Сфагнум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сфагнум
Sphagnum squarrosum
Sphagnum squarrosum
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
- Streptophytina
- Мохи (Bryophyta)
Клас: Сфагнопсиди (Sphagnopsida)
Порядок: Сфагнові (Sphagnales)
Родина: Сфагнові (Sphagnaceae)
Рід: Сфагнум (Sphagnum)
Види
Дивитись текст
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Sphagnum
EOL: 47595
ITIS logo.jpg ITIS: 15683
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 13804
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Sphagnum

Gatunek leczniczy darkgreen on 102 255 0 6C transparent.svg

Сфагнум (сфагн, сфагновий торф'яний мох, білий мох) — рід сфагнових, або торф'яних (білих), мохів (Sphagnidae), який включає 320 видів. Біля 30 видів ростуть на мохових болотах Полісся, місцями в Лісостепу та Карпатах.[1]

Від грец. «сфагнус». Багаторічний одно- і дводомний болотний мох. Сфагнові мохи утворюють суцільний, хиткий, товстий, м'який, пухкий килим (дерновину) від світло-зелених до бурих або червонуватих відтінків. Вони без коріння, мають лише ніжні кореневі волоски (ризоїди). Прямостояче (висотою 10-20 см) м'яке стебло з пучковидно розташованими гілками і одношарові листя містять велику кількість мертвих водоносних (гіалінових) клітин з порами, легко всмоктують воду, що обумовлює високу вологоємність сфагнума і сприяє швидкому розвитку верхових боліт в місцях, де з'являються ці мохи. Листя без жилки, складаються з гіалінових і хлорофілоносних клітин.

гаметофіт сфагнума

Стебла сфагнуму щорічно в нижній частині відмирають (зростання стебла продовжують верхівкові гілки), утворюючи торф. Велику роль відіграють сфагнові мохи у формуванні та житті боліт. Процес торфоутворення відбувається завдяки застійному перезволоженню, відсутності кисню і створенню мохами кислого середовища. Ці умови виявляються несприятливими для процесів гниття, що перешкоджає розкладанню сфагнуму.

Відомо бл. 350 видів сфагнуму, 320 розповсюджені широко. Поступове відмирання нижніх стеблин С. приводить до утворення торфу.

Будова[ред.ред. код]

Гаметофіт являє собою відносно велику рослину білувато-зеленого, бурого або червоного кольору, м'яку на дотик.

спорогон сфагнума

Стебла прямостоячі з численними пучками бічних гілочок, які з'єднують сусідні стебла у більш-менш щільні дерновинки або подушечки. На верхівці стебла гілочки зібрані у головку. Стебло росте верхівкою й поступово відмирає знизу. Будова його нескладна. Зовні воно вкрите безбарвною шкіркою (гіалодермою), клітини якої виконують водозапасну функцію. Вони великі, мертві, стінки їх мають круглі отвори, якими сусідні клітини сполучаються між собою та із зовнішнім середовищем. Під гіалодермою міститься склеродерма, що виконує механічну функцію. Серцевина містить тонкостінні паренхімні клітини, що виконують провідну та запасаючу функції. Доросла рослина ризоїдів не має.

Листки сфагнума складаються з двох типів клітин — вузьких живих хлорофілоносних та широких мертвих водоносних (гіалінових) клітин. Через пори гіалінових клітин листків та стебла, вода легко передається від однієї частини рослини до іншої. Це пояснює чудову здатність сфагнума швидко й у великій кількості вбирати воду. При випаровувані води гіалінові клітини заповнюються повітрям, тому сухі рослини набувають білуватого відтінку. Мікроскопічні особливості будови листків мають важливе значення для визначення видів сфагнума.

Поширення[ред.ред. код]

Поширений переважно в тундровій і лісовій зонах Північної півкулі; в Південній півкулі зустрічаються високо в горах, рідше на рівнинах помірного пояса.

Розмноження та цикл розвитку[ред.ред. код]

Утворює спори в липні і серпні. Розмножується спорами і відприсками.

Екологічна приуроченість[ред.ред. код]

Сфагнові мохи ростуть великими масивами, покриваючи поверхню ґрунту на торфяних болотах, у заболочених лісах і на вогких луках.

Таблиця з книги E. Gilg and K. Schumann, «Das Pflanzenreich. Hausschatz des Wissens.», де показані деталі внутрішньої будови, гаметофор та спорогон сфагнума

Застосування[ред.ред. код]

Зі сфагнума утворюється високоякісний торф, який використовують як підстилку для худоби, на паливо і для виготовлення теплоізоляційних плит.

