX ст. виявили нові уривки, всього приблизно сто двадцять бейтів, тобто одна сота частина поеми.

Насамкінець — вірші розчарування.

Найпривабливіше у Рудакі полягає в тому, що в кожному його вірші виражений образ живої людської особистості, кожен із них пронизаний думкою про людину. Рудакі був першим із класиків, котрий відкрив людину та ввів її у літературу. Він змальовував природу, навчав мудрості, оспівував царів, вельмож, богатирів,— але він був першим із великих поетів класичної епохи, у якого в центрі уваги стоїть просто людина, людська особистість як така. І природу, і філософські повчання, і панегірики — Рудакі усе змальовував через людину, звичайну, наділену почуттями, земну. У Рудакі свій особливий стиль, який вирізняє його з-поміж усіх інших поетів: яскрава образність без пишномовності і надмірної ускладненості, живе сприйняття природи та її олюднення, народна простота і наспівність, пристрасть до поетичних образів доісламського періоду, до пехлівійської традиції — словом, «геніальна простота», як означив його стиль таджицький письменник і вчений Садріддін Айні. Над усіма його художніми особливостями домінує естетика простого і звичайного.

Рудакі зробив значний внесок у жанр рубаї, зробивши їх «мініатюрними драмами», «маленькими трагедіями»:

Чотири речі нам потрібні,

щоб невеселих збуться дум:

Здорове тіло, добра вдача,

ім'я хороше, світлий ум.

Кого Всевишній обдарує

цими дарами чотирма,

Той завжди радуватись має

і проганять од себе сум.

Віршова досконалість Рудакі яскраво виявляється у його касидах — «Елегія про старість» і «Мама вина». Перша — автобіографічна від початку до кінця — дивує тим, що, якщо забрати кілька рядків на початку і в кінці, перед нами виникає гімн молодості, вічній красі та радощам життя, а не сумна повість про старість, як слід було чекати. Саме ця контрастність, внутрішня суперечливість, миттєві переходи від захоплення молодістю і від радісних спогадів до скорботи та безнадії і є суттю «оптимістичної трагедії» Рудакі «Мама вина» настільки майстерно написана, що вона вже давно стала об'єктом вивчення як взірець касиди. Вона справді класична, і, перш за все, заслуговує уваги її структура: 1. Вступ (бейти 1—21). Позапанегіричний сюжет: тут — опис виготовлення вина з допомогою поетичної метафори «мами вина» — виноградної лози, в якої відбирають і ув'язнюють її дітей — виноград. 2. Перехід (бейти 22—26). Від метафоричного опису поет переходить до самого панегірика за допомогою об'єднуючої ланки — запрошення, скуштувавши вина, влаштувати бенкет. 3. Панегірик (бейти 27—74). Уславлення вельмож і головного героя оди — сістанського володаря, еміра Абу Джафара. 4. Закінчення (бейти 75—95). Включення у касиду імені поета, автора панегірика (натяк на винагороду), і прикінцеве величання (апофеоз).

Проте вирішальними для естетичного сприйняття у касиді «Мама вина» є не майстерні поетичні фігури панегірика, а саме те, що виривається із його контексту, особливо етична частина касиди — гуманістичні афоризми про розум і людяність.

Рудакі створював і різновиди касид: застільну «винну» — «хамрія», сатиричну — «хаджвія», траурну елегію — «марсія»; писав він за фольклорними взірцями і «загадки» («лугз»).

У своїй творчості Рудакі не був філософом, котрий пояснює світ; він був поетом, котрий відчуває світ і мріє про те, щоби стати кращим; він був поетом звичайної людини з її одвічним потягом до краси, добра, пізнання:

Одна душа, єдине тіло, але знанню —

немає дна.

Скажи, о дивний, ти людина

чи океанська глибина?

Українською мовою твори Рудакі перекладали А. Кримський і В. Мисик.

Життєпис[ред.ред. код]

Видатний персько-таджицький Рудакі (Абу Абдаллах Джафар ібн Мухаммад) був осліплений за наказом «осяйного» еміра Бухари. Сам поет походив із народу і цього ніколи не цурався. Інакше б не обрав собі за псевдонім (перс. тахаллус) назву рідного села Рудак. Тогочасні поети зазвичай обирали гучні назви або імена покровителів. Він писав справжньою поезією. Рудакі не любив панегіриків.

Поетична спадщина[ред.ред. код]

З великого літературного доробку Рудакі до нас дійшло близько тисячі його віршів (дворядкові).

Повністю збереглися касиди «Мати вина» (933), «Вітер від Мульяна до нас доходить…» й автобіографічна «Ода на старість».

Відомими є також близько 40 рубаїв (чотирирядкових віршів).

Твори Рудакі пройняті протестом проти несправедливості, вірою в перемогу доброго, сповнені співчуття до людини, в них оспівується радість буття, краса природи.

Поезії Рудакі відзначаються глибиною філософської думки, високою художністю поетичних образів.

У 1962 році було видано том вибраних творів Рудакі українською.

1100-ліття з дня народження поета у 1958 році було широко відзначено на міжнародному рівні.

Уривки з віршів[ред.ред. код]

Хто мудрих слухає, у того мир на думці.
Війною й чварами втішаються безумці.

За недотепу ситий голодного вважає,
Бо на чуже страждання в нас відгуку немає.

Знання — це скарб, йому й ціни не зложиш.
Визбируй же його, де тільки можеш!


Себе в руках весь час тримати — от справжнє благородство. Глухих, сліпих не ображати — от справжнє благородство.

Не благородство — наступити на груди бідному, що впав, Ні, руку впалому подати — от справжне благородство!

Мені наш вік пораду дав, пораду дорогу (На всякий випадок життя у нього рада є).

Він мовив: «Не завидуй тим, що у добрі живуть, Бо є немало бідняків, що заздрять на твоє».

I ще: «У гніві не давай ти волі язику, Бо хто розковує його, кайдани дістає».

Література[ред.ред. код]

  • Мирзоев А. М., Рудакі. Жизнь и творчество, пер. с тадж., М., 1968.
  • Тагирджанов А. Т., Рудакі. Жизнь и творчество. История изучения, Т., 1968.