Рідновірство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Рідновірство (Рідновір'я) — релігійний напрямок, який базується на «слов'янській міфології та релігії»; й ставить за мету відродження «рідної слов'янської віри» (звідки й назва «рідновір'я»). Для всіх течій рідновір'я притаманна ідея відродження праслов'янських вірувань, які рідновіри вважають єдино автентичними для слов'янина, зокрема для українця.

Історія виникнення «рідновір'я» в Україні[ред.ред. код]

У 1934 р. проф. Володимир Шаян під час перебування в Карпатах відчув необхідність відродження давньоукраїнської віри в Лицарському Ордені. У 1943 організовує «Орден Лицарів Бога Сонця», який був релігійно-політичною фундацією. Найвидатнішою сучасною послідовницею Шаяна в Україні є доктор філософських наук, етнолог, релігієзнавець, професор Галина Лозко (або інакше Волхвиня Зореслава).

Так міфологізується нині образ засновника відродження рідної віри В.Шаяна. Хоча язичництво в Україні повстало і до нього, але про ці факти відомо лише в вузьких колах. Зокрема ветеран ОУН-УПА Петро Войновський, християнин за віросповіданням, у своїх спогадах із обуренням згадував, що керівник ОУН на українських землях в складі Румунії Орест Зибачінський опікувався молодіжною групою, яка відмовилась від християнства та "відроджувала язичництво, віру в Дажбога та Перуна". На зауваження про відречення від християнства він відповів: "Я вільна освічена людина та знаю, як мені вчинити, аби не заплямувати своє ім'я територіального керівника ОУН. Один з головних принципів нашої націоналістичної Організації — воля людини...". [7]. Це свідчення відноситься до 1936 р., коли В. Шаян ще не писав праць із ідеології рідної віри. О. Зибачинський (1912-1993) після розколу ОУН на "мельниківців" і "бандерівців" став одним із командирів середньої ланки в ОУН(м), після війни виїхав до Австралії, писав книги філософського змісту.

У 1964 Лев Силенко почав проповідувати РУНВіру[1] («Рідна українська національна віра»); а в 1979 році дописав книгу «Мага Віра» — священну книгу РУНВіри, основною метою якої є реформування «давньої політеїстичної віри Русів» в «монотеїстичну релігію сучасного зразка, на чолі з Даждьбогом».

Обидва діячі (В.Шаян та Л.Силенко) — високо оцінили появу Влес-Книги у 19501960-их роках. Рідновір'я стало «масовою течією в Україні та Росії» лише після «розпаду СРСР» та ознайомлення «громадськості України та Росії» з «Велесовою книгою» (починаючи з 1991 року), яку частина рідновірів (зокрема, Г. Лозко) вважають «Волховником», тобто «Святим письмом рідновірів».

Тоді ж, з середини 1990-их, назва «рідновір'я» стала широко вживатися у ЗМІ України та Росії.
Із самого початку виникнення рідновір'я мало на меті «відродження рідної культури та національного світогляду українців, росіян та слов'ян взагалі».

Проте в XXI столітті кількість рідновірів, які вірили в Велесову книгу почала стрімко зменшуватися, появилися або шляхом утворення, або відділення інші течії язичництва, які відкинули її в силу різних чинників. Цьому посприяло виключення Велесової книги з шкільної програми, через наукову думку, що вважає цю книгу підробкою. Але головним чинником стало поширення серед рідновірів результатів наукових експертиз цієї пам'ятки та розчарування самих рідновірів здатністю цієї книги стати наставником в ідеології язичництва, а також взаємозаперечення уривків книги та невідповідність її філософії реальній науковій базі.

Сучасне становище в Україні таке - голови релігійних напрямків РПК, РВРПВ, СРУВ, РУН-Віра, ВО, КРУК в Україні більше не вивчають Велесову книгу, але іноді використовують деякі тексти з неї в практиках. ОРУ вважає її досі оригінальним текстом. В РФ відношення тих хто відмовився від Велесової Книги та тих, хто досі її використовує таке саме - КЯТ, ВК, ССО СРВ її відклали до кращих часів.

