Установлення Прапора Перемоги над Рейхстагом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Прапор Перемоги над Рейхстагом»
Одна з фотографій Євгена Халдея з червоним прапором над рейхстагом. Помилково вважається за встановлення Прапора Перемоги. Насправді зроблена 2 травня 1945

Встано́влення Пра́пора Перемо́ги над Рейхста́гом — подія, яка відбулася під час Берлінської операції 1 травня 1945 року о третій годині ночі. Прапор (під номером 5), який було встановлено на даху рейхстага, спочатку був прикріплений до кінної фігури кайзера Вільгельма, а згодом, (2 травня) перенесений на купол будівлі. Встановили Прапор Перемоги Михайло Єгоров, Мелітон Кантарія та Олексій Берест[1][2].

Наказ Сталіна

На урочистому засіданні Мосради, присвяченому 27-й річниці Жовтневої революції, яке відбулося 6 жовтня 1944, Йосип Сталін виступив з промовою. Ось її уривки[3]:

«Радянський народ і Червона Армія успішно здійснюють завдання, що постали перед нами під час Вітчизняної війни... Відтепер і назавжди наша земля вільна від гітлерівської погані, і тепер перед Червоною Армією залишається її остання, заключна місія: довершити разом з арміями наших союзників справу розгрому німецько-фашистської армії, добити фашистського звіра в його власному лігві і піднести над Берліном Прапор Перемоги»

Оригінальний текст (рос.)

«Советский народ и Красная Армия успешно осуществляют задачи, вставшие перед нами в ходе Отечественной войны ... Отныне и навсегда наша земля свободна от гитлеровской нечисти, и теперь перед Красной Армией остается ее последняя, заключительная миссия: довершить вместе с армиями наших союзников дело разгрома немецко-фашистской армии, добить фашистского зверя в его собственном логове и водрузить над Берлином Знамя Победы»

Саме в цій промові Сталін вперше згадує про Прапор Перемоги. Радянська влада намагалася вигадати такий символ, який би міг асоціюватися у простих людей з перемогою над нацистською Німеччиною. Цим символом і мав стати Прапор Перемоги[3].

Незабаром Московська фабрика вишивальних виробів отримала таємне замовлення — пошити Прапор Перемоги. За короткий час Прапор було виготовлено з червоного оксамиту. У центрі полотнища було вишито великий герб СРСР, над яким було зображено орден «Перемога». На цьому прапорі був і напис: «Наше діло праве - ми перемогли»[3].

Однак цей Прапор Перемоги з невідомих причин так і залишився у Москві[3].

Прапор Перемоги

Прапор Перемоги
Докладніше: Прапор Перемоги

Прапор Перемоги, встановлений 1 травня 1945 року над Рейхстагом, і призначений саме для цієї події, був розміром 82 на 188 сантиметрів. На ньому було зображено головні атрибути радянської влади — п'ятикутну зірку, серп та молот. Всього було виготовлено дев'ять таких прапорів, адже в завершальній операції Німецько-радянської війни на Берлін наступало дев'ять радянських дивізій[1].

Виготовити Прапори Перемоги наказав командувач 3-ї ударної армії генерал-полковник Василь Кузнецов. Виготовили їх під керівництвом С. Голікова. Художник В. Бунтов намалював емблеми та проставив номери прапорів, а держаки виготовив О. Габов[2].

Вночі 22 квітня від імені Військової ради армій прапори було вручено представникам стрілецьких дивізій. Прапор Перемоги під номером 5, який пізніше і було встановлено над Рехстагом, був переданий 150-тій стрілецькій дивізії, під командуванням генерал-майора Василія Шатилова[2]. Ця дивізія входила до складу так званих Ідрицьких частин — військ, які брали участь у звільненні району Ідриці[4].