Сфагнум містить клітковину, білкові речовини, мінеральні солі і фенолоподібну речовину сфагнол, яка має ранозагоюючу властивість, і використовується в медицині у якості гігроскопічного і перев'язочного матеріалу (замість вати). Як перев'язочний матеріал сфагнум був відомий ще у XI сторіччі, але наукову оцінку отримав лише нещодавно в зв'язку з виявленням його бактерицидних властивостей. Вбираюча властивість сфагнуму, пов'язана з особливою будовою його листя, майже в 4 рази вище за гігроскопічність вати: сухий мох вбирає на 1 частину моху біля 20 частин води. Бактерицидні і гігроскопічні властивості моху роблять його незамінним при сильних кровотечах і гнійних ранах. Перед застосуванням сфагнум стерилізують, але відомі й випадки екстреного використання без стерилізації. Класти сфагнум безпосередньо на рану не слід, його треба обшити або обернути марлею.
Також застосовується вона як перев'язувальний матеріал у марлевих подушечках, зволожених фізіологічним розчином та розчином борної кислоти. Попередньо цей матеріал стерилізують.

Екстракти сфагнових мохів, що містять сфагнол, застосовують при кишкових захворюваннях, а ванни — для лікування ревматизму. Раніше часто застосовували сфагновий мох в якості дезинфікуючого засобу при епідеміях — холери і чуми, а також для зупинки кровотечі. Сфагнол пригнічує ріст і життєдіяльність таких мікроорганізмів, як кишкова паличка, холерний вібріон, золотистий стафілокок, сальмонела та ін.

Через малу теплопровідність вживається в будівельній справі як ізоляційний матеріал у вигляді пластинок, порошку, виготовленого з цього торфу; також дезодоруючий засіб. Сфагнум також застосовується в квітникарстві — в якості наповнювача при складанні земляних сумішей — завдяки своїй гігроскопічності, сприяє рівномірному зволоженню землі, а завдяки сфагнолу має бактерицидну властивість і перешкоджає загниванню коренів.

Приклад застосування сфагнуму як ізоляційного матеріалу в сауні

Заготівля[ред.ред. код]

Заготовляють сфагнум влітку, сушать на повітрі. Відібраний і заготовлений свіжий вологий мох укладається на сітчасті лотки, де сонце і вітер видаляють 80% вологи. У російській печі сфагнум сушиться при температурі 50-60 °. Ступінь просушування визначається на око за побілінням зелених частин.

Мох сфагнум можна сушити на сонці і класти на дах навісу; добре сушити на горищі з відкритими вікнами, під залізним дахом[2]..

Внесок Дмитра Зерова у вивчення сфагнових мохів[ред.ред. код]

Сфагнові мохи досліджував академік АН УРСР Дмитро Зеров. У 1921–1923 роках він здійснив низку екскурсій в околиці Києва, зібрав велику колекцію зразків сфагнових мохів, проводив докладні спостереження за екологією сфагнумів, опрацював зразки інших колекторів. Результатом цієї роботи стала стаття «Торфові мохи (Sphagnales) околиць м. Києва» (1924).

Види[ред.ред. код]

У роді 320 видів. Перелік деяких видів:

Sphagnum affine
Sphagnum apiculatum
Sphagnum auriculatum
Sphagnum balticum
Сфагнум гостролистий (Sphagnum capillifolium)
Sphagnum compactum
Sphagnum cuspidatum
Sphagnum cymbifolium
Sphagnum fallax
Sphagnum fuscum
Sphagnum girgensohnii
Sphagnum magellanicum
Sphagnum majus
Sphagnum molle
Sphagnum novo-caledoniae
Сфагнум болотний (Sphagnum palustre)
Sphagnum papillosum
Sphagnum platyphyllum
Sphagnum riparium
Sphagnum rubellum
Sphagnum russowii
Sphagnum squarrosum
Sphagnum subnitens
Sphagnum subsecundum
Sphagnum warnstorfii

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О. Ф. Цеханська, Д. Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007–128с., іл.
  2. Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964, — 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.

Література[ред.ред. код]

  • 1. Жизнь растений. Т. 4. — М.: Просвещение, 1978. — С. 49—96.
  • 2. Зеров Д. К. Флора печіночних і сфагнових мохів України. — К.: Наукова думка, 1964. — 335 с.
  • 3. Партика Л. Я. Д. К. Зеров — видатний бріолог // Український ботанічний журнал. — 1995. — 52. — № 6. — С. 786—791.
  • 4. Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.