Пекін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пекін
北京
—  місто прямого підпорядкування  —
Муніципалітет Пекін · 北京市
Згори за годинниковою стрілкою: Брама небесного спокою, Храм Неба, Пекінський ЦДР, Пекінський національний стадіон
Згори за годинниковою стрілкою: Брама небесного спокою, Храм Неба, Пекінський ЦДР, Пекінський національний стадіон
Координати: 39°54′50″ пн. ш. 116°23′30″ сх. д. / 39.91389° пн. ш. 116.39167° сх. д. / 39.91389; 116.39167
Країна КНР
Адмін. поділ[1]
 — на рівні округів
 - на рівні міст
16 районів, 2 округи
289 міст і сіл
Уряд
 - Тип місто центрального підпорядкування
 - Генсек Компартії КНР Лю Ци
 - Мер Чо Джинло
Площа
 - муніципалітет 16 801,25 км²
Висота над р.м. 43,5 м 
Населення (2009) [2][3]
 - муніципалітет 22 000 000
 - Густота 1309,4/км²
 - Населення: 26;
Густота: 4
Часовий пояс Часовий пояс (UTC+8)
Поштовий код 100000 — 102629
Телефонний код(и) 10
Веб-сайт: www.beijing.gov.cn
Розташування на мапі Китаю
Розташування на мапі Китаю

Пекі́н (кит. 北京, піньїнь: Běijīng, МФА: [pèɪtɕíŋ]( слухати), Бейдзін — «північна столиця», англ. Beijing) — столиця Китайської Народної Республіки. Населення муніципалітету — 22 млн мешканців (Пекін є другим за кількістю населення містом КНР після Шанхаю). Густота населення — 1309,4 осіб/км².

Пекін — значний транспортний вузол, місто обслуговують кілька залізничних станцій, міжнародний аеропорт, вісім гілок метрополітену. У Пекіні діють багато вузів, музеїв та театрів. Місто славиться численними монументами історії та культури.

Пекін — політичний, освітній і культурний центром КНР, тоді як головними економічними центрами вважають Шанхай і Гонконг. У той же час в останні роки Пекін усе більше бере на себе роль локомотиву підприємницької діяльності, основного поля для створення інноваційних підприємств, центру індустрії.

Географія[ред.ред. код]

Пекін розташований поблизу північної вершини приблизно трикутної Великої китайської рівнини. Рівнина простягається з південного і східного боків міста. Гори, розташовані на північ і захід від Пекіна, захищають місто і головну сільськогосподарську житницю північного Китаю від розростання монгольських пустель і степів. Північно-західні райони адміністративної території Пекіна, особливо повіт Яньцін та район Хуайжоу, включають гори Цзюньдушань, у той час як західні райони міста облямовують гори Сишань. При спорудженні Великої китайської стіни, яка на цій ділянці тягнеться по хребтах гір уздовж північного кордону Пекіна, використані ці ландшафтні переваги для захисту від північних кочових племен.

Гора Дунлін, що входить до гірського пасма Сишань і розташована на кордоні з провінцією Хебей, — найвища точка Пекіна, її висота сягає 2303 м. Серед великих річок, що протікають територією Пекіна річка Юндінхе і річка Чаобайхе — обидві відносяться до басейну річки Хайхе і течуть у південному напрямку. Крім того Пекін — північний кінцевий пункт Великого китайського каналу, що проходить через Велику китайську рівнину і закінчується на півдні в Ханчжоу. Водосховище Міюнь, побудоване у верхів'ях річки Чаобайхе, — найбільше в Пекіні, воно є ключовим елементом системи водопостачання міста.

Міська зона Пекіна розташована в центрально-південній частині адміністративної території Пекіна і займає меншу, але постійно зростаючу частину її площі. Вона розходиться колами, укладеними між концентричними кільцевими дорогами Пекіна, п'ята і найбільша з яких — Шоста кільцева автодорога Пекіна (нумерація автокілець починається з 2) проходить вже через міста-супутники китайської столиці. Брама Тяньаньмень і однойменна площа міста формують центр. З півночі до них примикає Заборонене місто — колишня резиденція китайських імператорів. На захід від Тяньаньмень розташована урядова резиденція Чжунаньхай. Зі сходу на захід центр Пекіна перетинає вулиця Чан'аньцзе — одна з головних транспортних артерій міста.

Клімат[ред.ред. код]

Пекін розташований в схильному до мусонів вологому континентальному кліматі або мусонному субтропічному кліматі, для якого характерне спекотне вологе літо завдяки впливу східних мусонів і холодна вітряна суха зима, що формується під впливом сибірських антициклонів. Середня температура в січні становить −7… −4 °, в липні — 25… 26 °C. За рік випадає понад 600 міліметрів опадів, 75 % яких випадає влітку[4], тому в Пекіні часто взимку може бути нижче −10 , і при цьому відсутній сніг.

