Військо Запорозьке

Герб Війська Запорозького

Ві́йсько Запоро́зьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська з центром у Запорозькій Січі, а з середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через руїну всередині цієї держави, розділилося на Військо Запорозьке Городове — власне Гетьманщину або Наддніпрянську Україну та Військо Запорозьке Низове — Запорозьку Україну з Січчю.

Запорозька Січ

Місцезнаходження Запорозької Січі у другій половині XVI-XVIII ст.

Запорозька Січ виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. М. С. Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, В. О. Голобуцький — 30—50-ми роками XVI століття, В. О. Щербак — 60—70-ми роками XVI століття.

Ідея створення форпосту на південних рубежах Литовсько-Руської держави виникла ще у 20—30-х рр. XVI ст., але реалізувати її вдалося лише князю Дмитру Вишневецькому, який у 50-х роках XVI століття здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові Мала Хортиця побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах південного порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі. Побудований Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.

Сама Запорозька Січ — це фортеця-містечко. На території фортеці, зазвичай, знаходилися площа, церква, адміністративні споруди, курені, комори, инші будови. Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев"яних укріплень. На підконтрольних Січі землях існували козацькі господарства — зимовники. У XVIII ст. на Запорожжі була впроваджена адміністративно-територіальна система управляння — "паланковий устрій".

За етнічним походженням запорозькі козаки у своїй більшости були вихідцями з Руси; також у ряди запорожців вливалися татари, поляки, вихідці з инших народів.

Політичний режим Запорозької Січі Д. І. Яворницький порівняв з вічевою демократією слов"ян. Правова система Запорозької Січі була заснована на звичаєвому праві, яке ґрунтувалося на усних усталених звичаях та нормах. Вищим органом влади у Січі була рада, право участи у якій мали всі козаки. Козацькі ради за традицією збиралися щороку 1 січня для переобрання кошового отамана і старшини. Виконавча влада належала кошовому отаману і центральному органу управління Січі — Кошу.

Основною галуззю господарства Запорозької Січі були такі промисли: полювання, рибальство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та иншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.

У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, инших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор’ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Сінопа і Трапезунда. Наприкінці XVI — на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у військові кампанії Речі Посполитої у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького. З 1649 року Запорозька Січ була складовою Гетьманату. У 1711 році Січ опинилося під кримською протекцією, а в 1734 увійшла до складу Російської імперії. Закінчилася історія Запорозької Січі у 1775 році — коли фортеця запорожців була зруйнована царським військом.

Реєстрове військо

Титульний аркуш реєстру 1649 року

Козаки на території Наддніпрянщини відомі з кінця XV століття. Але як окремий суспільний стан козацтво почало формувалося лише у другій половині XVI століття. Знаменувало початок цього процесу затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська у 70-х роках XVI століття. Основні елементи суспільних привілеїв реєстрове козацтво, очевидно, перейняло од бояр та шляхти. За реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв: звільнення од державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями.

Через участь козаків у повстаннях в кінці XVI — першій половині XVII століть влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси — поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, "Березневих статтях" 1654 року. Правові норми цих документів передбачали перетворення козацтва на привілейований суспільний прошарок в Гетьманщині.

Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежности од різних суспільно-політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська — 300, у 1578 — 500, у 1583 — 600, у 1590, 1596, 1617 — 1 тисяча, у 1619 — 3 тисячі, у 1625 — 6 тисяч, у 1630 — 8 тисяч, у 1635 — 7 тисяч, у 1638 — 6 тисяч. Військо Гетьманату за Зборовською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською — 20 тисяч, за Переяславською — 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч "затяжного" війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVI століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.

Гетьманщина

Гетьманщина як держава сформувалася у ході Визвольної війни українського народу.

У 1648 році козацький сотник Богдан Хмельницький підняв повстання на руських (українських) землях у Речі Посполитій. Одержавши ряд перемог над коронним військом — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом, Хмельницький в 1649 році уклав з королем Яном-Казимиром Зборовський договір, згідно з яким, виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині, також гетьман війська Запорозького мав право підтримувати 40-тисячне реєстрове військо.

Після тяжкої поразки козацького війська у Берестецькій битві в 1651 році влада гетьмана і старшини обмежувалася Київським воєводством. У 1652 році Хмельницький узяв реванш у Корони за поразку під Берестечком, розгромивши коронне військо під Батогом. Ненадійність союзу з Кримським ханством, провал Молдавської кампанії 1653 року змусило Хмельницького шукати нових союзників. У січні 1654 року в Переяславі відбулася рада, на якій було прийнято рішення про перехід Гетьманщини під протекторат Московського царства.

