Ампір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Москва, Триумфальна арка.

Ампі́р (фр. empire — імперія) — термін, що застосовується в мистецтвознавстві до західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві.

Для ампіру характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності і обов'язкового прагнення звеличити абсолютну владу військових монархій (Перша імперія у Франції, російського царя Олександра І).

В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовуються військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифони, сфінкси, леви та ін.

Вивчення стилю[ред.ред. код]

Колишній палац Розумовського в Москві, вул. Тверська. 21. Ампірний інтер'єр. Нині Англійський клуб.


Ампір як стиль, корокий за терміном існування і неширокий за обсягом прийнявших його країн, викликав зацікавленість у дослідників. У Франції його існування обмежують 17991815 рр., тобто кінцем правління Директорії та повним крахом кар'єри Наполеона Бонапарта. В Європі того часу стиль ампір, тісно пов'язаний з військовими авантюрами Наполеона, не мав популярності як стиль загарбників, не сприймався мешканцями захоплених державних утворень, залишився лише стилем військової еліти. Ампір практично був прийнятим лише в наполеонівській Франції та в Російській імперії, де мав, однак, дещо різне політичне навантаження - звеличення влади Наполеона та його військових прибічників у Франції (його нової військової еліти ), в Росії - звеличення влади царя і уславлення перемоги над арміями загарбників-французів, тріумф переможців. Ампір, як стиль, офіційно підтриманий царатом, утримував власні позиції в Російській імперії значно довше, приблино до кінця 1830-х років.

Наполеонівський ампір - стиль жорсткий, пафосний і холодний, офіційний, більш символічний. Він помітно відрізнявся від класицизму кінця 18 ст., який вільно обрали і відродили французькі митці в середині століття. Наполеон, як узурпатор влади, активно жадав величі і ореолу могутності давньоримських імператорів. Саме тому митцям Франції було наказано брати за взірці мистецтво не республіканського Риму, а в Римі доби імператорів — офіційному, поміркованому і холодно-величному. Не був ампір і вищим щаблем розвитку класицизму, бо по відмиранню нав'язаного Наполеоном державі ампіру, класицизм в країні був відновлений і трохи перегодом переродився в академізм 19 ст.

Для французьких дослідників ампір лише черговий етап повернення національного мистецтва до античних, класичних витоків, тому П. Верле називав ампір «затверділим класицизмом Людовика XVI». Більш точним був російський мистецтвознавець Ігор Грабар, котрий наполягав, що «блискучий розвиток класицизму Франції був розірваний холодною диктатурою ампіра» .

Російський ампір, добровільно прийнятий царатом, мав власні особливості. Він мав довший період існування і його розділяють на 1 )петербурзький та 2 )провінційний. Однак, російський ампір не втрачав всіх недоліків французького зразка — регламентованості, пафосу, орієнтації на звеличення військової еліти, на цей раз російської, яку очолював російський імператор. Як і в Європі, жорстко зарегламентований стиль не дав в Російській імперії помітних регіональних шкіл чи напрямків. Хоча ампір в Москві і в провінціях був більш декоративний і мав поверхневий характер.

Поверхневість стилю відбилась в одноманітності декоративних елементів, пишних і важких, арсенал яких запозичений з мистецтва Стародавнього Риму та, значно менше, з мистецтва Стародавнього Єгипту ( стилізовані сфінкси, стилізовані голови фараонів тощо .)

Зразки ампіру у наполеонівській Франції та Російський імперії[ред.ред. код]

Императриця Жозефина. Худ. Франсуа Жерар, 1801

Характерні архітектурні пам'ятники ампіру в Парижі: церква Мадлен (арх. П. Віньйон, 1807), тріумфальні арки на площі Зірки (арх. Ж.-Ф. Шальгрен, 18061837) та на площі Карусель (арх. Ш. Персьє та П. Фонтен, 1806), Вандомська колона (арх. Ш. Лепер та Ж. Гондуен, 1810). У французькому живопису риси ампіру проявились у творчості Франсуа Жерара (1770–1837), Анн Луї Жіроде (1767–1824) та ін. Жироде в цьому переліку займає особливе місце тому, що мав неабиякі колористичні здібності. Навіть його етюди, серйозні та майстерні, вражають яскравою палітрою та святковим настроєм («Головка жінки в тюрбані», музей Ермітаж).

Настільки ж неприємним бував Жерар с холодною та емалевою поверхнею картин та сухою подачею образів в офіційних портретах. Саме Жерара обрав Наполеон для створення інавгураційного портрета у повний зріст (замок Фонтенбло), де задавив глядача розкішшю та офіціозом. Але у фанатиків Наполеона усе пов'язане з особою невдахи-імператора, що закінчив життя на засланні, викликає палку пошану.

Термін «Ампір» іноді застосовується і до мистецтва українського та російського класицизму 1-ї третини 19 ст.

