Слизняки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Слизняки
Слимаки фауни Великої Британії
Слимаки фауни Великої Британії
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Молюски (Mollusca)
Клас: Черевоногі (Gastropoda)
Групи

Слизні (також слизуни або слизняки, іноді помилково називаються слимаками) — молюски класу Черевоногих (Gastropoda) без черепашок, або з дуже маленькими внутрішніми черепашками, на відміну від равликів, які мають велику спіралевидну черепашку. Втрата або скорочення черепашки — набута ознака, і подібна структура тіла еволюційно розвинулася декілька разів незалежно, створюючи поліфілетичну групу організмів. Хоча внутрішні органи слизняків скручуються на 180 градусів протягом розвитку, їх тіла не подають ознак цього, маючи витягнену черво-подібну форму. Слизняки представлені як морськими, так і наземними видами. Головна група морських слизняків — ряд Nudibranchia. Подальша інформація стосується переважно сухопутних слизняків. М'які, слизисті тіла слизняків завжди знаходяться під загрозою висихання, тому екологія сухопутних слизняків обмежена вологим навколишнім середовищем.

Класифікація[ред.ред. код]

Морський слизняк Нудібранх-клоун (Triopha catalinae)

Слизняки не створюють таксону в стандартному розумінні, це парафілетична (збірна) група, яка об'єднує представників кількох таксонів стандартної класифікації. Їх набір залежить від джерела, але звичайно це всі черевоногі молюски без видимих раковин. Більшість морських слизняків належать до ряду Nudibranchia (надряду Opisthobranchia), численнішого ряду класу черевоногих. Але багато організмів інших рядів надряду Opisthobranchia також можуть вважатися морськими слизняками. Більшість сухопутних слизняків належать до ряду Stylommatophora (надряду Pulmonata). Див. класифікацію класу черевоногих, яка містить всі види слизняків (але також равликів і інших молюсків). У цій класифікації таксони, які містять слизняків, виделені жирним, але майже всі вони містять також їх родичів, які не є слизняками:

Серед різних різновидів сухопутних слизняків широко поширені сірий польовий слимак (Deroceras reticulatus), городній слизняк (Arion hortensis), леопардовий слизняк (Limax maximus) і банановий слизняк (Ariolimax columbianus).

Анатомія та фізіологія[ред.ред. код]

Морфологія[ред.ред. код]

Рух слизняка

Слизняки зішкрібають їжу використовуючи радулу, грубий язико-подібний орган з багатьма крихітними зубцями.

Подібно до равликів, слизняки мають дві пари «антен» або щупалець на голові. Обидві пари можуть скорочуватися і здатні до регенерації. На поверхні слизняка, ззаду голови — сідлоподібна мантія, під якою знаходяться статеві органи і задній прохід. Мантія також має отвір для дихання (пневмостома). Слизняк пересувається завдяки ритмічному скороченню м'язів ноги.

Тіло слизняка дуже подібне до тіла равлика, найочевидніша різниця в відсутності мушлі. Проте це не зовсім вірно, слизняки можуть мати своєрідну мушлю. Іноді вона має форму пластинки, розташованої під мантією (родина Limacidae), у інших випадках слизняки мають крейдяні гранули (родина Arionidae). Напів-слизняки — проміжна ланка між равликами і слизняками. Вони мають мушлі, але занадто малі, щоб помістити всередині все тіло.

Органи чуття[ред.ред. код]

Подібно до равликів, більшість сенсорних рецепторів слизняків зконцентровані навколо голови. Нервові вузли, або ганглії, обробляють інформацію, зібрану двома парами щупалець. Нижня, коротша, пара — це сенсорні щупальця, які використовується як орган нюху, дотику і, можливо, смаку. Верхня, довша, пара — це щупальця зору (або оптичні щупальця), чутливі до світла і запаху. Хоча слимаки не можуть розрізняти кольори, вони можуть легко відрізнити світло від темноти.

Слизняки мають 100 — 5000 фоточутливих клітин, кожна оточена багатьма пігментними клітинами. На поверхні фоточутливих клітин знаходиться велика кількість мікроворсинок. Вважається, що це — світлочутливі області цих клітин. Долі рота можуть діяти як орган дотику, відрізняючи різні поверхні. Коли слизняк втрачає одне з щупалець, воно відростає. Наприклад, у представників виду Arion ater це займає 1-2 місяці.