Історія встановлення Прапора

30 квітня 1945 року група, яка складалася із кількох радянських бійців, прорвалася на дах будинку рейхстагу й установила там червоний прапор. А вже о 14 годині 25 хвилин про цю подію по радіо повідомив диктор Юрій Левітан. Він сказав, що над рейхстагом майорить Прапор Перемоги, проте це повідомлення було помилковим, адже прикріплено було інший прапор. Виявилося, що командування 150-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту у радісному запалі поквапилося із новиною[1].

За іншою версією, яку зараз підтримує більшість істориків, командування стрілецької дивізії взагалі збрехало про встановлення прапора о 14 годині 30 квітня 1945 року, бо перші радянські бійці змогли прорватися всередину рейхстагу лише о 10-й годині вечора. Це були солдати зі стрілецьких батальйонів Степана Неустроєва та Костянтина Самсонова[2]. Проте у будь-якому випадку першими, кому таки вдалося встановити на даху рейхстагу радянський прапор були М. Мінін, Г. Загітов, О.Бобров та О.Лисименко[5]. Всі вони входили до бойової групи, яка складалася з 9 осіб і яку очолював С. Є. Сорокін. Навіть кадри знаменитої кінохроніки про встановлення Прапора Перемоги над рейхстагом показують зовсім не Олексія Береста, Михайла Єгорова та Мелітона Кантарію, а групу Сорокіна[6].

Стрілянина з боку німців знову поновилася і радянським солдатам знадобилося три атаки, перш ніж групі під командуванням Олексія Береста вдалося прорватися до рейхстагу, а потім установити прапор[1].

Докладно події третього штурму описав Петро Щербина, який першим установив червоний прапор до кінної статуї кайзера Вільгельма над брамою[7]:

«Нас було 60-70 штиків — не більше. За командою Береста ми повистрибували через вікна на Королівську площу перед Рейхстагом. Знову площа піднялася дибки. Вона була перерита повною води канавою, якої не значилося на карті. Але за годину, може, за півтори, відділення, яким я командував, першим дісталося до сходів Рейхстагу. Намагалися відчинити масивні двері — вони не піддавалися. Тоді ми рвонули у пробоїну в стіні. На моїх очах намертво упав, як підкошений, сержант Петро П’ятницький, який тримав у руках червоне полотнище. Я підхопив те полотнище. Вестибюлем ми заволоділи швидко. Та ще довго летіли звідкись згори на нас гранати, стріляли по нас і з підвалів. Ми відбивалися. Лейтенант Берест кликав нагору. Лейтенант Гусєв, який на мить з'явився поряд, вказав щось на зразок вікна, через яке я і проліз у сусідню кімнату. За мною полізли й інші. Спалахнули архіви і треба було кудись ховатися від вогню. Ми натрапили на хід угору крутими сходами. Дісталися по них до самісінького купола. Вийшли на дах — кінна статуя перед очима. До неї я й прикріпив прапор. Те,що його помітили, зрозумів відразу, бо там, унизу, на штурм піднялися сотні бійців, і над Королівською площею здійнялися знову купи диму...»

Слід зазначити, що висвітлення цих останніх подій є дуже суперечливим. Наприклад, Степан Неустроєв у своїй книзі «Російський солдат: на шляху до рейхстагу» писав, що полковник Федір Зінченко, коли прибув до рейхстагу о 12-й годині ночі, почав цікавитися де знаходиться Прапор Перемоги, а коли йому повідомили, що він у будинку Гімлера, Зінченко наказав Казакову негайно доставити Прапор до рейхстагу. М. Єгорову та М. Кантарії, що прибули до нього через деякий час, було наказано прикріпити Прапор Перемоги на даху будинку рейхсканцелярії[2]. Наступні події Неустроєв описує так:

«Розвідники пішли, але скоро повернулися, оскільки в темряві не знайшли виходу на дах будівлі. У цих умовах було наказано замполіту батальйону лейтенанту О. Бересту супроводжувати їх і забезпечити встановлення прапора. Приблизно о третій годині ночі 1 травня на східній частині будинку до кінної скульптури Вільгельма I М. Єгоров і М. Кантарія, у супроводі замполіта батальйону лейтенанта Береста, встановили Червоний прапор Військової ради 3-ї ударної армії за номером 5, який мав увійти в історію , як Прапор Перемоги.»