Зразком ампіру в Петербузі стала забудова Палацової площі (будівля Генерального штабу, арх. Карло Россі) та величний Олександрийський стовп (арх. Огюст Монферран). Усі ознаки стилю ампір притаманні й Олександрийському театру та вулиці зодчего Россі. До пам'яток стилю ампір треба залічити й Нарвські тріумфальні ворота в Петербурзі та Триумфальну арку в Москві (арх. Йосип Бове, 1834 р.,ворота були зруйновані у 1936 р., відновлення з 1966 року). В стилістиці пізнього класицизму та ампіру було побудовано й декілька російських садиб.

Цілком ампірними стали будівлі Провіантських складів в Москві (проект архітектор Стасов В. П. 1769–1848), нещодавно віддані під Музей історії столиці Росії.


Шарль Меньє. Поліптих «Аполлон і музи», Клівленд, США.


Ампір в Мілані[ред.ред. код]

Джованні Антоніо Антоліні. Форум Наполеона, проект.


Міланський ампір суттєво відрізнявся від паризького апміру, позаяк мав італійські архітектурні традиції і власний репертуар ( композиційний і декоративний ), незважючи на теоретичну пов'язаність з офіційним ампіром паризького зразка. Зразків міланського ампіру небагато, але вони відрізнялись величчю і містобудівним чи ансамблевим значенням.

В Мілані в цей період архитектор Луїджи Каньола (Cagnola) вибудував монументальні Тічинські ворота (18011814 рр.) Школою для архітекторів були проектні кресленики Джованні Антоніо Антоліні (Antolini), котрий запроектував великий Форум Бонапарта (1800 р. ) в монументальних і холодних формах. Форми і вишуканий декор міланського Форуму Бонапарта перейшли у архітектурний арсенал Доменіко Жилярді, що працюватиме в Москві.

Зразки ампіру на теренах України[ред.ред. код]

До зразків архітектури ампіру в Києві слід додати будівлю Старого Арсеналу (архітектор Йоган Міллер, початок 19 століття), де практичність переважає над мистецькими якостями, бо це склад для зброї.

Як стиль ампір не мав підстав для виникнення та розвитку в Україні, котра тоді була однією з провінцій класичної військової імперії. Ампір був і залишився модою військової еліти Російської імперії, привнесеної штучно з метрополії в колоніальну провінцію, і зник, як мода.


Від монументів до порцеляни[ред.ред. код]

Худ. Антон Радл, театральна декорація в стилі ампір, опера Антоніо Сальєрі «Пальміра», до 1852 р.
Худ. Жан-Баттіст Віка. Королева Джулія Бонапарт з дітьми.Музей Каподімонте , Неаполь. Ампір.
ск. Піо Феді, алегорична скульптура «Вільна Поезія», надгробок поета Джованні Баттіста Нікколіні, 1877 р. Санта Кроче, Флоренція.

Зразком ампіру став монумент полководцю О. В. Суворову роботи скульптора Михайла Козловського в образі давньоримського бога війни Марса (Марсове поле,Петербург,1801 р.)

Взірцями ампіру в Роійський імперії стали пізні твори художника В. Л. Боровиковського, українця за походженням (портрет М. І. Довгорукової,1801 р., Держ. Третьяковська галерея), у Франції — портрети Антуана Гро — «Наполеон на Аркольському мості» (Ермітаж, Петербург), Жана Огюста Домініка Енгра — портрет Жозефа Мольтедо (Метрополітен-музей, Нью-Йорк), мадам де Сенонн (Нант, музей мистецтв) та його вчителя Ж. Л. Давида — портрет мадам Рекам'є (Лувр, Париж), всі пізні твори Жака-Луї Давіда.

Поодинокі зразки стилю ампір прийшли і в сценографію, тобто оздоблення театральних вистав. Зразками ампіру в сценографії стали декорація геніального П'єтро Гонзага для вистави «Сандрільона» та проект театральної завіси для театру в Петербурзі художника А. Роллера 1840-х рр.

Ампір залишив багато зразків в порцеляні Франції та Росії. Найкращий приклад — так званий Єгипетський сервіз Наполеона Бонапарта (мануфактура Севру 1807 року).

Ампір виявився затребуваним і в створенні театральних декорацій в часи, коли стиль поступився своїм місцем іншим стильовим напрямкам — романтизму, реалізму, імпресіонізму, сецесії. Свідоцтвом цьому стали театральні декорації до опери Дж. Паізієлло «Дідона» (1830 р.), сценографа Антона Радла до опери Антоніо Сальєрі «Пальміра», (до 1852 р.). Ампірні форми, холодно величні, лапідарні в своїй завершеності, використовували прихильники академізму навіть наприкінці 19 століття (алегорична скульптура «Вільна Поезія», 1877 р., ск. Піо Феді, Італія, базиліка Санта Кроче, Флоренція).

Грізайль доби ампір[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Бенуа Ф. Искусство Франции эпохи революции и первой империи. М.—Л., 1940.
  • Эрмитаж за 200 лет, Л., «Советский художник», 1966.
  • Коваленская Н. Н., История русского искусства 18 в., Моск.университет, 1962.