Карпати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карпати
Топографія Карпат
Топографія Карпат
Країна Австрія, Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Сербія, Україна
Довжина 1 500 км
Найвища точка пік Герлаховський
 - висота 2655 м
Найвищі гори Список вершин Карпат Вершини Українських Карпат
Carpathians dem.jpg

Карпа́ти — гірська система на сході Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1 500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.

Карпати — один з головних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морем. Поділяються на дві субпровінції — Зовнішні Карпати (Західні та Східні) і Внутрішні Карпати (Західні та Східні). Орографічно виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина яких — так звані Українські Карпати), Південні Карпати, Західні Румунські гори і Трансильванське плато.

Переважаючі висоти Карпат 800–1200 м, найбільша висота — 2 655 м (гора Ґерлаховскі штіт в Татрах), в Україні — гора Говерла (2 061 м). Найбільша ширина — 430 км. Площа цієї гірської системи — 24 тисячі км².[1] У Карпатах знаходиться до 20% всіх лісів України.[1] Карпатські гори відносно молоді, — їм понад 25 мільйонів років[2].

Етимологія[ред.ред. код]

Назва «Карпати» однокорінна з албанським karpë (камінь), pat(стіна). Давнє польське слово «karpa» означає значні нерівності, підводні каміння, значні стовбури, або коріння. Від можливого дакійського значення — «гори», може походити назва народу — «карпи» — «ті хто живуть в горах», які населяли Карпати за часів Римської імперії. Кельтсько-іллірійське слово «Karn» — означало «камінь» або «купу каміння». Вражаюча схожість назви гір простежується з назвою острова Карпатос між Кіпром і Родосом[Джерело?].

Інша назва — Сарматські гори — зустрічається в роботах античних і середньовічних географів.

Утворення Карпатських гір[ред.ред. код]

Ще до утворення карпатської геосинкліналі на місці сучасної гірської споруди Карпат і їх передгір'я в палеозойську еру існувало пасмо гір, що з'єднувало Свєнтокшитські та Судетські гори з Добруджею. Це древнє пасмо називають Пракарпатами[2]. Внаслідок руху земної кори Пракарпати були зруйновані, і на початку мезозойської ери на їх місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи.

Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю морських басейнів Тетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки — Гондвану на півдні, і Лавразію — на півночі[2].

Лише в кінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. Вважається, що басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного і Каспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апеніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір і ін.. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий в широтному напрямку, складає альпійський складчастий пояс. В його межах Карпати займають одне з центральних положень.

Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням в її межах осадових товщ. Формування їх проходило за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Російської платформи, Келецько-Сандомирського кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.

Морське дно[ред.ред. код]

Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водоймами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури і морфологію морського дна. У вапнякових товщах зустрічається велика кількість решток морських організмів — коралів, морських лілій, різних черепашок і тд. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках, поряд з викопною морською фауною трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер піскових відкладів.

Розпочавшись в кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.

В той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони весь час піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому вкінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірських пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.

Зовнішні Карпати були в той час з двох боків оточені морем. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат.

На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відкладались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Руської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.

Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мараморськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин з Вирголат-Гутинською вулканічною грядою. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я проліг Припанонський глибинний роз'єм, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської уголовини.

Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичились значні товщі піщаних відкладів.

По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполовидні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.

На південь від Сілезького покриву розміщений Дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногірським покривами (насувами). Тут найвищі в Україньких Карпатих гори — Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.

У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські ріки руйнували слабостійкі відклади і безперервно переносили в уголовини гальку, пісок, мул. Море у межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених уголовинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх видубували два калійні комбінати: Стебницький і Калуський.

Вулканізм[ред.ред. код]

Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду (це близько 1,5-2 млн років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де долина Тиси перетинає Вирголат-Гутинський вулканічний хребет. В центрі міста Хуст підноситься конус погаслого вулкану[2]. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони Мараморських соляних копалень. На цей замок часто нападали татари. Останній раз у 1717 році сюди добрався кримський хан Гірей[2].

Конуси погаслих вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачевого, Берегова. Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери.

Ланцюг так званих похованих вулканів оголюється в районі сіл Доброні, Дрисіни і Шаланок[3]. Вулканічні породи в цьому ланцюзі представлені, в основному, андезитами. Виходи їх відомі в районі сіл Дрісіни і Шаланок. Уздовж південної околиці Закарпатського внутрішнього прогину відзначаються потужні товщі ліпаритів. На поверхні вони оголюються на великій площі в Берегівському районі. Ці вулканічні виверження почалися в палеогені і закінчилися в кінці міоцену (близько 15 мільйонів років тому). Тому значна їх частина перекрита осадовими породами пліоцену.[3].