Оригінальний текст (рос.)

«В этих условиях было приказано замполиту батальона лейтенанту А.Бересту сопроводить их и обеспечить установку флага. Примерно в третьем часу ночи 1 мая на восточной части здания к конной скульптуре Вильгельма I М.Егоров и М.Кантария, в сопровождении замполита батальона лейтенанта Береста, установили Красный флаг Военного совета 3-й Ударной армии за номером 5, которому предстояло войти в историю, как Знамя Победы.»

Ще одним цікавим фактом є те, що 30 квітня 1945 року о 14 годині 25 хвилин лейтенант Рахімжан Кошкарбаєв та рядовий Григорій Булатов першими встановили Червоний прапор на сходах головного входу рейхстагу. Цю подію описано в журналі 150-ї стрілецької дивізії [8], а також у спогадах Івана Клочкова «Ми штурмували Берлін»[9]. Однак за деякими даними, Кошкарбаєв взагалі не брав участі в штурмі рейхстагу[10], замість нього Булатову допоміг установити прапор Віктор Правоторов[11].

Вночі 1 травня 1945 року на дах рейхстагу з радянського літака було скинуто шестиметровий червоний прапор із написом «Перемога» (рос. «Победа»). Історики припускають, що він міг або згоріти, або бути знищений німцями, які захищали Берлін[12].

Також чомусь довгий час замовчувався той факт, що 1 травня 1945 р. разом з Мелітоном Кантарією та Михайлом Єгоровим Прапор Перемоги встановлював і українець Олексій Берест. Історик Микола Мотренко вважав, що Сталін дуже хотів, щоб героями були саме представники Росії та Кавказу. Саме тому ця версія й підтримувалася вищим керівництвом СРСР, а всі інші вважалися помилковими[13].

Однак окрім відомого нам Олексія Береста, Кантарію та Єгорова на дах будинку супроводжував ще й комроти Сьянов із ротою автоматників. Про це свідчить у своїх спогадах і командир 150-ї стрілецької дивізії Василь Шаталов[14]:

«Із Берестом ми воювали й у Латвії, і в Померанії, він завжди був прикладом у бою, вселяючи у солдатів силу, впевненість у перемозі. Він і комроти Сьянов невідступно були поруч із Єгоровим і Кантарією. Кожний крок їм доводилося робити з обережністю. Кілька разів натрапляли на гітлерівців. Одна з ворожих груп виявилася досить великою. Коли Берест і автоматники впритул відкрили вогонь, фашисти не кинулися навтіки, а прийняли бій... Сутичка була жорстокою...»

Оригінальний текст (рос.)

«С Берестом мы воевали и в Латвии, и в Померании, он всегда был примером в бою, вселяя в солдат силу, уверенность в победе. Он и комроты Сьянов неотступно находились рядом с Егоровым и Кантария. Каждый шаг им приходилось делать с осторожностью. Несколько раз натыкались на гитлеровцев. Одна из вражеских групп оказалась довольно большой. Когда Берест и автоматчики вплотную открыли огонь, фашисты не бросились наутек, а приняли бой ... Схватка была жестокой ...»

А ось так згадував цю подію замполіт Олексій Прокопович Берест[15]:

«Артилерійськими снарядами сходи в окремих місцях було розбито. Доводилось, як у цирку, ставати один одному на плечі і вже цим ланцюгом підніматись прапороносцям вище. На дах вилізли всі троє, міцно закріпили прапор, який враз затріпотів на весняному вітрі.»

Оригінальний текст (рос.)