Клімат Пекіна
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 14,3 18,5 28,8 33,0 38,1 40,6 41,1 38,3 35,4 31,0 23,3 19,5 41,1
Середній максимум, °C 1,6 4,0 11,3 19,9 26,4 30,3 30,8 29,5 25,8 19,0 10,1 3,3 17,7
Середня температура, °C −3,5 −0,2 6,2 14,4 20,2 24,6 26,3 25,0 20,2 13,3 4,7 −1,4 12,5
Середній мінімум, °C −9,4 −6,9 −0,6 7,2 13,2 18,2 21,6 20,4 14,2 7,3 −0,4 −6,9 6,5
Абсолютний мінімум, °C −22,8 −27,4 −15 −3,2 2,5 9,8 15,3 11,4 3,7 −3,5 −11,6 −18,3 −27,4
Норма опадів, мм 3 6 9 26 29 71 176 182 49 19 6 2 577
Джерело: [1], Погода и Климат

Назва[ред.ред. код]

Назва Пекін насправді не відповідає сучасній китайській вимові. На офіційному діалекті путунхуа (який в основному відповідає пекінській фонетичній нормі) назву міста вимовляють як Бейцзін. Англійська та деякі інші мови в другій половині XX ст. назву міста привели у відповідність реальній вимові — Бейджин. Однак українська, російська та багато інших мов як і раніше використовують стару назву (наприклад, порт. Pequim, нід. Peking, тощо).

«Пекіном» місто вперше назвали французькі місіонери близько чотирьохсот років тому, коли в північних китайських діалектах ще не стався зсув приголосних, за якого практично всі звуки [kʲ] трансформувалися в [tɕ]. Південні діалекти цього зсуву не зазнали, а, кантонською назва столиці Китаю до сих пір вимовляється як «Бакгін».

Упродовж історії Пекін відомий у Китаї під різними іменами. Зі 136-го до 1405-го[5] і потім з 1928-го до 1949-го його називали Бейпін (кит. 北平, Beiping, «Північний спокій»). В обох випадках це було пов'язано з перенесенням столиці з Пекіна до Нанкіна (першого разу імператором Хунйу династії Мін, а другого — гоміньданівським урядом Китайської Республіки) та втратою Пекіном столичного статуса.

1949-го року після проголошення Китайської Народної Республіки Комуністична партія Китаю повернула назву Пекін (Бейцзін), підкресливши цим повернення місту столичних функцій. Уряд Китайської Республіки, що втік на Тайвань офіційно ніколи не визнавав зміни назви, та в 1950-ті й 60-ті на Тайвані Пекін часто продовжували називати Бейпіном, указуючи на нелігитимність КНР. Однак сьогодні майже всі тайванці, включно з владою Тайваня, використовують назву «Пекін», хоча на декотрих мапах, надрукованих на Тайвані можна побачити стару назву, а також адміністративний поділ Китаю, що існував до 1949-го року.

Поетична назва Пекіна — Яньцзін (кит. 燕京, Yānjīng, «Столиця Янь») рине коренями в давнину династії Чжоу, коли в цій місцевості існувало царство Янь. Ця назва відображена в назві місцевої марки пива (Yanjing Beer) і в назві Яньцзінського університету (пізніше ввійшов до складу Пекінського університету). За монгольської династії Юань місто носило назву Ханбалик, її можна зустріти в записах Марка Поло як Cambuluc.

(У наступних розділах також наведено інші історичні назви Пекіна.)

Історія[ред.ред. код]

Від заснування до XII століття[ред.ред. код]

Міста в районі Пекіна існували з першого тисячоліття до нашої ери. На території сучасної столиці Китаю розташовувалося місто Цзі (薊/蓟) — столиця царства Янь, однієї з держав періоду Воюючих царств (473–221 роки до н. е.).

Після падіння Янь наступні династії Хань і Цзінь включали цю місцевість до складу різних округів. За часів династії Тан ця територія стала місцем розташування штаб-квартири цзедуші Фаньяна, військового губернатора північної частини сучасної провінції Хебей. 755 року тут почалося повстання Ань Лушаня, яке часто розглядається в якості відправної точки падіння династії Тан.

936 року північнокитайська Пізня Цзінь віддала більшу частину північних прикордонних земель, включаючи територію сучасного Пекіна киданській династії Ляо. 938 року династія Ляо заснувала другу столицю своєї держави на місці нинішнього Пекіна, назвавши її Наньцзін («Південна столиця»). 1125 року чжурчженьська династія Цзінь приєднала царство Ляо і в 1153 році перемістила столицю у Nanjing, перейменувавши його в Чжунду (中都 — «Центральна столиця»). Вона розташовувалася в сучасному районі Тяньнінси, трохи на північний захід від центру Пекіна.