Книжкові джерела «традиційного рідновір'я»[ред.ред. код]

Усі «книжкові джерела традиційного рідновір'я» можна поділити на групи :
1) Класичні джерела зі слов'янського (передовсім Київо-Руського) язичництва:

  • Афанасьєв О. М. Поэтическія воззренія славянъ на природу. Тома 1—3. М., 1865—1869 гг.;
  • Срезневський І. І. Словарь Древнерусскаго Языка (въ 6-ти томахъ). М., 1989;
  • Гальковський Н. М. Борьба христіанства с остатками язычества въ древней Руси. Въ двух томахъ: том первый — 1916 годъ, томъ второй — 1913;
  • Анічков Є. В. Язычество и Древняя Русь. Спб., 1914;
  • Зеленін Д. К. Очерки русской миѳологіи. Петроградъ. 1916.
  • Праці Стрийковского, Нідерле тощо;
  • Митрополит Іларіон (Огієнко). Дохристиянські вірування українського народу. Історико-релігійна монографія (1965);
  • праці академіка Б. Рибакова : «Язычество древних славян» (1981), «Язычество древней Руси» (1987).
  • праці професора Лозко Галини Сергіївни: «Українське язичництво» (1994), «Українське народознавство» (К., Зодіак-ЕКО, 1995. — 368 с.; Друге доповнене вид.: К., АртЕК, 2004.- 470 с.; третє вид. — Харків, 2005; четверте вид. — Харків, 2010), «Волховник. Правослов» (Серія: «Пам'ятки релігійної думки України-Русі». — К., «Сварог», 2001. — 144 с.), «Іменослов: імена слов'янські, історичні та міфологічні» (К., Редакція часопису «Сварог», 1998. — 176 с.), Велесова Книга. Волховник / Переклад, дослідження, оригінальні тексти та словник на 8500 слів. (К., «Такі справи», 2002.- 368 с.; друге видання: Вінниця, «Континент-Прим», 2004. — 500 ст.; третє вид. — 2006, четверте — 2007), «Коло Свароже. Відроджені традиції» (Вид. «Український письменник». — К., 2004. — 222 с.), «Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс» (Харків: Див, 2006. — 468 с.), «Дерево Життя: Українська міфологія» (для середнього шкільного віку. — К., 2009. — 48 с.).

2) У 1960—1980 роки масовими тиражами вийшли якісні російські переклади збережених священних політеїстичних текстів й епосу індоєвропейських народів з докладними коментарями. Недолік письмових першоджерел про «споконвічну слов'янську культуру» реконструктори прагнули компенсувати підвищеним інтересом до античної та ведичної традиціям, Едди, вірувань давніх народів (навіть не індо-європейських). В 1960—1980 було перевидано «Повне зібрання російських літописів». Відомий широко схожістю картини сотворення Світу із українською фінський епос "Калевала".

3) Потужний вплив на розвиток рідновір'я справила публікація Велесової Книги в Україні (журнал Дніпро, квітень 1991) та в Росії (1992).

4) З часом Велесова книга втратила своє значення і увага рідновірів переключається вже на напрацювання сучасних жерців дослідників та практиків. Відомим авторитетом користуються книги Спєранського (Волхв Велимир), Єрмакова та Гаврилова (всі належать до КЯТ - РФ). Популярні праці священнослужителів і інших течій язичництва Доброслава, Казакова (ССО СРВ - РФ) та ін.

5) Але головним джерелом з якого черпають думки дослідники є описи мандрівників очевидців. Серед самих відомих:

6) Власне самі християнські літописи, з яких дізнаємося описи язичницьких культів та діяння волхвів давнини здебільшого в негативній інтерпретації. Це літописи: Руський, Лаврентївський, Іпат'євський. Літописи Радзивілівський та Повість Нестора Літописця серед професійних жерців язичництва підлягається сумніву через багато недостовірностей при порівнянні мініатюр та текстів із літописами сусідів.

Боги рідновірів[ред.ред. код]

Згідно з вказаними вище джерелами, Богами рідновірів є : Дажбог, Перун, Матір Слава, Сварог, Влес (з Влес-Книги)/ Велес, Триглав, Купало (див. також «свято Купала»), Святовид, Лада, Коляда , Стрибог та інші слов'янські Боги, які мисляться як «нерозривна група Богів, що об'єднані в Сварозі-небі».

В той самий час громади, які відкидають ВлесКнигу, відкидають і деяких богів звідти: Матір Славу, Коляду, Числобога, Праву, Семаргла, Купайла. Кожна по своєму пробує це пояснити. Наприклад є думка, що Коляда, Купайла та Коструба - назви священних вогнищ та свят, але не назви богів. Назву Семаргл пояснюють, як Напівбог Ярило, Семя Ярила і інше. Числобогу не довіряють через компрометацію його образу в начебто підробленій колекції Прилвицьких ідолів ювеліра Якова Шпонхольца. І таких особливостей безліч, так як робота по впорядкуванню пантеону триває.