«Артиллерийские снаряды в отдельных местах разбили ступеньки. Приходилось, как в цирке, становиться друг другу на плечи, и уже по этой цепи знаменосцы поднимались выше. На крышу вылезли все трое, прочно закрепили знамя, сразу же затрепетавшее на весеннем ветру.»

Красномовним є той факт, що Кантарія та Єгоров навіть не брали участі в штурмі рейхстагу. Про це згадував Петро Щербина[7]. Він говорив, що замість Кантарії та Єгорова ротний Сьянов навіть пропонував інших бійців, але командування йому повідомило, що накази не обговорюються[7].

Саме Олексій Берест першим потрапив на купол рейхстагу. Також саме Берест виштовхував нагору Єгорова з Кантарією, підсаджував і тягнув їх на баню Рейхстагу. Доки замполіт допомагав поставити Прапор, їх прикривав Петро Щербина, який навіть дістав поранення, коли виконував завдання[16].

Відразу після закінчення Берлінської операції до Жукова надійшло більше двох десятків подань на звання Героя Радянського Союзу за встановлення Прапора Перемоги. У цій ситуації Георгій Жуков вирішив нікого не нагороджувати, доки не буде вирішено, хто справді заслуговує нагород. А доти Жуков розпорядився нагородити всіх поданих орденом Червоного Прапора[2].

Серед тих, кого було подано до звання Героя Радянського Союзу, було і троє українців. Це О. П. Берест, П. Д. Щербина та П. П'ятницький (посмертно). Однак ніхто з них так і не отримав цієї нагороди. Василій Субботін у своїй книзі спогадів «Як закінчуються війни» згадував, що Петро П'ятницький першим кинувся з прапором на східці рейхстагу, де й був застрелений. Його прапор підняв Петро Щербина та невдовзі прикріпив до колони рейхстагу[16][17] (за спогадами ж самого Щербини, які наведені зверху, він прикріпив прапор до кінної фігури імператора Вільгельма[7]).

Також не було удостоєно званням Героя Радянського Союзу і бійців 136-ї армійської гарматної артбригади, які 30 квітня першими встановили прапор на даху Рейхстагу, на скульптурній композиції «Богиня перемоги»[2].

І лише через рік, 8 травня 1946 року, це високе звання отримали В. Давидов, С. Неустроєв, К. Самсонов, М. Єгоров та М. Кантарія. А 15 травня звання Героя Радянського Союзу було присвоєно І. Сьянову та солдатам штурмової групи М. Бондаря: С. Докіну, П. Кагикіну, В. Казанцеву, В. Каннунікову, О. Сеннікову, В. Зубареву, О. Буділкіну (трьом із них — посмертно)[2].

Довгі роки радянські історики замовчували імена всіх, хто супроводжував Кантарію та Єгорова.

Багато істориків припускають, що Олексія Береста було викреслено зі списку на присвоєння Героя Радянського Союзу за ту операцію, бо, як вже згадувалося, Сталіну дуже хотілося зробити героями лише росіян та грузинів. Третій герой був зайвий[7][16][18].

Салют на честь Перемоги на даху Рейхстага.jpg Колективний знімок на сходах Рейхстагу.jpg Oleksiy Berest.jpg
Салют на честь Перемоги на даху Рейхстагу.
Солдати батальйона під командуванням
Героя Радянського Союзу С. Неустроєва
Колективний знімок радянських солдатів
на сходах рейхстагу 1 травня 1945 р.
(солдат із перебинтованою головою — Петро Щербина)

Фотографія Халдея «Прапор Перемоги над Рейхстагом»

Оригінальна фотографія Євгенія Халдея, на якій добре видно годинник та військовий компас Адріянова на руках радянського бійця.[19]

На всесвітньо відомій фотографії Євгена Халдея «Прапор Перемоги над Рейхстагом» (див. на початку сторінки) насправді було сфотографовано не Олексія Береста чи Мелітона Кантарію або Михайла Єгорова, а бійців 8-ї гвардійської армії: киянина Олексія Ковальова, Абдулхакіма Ісмаїлова та Леоніда Горичева[20][21][22].