Монгольське завоювання[ред.ред. код]

Залишки міської стіни Пекіна, фото 2006 року

1215 року Чжунду спалений монгольськими військами за наказом Чингісхана і заново відбудований трохи північніше, 1267 року. Готуючись до завоювання всього Китаю, майбутній засновник династії Юань Даду хан Хубілай зробив місто своєю столицею і назвав його китайською (кит. 大都, піньїнь Dàdū — Велика столиця), а монгольською — Ханбалик (Велика резиденція хана). Саме в цей час Китай відвідав Марко Поло, у своїх записав він називає місто Cambuluc. До цього столиці китайської держави зазвичай розташовувалися у центральних районах країни, проте головна база Хубілая розташовувалася в Монголії, тому він обрав саме це місце через близькість до неї. Це рішення хана прославило статус міста, розташованого на північній околиці історичного Китаю. Даду розташовувався трохи на північ від сучасного центру Пекіна, між північними відрізками нинішніх Другою і Третьою кільцевими дорогами. У цьому районі досі стоять залишки монгольських фортечних стін.

Північна столиця[ред.ред. код]

1368 року династія Юань втратила владу, місто знову зруйнували, але пізніше його відбудовала Династія Мін, а навколо нього заснувала округ Шуньтянь (顺天). 1403 року третій мінський (не плутати з мінський) імператор Юнле знову переніс столицю з Нанкіна до цього міста, перейменувавши його на Пекін (кит. 北京, сис. Палл. Бейцзін — Північна столиця). Місто стало також відомим під назвою Цзінші (京师 — «столиця»). За часів династії Мін Пекін набув своїх сучасних обрисів, а мінська фотречна стіна служила міською стіною Пекіна до недавнього часу, коли її знесли для будівництва Другої кільцевої автодороги.

Вважається, що Пекін був найбільшим містом світу в періоди з 1425 по 1650 і з 1710 по 1825 роки[6]. Заборонене місто, резиденція мінських і цінських імператорів, побудоване в період 1406–1420 років. Після нього побудований Храм Неба (1420 рік) та інші значні споруди. Головний вхід в Заборонене місто — Брама небесного спокою (також відома як Брама Тяньаньмень), що стала державним символом Китайської Народної Республіки і зображена на її гербі, двічі горіла в часи династії Мін і була остаточно відновлена 1651 року.

Панорамний вид на Заборонене місто

Новий час[ред.ред. код]

Вдершись до Китаю, маньчжури повалили династію Мін і заснували династію Цін. Пекін залишався столицею цінського Китаю впродовж усього періоду правління династії. Як і за часів попередньої династії, місто також називали Цінші, або маньчжурською — Гемун Хецен. Під час окупації Пекіна 1860 року англійці і французи розграбували і спалили імператорський палац Юаньмінюань. 1900 року місто пережило облогу і вторгнення об'єднаної армії західних держав під час, так званого, Боксерського повстання.

1911 року в Китаї сталася буржуазна Синьхайська революція, яка повалила цінське панування і встановила республіку. Спочатку планувалося перенесення столиці в Нанкін. Однак після того, як високий цінський сановник Юань Шикай став на бік революціонерів і змусив імператора відректися, тим самим забезпечивши успіх революції, революціонери в Нанкіні погодилися з тим, щоб Юань Шикай став президентом заснованої Китайської Республіки і щоб столиця залишалася в Пекіні.

Юань Шикай став поступово консолідувати владу в своїх руках, що 1915 року завершилося оголошенням про створення Китайської Імперії, а себе він проголосив імператором. Це рішення відвернуло від нього багатьох революціонерів, Юань Шикай помер роком пізніше. Після його смерті Китай розпався на регіони, контрольовані місцевими воєначальниками, між найсильнішими з яких почалися часті зіткнення за контроль над Пекіном (Чжілі-Аньхойська війна, Перша Чжілі-Фентяньська війна і Друга Чжілі-Фентяньська війна).

Новітній період[ред.ред. код]

Після успіху Північного походу Гоміньдана, який приборкав північних воєначальників, 1928 року столиця Китайської Республіки офіційно перенесена в Нанкін, а Пекін перейменований на Бейпін (кит. 北平, піньїнь Běipíng — Північний спокій), що мало підкреслити нелегітимність військового уряду в Пекіні.

Під час Другої японсько-китайської війни 29 липня 1937 року Пекін опинився в руках японців. Під час окупації місту повернули назву «Пекін», тут засновали маріонетковий Тимчасовий уряд Китайської Республіки, в підпорядкування якому передані етнічно китайські частини оккупованого японцями Північного Китаю. Потім його об'єднали з головним окупаційним урядом Ван Цзінвея в Нанкіні. Японська імператорська армія розмістила в місті загін 1855 з бактеріологічних досліджень, який був підрозділом загону 731. Тут японські медики проводили експерименти на людях.

15 серпня 1945 року одночасно з капітуляцією Японії під час Другої світової війни Пекін знову перейменували на Бейпін.