Православне рідновір'я[ред.ред. код]

Дані про Влес-Книгове божество «Право» (в тріаді «Яво, Право, Наво») спричинили появу гіпотези, що: первинно «слов'янська релігія» називалася: «православ'я» — тобто походила від словосполучення «Право славимо», де «Право» — це поняття збережене у Влес-Книзі в тріаді «Яво, Право, Наво», а назва ж «православне християнство», мовляв, це історична назва відомого «двовір'я в Київській Русі» (з позицій двовір'я написане, зокрема, «Слово о полку Ігоревім»).

Ця гіпотеза породила поняття «православне рідновір'я» — й слово «православне» включене в назву популярних громад рідновірів в Україні та Росії:

Громади рідновірів[ред.ред. код]

Рідновір'я розповсюджене передовсім в Україні та Росії (а також в ряді слов'янських країн : Польща, Словаччина, Чехія; також в США та Канаді, де компактно проживають українці та інші слов'яни).

Усього в Україні — діє близько сотні громад рідновірів (порахувати їх важко у зв'язку з плинністю).

Напрямки рідновір'я[ред.ред. код]

В рідновір'ї є основні напрямки:
1. «Православне рідновір'я», яке базуються на творах В. Шаяна;— православні рідновіри використовують автентичні українські співи і стилізовані під давнину молитви, мають свої священні книги — Велесову Книгу в якості «Волховника»; «Православ»; обрядовий календар «Коло Свароже». Цей напрямок продовжує традицію громади «Рідна віра», яка започаткована у 1946 р. професором В. Шаяном. Цей напрямок є наймасовішим в рідновір'ї.

2. «Неорелігія на базі рідновір'я», яка «модернізує традиційні міфи-релігію слов'ян» :

  • РУН-віра, найбільш потужня течія серед «течій, які дещо модернізують традиційне язицтво». Теж ґрунтується на «класичних джерелах з українського язичництва» та на Влес-Книзі, але з деякими змінами; найбільша зміна : піднесенням ролі Дажбога до ролі «єдиного бога»; до монотеїзму Дажбога.

3. Неправославне Традиційне рідновір'я

  • «Великий Вогонь» (або „Вчення «огніщан»“) — слов'янська духовна течія, відрізняється від інших напрямків рідновір'я — своєрідним нетеїстичним світоглядом, який базується на автентичній слов'яно-балтійській духовній традиції. Вчення «Великого Вогню» формувалось в Україні — налагоджені тісні контакти з литовським духовним рухом «Ромува», латвійським духовним рухом «Дієвтурі», «Кругом Язичницької Традиції» (КЯТ) з Росії. Вплив творів Силенка і Шаяна на відродження рідної віри послідовники «Великого Вогню» вважають негативними. У вченні відсутні поняття «Право», «Наво», «Яво».
  • КРУК молода, ще не зареєстрована, схожа за постулатами на "Великий Вогонь" течія. Від Великого Вогню відрізняється відсутністю в практиці використання елементів Скандинавської традиції, таких як імена рідновірів і богів північної спадщини. Відмінності є і в обряді жертвопринесення з використанням Вогню. Зв'язки налагоджені з "Союзом Славянских общин Русской родной веры" (ССО СРВ) з Росії. Пробують налагодити контакти з Слов'янами Західної Європи. Погляди на інші течії подібні до поглядів "Великого Вогню".

Течії рідновір'я в Україні (виникли починаючи з 1990-их років)[ред.ред. код]

Таблиця. Рідновір'я в Україні[2] (2012 рік).
Назва течії Керівник Дата створення Структура Навчальні заклади Основа вчення
Об'єднання Рідновірів України Верховна волхвиня Галина Лозко (Зореслава) 24.05.2001 31 громада та 9 представництв у регіонах України (за станом на 10.10.11). Діють академія УДАР (Українська Духовна академія рідновірів) та школи Української рідної віри при громадах. www.oru.org.ua Традиційне рідновір'я. Основа вчення : українське православне рідновір'я, Велесова книга, праці В.Шаяна та Г.Лозко
Родове Вогнище Рідної Православної Віри В. О. Верховного волхва Богумир Миколаїв 15.06.2003 6 крайових вогнищ, 22 громади, кілька десятків ініціативних груп Існує академія ПРАВ (Православна Рідновірська Академія Віровідання) Основа вчення : православне рідновір'я, Карби Відання
РУН-віра Лев Силенко 03.12.1966 офіційно зареєстрована перша громада РУНВіриЧикаго)[3] Найрозвиненіша течія «українського рідновір'я» в США. В Україні та за кордоном є діючі громади. 1 храм. Існує декілька сайтів : www.runvira.in.ua, www.slovoor.info Основа вчення : священна книга «Мага Віра»; український неокульт п'ятого покоління, Велесова книга, праці Льва Силенка
Собор Рідної Української Віри Орій (Олег) Безверхий 29.10.2000 12 громад Існує Школа Рідної Віри український неокульт п'ятого покоління, але зближений з РУН-Вірою Льва Силенка
Руське Православне Коло Верховний волхв Світовит Пашник 06.10.2007 2 Кола, 6 громад, 5 груп та представники у різних містах Існує Школа Рідної Віри Православне рідновір'я
Великий Вогонь Г. Боценюк (Князь Огін) Перша громада — початок 1992 р. 10 громад, представники у різних містах, [1], офіційні представники в РФ і США Існує заочна духовна школа у м. Житомирі. Традиційне рідновір'я. Основа вчення: «Совість огніщанина»
КРУК М. Чащін (Кудесник Ярисвіт) Перша громада — початок весна 2011 народження течії 02/07/2011 р. 6 громад, представники у двох містах, [2] Існує духовна інтернет школа у м. Київ. Традиційне рідновір'я. Основа вчення: «Символ Віри» [3]

