Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сюаньє́ (маньчж.: Elhe taifin hūwangdi; кит. традиц.: 玄燁; спрощ.: 玄燁; піньїнь: Xuányè; 4 травня 1654 — 20 грудня 1722) — маньчжурський державний і політичний діяч. Імператор династії Цін (5 лютого 1661 — 20 грудня 1722). Представник роду Айсін Ґьоро. Третій син Фуліня, онук Хуан Тайцзі, правнук Нурхаці. Проводив жорстоку централізацію управління. Сприяв розвитку науки та мистецтв, а також частковій вестернізації Китаю. У 1673 — 1681 роках придушив повстання трьох уділів, що було організоване етнічними китайцями. 1683 року завоював Тайвань. 1689 року остаточно вибив московитів з Приамур'я, яке перейшло династії Цін за Нерчинським договором. 1697 року, в результаті війни з Джунгарським ханством, приєднав Халху. 1720 року здійснив військовий похід до Тибету. Правив найдовше з усіх правителів Китаю — 61 рік. Його доба вважається «золотим віком» династії Цін. Посмертне ім'я — Імператор Жень (кит.: 仁帝; піньїнь: Réndì). Храмове ім'я — Шенцзу. Девіз правління — Кансі. Інше ім'я, що походить від девізу правління, — Імпера́тор Кансі́ (кит. традиц.: 康熙帝; піньїнь: Kāngxī-dì).
Джерела та література [ред.]
- (укр.) Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
- (рос.) Непомнин О.Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.
Посилання [ред.]
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Сюаньє