Післявоєнний час[ред.ред. код]

Історична Площа Тяньаньмень в Пекіні, на якій 1 жовтня 1949 року проголошене створення КНР
Мао Цзедун проголошує створення КНР 1949 року

31 січня 1949 року під час громадянської війни місто без бою зайняли комуністи. 1 жовтня того самого року КПК під проводом Мао Цзедуна на площі Тяньаньмень оголосила про створення Китайської Народної Республіки. За кілька днів до цього Народна політична консультативна рада Китаю прийняла рішення про заснування столиці в Бейпіні та повернення йому назви Пекін (Бейцзін).

На момент утворення адміністративної одиниці міста центрального підпорядкування Пекін у неї входила лише міська зона і найближчі передмістя. Міська зона поділялася на безліч дрібних районів, які перебували всередині сучасної Другої кільцевої автодороги. З тих пір декілька повітів увійшли у територію міста центрального підпорядкування, збільшивши таким чином його площу в кілька разів і надавши його кордонам нинішніх обрисів. Фортечна стіна Пекіна зруйнована в період 1965–1969 років для будівництва на її місці Другої кільцевої автодороги.

Сучасність[ред.ред. код]

Після початку економічних реформ Ден Сяопіна (розпочалися 1978 року) міська зона Пекіна значно збільшилася. Якщо до цього вона лежала всередині сучасних Другої і Третьої кільцева кільцевих автодоріг, то тепер вона поступово виходить за нещодавно побудовану П'яту кільцеву автодорогу і наближається до споруджуваної Шостої, займаючи території, раніше використовувані для землеробства і освоюючи їх як житлові або ділові райони. Новий діловий центр з'явився в районі Гома, райони Ванфуцзін і Сідані перетворилися на торгові зони, що бурхливо розвиваються, а село Чжунгуаньцунь стало одним з головних центрів електронної промисловості Китаю.

В останні роки розширення міської території і урбанізація разом з розвитком принесли і чимало проблем, у тому числі дорожні затори, забруднення повітря, руйнування історичної забудови та значний приплив мігрантів з бідніших регіонів країни, в особливості, із сільських районів.

На початку 2005 року уряд прийняв план, покликаний зупинити розростання Пекіна на всі боки. Вирішено відмовитися від подальшого розвитку міста у вигляді концентричних кілець, зосередивши його в двох напівкруглих смугах на захід і на схід від центру міста.

Панорама сучасної забудови Пекіна з Пекінської телевежі

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Книжковий магазин «Синьхуа» в районі Сідань

Міська зона Пекіна традиційно ділиться на наступні райони. Їх кордони можуть не збігатися з офіційним адміністративним діленням (див. нижче):

Назва багатьох місць закінчується на мень (), що означає «ворота». У цих районах розташовувалися однойменні ворота старої стіни фортеці міста.

Офіційний поділ[ред.ред. код]

Адміністративна територія міста центрального підпорядкування Пекін складається з 18 одиниць повітового (другого) рівня, що підпорядковується міській владі. З них 16 є районами та 2 — повітами.

8 районів розташовані в міській зоні та пригородах Пекіну:

Район Населення (перепис 2000 року) Площа (км²) Густота (осіб/км²)
Район Дунчен (东城区: Dōngchéng Qū) 536 000 24,7 21 700
Район Січен (西城区: Xīchéng Qū) 707 000 30,0 23 567
Район Чунвень (崇文区: Chóngwén Qū) 346 000 15,9 21 761
Район Сюаньу (宣武区: Xuānwǔ Qū) 526 000 16,5 31 879
Район Чаоян (朝阳区: Cháoyáng Qū) 2 290 000 470,8 4 864
Район Хайдянь (海淀区: Hǎidiàn Qū) 2 240 000 426,0 5 258
Район Фентай (丰台区: Fēngtái Qū) 1 369 000 304,2 4 500
Район Шицзиншань (石景山区: Shíjǐngshān Qū) 489 000 89,8 5 445
Міська зона + ближні передмістя 8,50 млн. 1377,9 6 171

Населення[ред.ред. код]

Мікрорайон Ванцзін, район Чаоян
Собор Ванфуцзін

Населення всієї адміністративної території Пекіну, визначається як загальна кількість людей, що проживає на ній більше 6 місяців в рік, в 2005 році становила 15,38 млн чоловік. З них 11, 870 млн були приписані в Пекіні, інші проживали за тимчасовим дозволом.[7] Крім того в Пекіні проживає та працює більша кількість трудових мігрантів, головним чином, з сільських районів, котрі ще називають міньгун (кит. 民工, піньїнь míngōng — дослівно «працівники з селян», що живуть в місті незаконно, через що їх також називають хєйжєнь (кит. 黑人, піньїнь hēirén — дослівно «чорні люди»). Це найнезахищеніша частина суспільства, одночасно джерело дешевої робітничої сили та злочинності[8]. Населення міської зони становить близько 7,5 млн чоловік.

Серед пекінців 95 % складають ханьци (тобто етнічні китайці). Основні національні меньшинства складають маньчжури, хуейцзу (дунганці), монголи та ін. В Пекіні також є Тибетська середня школа другої ступені для тибетських дітей.

