Ревматизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ревматизм
МКХ-10 M79.0
MeSH D012216

Ревматизм, ломець  — захворювання запального характеру, пов'язане із стрептококовою інфекцією. Проявляється перш за все ураженням серця (із виникненням вад), суглобів, рідше — нервової системи та інших внутрішніх органів. Хвороба протікає із загостреннями, яким за 1-2 тижні передує ангіна або фарингіт.

Ревматизм (ревматична гарячка, хвороба Буйо—Сокольського) — системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в серцево-судинній системі та частим ураженням інших органів і систем, зокрема суглобів. Розвивається у зв'язку з гострим інфекційним ураженням (3-гемолітичним стрептококом групи А) Виділяють гостру ревматичну гарячку (ГРГ) і хронічну ревматичну хворобу серця (ХРХС).

Термінологія[ред.ред. код]

Перші відомості про ревматизм як про захворювання суглобів зустрічаються в давньокитайській медицині. Гіппократ (460—377 pp. до н. е.) описав клініку класичного гострого ревматичного мігрувального поліартриту, який розвивається переважно в осіб молодого віку. Визначення ревматизму як загального захворювання організму і з'ясування ревматичної природи хореї, що відбулося в XVII ст., пов'язують із працями G. Baillon і Т. Sydengam.

У «Російсько-українському медичному словнику», виданому у 1920 р. під головуванням професора Корчак-Чепурківського максимально повно подавалася питома народна українська лексика або, в разі відсутності потрібних українських слів, терміни творилися із морфем української мови, максимально уникаючи запозичень. Але в 1930-ті роки з'явилися спеціальні бюлетені, у яких були надруковані цілі низки українських медичних термінів, що підпадали під заборону. Серед інших, з ужитку був вилучений і термін «ломець»[1], який здавна використовувся для означення ревматизму[2]. Стилістично збагачена вже на той час українська медична національна лексика була повністю знекровлена і майже зникла з фахового спілкування.

Етіологія та патогенез[ред.ред. код]

Виникнення ревматизму пов'язують з бета-гемолітичним стрептококом групи А. Важливе значення у етіології ревматизму надається також генетичній схильності.

У патогенезі ревматизму суттєве значення надається алергії та аутоалергічним механізмам.

Сучасною теорією патогенезу ревматизму є токсико-імунологічна. У патогенезі ревматизму є важливими 3 аспекти:

  • особливості збудника захворювання,
  • особливості взаємодії стрептококу групи А і організму людини,
  • особливості людського організму, в якому розвивається недуга.

У хворих затяжними та безперервно рецидивуючими формами ревмокардиту ураження серця має алергічну інфекційно-токсичну або вірусну природу. Вважається, що сенсибілізуючі агенти (стрептококи, віруси, неспецифічні алергени і т. д.) на перших етапах захворювання викликають алергічне запалення серця з утворенням аутоантигенів до його тканин та подальший розвиток аутоімунного процесу.

Так, стрептококи виробляють речовини, які мають виражений кардіотоксичний вплив, які здатні пошкоджувати лізосомальні мембрани, основну речовину сполучної тканини. Наявність антигенної спільності між стрептококами і кардіоміоцитами призводить до активації автоімунного механізму — появи автоантитіл до міокарду, антигенним компонентом сполучної тканини — глікопротеїдам, протеогліканам. Утворюються імунні комплекси, поглиблюється запалення.

Клініка[ред.ред. код]

Найтиповіший прояв ревматизму є ураження серця. Можуть уражатися будь-які оболонки серця та їхні поєднання:

До ревматичного процесу можуть долучатися

У дітей, особливо у дівчат, ревматизм може протікати за типом патогномоничної «нервової форми» — малої хореї.

Симптоми[ред.ред. код]

У типових випадках через 1-2 тижня після перенесеної ангіни розвивається лихоманка (38-39 °C), гострий поліартрит. Хворий скаржиться на сильний біль у суглобах, слабкість, втрату апетиту. Однак можуть бути й лише помірно виражені артралгії. Основний синдром при ревматизмі швидко набуває зворотного розвитку при лікуванні, хоча іноді спостерігаються повторні болі у суглобах. У деяких хворих загострення ревматизму може супроводжуватись ураженням нервової системи з розвитком малої хореї або ускладнюватись ревматичним плевритом, ураженням легенів, нирок, очей та інших органів.

Найчастішим та найхарактернішим проявом ревматизму слугує ураження серця — ревмокардит, який може бути первинним та зворотнім (при наявності сформованої вади серця). У процесі можуть залучатися будь-які оболонки серця, але найчастіше міокард. Іноді первинний ревмокардит протікає без виражених клінічних проявів та діагностується значно пізніше за наявності вже сформованої вади серця.

