Ермітаж
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Державний Ермітаж в Санкт-Петербурзі (від французького ermitage — місце всамітнення) — один із найбільших у світі художніх і культурно-історичних музеїв.
Виник в 1764 як приватне зібрання Катерини II, відкритий для публіки в 1852. Містить колекції пам'ятників культур Давнього Сходу, Давнього Єгипту,Античності та Середньовіччя, мистецтва Західної і Східної Європи, археологічних та мистецьких пам'яток Азії, слов'янської культури VIII — XIX століть.
На підставі указу Катерини II від 1795 р. з Варшави було вивезено бібліотеку Залуських, що налічувала майже 300 тис. томів, 10 тис. рукописів і величезне зібрання гравюр.( 1930 року заради поліпшення відносин з Польщею СРСР повернув значну частину бібліотеки Залуських у Варшаву.) Саме вона й художні зібрання Королівського замку, двірських ансамблів «Лазенки» і «Вілянов», замку Вавель, садиб в Пулавах і Сєняві, Нєсвіжі, Підгірцях і Мітаві стали основою Імператорської публічної бібліотеки, Ермітажу і Арсеналу.
Зміст |
[ред.] Будинки Ермітажу
- Зимовий палац (1754 — 1762, архітектор Б.Ф. Расстреллі)
- Малий Ермітаж (1764 — 1767, архітектор Ж.Б. Валлен-Деламот)
- Старий Ермітаж (1771 — 1787, архітектор Ю.М. Фельтен) *Новий Ермітаж (1839 — 1852, архітектор Лео Кленце)
- Ермітажний театр (1783 — 1787, архітектор Дж. Кваренгі)
Вид з Неви на комплекс будинків Державного Ермітажу: зліва направо Ермітажний театр — Старий Ермітаж — Малий Ермітаж — Зимовий палац; (Новий Ермітаж міститься за Старим). Фото 2003 р.
Нині до складу Державного Ермітажу також входять:
- Меншиковський палац (1710 — 1720, архітектори Дж.М. Фонтана, Й.Г. Шедель)
- Будинок Головного штабу (архітектор К.І.Россі)
[ред.] Картинна галерея. Загальна характеристика
Імператорський Ермітаж не можна розглядати (подібно до Берлінського музею) як систематичний посібник до вивчення історії мистецтва. Характер колекції відбиває швидше особисті смаки російських государів або колекціонерів, збірки яких цілком увійшли до складу Ермітажу. Збірка П'єра Крози (1665 — 1740) - видатного знавця й збирача творів мистецтв, найвизначніша в Парижі XVIII століття, була придбана 1772 року в його спадкоємців за дорученням Катерини II. Генріх фон Брюль, граф (1700 — 1764), міністр при дворі Августа III, керував покупками картин для Дрезденської галереї. Його власна збірка 1769 року ввійшла до складу Ермітажної картинної галереї. Вальполь Роберт Уолпол (1676 — 1745), прем'єр-міністр Англії при Георгу I і Георгу II, найбільший англійський колекціонер першої половини XVIII століття. 1778 року російським посол в Лондоні прибав Ермітажу в спадкоємців Р. Уолпола колекцію, що складалася з 198 картин. Катерина II і Микола I привнесли свою частину для створення головного музею Російської держави. Однак у цьому збиранні вони не керувалися метою показати панораму історії живопису, але лише шукали спосіб оточити себе чудовими предметами. Збирання протягом двох століть все ж охопило значні області художнього минулого. Деякі епохи і країни представлені з достатньою повнотою. Але в Ермітажі є прогалини, на жаль, саме в тих відділах, які особливо цікавлять сучасне суспільство. Відсутні італійські “прерафаеліти”, малочисельні старі нідерландці XV і англійці XVIII століття, нарешті, навіть в багатому зібранні голландців і фламандців бракує таких майстрів, як Вермеєр, Гоббема, К. Фабріціус, П. Брейгель старший, Троост та інших.
[ред.] Джерела
- Бенуа Александр. Путеводитель по картинной галерее Императорского Эрмитажа (рос).
- Шапиро Ю.Г. «По Эрмитажу без экскурсовода», Л, «Аврора»,1972 (рос)
- «Эрмитаж за 200 лет», Л-М, «Сов.художник», 1966 (рос)
- «Сокровища Эрмитажа», Л, «Сов.художник», 1969 «рос»
- «Эрмитаж.История и архитектура зданий», Л,«Аврора», 1974 (рос)
- Левинсон-Лессинг В.Ф. «История картинной галереи Эрмитажа 1764-1917», Л, «Искусство», 1985, (рос)
[ред.] Зовнішні зсилання