В місті проживає значна кількість іноземців, головним чином бізнесмени, представники іноземних компаній та студенти. Більшість селиться в густонаселених північних, північно-східних та східних районах міста. В останні роки спостерігається великий приток громадян Південної Кореї, що вже складають найбільшу іноземну діаспору в Китаї. Більшість корейців проживає в районах Ванцзін та Удаокоу.

Національний склад Пекіна, перепис 2000 року[9][10]
Національність Чисельність Процент Національність Чисельність Процент
Ханьци 12 983 696 95,69 % Туцзя 8372 0,062 %
Маньчжури 250 286 1,84 % Чжуани 7322 0,054 %
Хуей (дунганці) 235 837 1,74 % Мяо 5291 0,039 %
Монголи 37 464 0,28 % Уйгури 3129 0,023 %
Корейці 20 369 0,15 % Тибетці 2920 0,022 %

Відомі пекінці[ред.ред. код]

Відомі особи, які народились в Пекіні:

Економіка[ред.ред. код]

Пекінська фінансова вулиця — фінансовий центр Пекіна
Вулиця Ванфуцзін — одна з найжвавіших вулиць у Пекіні
Смог в Пекіні, 2005 рік

2010 року номінальний ВВП Пекіна досяг 1.37 трильйона юанів (для порівняння 2005 року цей показник становив 681,45 млрд). ВВП на душу населення 2010 року 78,194 юанів (2005 року становив 44 969 юанів — на 8,1 % більше, ніж у 2004 році, і вдвічі більше, ніж у 2000 році). Первинний, вторинний і третинний сектора економіки в 2005 році склали відповідно 9.770 млрд, 210.050 млрд і 461.630 млрд юанів. Чистий дохід міських жителів на душу населення склав 7860 юанів, збільшившись в порівнянні з попереднім роком на 9,6 %. Наявний дохід на душу населення 20 % жителів з найменшими доходами збільшився на 16,5 %, що на 11,4 процентних пункту, ніж збільшення доходу 20 % жителів з найбільшими доходами. Коефіцієнт Енгеля для міських жителів Пекіна в 2005 році становив 31,8 %, для сільських — 32,8 %, знизившись у порівнянні з 2000 роком на 4,5 і 3,9 процентних пункти відповідно[11].

Найбільш швидкозростаючі сектори економіки Пекіна — нерухомість і автомобілі. 2005 року реалізовано 28032 млн м² житлової нерухомості на суму 175 880 000 000 юанів[12]. Загальна кількість автомобілів, зареєстрованих в Пекіні, 2004 року досягла 2146000, з яких 1540000 перебували у приватному володінні (збільшення за рік на 18,7 %)[13].

Центральний діловий район Пекіна розташований в районі Гомао. Тут разташована велика кількість торгових центрів, елітного житла і регіональних штаб-квартир різних корпорацій. Пекінська фінансова вулиця в районах Фусінмень і Фученмень — традиційний фінансовий центр міста. Основні торговельні райони — Ванфуцзін і Сідані. Село Чжунгуаньцунь, яке вже називають «Кремнієвою долиною Китаю», розвивається як важливий центр електронної і комп'ютерної промисловості, а також досліджень в області фармацевтики. Водночас район Ічжуан, розташований на південний схід від міської зони, стає новим центром фармацевтичної та IT-промисловості, а також технології матеріалів[14].

Основна промислова зона міста — район Шицзіншань, розташований на західній околиці міста. Компанія Aluminum Corporation of China Limited — третя за виробництвом глинозему у світі. Компанія Lenovo — четвертий у світі виробник персональних комп'ютерів за підсумками першого кварталу 2007 року (після HP, Dell та Acer) — також має свій офіс в Пекіні.

Останнім часом Пекін здобуває все більшу популярність як центру інноваційного підприємництва та успішного венчурного бізнесу. Це зростання посилюється завдяки великій кількості китайських і зарубіжних фірм, що спеціалізуються на венчурному фінансуванні, таких як Sequoia Capital, штаб-квартири яких розташовані в районі Чаоян. Попри те, що економічним центром Китаю вважається Шанхай, багато в чому це відбувається завдяки тому, що там розташовано багато компаній, однак центром підприємництва в Китаї називають Пекін. Крім того, Пекін є світовим лідером у виробництві меламіна і меламінових сполук (аммеліна, аммеліда і цианурової кислоти).

Міські райони Пекіна також відомі величезною кількістю піратських товарів, які копіюють все, починаючи від останніх дизайнерських розробок одягу і закінчуючи DVD з новітніми фільмами, які можна знайти на ринках по всьому місту. У сільських районах Пекіна основу землеробства становлять пшениця і кукурудза. У районах, близьких до міської зоні, також вирощують овочі для постачання ними міста.