У 1654—57 роках Гетьманат продовжував проводити досить експансіоністську політику. Так, Хмельницький протягом 1654—57 років розширив границі Гетьманату на півночі до Чаус і Могиліва, а на переговорах з представниками семигородскього князя, який претендував на польську корону, вимагав "Русь до Вісли". У 1657 році уряд Гетьманщини, пропонуючи союз Швеції, хотів розширення границь "до Пруссії" шляхом приєднання до Гетьманату Берестейського і Новгородського воєводств.

З 1658 року у Гетьманаті тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій — Руїна. У 1660-х роках Гетьманщина розпалася на Лівобережжя та Правобережжя. Два Гетьманати, спираючись на різні зовнішньополітичні сили і протистоячи один одному, домагалися об'єднання земель Гетьманщини. Руїна призвела до формального поділу Гетьманату в 1667 році за Андрусівським договором на Лівобережний гетьманат під протекцією Московського царства і Правобережжя у складі Речі Посполитої. Об"єднати Гетьманат в 1668 році вдалося Петру Дорошенко, одному з найвидатніших діячів періоду Руїни. Скінчилася Руїна падінням Правобережного гетьманату у 1676 році і розоренням татарами і турками південної частини Правобережжя. Лівобережжя на початку XVIII століття спробував вивести з-під протекторату Московського царства Іван Мазепа, але разом з своїм союзником — шведським королем Карлом XII — зазнав поразки у битві під Полтавою. На Лівобережжі гетьманський уряд з 1722 до 1727 замінювала Малоросійська колегія, а з 1734 до 1750 — "Правління гетьманського уряду". У 1764—1783 роках Лівобережний гетьманат був остаточно інкорпорований до складу Російської імперії.

Характеристика козацького війська

Козацьке військо розвивалося у специфічних умовах південного порубіжжя. В умовах постійної загрози нападу кочовиків формувався новий тип вояка — універсального, готового до швидкої зміни обстановки, такого, що сприймав свою військову діяльність через призму протистояння християнського і ісламського світів.

Першим відомим підрозділом козацького війська був загін (перша згадка — 1533 рік). Під час Лівонської війні козацьке військо поділялося на роти, сотні, хоругви, десятки. В Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандуючим запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники.

Козацьке військо було універсальним. Ударну силу козацького війська становила піхота, озброєна рушницями, холодною зброєю. Кількість шеренг козацьких стрільців не була сталою. Козаки вели вогонь з рушниць стоячи, з коліна, навіть лежачи. Козацька кіннота являла собою легку кавалерію з відповідними завданнями — розвідка, флангові атаки, переслідування, рейди, заманювання до пастки і т.п. Основною зброєю козацькою кінноти були списи. Кіннота атакувала неприятеля «лавою»; якщо не перемагала — одступала під прикриття піхоти. Важливе місце у козацькому війську займала артилерія. При стрільбі з гармат використовувалась кулі, картеч, запалювальні снаряди тощо. У запорозьких козаків був свій флот, який складався з «чайок» — човнів, що вміщували 50-70 воїнів і були озброєні 4—6 невеликими гарматами, а також човнів на 20—30 осіб. У морських боях козаки намагалися атакувати супротивника непомітно: вночі або проти сонця. Наблизившись до ворожого судна, брали його на абордаж.

Через те, що тактика козацького бою одштовхувалася од оборони, бій супротивнику козаки намагалися нав’язати на важкодоступній місцевости. Готуючись до бою, козаки будували вали, рави, дерев’яні укріплення. Основним оборонним укріпленням у поході був табір — укріплення з возів, з’єднаних мотузками, ланцюгами. Головним призначенням табору возів було прикриття од атак кінноти і копійників.

Основною зброєю козака була рушниця. Козаків називали «рушничним військом». Загалом козаки були добре озброєні як вогнепальною, так і холодною зброєю. З вогнепальної зброї у джерелах згадуються самопали, мушкети, аркебузи (чи «пищалі»), гаковниці, пістолі, фальконети. З холодної зброї — шаблі, списи, кинджали, булави, обухи (бойові молотки), луки тощо.

Дисципліна у козацькому війську трималася на карності, ідеології, осуді товариства. Найпоширенішими покаранням були смерть та побиття киями. Ідеологія зводилася до релігійних і патріотичних лозунгів: у протистоянні з татарами і турками козаки вважали себе захисниками християнської віри, а під час війни з поляками додавалася ще й національна ідея визволення Русі.

