Ударні музичні інструменти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Уда́рні музи́чні інструме́нти — музичні інструменти, звук на яких видобувається ударом (руками, паличками, молоточками і т. д.) по тілу, що стає його джерелом. Найчисленніше і найстародавніше сімейство серед усіх музичних інструментів. Іноді ударні музичні інструменти називають словом перку́сія (від англ. percussion).

Музикант, що грає на ударних інструментах називається уда́рником або перкусіоні́стом, в рок- та джазових групах — також бараба́нщиком.

Класифікація[ред.ред. код]

В залежності від джерела звуку ударні інструменти можуть бути:

В залежності від властивостей звуку розрізняють:

Історія[ред.ред. код]

Ймовірно першим барабаном був порожній стовбур дерева, на який натягали шкіру рептилій або риб. Пізніше стали використатися шкіри тварин, убитих на полюванні, з'явилися перші ціпки. Для прикріплення шкіри до корпуса застосовувалося кілька різних методів: цвяхи, клей, заклепки, шнур навколо корпуса й т.п.

Прообраз малого барабана швидше за все прийшов в Іспанію від арабів і спочатку був сугубо фольклорним інструментом. Спочатку звук з барабана видобували руками, а пізніше стали використати ціпки округлої форми. Настроювання барабана здійснювалося шляхом стягування мембран жилами, мотузками й пізніше за допомогою металевих натяжних кріплень, які натягали або послабляли мембрани, і завдяки цьому звук барабана змінював свій тон. У різні часи й у різних народів були зовсім не схожі один на одного інструменти. Біля 14-го століття він починає використатися у військах. Тоді ж з'являються жильні струни, натягнуті уздовж поверхні нижньої шкіри. Старший брат малого барабана — теноровий барабан — також використався в армії як зі струнами, так і без.

Великий барабан і тарілки потрапили в Європу з Туреччини з військами Оттоманської імперії у 18-му столітті. Довгий час інструмент яничарів іменувався європейцями турецьким барабаном. Перші ноти для барабана датовані 16-м століттям.

В 17-18 столітті ударні інструменти поступово потрапляють до складу симфонічних оркестрів. В 19 столітті в симфонічний оркестр входять литаври, трикутник, тарілки, малий барабани та великий барабани, а також ксилофон та оркестрові дзвони. В 20 столітті набір оркестрових ударних інструментів значно розширюється.

Разом з тим на початку 20 століття формується ударна установка. Ще у дев'яностих роках 19-го століття музиканти з Нового Орлеану і з інших міст США намагалися пристосувати малий барабан і великий барабан військового оркестру для сценічного виконання так, щоб один виконавець міг грати відразу на двох інструментах. У той же час вони розвивали новий стиль гри, що базувався на колективній імпровізації, що пізніше стане основою джазу. З винаходом хай-хету в середині 1920-х років ударна установка набуває схожого на сучасний вигляд. Характерною для останніх десятеліть є тенденція до залучення в музичну культуру найрізноманітніших ударних інструментів різних національних культур.

Ударні інструменти в українській народній музиці[ред.ред. код]

українські народні ударні інструменти

В українській народній музиці велику роль відіграють ударні та шумові інструменти, виникнення яких сягає своїм корінням у сиву давнину. Різноманітні брязкальця, пустотілі раковини, калатальця — все це використовувалося для подачі сигналів, а пізніше — для ритмічної організації музики. Цю ж функцію виконували часто і такі речі побутового вжитку, як деркач, било, калатало, що були невід'ємними супутниками сторожів.

В народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, релігійні свята та обряди, широко використовувалися такі предмети побутового вжитку, як ложки, рубель з качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти, зроблені з двох дерев'яних спарених ложок. На них музикант відбиває різноманітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.

Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон (решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, — це найпростіша конструкція бубна, що був відомий в Україні ще за часів Київської Русі. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького.

Із західних областей України в інші регіони республіки прийшов екзотичний ударний інструмент, що за специфічне забарвлення звуку зветься бугай. У невеликій конусоподібній діжечці верхній отвір обтягнуто шкірою. До неї в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і видобуває найстійкіші звуки акорду.

Перкусія[ред.ред. код]

Перкусія (англ. percussion — удар) — загальна назва ударних інструментів, які не входять до складу класичної ударної установки: бонго, бубон, гуїро, дарбука, дерев'яна коробочка, дзвіночки, кабаца, камесо, ковбели, конґа, кастаньєти, маракаси, пандейра, табла, тамбурин, трикутник, тріскачка, чокало, шейкери та багато інших етнічних ударних інструментів.

Інструменти перкусії використовуються в різному поєднанні, у всіх видах музичних оркестрів та ансамблів — академічна, естрадна музика, деякі стилі сучасного джазу (афро-кубинського, босанова, джаз-рок та ін.). Зазвичай на цих інструментах грають незайняті музиканти або запрошені виконавці.

Термін «перкусія» також застосовують і до груп (Африка, Малайзія, Індія, Південна Америка, північні народності), що складаються з виконавців, які грають лише на ударних інструментах. Такі групи, як правило, виконують ритуальну музику і супроводжують обрядові свята. В основному, вони поширені в племенах, але також виступають і на великій сцені, в якості ритмічного супроводу екзотичних вокально-танцювальних груп.

Також можливе використання і в переносному значенні — людина-перкусія, що означає людина, яка привертає багато уваги або приблизно те ж саме, що й єрихонська труба[1].

Мультимедія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Іван Франко. «Мойсей: поема / авт. вступ. ст. Д. Павличко; комен. та прим. М. Шалата». с. 136 —137. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 7 січня 2013. 

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • О. Андрєєва. Ударні інструменти сучасного симфонічного оркестру. — К.: «Музична Україна», 1985 р.
  • А.Панаиотов. Ударные инструменты в современном оркестре. М,, 1973
  • Э.Денисов. Ударные инструменты в современном оркестре. М,, 1982