Від голови нерви тягнуться уздовж всього тіла як до ноги, щоб керувати пересуванням, так і до травної системи.

Слиз[ред.ред. код]

Слизняки виробляють два види слизу: один — рідкий і водянистий, і другий — густий і липкий. Обидва гігроскопічні. Рідкий слиз розповсюджується від центру ноги до країв. Густий слиз розгортається спереду назад.

Слиз дуже важливий для слизняків, оскільки він допомагає їм рухатися, і містить волокна, які перешкоджають слизняку зіслизати вниз з вертикальних поверхонь. Слиз також забезпечує захист від хижаків і допомагає зберігати вологість. Деякі різновиди використовують слизисті шнури, щоб розпластатися на землі, або тимчасово підвішуватися протягом спаровування.

Розмноження[ред.ред. код]

Слизняки є гермафродитами — вони мають як жіночі, так і чоловічі статеві органи. Звичайно слизняк слідуватиме за слизом іншого слизняка, і може навіть поїдати цей слиз. Потім слизняки знаходять один одного і починають кружляти разом. При цьому вони випускають геніталії. Слизняки рухаються ближче, і геніталії торкаються партнера. Сперма переноситься у формі сперматофора. Декілька днів пізніше слизняк відкладає близько 30 ікринок у ямку в землі. Деякі види зимують під землею в помірному кліматі, у інших видів дорослі особини гинуть восени.

Звичайна практика серед багатьох слизняків — апофалація, коли один або обидва слизняки відкушують частину пеніса. Пеніс цих видів скручений подібно до штопора і часто сплутується в геніталіях їх партнера в процесі обміну сперми. Апофалація дозволяє слизнякам роз'єднуватися. Вважається, що пошкоджені геніталії відростають, подібно до «щупалець зору».

Деякі різновиди слизняків можуть запліднювати один одного через «метання» крихітних крапельок сперми, якіми вони поцілюють у напрямі геніталій партнера.

Геніталії слимаків — найдивовижніші у світі. Ariolimax dolichophallus, вид бананових слизняків (dolichophallus означає «довгий пеніс» латиною) мають найбільше співвідношення довжини пенісу до довжини тіла серед усіх тварин. Рекордний екземпляр мав довжину тіла 15 см, з довжиною пенісу 81 см, що більш ніж в 5 разів довше за тіло.

Екологія[ред.ред. код]

Поведінка сухопутних слимаків[ред.ред. код]

Більшість слизняків їдять листя, мікроскопічні грибки та продукти розпаду рослинного матеріалу, але деякі є хижаками і більшість також їдять падаль, особливо свого ж виду. Жаби, змії, їжаки, і деякі птахи і жуки — природні вороги слизняків. Слизняки, коли на них нападають, можуть стискувати своє тіло, роблячи його твердішим і компактнішим, і тому важчим для втримання тваринами. Неприємний смак слизу — також стримуючий засіб.

Еволюція фаун на прикладі слизунів Британії[ред.ред. код]

Команда британських вчених оновила дані про різноманітність безраковинних молюсків (слимаків) Британських островів. Види визначали і за генетичними критеріями, і за морфологічними ознаками. Слимаки — це компактна група, виключно добре вивчена, адже це шкідники садово-городніх культур. І тим більше дивно, що новий перепис змінив фауністичний склад приблизно на чверть, що дуже багато для сучасного стану систематики. Порівняння генетичних і морфологічних видів показує, що в поточний момент фауна відчуває сильні перетворення: алопатричне і симпатричне видоутворення, інтродукцію, гібридизацію рідкісних видів з рясними, заміщення одних видів іншими. Це своєрідний портрет еволюційних процесів, що відбуваються в цілій острівної фауні, а не з одним видом[2]

Господарське значення[ред.ред. код]

Деякі слизняки — відомі городні паразити, і є різні методи контролю їх кількості, як наприклад проти-слизнякові таблетки, пивні пастки, сіль, фізичні бар'єри і біологічна боротьба з шкідниками.

Потрібно проявляти обережність, споживаючи слизняків у їжу. У певних випадках такі захворювання, як менінгіт, можуть передаватися через споживання сирих слизняків.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Tuatara 25 (2): 48–63, http://www.nzetc.org/tm/scholarly/tei-Bio25Tuat02-t1-body-d2.html 
  2. Наймарк Е. Эволюция фаун разобрана на примере слизней Британии [1]