Пекін продовжує розвиватися швидкими темпами, однак економічне зростання створило чимало проблем для міста. В останні роки Пекін став частим свідком смогу, тут впроваджуються програми з енергозбереження, ініційовані владою. Пекінці та гості міста часто скаржаться на погану якість води та високу вартість комунальних послуг, таких як електрика і побутовий газ. З метою боротьби зі смогом основним промисловим підприємствам в передмістях Пекіна наказано зробити своє виробництво більш екологічним або покинути територію Пекіна. Більшість заводів не змогли дозволити собі переобладнання і перемістилися в інші міста Китаю, наприклад, Сіань.

Транспорт[ред.ред. код]

Разом із ростом міста, викликаним економічними реформами, Пекін перетворився на важливий транспортний вузол. Через місто і довкола нього проходять п'ять дорожніх кілець, дев'ять швидкісних автодоріг, одинадцять державних автомагістралей, сім залізничних ліній. На адміністративній території Пекіна також розташований великий міжнародний аеропорт «Пекін Столичний».

Залізниця[ред.ред. код]

Пекін обслуговують три великих залізничні вокзали: Пекінський вокзал, Південний Пекінський вокзал і Західний Пекінський вокзал. Крім того діють три залізничні станцій, розташовані в міській зоні: Пекін Південний, Пекін Північний і станція Фентай. У приміській зоні також розташовані декілька станцій. Станом на 1 липня 2010 року Пекінський вокзал щодня приймав 173 потяги, Західний пекінський вокзал — 232 потяги, Пекін Південний — 163 потяги, а Пекін Північний — 22.

Пекін — залізничний вузол. Залізничні колії ведуть з Пекіна в Гуанчжоу, Шанхай, Харбін, Баотоу, Тайюань, Ченде і Циньхуандао. Більшість міжнародних пасажирських поїздів, у тому числі в Москви і Пхеньян, відправляються з Пекіна. З Пекіна також відправляються прямі поїзди в Цзюлун (Гонконг). 2008 року відкрита швидкісна залізниця Пекін-Тяньцзінь.

Автошляхи та швидкісні магістралі[ред.ред. код]

Пекін пов'язаний автодорожною мережею з усіма частинами Китаю. Дев'ять швидкісних автодоріг (ще шість проектуються або будуються) та одинадцять державних автомагістралей виходять з Пекіна. Сам Пекін володіє п'ятьма автокільцями, які нагадують за формою квадрати, оскільки для Пекіна характерна прямокутна структура, при цьому вулиці розташовані по сторонах світу.

Одна з найбільших транспортних проблем Пекіна пов'язана з дорожніми заторами, які стали повсякденним явищем в місті в годину пік. Найчастіше затори спостерігаються на кільцевих автошляхах та головних вулицях в районі проспекту Чан'аньцзе, який проходить через весь Пекін зі сходу на захід, перетинаючи площу Тяньаньмень. Його часто називають «Першою вулицею Китаю».

В останні роки здійснюється масштабна реконструкція доріг всередині Третього кільця, в ході якої вулиці між кільцями перебудовуються як безсвітлофорні швидкісні дороги і з'єднуються з швидкісними трасами поза Третім кільцем. Це має вирішити проблему «перескакування між кільцями» для водіїв Пекіна. У якості одного із заходів для вирішення транспортної проблеми було введення виділених смуг для громадського транспорту, за якими в години пік заборонено рух інших автомобілів.

Аеропорти[ред.ред. код]

Новий термінал 3 аеропорту «Пекін Столичний»

Головний аеропорт Пекіна носить назву «Столиця» (аеропорт «Шоуду», Beijing Capital Airport, PEK). Він розташований поруч із Шуньї, за 20 км на північний схід від міської зони Пекіна. Столичний аеропорт обслуговує більшість внутрішніх і практично всі міжнародні рейси. Це головні повітряні ворота Китаю і базовий аеропорт національного перевізника Air China. Він пов'язаний з містом швидкісною дорогою «Аеропорт», шлях нею від аеропорту до центру міста займає близько 40 хвилин. Напередодні Літні Літніх Олімпійських ігор 2008 року до аеропорту побудовані ще одна швидкісна автотраса, а також лінія легкорейкового транспорту.

На адміністративній території Пекіна також розташовані такі аеропорти: аеропорт Лянсян, аеропорт Наньюань, аеропорт Сіцзян, аеропорт Шахе і аеропорт Бадалін. В основному вони використовуються у військових цілях.

Громадський транспорт[ред.ред. код]

Станція із «закритим повітряним контуром» (platform screen doors) лінії 5 Пекінського метрополітену

Пекінський метрополітен, відкритий 1971 року, до 2001 року мав тільки 2 лінії, а нині складається з восьми ліній. Кілька ліній відкрилися до напередодні Літніх Олімпійських ігор 2008 року. 2004 року в Пекіні налічувалося 599 автобусних і тролейбусних маршрутів[15].

