Ющенко Віктор Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Ющенко» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Віктор Андрійович Ющенко
Віктор Андрійович Ющенко

Час на посаді:
23 січня 2005 — 25 лютого 2010
Прем'єр-міністр   Віктор Янукович
Юрій Єхануров
Юлія Тимошенко
Попередник Леонід Кучма
Наступник Віктор Янукович

Час на посаді:
22 грудня 1999 — 29 травня 2001
Президент Леонід Кучма
Попередник Валерій Пустовойтенко
Наступник Анатолій Кінах

Час на посаді:
26 січня 1993 — 11 січня 2000
Попередник Вадим Гетьман
Наступник Володимир Стельмах

Народився 23 лютого 1954(1954-02-23) (60 років)
Хоружівка,
Недригайлівський район,
Сумська область,
УРСР УРСР
Політична партія КПРС (19771991)
НДП (19961999)
Наша Україна (20052013)
Дружина Світлана Михайлівна Колісник
Ющенко Катерина Михайлівна
Діти сини Андрій і Тарас
дочки Віталіна, Софія і Христина
Рідня Батько Андрій Андрійович та мати Варвара Тимофіївна
Релігія Православ'я
Особистий підпис Viktor Yushchenko's signature.svg
Нагороди
Почесна відзнака Президента України
Великий Орден Короля Томислава зі стрічкою та Великою Даницею
Кавалер Великого хреста ордена Трьох зірок
Орден Вітовта Великого
Орден Заслуг (Угорщина)
Орден Серафимів
Орден Білого Орла
Грузинський орден Золотого руна
Заслужений економіст України
Державна премія України в галузі науки і техніки
Україна Народний депутат України
4-го скликання
Наша Україна 14 травня 2002 23 січня 2005

Ві́ктор Андрі́йович Ю́щенко (Аудіо Вимоваопис файлу; * 23 лютого 1954, Хоружівка, Недригайлівський район, Сумська область) — український політик, голова партії «Наша Україна» (20052013),[1] засновник та Голова Ради Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи». Третій Президент України (20052010), голова Національного банку України (1993–2000), прем'єр-міністр України (19992001), лідер Помаранчевої революції. Почесний громадянин Тернополя.

Біографія

Народився в родині сільських вчителів. Батько — Андрій Андрійович Ющенко (19191992), учасник Другої Світової війни, фронтовик, в'язень Освєнціма та інших німецьких концентраційних таборів; після закінчення війни викладав англійську мову у Хоружівській середній школі. Перебуваючи в 19461947 рр. на Західній Україні, співпрацював з підпіллям ОУН, у 19481956 рр. був у «розробці» органів МДБ.[2][3]

Мати — Варвара Тимофіївна Ющенко (19182005), вчитель фізики та математики Хоружівської середньої школи; померла через кілька тижнів після інавгурації В.Ющенка (23 січня 2005).

Вдруге одружений, має двох дітей від першого шлюбу (зі Світланою Колесник): доньку Віталіну і сина Андрія, — та трьох від другого шлюбу (з Катериною Чумаченко): сина Тараса, дочок Софію та Христину. Має онуків від доньки Віталіни і Олексія Хахльова — Ярину та Віктора.[4]

1975 року закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, строкову службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана (Гюмрі, Вірменія).

з 1975 року — помічник головного бухгалтера колгоспу «40-річчя Жовтня» в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.

З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, вступає до КПРС. Цього ж року одружився зі Світланою Колесник. З липня 1985 року працював у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.

Від 1992 року — перший заступник голови правління акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна». У січні 1993 року за рекомендацією Вадима Гетьмана і за підтримки тодішнього Голови Верховної Ради Івана Плюща обійняв посаду голови Національного банку України. Перебував на цій посаді до грудня 1999 року — голова правління Національного банку України1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під керівництвом Прем'єр-міністра Павла Лазаренка (заступив на посаду 28 травня 1996 року) та Голови Нацбанку В. Ющенка — з 2 по 16 вересня 1996 року в Україні була успішно проведена грошова реформа (введено в обіг гривню), створено Державну скарбницю, розпочато будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу. За участю В. Ющенка — Кабмін та Нацбанк у 1998 році успішно запобігли «фінансовій кризі» (яка охопила сусідню Росію — так званий «дефолт 1998 року»).

Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні було ліквідовано бюджетну заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.

Прагнучи примирення з президентом Л. Кучмою — Ющенко (разом з президентом Л. Кучмою та головою Верховної Ради І. Плющем) підписав «Звернення до народу України» з приводу руху «Україна без Кучми», в якому учасники цього руху були названі «фашистами».

Звільнено з посади прем'єр-міністра 29 травня 2001 року у зв'язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.

У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок «Наша Україна», який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді.

Був кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.

Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.

Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції на гроші в Україні» в 1998 в Українській академії банківської справи (Суми)[5].

Політична хронологія

1993–2003 роки

Віктор Ющенко у 1995 р.
В.Ющенко і В.Гетьман у НБУ, 1995 р.
Віктор Ющенко у Сеймі Польщі, 26 жовтня 2000 р.

За час роботи в уряді Віктор Ющенко, за даними соціологічних опитувань, стає найпопулярнішим політиком України, не в останню чергу завдяки образу морального та проукраїнського державного діяча, який закріпився за ним [Джерело?].

Разом з тим, лідерські якості Віктора Ющенка, його неоднозначна або недостатньо артикульована позиція по деяких питаннях, схильність до м'якої політичної гри неодноразово піддавалися критиці як з боку опонентів, так і з боку прихильників.

Низка політичних інтриг, яка розгорнулась навколо Кабінету Міністрів, Національного банку та персони Президента Леоніда Кучми призвела до відставки уряду Ющенка в травні 2001 року — вперше за резолюцією недовіри Верховної Ради України.

Вже тоді Ющенко не приховував своїх намірів піти в опозицію, де біля нього швидко згуртувались національні та правоцентристські політичні сили, які, сформувавши блок партій «Наша Україна» здобули переконливу перемогу на виборах у Верховну Раду за партійними списками, хоча представництво «Нашої України» в органах Верховної Ради було обмежено політичними опонентами Ющенка.

2004 рік, президентська кампанія

У 2004 році Ющенко бере участь у Президентських виборах і йде на них самовисуванцем.

Весь період президентської кампанії характеризується надзвичайно жорстким пресингом[Джерело?] на Ющенка з боку змобілізованого владою адміністративного ресурсу. Це було підкріплено брутальними політтехнологічними розробками переважно іноземних спеціалістів, які ставили на меті формування негативної суспільної думки про Ющенка та загравали з російськомовним електоратом, спекулюючи на проблемах російської мови та деяких історичних обставинах, перекручували біографічні відомості про Ющенка та його родину, компрометували очолювану ним політичну силу.[Джерело?] Це стало можливим не в останню чергу завдяки підконтрольності владним структурам ключових засобів масової інформації, журналістські колективи яких вимушені були виконувати політичні замовлення. Тому основна стратегія передвиборної кампанії Ющенка в першому турі передбачала безпосереднє спілкування з виборцями, для чого було здійснено масштабний передвиборний тур областями України.

У розпал передвиборної кампанії сталося отруєння Ющенка. Як стверджувалося потім, у отруєнні було застосовано один з різновидів діоксинів, TCDD, який входить до складу деяких бойових[Джерело?] отрут. Довготривалим наслідком отруєння стало спотворене обличчя. Деякі токсикологи називають такі зміни типовими для отруєння діоксинами, зокрема шкірні аномалії на обличчі Ющенка схожі на хлоракне, яке виникає саме при отруєнні цими токсинами. Деякі політичні експерти, в свою чергу, вважають, що саме спотворення обличчя Віктора Ющенка, а не його смерть, було метою зловмисників.

Британці зняли документальний фільм про отруєння українського президента Віктора Ющенка «Ющенко: недосконале вбивство»

Проте розслідування отруєння правоохоронними органами не дало жодного результату, навіть після обрання Віктора Ющенка президентом.

За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39,90 % проти 39,26 % у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.

Після першого туру Віктором Ющенком було укладено низку політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема Соціалістичною партією Олександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічну угоду було укладено з Юлією Тимошенко

Другий тур голосування 21 листопада 2004 року, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів у Центральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.

Ющенко зі своїми прихильниками під час мітингу на Європейській площі у Києві (2007)

Зазначені події розгорталися на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль у цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила Народу» Юлія Тимошенко. Водночас у ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритися з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. У ці дні країна опинилася на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Кваснєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.

У результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим, ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51,99 % голосів, тоді як Віктор Янукович 44,20 %. Передвиборний штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в Президенти Віктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.

Президент України (2005–2010)

Інавгурація

23 січня 2005 р. відбулася інавгурація Віктора Ющенка як президента України. У заході взяли участь різні іноземні високопосадовці, в тому числі:

На посаді президента

Ющенко зустрічає тодішнього президента Сполучених Штатів Джорджа Буша. Квітень 2005 р., прес-конференція.

Перші 100 днів терміну Ющенка, з 23 січня по 1 травня 2005 р., були відзначені численними звільненнями та призначеннями на всіх рівнях виконавчої влади. Зокрема, він призначив Юлію Тимошенко прем'єр-міністром, що було ратифіковано парламентом. Олександр Зінченко був призначений главою секретаріату президента з номінальною назвою державного секретаря. Петро Порошенко, конкурент Тимошенко на пост прем'єр-міністра, — секретарем національної безпеки та оборони України.

У серпні 2005-го Ющенко разом з грузинським президент Михайлом Саакашвілі підписали декларацію в Боржомі та закликали до створення інституту міжнародного співробітництва, Спільноти демократичного вибору, щоб об'єднати демократичні та режими, де зароджується демократія, в регіоні Балтійського, Чорного та Каспійського морів. Перша зустріч президентів і лідерів, щоб обговорити СДВ, відбулася 1-2 грудня 2005 р. в Києві.

Руйнація помаранчевої команди

8 вересня 2005 р. Ющенко звільнив свій уряд на чолі з Юлією Тимошенко після відставки та звинувачень у корупції останньої.

9 вересня, виконавець обов'язків прем'єр-міністра України, Юрій Єхануров, спробував сформувати новий уряд[6] Його перша спроба, 20 вересня, не виправдала надій (не вистачило 3 голосів від необхідних 226), але 22 вересня парламент ратифікував її з 289 голосами.

У вересні 2005 р. колишній президент Леонід Кравчук звинуватив російського магната Бориса Березовського у фінансуванні президентської кампанії Ющенка. Березовський підтвердив, що він зустрічався з представниками Ющенка в Лондоні перед виборами, і що гроші було передано від його компанії, але відмовився підтвердити або спростувати, що гроші було використано в кампанії Ющенка. Фінансування виборчих кампаній з боку іноземних громадян є незаконним в Україні.

На виборах у Верховну Раду 26 березня 2006 року найбільшу кількість голосів отримала Партія Регіонів. Після 4-місячних переговорів Ющенко підписав 4 серпня 2006 року подання у Верховну Раду на призначення Януковича прем'єр-міністром.

Діяльність Ющенка як Президента України є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій Революції.

У зовнішній політиці України також залишалося чимало проблем. За час президентства Ющенка і за чималих його зусиль Україна вступила в Світову Організацію Торгівлі (СОТ). Хоча відносини з Росією формально залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України («газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).

Перший розпуск парламенту

2 квітня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для цього Віктор Ющенко назвав неконституційний спосіб формування конституційної більшості у ВР, а саме входження до коаліції окремих депутатів а не цілих фракцій.

« Я прийняв це рішення відповідно до положень Конституції, обов'язків президента України, та з дотриманням необхідної конституційної процедури. Моя дія продиктована гострою необхідністю зберегти державу, її територіальну цілісність та суверенітет, Забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина[7]  »
На реверсі пам'ятної монети «На честь візиту в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія І» в колі зображено Президента України Віктора Ющенка, який тримає вінок із запаленою свічкою, полум'я якої імітує голограма, та Вселенського Патріарха Варфоломія І

Депутати коаліції заявили, що не будуть виконувати указу, і зібрали позачергове засідання Ради. Коаліції вдалося заблокувати впровадження цього рішення поданням до Конституційного суду. Як наслідок 26 квітня 2007 року Віктор Ющенко видає другий указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою стало формальна відсутність коаліції (як незаконно створеної) у ВР протягом одного місяця. Ряд причин, а саме:

  • призначення президентом на посаду Генерального прокурора Святослава Піскуна,
  • заяви СБУ щодо фактів хабарництва деяких Конституційних суддів,
  • порушення Генеральною прокуратурою кримінальних справ проти кількох суддів Конституційного Суду за порушення присяги,
  • посилення позицій президента у РНБО

змусили партії коаліції вдатись до перемовин з президентом.