Коментарі до Таблиці:[4]

  • На початку 1990-х паралельно з громадами РУНВіри почали створюватись та гуртуватись рідновіри «звичаєвої (традиційної) Рідної Віри». Першою з них була зареєстрована 1993-го року Київська Громада українських язичників «Православ'я», яку й нині очолює Верховна волхвиня України-Руси Зореслава (Г.Лозко). Її ж зусиллями в травні 2001 р. було зареєстровано «Об'єднання Рідновірів України» як Релігійний центр Об'єднання релігійних громад рідновірів України (тоді 13 громад).
Прославляння Перуна перед ідолом в дні Перуна, Тернопільська обл.
  • Об'єднання «Рідної Православної Віри» створено 15.06.2003. По стану на 2010 рік існують громади : на Поділлі, Київщині, Черкащині, Приазов'ї, Закарпатті, Запорожжі. Зокрема, «Родове Вогнище Рідної Православної Віри» (з навчальним центром в Тернопільській області).
  • Община «Рідна Українська Віра» діє з 1994 р. на Вінниччині. В грудні 2000 р. було зареєстровано «Собор Рідної Української Віри» (11 громад на 2010 р.); «Головою духовного правління» Орієм Безверхим велась та ведеться активна проповідницька діяльність (його праці : «Рідна Віра», «Волховник рідновіра»). Послідовники Собору признають Силенка й Шаяна своїми попередниками, але вважають що ті не змогли відродити «Рідну віру». Їхні праці, доповнюючи одна одну, в сукупності утворюють цілісне віровчення, поєднати й поширити яке — покликаний «Собор Рідної віри». Така його місія зумовлена тим, що Поділля — серце України — оскільки саме тут найдовше Болохівські князі до 1620 р. боронили рідну віру. Також, на березі річки Буг була головна святиня скіфів — Ескампей (Божа дорога), було віднайдено збруцького Святовита, та найдавніший символ Дажбога — Триглав.
  • «Руське Православне Коло» у складі «Всеукраїнського Громадського об'єднання рідновірів України (ВГОРУ)».
  • Слов'янська духовна течія «Великий Вогонь» з заочною школою в м. Житомир. Керівник — Геннадій Боценюк (Князь Огін). Дата проголошення створення 17.08.1990. У 1992 році з'явилася громада «Великого Вогню» в Києві, в 1993 — у Рівному та Донецьку. Є представництва «Великого Вогню» в Болгарії (Софія) та Росії (Москва). Офіційне видання руху газета «Язичник». Налагоджені тісні контакти з Кругом Язичницької Традиції з Росії.
  • Слов'янська духовна течія «КРУК». Перша громада у Рівному шляхом виходу з РВ РПВ весна 2011. Друга в Києві шляхом окремого ведення обрядів від ОРУ. Таким самим шляхом слідом пішли Черкаська, Харківська, Одеська громади. Львівська утворилася шляхом новостворення. Голови громад склали спільний смвол Віри згодом 02/07/2011. Ця дата і вважається датою народження течії загалом.

Варто зазначити, що усі громади «традиційного рідновір'я» — толерантно ставляться один до одного.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  1. Докаш В. І., Лешан В. Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. — Чернівці, 2005
  2. Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство: Навчальний посібник. — Київ, 2004
  3. Лубський В. І., Лубська М. В. Історія релігій: Підручник. — Київ, 2004
  4. Митрохин Л. Религии «Нового века». — Москва, 1985
  5. Нові релігійні течії та організації в Україні/ Упорядник Л.Филипович. — Київ, 1997
  6. Черній А. М. Релігієзнавство: Посібник. — Київ, 2003
  7. Войновський П. Моє найвище щастя. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1999. - С. 160-165.

Посилання[ред.ред. код]