1 січня 2007 система оплати проїзду спрощена у випадку оплати готівкою:

  • Маршрути 1-199 (в основному, в центрі міста) 1 юань за поїздку.
  • Маршрути 200–299 (нічні): 2 юані за поїздку.
  • Маршрути 300–899 (в основному, на околицях і в передмістях): 1 юань за перші 12 км, далі — по 0,5 юаня за кожні 5 км.
  • Маршрути 900–999 (в основному, з центру міста у сільські райони): 1 юань за кожні 10 км.

У випадку передоплати смарт-карта Ікатун:

  • Маршрути 1-499: 0,4 юаня за поїздку.
  • Маршрути 500–899: 0.4 юаня за перші 12 км, далі — по 0,2 юаня за кожні 5 км.
  • Маршрути 900–999: 0.8 юаня за кожні 10 км.

Також можна придбати проїзні на 3, 7 і 14 днів. Раніше проїзд в автобусах з кондиціонером коштував дорожче, проте цей збір було скасовано. Проїзд в метро коштує 2 юані. Виняток — лінія, що веде в аеропорт, поїздка на якій коштує 25 юанів.

У Пекіні на автошляхах завжди можна побачити таксі. У місті також існують нелегальні приватні таксі. На 30 серпня 2008 року вартість проїзду на офіційному таксі становила 10 юанів за перші 3 км, плюс 2 юані за кожен наступний кілометр. Після 15 км плата за кожний наступний кілометр збільшується на 50 %. Між 11 вечора і 5 ранку діє збільшений нічний тариф: початкова ціна — 11 юанів, такса за кілометр — 2,4 юаня. За час простою також нараховується такса. Більшість моделей машин таксі — Hyundai Elantra, Hyundai Sonata і Volkswagen Jetta.

Культура[ред.ред. код]

Актор пекінської опери

Пекінська техніка перетинчастої емалі цзінтайлань — один з традиційних видів народної майстерності Китаю. У Китаї також користуються популярністю пекінські лакові вироби з нанесеними на їх поверхню візерунків і різьбленням.

Пекінська опера вважається одним з головних досягнень китайської культури. Вона являє собою поєднання пісень, діалогів і сценічної дії, що складаються з жестів, бойових прийомів і акробатики. Переважна частина діалогів пекінської опери звучить на архаїчному сценічному діалекті, який досить сильно відрізняється і від путунхуа, і від пекінського діалекту; це створює серйозні труднощі для її розуміння, в тому числі і для носіїв мови. Внаслідок цього у багатьох театрах пекінської опери тепер встановлені електронні табло, на яких відображаються титри китайською та англійською мовами.

У Пекіні розташовані провідні культурні установи країни: музеї національного значення, Національна бібліотека Китаю та інші установи.

Пекінський діалект[ред.ред. код]

Для корінних пекінців рідним є пекінський діалект, що входить до групи північних діалектів китайської мови. Діалект Пекіна послужив базою для путунхуа (офіційна нормативна мова Китайської Народної Республіки) і гоюй (офіційна мова Тайваню і Сінгапура). Діалекти сільських районів Пекіна відрізняються від мови мешканців міста і наближаються до говірок сусідньої провінції Хебей.

Пекінська кухня[ред.ред. код]

Пекінська кухня — відомий різновид китайської кухні. Найзнаменитіша її страва — пекінська качка. Інша відома страва пекінської кухні — маньхань цюаньсі (满汉全席 — «маньчжуро-китайський повний бенкет»), яка зазвичай подавалася цінським імператорам, які були етнічними маньчжураами. Вона досі залишається дуже дорогою і престижною.

Фулінь цзябін — традиційна пекінська закуска, що являє собою млинець із начинкою, приготованою із фуліна (шовковичного гриба) — традиційного інгредієнта китайської медицини.

У Пекіні багато чайних. Китайський чай представлений безліччю сортів і вважається, що чай дорогих сортів володіє сильною цілющою дією.

Архітектура[ред.ред. код]

Для Пекіна традиційні споруди в стилі сихеюань (кит. 四合院). Вони складаються з квадратної ділянки, на якій впритул до її кордонів буквою «П» розташовується будинок з двориком всередині. У дворах часто можна побачить гранатове або інше дерево, а також квіти в горщиках чи акваріум з рибами. Будівлі сихеюань, примикаючи одна до іншої, формують провулки-хутуни (кит. 胡同), що з'єднують різні частини старого міста Пекіна. Зазвичай вони прямі і простягаються зі сходу на захід так, щоб ворота на ділянці виходили на північ і південь, що відповідає принципам феншуй. Вони бувають різної ширини, деякі настільки вузькі, що по них одночасно можуть пройти лише кілька пішоходів.

Колись весь Пекін складався із будівель сихеюань і провулків хутунів, але тепер вони швидко зникають, цілі квартали зносяться і на їх місці виростають висотні будівлі, а жителям хутунів надаються рівні або більші за площею квартири. Проте багато хто говорить про те, що відчуття спільності і життя в хутунах замінити неможливо. Деякі найбільш історичні та мальовничі хутуни охороняються і відновлюються державою. Один з таких прикладів — хутунам Наньчіцзи.