Результатом переговорів стало визнання коаліцією розпуску ВР і згода на перевибори. 5 червня 2007 року було підписано Третій указ про про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для нього за взаємною згодою всіх сторін стало добровільне складення повноважень депутатами опозиційних фракцій. Повторні вибори призначено на 30 вересня 2007 року[8]. Жорстко проти перевиборів досі виступають потенційні аутсайдери перегонів — КПУ та СПУ.

Виконання передвиборної програми Президента України Віктора Ющенка

8 листопада 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ Щодо заходів з будови доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян України житлом. «Я впевнений, що забезпечення кожної родини доступним житлом — це універсальна відповідь на цілий ряд проблем соціального характеру. 17 мільйонів людей потребують покращення умов проживання. 1,3 млн родин стоять у черзі за житлом. Щорічно його надають 20 тисячам родин. Соціально це нестерпно. Головна задача наради — мобілізувати всі органи влади для вирішення цієї проблеми», — сказав Президент. Згідно з указом, Кабмін має передбачити на 2009 та наступні роки кошти на будівництво доступного житла в об'ємі не менш як 0,5 % від ВВП[9][10].

11 грудня 2007 року на зустрічі Президента України Віктора Ющенка з представниками бізнесу та влади було започатковано проект «Зігрій любов'ю дитину» — благодійництво на підтримку багатодітних родин. Проект спрямовано на вирішення найболючіших проблем багатодітних сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ініціативу Президента щодо благодійної допомоги багатодітним родинам підтримав великий бізнес: бізнесмени Віктор Пінчук та Рінат Ахметов зголосилися взяти безпосередню участь в ініціативі Президента України Віктора Ющенка щодо благодійної допомоги багатодітним родинам[11].

В Україні понад 100 тисяч дітей-сиріт. 2008-й рік Віктор Ющенко оголосив Роком усиновлення.

Конфлікт з Юлією Тимошенко

Зустріч Президента Ющенка і прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, 2009

Конфлікт між Ющенко та Тимошенко — міжособистий конфлікт, що впродовж 2005–2010 років набув гіпертрофованого стану і переріс в інституційний конфлікт між президентом і прем'єром[12].

Початок конфлікту

Конфлікт розпочався в перші ж місяці призначення Тимошенко на посаду Прем'єр-міністра :

  • Першою причиною були «повноваження РНБО». В березні-2005 секретар РНБО П. Порошенко заявив, що «в сферу повноважень РНБО входять усі питання Кабміну». Ющенко заявив, що «Рада національної безпеки і оборони України» повинна стати «єдиним місцем, де будуть прийматися всі стратегічні рішення». Фактично Ющенко і Порошенко — почали створювати з РНБО систему дублювання Кабінету Міністрів. Це стало головною складовою конфлікту у владній команді; який призвів до відставки Кабміну Тимошенко та відставки Порошенка з посади секретаря РНБО.
  • «Перший публічний скандал між Ющенком та Тимошенко» виник 19.5.2005, коли на засіданні РНБО — Ющенко різко розкритикував Прем'єр-міністра Тимошенко — за тиск на оптових торговців бензином: «Ющенко сказав їй, що в такому випадку вона може написати заяву про відставку та йти разом з СДПУ(о) та „Регіонами“ (політ. сила В. Януковича) дудіти в дудки та стукати в барабани».[13]
  • Апогеєм конфлікту між Ющенком і Тимошенко можна вважати політичну кризу 2008.
  • Подібні конфлікти тривали увесь період 2005–2010 рр. На президентських виборах-2010 — Президент Ющенко неодноразово повторював, що «Тимошенко та Янукович однакове зло для України»; а 16.2.2010 (на прощальній прес-конференції в якості Президента) Ющенко заявив, що «його найбільшою політичною помилкою» було «співробітництво з Тимошенко».[14]
В. Ющенко та Ю. Тимошенко — представляють свої партії («Наша Україна» та «Батьківщина») на саміті «Європейської народної партії», Португалія (Лісабон), 18.10.2007