Джерела

Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи 15 — 18 століть: законодавчі акти, універсали, накази і грамоти урядовців та козацьких ватажків, козацькі реєстри, акти люстрацій замків, подимні тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, літописи, хроніки, мемуари. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.

Місцезнаходження основних архівних джерел

Україна

• Центральний державний історичний архів України, Київ.

• Фонд Житомирського міського суду, збірки документів Замойських і Сапєг кінця 16 — першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:

• «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
• «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
• «Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648—1654 рр.».

• Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Київ.

• Люстрації королівщин, виписки з актових книг, універсали козацьких ватажків, кореспонденція урядових чиновників.

Польща

• Головний архів давніх актів, Варшава.

• Архів Радзивіллів — справи про військові походи запорожців, універсали королів Речі Посполитої Стефана Баторія, Сигізмунда III і Владислава IV, литовського гетьмана Криштофа Радзивілла до Війська Запорозького, накази коронних гетьманів Станіслава Жолкевського та Станіслава Конецпольського, кореспонденція родини Радзивіллів та інші документи.
• Архів Замойських — універсал гетьмана Війська Запорозького Гната Василевича 1596 року, листування з козаками канцлера Речі Посполитої Яна Замойського, київського воєводи Томаша Замойського, кореспонденції Яна Даниловича, Яна Калиновського, Стефана Хмелецького, Януша Тишкевича, Адама Киселя, епістолярна спадщина старших Війська Запорозького Яна Оришовського, Федора Полоуса, Тихона Байбузи, Гната Василевича, Григорія Лободи, Самійла Кішки, Гаврила Крутневича, Дороша Кучковича, Оліфера Голуба, Михайла Дорошенка, Івана Кулаги і Андрія Діденка та інші документи.

• Бібліотека музею Чороторийських, Краків.

• Королівські універсали, урядові постанови, документи урядових комісій 1617, 1619, 1622, 1625 років, описи козацьких повстань кінця 16 — 1-ї половини 17 століття, щоденники Московського походу (1608 — 1611), Цецорської та Хотинської битв, кореспонденція князів Збаразьких, Острозьких, Сапєг та Ходкевичів.

• Бібліотека Варшавського університету, Варшава (відділ рукописів).
• Бібліотека Ягеллонського університету, Краків (відділ рукописів).
• Бібліотека Польської Академії наук, Краків (відділ рукописів).

Росія

• Російськимй державний архів давніх актів, Москва.
• Національна російська бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Санкт-Петербург.

Збірки опублікованих джерел

• Акты, относящиеся к истории Западной России
• Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России
• Архив Юго-Западной России
• Жерела до історії України-Руси
• Селянський рух на Україні 1569 — 1647 рр.
• Źródła dziejowe
• Volumina legum
• Akta historica res gestas Poloniae illustrantia

Історіографія

Історичні твори і дослідження сучасників козаків, що використовуються як джерела для вивчення Війська Запорозького:

• Марцін Бельський. Хроніка Польська (1597)

• Алессандро Гваньїні. Хроніка Сарматії Європейської (1611)

• Гійом Левассер де Боплан. Опис України (1660)

• Невідомий автор. Літопис Самовидця (після 1702)

• Григорій Грабянка. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки (1710)

• Самійло Величко. Літопис (після 1728)

• Петро Симоновський. Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах (1765)

Література

• Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст.— К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2000.— 300 с.
• Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — Т.1. — Київ: ВД "Києво-Могилянська академія", 2006.
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

Посилання

• Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971. (укр.)
• Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992. (укр.)
• Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.; Літопис. Т. 2. / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991. (укр.)
• Боплан Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. — К.: Наук. думка; Кембрідж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990. (укр.)

Українські військові формування
	Військо Київської Русі
	Військо Галицько-Волинського князівства
	Військо Запорозьке Реєстрові козаки
	Чорноморське козацьке військо Азовське козацьке військо Бузьке козацьке військо Дунайське козацьке військо
	Задунайське козацьке військо
	Українські січові стрільці
	Армія УНР
	Армія Української Держави
	Українське Далекосхідне Незалежне Військо
	Українська Галицька армія
	Революційна повстанська армія України
	Карпатська Січ
	Військові відділи націоналістів
	Дружини українських націоналістів
	Поліська Січ
	Українське Визвольне Військо
	Дивізія «Галичина»
	Українська національна армія
	УПА
	Збройні сили України