Суханово (садиба)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Суханово

55°31′32″ пн. ш. 37°39′45″ сх. д. / 55.52563000002777471° пн. ш. 37.66257000002777744° сх. д. / 55.52563000002777471; 37.66257000002777744Координати: 55°31′32″ пн. ш. 37°39′45″ сх. д. / 55.52563000002777471° пн. ш. 37.66257000002777744° сх. д. / 55.52563000002777471; 37.66257000002777744
Країна  Росія
Розташування Видне
Тип маєток
садиба[d] і пам'ятка архітектури[d]

Суханово. Карта розташування: Росія
Суханово
Суханово
Суханово (Росія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Суханово (рос. Суханово) — садово-парковий ансамбль кінця 18-початку 19 століть в стилі класицизм та неоготики. Зберігає характер типової садиби доби, незважаючи на втрати багатьох компонентів колишнього ансамблю.

Історія[ред. | ред. код]

Суханово було невеличкою царською вотчиною в 17 столітті, куди окрім Суханова входило ще два невеличких села — Боброво та Лопатино. Потім була черга володарів з князівських родин — Ушатов, Львов тощо. З 1769 року садиба стала володінням А. П. Мельгунова. Його дочка, у шлюбі Волконська Е. А. передала садибу племіннику — П. М. Волконському. З родиною Волконських і пов'язана розбудова садиби, що зберігає свої характерні риси донині. Маєтком родини Волконських ансамбль перебуава до більшовицького перевороту 1917 року.

Ансамбль за часів Волконських[ред. | ред. код]

Розбудова садиби пов'язана з її володарем — П. М. Волконським. Відомий царедворець, П. М. Волконський отримав посаду міністра за часів царя Миколи І. В його обов'язки входили також розбудови в царських резиденціях і праця з відомими архітекторами.

Скориставшись нагодою, той замовляв проекти і для Суханова. Єдиного плану забудови, ймовірно, ніколи не існувало. Але причетність до проектів найкращих архітекторів доби спричинила появу в Суханово цікавого ансамблю. Проекти будівель в Суханово належать —

Худ. В.Боровіковський, портрет архітектора Менеласа А. А.

Не всі проекти були втілені в реальність. До того ж, садиба не стала місцем проведення гучних свят і не була широко відомою, як Кусково, Останкіно, Марфіно, Кузьмінки, Семенівське-Отрада,Ярополець, Остаф'єво.

Первісний ансамбль.[ред. | ред. код]

Колишній Мавзолей Волконських. Проект — арх. Доменіко Жилярді.

Первісний ансамбль садиби мав типовий набір споруд, але назви і функції яких нагадували не класицизм, а минуле бароко :

Окрім чотирьох останніх, всі зруйновані.

Палац[ред. | ред. код]

Палац в Суханово ніколи не належав до видатних зразків архітектури. «Серед збереженого в Суханові господський дім викликає найменшу зацікавленість» — зауважив відомий дослідник російських садиб В. Згура на початку 20 століття. Свою маловиразність він зберігає і зараз.

Маловиразність палацу обумовлена залученням неталановитого архітектора, частими добудовами і перебудовами, значними втратами. До того ж, у 1920-ті роки палац пошкодила пожежа, і він був відновлений в спрощених формах архітектором В. Кокоріним у 1935—1946 роках. Первісний декор майже всіх інтер'єрів — не збережено.

Родзинки садиби[ред. | ред. код]

Скульптура «Дівчина з розбитим с горщиком»

Садово-парковий ансамбль садиби мав свої родзинки. Ними стали Мавзолей Волконських, шедевр доби пізнього класицизму в Підмосков'ї, і широке використання художнього чавуну в малих архітектурних формах.

З чавуну були виконані деталі напівротонд, триножники, вази, жертовники на античний зразок, скульптура «Дівчина з розбитим горщиком», що слугувала окрасою невеличкого фонтану (збереглася).

Мавзолей був виконаний як автономний архітектурний ансамбль. Його будівлю охоплювала підковоподібна колонада з дзвіницею. Кінці підкови-колонади завершували одноповерхові флігелі. За часів Волконських вони слугували благодійницьким цілям і використовувались як присадибна лікарня і прихисток для старих.

Руйнації і втрати[ред. | ред. код]

До втрат складових частин належать

Садиба використовується як будинок відпочинку Спілки російських архітекторів. Мавзолей, де були поховання родини Волконських, перебудований і став — Їдальнею.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Иваск У. Г. Село Суханово, подмосковная светлейших князей Волконских. М., 1915.
  • Белецкая Е. А., Покровская З. К. Д. И. Жилярди // Зодчие Москвы. — М.: Московский рабочий, 1981. — С. 206—216. — 302 с
  • Дунаев М. К югу от Москвы. — М.: Искусство, 1978. — С. 19—40.

Посилання[ред. | ред. код]