Сюаньє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сюаньє
清 佚名 《清圣祖康熙皇帝朝服像》.jpg
 Народився  4 травня 1654
 Помер  20 грудня 1722
Рід Айсін Ґьоро
Проживання Маньчжурія
Походження маньчжур
Імператор династії Цін
16611722
Попередник Фулінь
Наступник Іньчжень

Сюаньє́ (маньчж.: Elhe taifin hūwangdi; кит. традиц.: 玄燁спрощ.: 玄燁піньїнь: Xuányè; 4 травня 1654 — 20 грудня 1722) — маньчжурський імператор династії Цін (5 лютого 166120 грудня 1722). Представник роду Айсін Ґьоро. Третій син Фуліня, онук Хуан Тайцзі, правнук Нурхаці.

Проводив жорстоку централізацію управління. Сприяв розвитку науки та мистецтв, а також частковій вестернізації Китаю. У 16731681 роках придушив повстання трьох уділів, що було організоване етнічними китайцями. 1683 року завоював Тайвань. 1689 року остаточно вибив московитів з Приамур'я, яке перейшло династії Цін за Нерчинським договором. 1697 року, в результаті війни з Джунгарським ханством, приєднав Халху. 1720 року здійснив військовий похід до Тибету. Правив найдовше з усіх правителів Китаю — 61 рік. Його доба вважається «золотим віком» династії Цін. Посмертне ім'яІмператор Жень (кит.: 仁帝піньїнь: Réndì). Храмове ім'яШенцзу. Девіз правлінняКансі. Інше ім'я, що походить від девізу правління, — Імпера́тор Кансі́ (кит. традиц.: 康熙帝піньїнь: Kāngxī-dì).

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • (рос.) Непомнин О.Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.

Посилання[ред.ред. код]