Клінічні прояви ревматичного міокардита сильно варіюють. Характерні порушення провідності, у першу чергу передсердно-шлуночкові з подовженням інтервалу P-Q на ЕКГ. Нерідко виникають стійкі аритмії — екстрасистолія, тахі- або брадикардія. Для дифузного міокардиту, який зараз зустрічається при ревматизмі доволі рідко, характерні серцева недостатність та виражені зміни у ЕКГ. Іноді рано починає вислуховуватися систолічний шум, який часто має міогенне походження. Симптоми ендокардиту у період активності маскуються проявами міокардиту, однак поява діастолічного шуму є підозрілою на ураження ендокарда. Ендокардит надійно діагностується при наявності сформованої вади серця.

Ревматичний перикардит часто протікає майже безсимптомно та розпізнається лише при частому вислуховуванні серця по шуму тертя перикарда, який може вислуховуватися лише декілька днів.

Зворотний ревмокардит, як і первинний, може протікати різноматіно, іноді без виражених клінічних та лабораторних проявів. Про наявність міокардиту можна думати у зв'язку з появою або посиленням ознак серцевої недостатності у хворого, що страждає вадою серця. Можлива поява миготливої аритмії або частої екстрасистолії. Зворотний ендокардит може призвести до зміни картини вади, приєднанню ураженого аортального клапану на фоні присутнього мітральної вади. Зміна лабораторних показників у період загострення ревматизму має важливе значення для діагнозу та контролю за ефективністю лікування. Знаходять лейкоцитоз зі збільшенням числа паличкоядерних нейтрофілів, збільшене ШОЕ, позитивну пробу на С-реактивний білок, збільшення вмісту у крові антистрептолізину О та антистрептогіалуронідази, а також фракцій гамма-глобулінів.

Протікання ревматизму досить різноманітне. За останні роки рідко зустрічаються виражені загострення, що протікають з лихоманкою, поліартритом, дифузним міокардитом, вузловатою еритемою. Значно частіше спостерігається ревматизм з латентним протіканням: несильно вираженими ознаками міокардиту, який проявляється, наприклад, стійкою екстрасистолією, невеликими змінами лабораторних показників. Спростерігають також безперервно рецидивуючу форму ревмокардиту, яка супроводжується стійкою серцевою недостатністю.

Діагностика[ред.ред. код]

Диференційний діагноз ревмокардиту проводять з ураженням міокарда іншого походження, наприклад, із затяжним септичним ендокардитом, тонзилогенним ураженням серця. Ревматичний поліартрит потребує відокремлення від ревматоїдного артриту, подагри та інших гострих артритів.

Лікування[ред.ред. код]

При наявності атаки ревматизма лікування проводять у стаціонарі. Спочатку призначають напівліжковий режим, який поступово розширюють. Протизапальну терапію проводять ацетілсаліциловою кислотою по 4-6 г, амідопірином по 2-3 г, бутадіоном по 0,45 г в день, індометацином, бруфеном. Терапевтичну дозу кожного засобу необхідно давати до зникнення гострих явищ, нормалізації температури та показників крові. При наявності вираженого загострення ревматичного процесу з сильними запальними проявами призначають кортикостероїди (преднізолон, дексаметазон). Однак слід враховувати можливість різних побічних явищ при лікуванні цими преператами. На початку лікування призначають також антибіотики (пеніцилін до 1 000 000 ОД/добу упродовж 10-12 днів). Своєчасне та послідовне лікування вказаними препаратами дозволяє попередити прогресування хвороби.

Профілактика[ред.ред. код]

Профілактика ревматизму та його загострень полягає перш за все в укріпленні захисних сил організму (фізкультура, спорт, загартування тощо). Необхідне покращення житлових умов хворих, зменшення скупчення, що попереджує розповсюдження стрептококової інфекції. Слід проводити ретельне адекватне лікування ангін та інших загострень інфекції у носоглоточній ділянці з тривалим застосуванням антибактеріальних засобів. Застосовується річна медикаментозна профілактика загострень ревматизму. При цьому хворому вводять 1 раз на місяць в/м 1 500 000 ОД біциліну-5.

Профілактика колагеном[ред.ред. код]

На проблемні місця накладати колаген 5-10 крапель (можна й більше за потребою) на чисту змочену ділянку, потім покласти вологу серветку і прикрити компресним папером (не потрібний зігріваючий компрес), тримати 30 хвилин і довше, періодично змочуючи серветку водою для повного проникнення гелю в шкіру. По можливості такі компреси робити кілька разів на день.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984.
  2. Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Гостра ревматична лихоманка: діагностика та лікування — у журналі «Медицина світу», 2000.
  2. Гостра ревматична лихоманка: сучасний стан проблеми_03.08.2009 — на сайті Гіпократ
  3. Ревматизм — Інтегальна медицина XXI ст.