Загалом у міській зоні Пекіна превалюють три архітектурні стилю. По-перше, це традиційна архітектура імператорського Китаю, одним з найкращих прикладів якої є Брама небесного спокою — архітектурний символ Китаю, а також Заборонене Місто і Храм Неба. Другий — стиль 1950-1970-х років, який дуже нагадує радянські споруди того самого часу. Нарешті сучасні архітектурні форми представляють третій стиль, вони головним чином розташовані в Центральному діловому районі. До таких споруд слід віднести і Національний центр виконавських мистецтв.

Спортивне життя[ред.ред. код]

Логотип XXIX Олімпіади в Пекіні
Докладніше у статті Літні Олімпійські ігри 2008

XXIX Олімпійські ігри проходили у Пекіні з 8 по 24 серпня 2008 року. Літні Паралімпійські ігри 2008 тривали 6 по 17 вересня 2008 року. При цьому Пекінський національний стадіон, головний олімпійський спортивний об'єкт, був завершений 28 червня 2008 року[16].

На Олімпійських іграх вперше в історії збірної Китаю зайняла перше загальнокомандне місце, виборовши 51 золоту медаль, значно випередивши команди США (36 золотих медалей) і Росії (23 золоті медалі). Пекінські літні Ігри стали третіми на території Азії після Токіо-1964 і Сеула-1988.

Професійні спортивні команди Пекіна: Суперліга Китайської футбольної асоціації — Бейцзін Гоань; Китайська баскетбольна асоціація — Пекінські качки та Пекінські олімпійці;, Азійська ліга хокею — Акули Китаю; Китайська баскетбольна ліга — Пекінські тигри.

Міста-побратими[ред.ред. код]

Пекін має встановлені побратимські відносини із багатьма містами світу, деякі з них також є столицями відповідних країн[17]:

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Township divisions». the Official Website of the Beijing Government. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-22. 
  2. «Beijing's population exceeds 22 million». China Daily. 26 February 2010. 
  3. «Beijing's population exceeds 22 million». National Population and Family Planning Commission of China. 2 March 2010. 
  4. «Extreme Temperatures Around the World». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-08-28. 
  5. The Encyclopedia of World History. (англ.)
  6. Matt T. Rosenberg. Largest Cities Through History
  7. 您要查看的网页可能已被删除、名称已被更改,或者暂时不可用。(кит.)
  8. Фільм про міньгунів — трудових мігрантів в Пекіні
  9. Виключаючи військовослужбовців Народно-визвільної армії Китаю на дійсній службі
  10. Джерело: Department of Population, Social, Science and Technology Statistics of the National Bureau of Statistics of China (国家统计局人口和社会科技统计司) and Department of Economic Development of the State Ethnic Affairs Commission of China (国家民族事务委员会经济发展司), eds. Tabulation on Nationalities of 2000 Population Census of China (《2000年人口普查中国民族人口资料》). 2 vols. Beijing: Nationalities Publishing House (民族出版社), 2003. (ISBN 7-105-05425-5)
  11. [http:// www.bjstats.gov.cn/tjyl/tjgb/200601240023.htm Статистична служба Пекіна]
  12. «Beijing annual GDP per capita hit $6,000». Beijing2008.cn. 2007-04-03. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-06-27. 
  13. «Urban Construction». Beijing Municipal Bureau of Statistics. 2006. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-03-15. 
  14. Statistical Communique on the 2003 National Economic and Social Development of the City of Beijing Beijing Municipal Bureau of Statistics (12 February 2004). Процитовано 15 March 2008.
  15. «Beijing Bus Rapid Transit». Процитовано 2009-01-09. 
  16. «Beijing Olympics Bird's Nest ready». BBC News. 28 June 2008. Процитовано 28 June 2008. 
  17. «Sister Cities». Beijing Municipal Government. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-06-23. 
  18. «NYC's Sister Cities». Sister City Program of the City of New York. 2006. Процитовано 2008-09-01. 
  19. «Protocol and International Affairs». DC Office of the Secretary. Процитовано 2008-07-12. 
  20. «Twin cities of Riga». Riga City Council. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-27. 
  21. Prefeitura.Sp — Descentralized Cooperation[недійсне посилання]
  22. «International Relations - São Paulo City Hall - Official Sister Cities». Prefeitura.sp.gov.br. Процитовано 2010-06-01. 
  23. «Canberra's international relationships - Canberra's international relationships». www.cmd.act.gov.au. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-10-20. 
  24. «Sister Cities of Manila». © 2008-2009 City Government of Manila. Архів оригіналу за 2008-06-07. Процитовано 2009-07-02. 
  25. «Twinning Cities: International Relations» (PDF). Municipality of Tirana. www.tirana.gov.al. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2009-06-23. 

Посилання[ред.ред. код]