Халдей, за завданням Фотохроніки ТАРСу, зробив фото 2 травня 1945 року, коли вже скінчилися вуличні бої і Берлін було повністю окуповано радянськими військами. До того ж, на рейхстазі було встановлено багато червоних прапорів. Фотограф попросив перших солдатів, які трапилися йому, допогти зробити фотознімки. Невдовзі він вже відзняв із ними дві касети[23].

Прапор, який на фотознімку тримає Олексій Ковальов, фотограф привіз із собою. Як згадував Євген Халдей, три прапори йому зшив його далекий родич Ізраїль Кішіцер, за професією кравець. У Берліні Халдей зробив фотографії з кожним прапором[23].

Перший прапор він сфотографував біля скульптури з орлом. Другий — над Бранденбурзькими воротами. А третій розташував на даху рейхстагу[23].

Слід зазначити, що перед публікацією фотографії «Прапор Перемоги над Рейхстагом» Євгену Халдею довелося її ретушувати, оскільки головний редактор журналу «Огоньок» побачив у одного з радянських бійців на фотографії, — старшого сержанта Абдулхакіма Ісмаїлова, — наручний годинник на одній руці та компас Адріянова на іншій, що здалеку виглядало ніби він мав два годинники, по одному на кожній руці, що, в свою чергу, в очах міжнародної спільноти, виглядало б як мародерство радянських військ у Берліні (див. фото справа)[23][24][22][19].

Відновлення справедливості

Мініатюра ордена «Золота Зірка» звання Герой України

6 травня 2005 року Указом Президента України Віктора Ющенка Олексію Прокоповичу Бересту було посмертно присвоєно звання Герой України із удостоєнням ордена «Золота Зірка» «за бойову відвагу у Великій Вітчизяній війні 19411945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом»[25].

Щоправда, 2010 року ВО «Свобода» подало позов про позбавлення Олексія Береста звання Герой України. Позов було викликано тим, що Донецький суд створив прецедент, скасувавши Указ про присвоєння звання Герой України Степану Бандері на підставі того, що він помер до 1991 року (до проголошення незалежності України) та не був громадянином української держави. У коментарі до заяви позивач зазначив, що не має претензій до особистості Береста, але закон має бути один для всіх[26]. Формальною підставою для позову було те, що Берест загинув 1970 року і на час присвоєння йому цього звання не був громадянином України[27]. Донецький суд розглянув позов і відмовив у його задоволенні, оскільки позивач прострочив річний термін після опублікування Указу для звернення до адміністративного суду. Звання Героя Бересту було залишено[28].

Подальші шляхи

  • Олексій Берест після закінчення війни служив у Севастополі та Німеччині. Демобілізувавшись, він переїхав до Ростова-на-Дону, де мешкала його дружина. З 1953 до 1958 року перебував у в'язниці за сфальсифікованою статтею про хуліганство (викинув у вікно ревізора, коли той його образив). Загинув Олексій Берест 3 вересня 1970 року, коли врятував дівчинку з-під колес потягу. Йому було лише 49 років[13].
  • Петро Щербина після демобілізації повернувся у рідне село Скельки. Через те, що на батьківщині розповів правду про встановлення Прапора Перемоги над рейхстагом, про Олексія Береста, про себе, органи КДБ відразу звинуватили його в брехні. Щербина, не витримавши такого ставлення до себе, виїхав до Костроми. Одружився, мав двох дітей[7][18].
  • Михайло Єгоров був демобілізований 1947 року. Закінчив в місті Смоленську радпартшколу. Працював на Руднянському молочноконсервному комбінаті. З часом почав пити. Загинув в автокатастрофі 1975 року[18][29].
  • Мелітон Кантарія був демобілізований 1946 року, після закінчення війни. Він повернувся на батьківщину, працював у колгоспі. Пізніше мешкав в Абхазькій АРСР. Був обраний депутатом Верховної Ради Абхазької АРСР. Під час Грузино-абхазького конфлікту переїхав до Тбілісі. Помер у Москві 1993 року[30].
  • 17 лютого 2010 року в Дагестані, у м. Хасав'юрті, у віці 94 роки помер ветеран Другої світової війни Абдулхакім Ісмаїлов. Він був останнім бійцем, якого сфотографував Євген Халдей на знімку «Прапор Перемоги над рейхстагом»[31]