Про недавню вулканічну діяльність Вірголат-Гутинської вулканічної гряди свідчать мінеральні, а в горах Калиман-Харгита — в тому числі і гарячі джерела[3].

Про активні процеси в верхній мантії Землі під Карпатами свідчать землетруси, останнє з яких відбулось 4 березня 1977 року в горах Вранча на території тодішньої Соціалістичної Республіки Румунії[3].

Зледеніння[ред.ред. код]

В четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мараморського. Релікти його простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.

У межах середньогір'я, яке не зазнало зледеніння, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітрені кам'яні розсипи можна спостерігати на схилах Горганів.

Геологічна будова і корисні копалини[ред.ред. код]

Карпати утворюють північно-східну гілку Альпійської складчастої геосинклінальної області Європи. Виділяється ряд великих структурних елементів північно-західного  — південно-східного простягання, розділених насувами: Передкарпатський передовий прогин, Зовнішні (флішеві, або Складчасті) Карпати, Внутрішні Карпати, Закарпатський тиловий прогин.

У Внутрішніх Карпатах на території України виділяють Мармароський кристалічний масив і зону Підгаля. Відповідно до простягання основних структурних елементів Карпат, виділяють зони зі специфічним набором корисних копалин.

У Карпатах розвинені мінеральні води, на південно-західних схилах Карпат і в Закарпатті — вуглекислі (родовища Свалява, Поляна-Квасова). У зоні зчленування Передкарпатського прогину з Східно-Європейською платформою розташовані родовища азотних сульфатних вод.

  • У Внутрішній зоні Передкарпатського прогину розвинені розсоли хлоридного (сульфат-хлоридного) складу (Моршин) — особливий, рідкісний тип слабомінералізованих вод з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавець).
  • У Закарпатському прогині поширені термальні і субтермальні води підвищеної мінералізації, які використовуються з лікувальною і теплоенергетичною метою.

Запаси золота представлені Берегівським та Мужіївським золотополіметалічними родовищами. Останнє введено у промислове освоєння в 1999 році, і в цьому ж році на базі Мужіївського державного золотополіметалічного комбінату створено ТОВ «Закарпатполіметали».[4]

З давніх давен у межах Передкарпаття видобували нафту, яку раніше називали «ропа». Використовували її лише для змащування возів та дахівок з гонти (дранки). Згодом з ропи почали вилучати гас, який застосовували для освітлення. Інтенсивний видобуток нафти розпочався в середині XIX століття, коли було відкрито способи одержання і використання її легких фракцій. Перші потужні свердловини з'являються на родовищах біля Борислава, Тустановичів, Мразниці, Бикова.

Найбільш древні гірські породи, знайдені в Карпатах, виникли біля 1,2 мільярда років тому[3].

Клімат і природа[ред.ред. код]

Середні температури січня від −2 до −5°C (на вершинах нижче −10 °C), липня 17—20 °C (на вершинах до 4—5 °C). Опадів від 600 до 2 000 мм на рік.

Для Карпат характерна висотна поясність ландшафтів. Широколисті і мішані ліси змінюються хвойними, вище (місцями до 1600–1800 м) простягаються субальпійські чагарники, а найвищі вершини вінчають альпійські луки — полонини.

В Карпатах є національні парки (Татранський в Польщі, Татранський в Словаччині, Ретезат та інші), заповідники.

Гірські масиви Карпат[ред.ред. код]

Західні Карпати — Татри — Кежмарский Штит, Словаччина
Західні Карпати — Татри — «Долина п'яти озер польських», Польща
Західні Карпати — Татри — пік Герлах (Герлах Пік), Словаччина
Західні Карпати — Велика Фатра — західний пік Ostrá, Словаччина
Східні Карпати — Бещади — Полонина, Польща
Румунські Карпати
В горах Румунії
Льодовикове озеро в горах Фагараш в Румунії, на висоті біля 2.000 м
Турда, ущелина. (вид на захід)
  1. Зовнішні Західні Карпати
  2. Внутрішні Західні Карпати
  3. Зовнішні Східні Карпати
  4. Внутрішні Східні Карпати
  5. Південні Карпати
  6. Західні Румунські Карпати
  7. Трансильванське плато
  8. Сербські Карпати
Панорама озера Відрару (Арджеш, Південні Карпати)
Панорама озера Відрару (Арджеш, Південні Карпати)

Екологія[ред.ред. код]

У 2003 році була прийнята Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела інформації[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О.Ф. Цеханська, Д.Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007 — 128с., іл.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  3. а б в г д Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путиводитель, — Ужгород: Карпати, 1978.—96с., ил., 16 л. ил.
  4. Блеск и нищета украинского золота. 16.11.2007. — Тижневик 2000

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]



Земля Це незавершена стаття з географії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.