Вибори Президента України 2010

На виборах Президента України 2010 - Віктор Андрійович Ющенко отримав 5.45% (1 341 539 голосів).
У першому турі став лідером на дільницях Львівської області: 124, 125, 120, 117, 118, 119. [15]

Громадська діяльність

Звання і нагороди

Віктор Ющенко на «Конгресі української інтелігенції», Донецьк 27 листопада 2009 року

2005 року двоє впливових тоді американських сенаторів Джон Маккейн та Гілларі Клінтон подали кандидатури Ющенка разом із тодішнім Президентом Грузії Михайлом Саакашвілі на здобуття Нобелівської премії миру, оскільки вони «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права».[29]

Мультимедіа

  • Віктор Ющенко став прототипом персонажа Віктора I в українському мультсеріалі Казкова Русь.

Див. також

Примітки

  1. «Конфлікт в "Нашій Україні": Ющенко виключили з партії, у відповідь Бондарчука звільнили з посади голови політради (фото)». РБК-Україна. 2013-02-09. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  2. В.В'ятрович. Учитель і повстанці // Україна молода, № 240, 23.12.2010
  3. В.В'ятрович. Бандерівець Ющенко. «Хитрий» проти чекістів // Україна молода, № 243, 29.12.2010
  4. Генеалогічне древо Віктора Ющенко
  5. Бібліографічна картка дисертації (фото).
  6. Ukraine leader to build new team 9 September 2005
  7. «Президент розігнав Раду». Українська правда. 02.04.2007. 
  8. «Президент призначив позачергові вибори до Верховної Ради на 30 вересня 2007 року». Президент України. 05.06.2007. 
  9. Ющенко подписал указ о строительстве доступного жилья — Кореспондент
  10. Ющенко дал старт национальной программе «Доступное жилье» — Times.ua
  11. Проект «Зігрій любов'ю дитину» — офіційний сайт Президента України
  12. Валевський О. Л. Міф «Сильної Держави» в трансформації українського суспільства
  13. Федір Румянцев.«Ющенко послав Тимошенко „дудіти в дудки“», сайт «Газета. Ru», 21.5.2005.
  14. «Ющенко: Тимошенко — моя найбільша помилка. Президент звинуватив Тимошенко у відсутності конструктиву та затягування у проведенні реформ». Сайт «TSN.ua»; 16.02.2010, 14:50.
  15. http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2010/wp302?PT001F01=700&pt021f01=14
  16. Указ Президента України № 511/2011 від 28 квітня 2011 року «Про Раду з питань розвитку Національного культурно-мистецького та музейного комплексу „Мистецький арсенал“»
  17. Указ Президента України № 507/96 від 3 липня 1996 року "Про нагородження Почесною відзнакою Президента України "
  18. Указ Президента України «Про встановлення відзнаки Президента України — ордена „За заслуги“»
  19. Указ Президента України № 39/97 від 18 січня 1997 року «Про присвоєння В. Ющенку почесного звання „Заслужений економіст України“»
  20. Указ Президента України № 1513/99 від 1 грудня 1999 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1999 року»
  21. «Відбулася офіційна церемонія зустрічі Президента України з Президентом Фінляндської Республіки». Президент України. 26.10.2006. 
  22. Award winners 2006
  23. «Juschtschenko, Peres und Illy». Der Tagesspiegel. 2006-10-03. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-08-15. 
  24. «Дві легені Європи. Ющенко і Кваснєвський відкрили нове дихання українсько-польських взаємин». Україна Молода. 14.04.2005. 
  25. «Відбулося перше засідання Ради Президентів України та Литовської Республіки». Президент України. 14.11.2006. 
  26. Президенты Украины и Латвии обменялись орденами
  27. «КИЇВ. Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Митрополит Володимир привітав Президента України Віктора Ющенка з Днем народження». УПЦ-МП. 23.02.2007. 
  28. «Ющенко став лицарем Гробу Господнього». УНІАН. 16.11.2007. 
  29. Уляна Либа. Нобелівська премія тікає від України — Українське Слово.

Посилання

Попередник
Леонід Кучма
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Президент України
20052010
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Віктор Янукович
Попередник
Валерій Пустовойтенко
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Прем'єр-міністр України
19992001
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Анатолій Кінах
Попередник
Вадим Гетьман
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Голова Національного банку України
19932000
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Володимир Стельмах