Прапор Перемоги над Рейхстагом у мистецтві та філателії

Кінохроніка

Примітки

  1. а б в г Газета «Данкор».«30 апреля 1945 года над Рейхстагом в Берлине было водружено Знамя Победы» (рос.)
  2. а б в г д е ж и Вилен Люлечник. «Правда о Знамени Победы» (рос.)
  3. а б в г «Пять загадок Знамени Победы» Александр Садчиков
  4. Шатилов В. М. «Знамя над рейхстагом» 3-е изд. — М.: Воениздат, 1975. (рос.)]
  5. Знамя Победы над Рейхстагом (рос.)
  6. Посвящается светлой памяти лейтенанта Сорокина Семёна Егоровича (рос.)
  7. а б в г д е «Прапороносець Петро Щербина» Микола НЕЧИПОРЕНКО
  8. Выдержки из документов о штурме рейхстага, Берлин, 30 апреля 1945 г. (рос.)
  9. «Мы штурмовали рейхстаг» Клочков И. Ф. (рос.)
  10. «ГРИГОРИЙ БУЛАТОВ - РОДИНОЙ ПРЕДАННЫЙ» (рос.)
  11. «Разведчик Виктор Правоторов» (рос.)
  12. Стаття «Знамя Победы» (рос.)
  13. а б Газета «Панорама». Випуск №19 (11-18 травня 2005) «Герой Украины»
  14. Газета «Пенсійний кур'єр». Володимир АРТЕМ'ЄВ «Олексій Берест. Прапор над рейхстагом»
  15. «Якщо щось трапиться з Єгоровим і Кантарією, Берест дійде обов’язково…» Володимир ПРОНЕНКО
  16. а б в «Прапор над рейхстагом піднімали українці Петро Щербина та Олексій Берест» Андрій БАГНЮК
  17. Субботин В. Е. «Как кончаются войны» (рос.)
  18. а б в «Хто встановив прапор над рейхстагом» Леонид ЛОГВИНЕНКО
  19. а б Sontheimer, Michael (May 7, 2008). "The Art of Soviet Propaganda". Der Spiegel. Retrieved March 1, 2010. (нім.)
  20. «Герои страны». Ковалёв Алексей Леонтьевич (Сергій Каргапольцев) (рос.)
  21. «Знамя над рейхстагом водрузил киевский пожарный» (рос.)
  22. а б Як народжувалися найвідоміші фото радянської пропаганди
  23. а б в г «Знамя Победы над Рейхстагом». Сенсационная история фото (рос.)
  24. Символичное фото водружения знамени на Рейхстаг было сфальсифицировано: с руки солдата стерли ворованные часы (newsru.com, 7 травня 2008) (рос.)
  25. Указ № 753/2005 від 6 травня 2005 року
  26. «Свобода» вирішила через суд відібрати Героя у Олексія Береста Перевірено 2010-09-03
  27. Але Береста залишили героєм
  28. Донецький суд залишив Олексію Бересту звання «Герой України»
  29. Герої Радянського Союзу. Михайло Єгоров (рос.)
  30. Герої Радянського Союзу. Мелітон Кантарія (рос.)
  31. У Дагестані помер останній ветеран з фотографії про встановлення прапора Перемоги над рейхстагом

Література

Джерела