Ющенко Віктор Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ющенко Віктор Андрійович
Президент України
Зараз на посаді
На посаді з	23 січня 2005
Прем'єр-міністр	Віктор Янукович Юрій Єхануров Юлія Тимошенко
Попередник	Леонід Кучма
Прем'єр-міністр України
Час на посаді:
22 грудня 1999 — 29 травня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Валерій Пустовойтенко
Наступник	Кінах Анатолій Кирилович
Народився	23 лютого 1954 (54 роки) Хоружівка Недригайлівський район Сумська область
Політична партія	Наша Україна
Дружина	Ющенко Катерина Михайлівна
Релігія	Православний

Ві́ктор Андрі́йович Ю́щенко (*23 лютого 1954) — український політик, третій Президент України з часів набуття її незалежності в 1991 році.

Зміст 1 Біографія 2 Політична хронологія 2.1 1993—2003 роки 2.2 2004 рік, президентська кампанія 2.2.1 Тиск з боку влади 2.2.2 Отруєння 2.2.3 Перший тур голосування 31 жовтня 2004 2.2.4 Другий тур голосування 21 листопада 2004 2.2.5 Помаранчева революція 2.2.6 Повторний другий тур голосування 26 грудня 2004 2.3 Президент України (2005-) 3 Нагороди і звання 4 Дивись також 5 Ресурси інтернет 6 Виноски 7 Ресурси інтернет

Біографія

Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Сумської області у родині вчителів.

Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакану (Ґюмрі, Вірменія).

Працював бухгалтером в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.

З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, входить до КПРС. З липня 1985 року у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.

Від 1992 року — перший заступник голови правління акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Від січня 1993 до грудня 1999 року — голова правління Національного банку України (у 1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під його керівництвом в Україні успішно провели грошову реформу, створили Державну скарбницю, почали будівництво Банкнотно-монетного двору, було успішно подолано фінансову кризу 1998 року. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів В.Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні була ліквідована бюджетна заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.

Звільнено з посади прем'єр-міністра 29 травня 2001 р. у зв'язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.

У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок "Наша Україна" який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді.

Був кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.

Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.

Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні».

Одружений, має п'ятьох дітей та двох онуків: синів Андрія і Тараса, дочок Віталіну, Софію та Христину, онуків Яринку та Віктора.

Політична хронологія

1993—2003 роки

За час роботи в уряді Віктор Ющенко, за даними соціологічних опитувань, стає найпопулярнішим політиком України, не в останню чергу завдяки образу морального та проукраїнського державного діяча, який закріпився за ним.

Разом з тим, лідерські якості Віктора Ющенка, його неоднозначна або недостатньо артикульована позиція по деяких питаннях, схильність до м'якої політичної гри неодноразово піддавались критиці як з боку опонентів, так і з боку прихильників.

Низка політичних інтриг, яка розгорнулась навколо Кабінету Міністрів, Національного банку та персони Президента Леоніда Кучми призвела до відставки уряду Ющенка в травні 2001 року — вперше за резолюцією недовіри Верховної Ради України.

Вже тоді Ющенко не приховував своїх намірів піти в опозицію, де біля нього швидко згуртувались національні та правоцентричні політичні сили, які, сформувавши блок партій «Наша Україна» здобули переконливу перемогу на виборах у Верховну Раду за партійними списками, хоча представництво «Нашої України» в органах Верховної Ради було обмежено політичними опонентами Ющенка.

2004 рік, президентська кампанія

У 2004 році Ющенко бере участь у Президентських виборах і іде на них самовисуванцем.

Тиск з боку влади

Весь період президентської кампанії характеризується надзвичайно жорстким пресингом на Ющенка з боку змобілізованого владою адміністративного ресурсу. Це було підкріплено брутальними політтехнологічними розробками переважно іноземних спеціалістів, які ставили на меті формування негативної суспільної думки про Ющенка та загравали з російськомовним електоратом, спекулюючи на болісних проблемах російської мови та деяких історичних обставинах, перекручували біографічні відомості про Ющенка та його родину, компрометували очолювану ним політичну силу. Це стало можливим не в останню чергу завдяки підконтрольності владним структурам ключових засобів масової інформації, журналістські колективи яких вимушені були виконувати політичні замовлення. Тому основна стратегія передвиборчої кампанії Ющенка в першому турі передбачала безпосереднє спілкування з виборцями, для чого був здійснений масштабний передвиборчий тур областями України.

Отруєння

Кульмінацією цих брудних технології стало загадкове отруєння Ющенка в розпал передвиборної кампанії. Як з'ясувалося потім, в якості отруйної речовини був застосований один з різновидів діоксинів, TCDD, який зазвичай входить до складу деяких бойових отрут. Довготривалим наслідком отруєння стало спотворене обличчя. Деякі токсикологи називають такі зміни типовими для отруєння діоксинами, зокрема шкіряні аномалії на обличчі Ющенка схожі на хлоракне, яке виникає саме при отруєнні цими токсинами. Політичні експерти, в свою чергу, вважають, що саме спотворення обличчя Віктора Ющенка, а не його смерть, було метою зловмисників.

Британці зняли документальний фільм про отруєння українського президента Віктора Ющенка «Ющенко: недосконале вбивство»

Проте розслідування отруєння правоохоронними органами не дало жодного результату, навіть після обрання Віктора Ющенка президентом.

Перший тур голосування 31 жовтня 2004

За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39.90 % проти 39.26 % у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.

Після першого туру Віктором Ющенко була заключена низка політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема соціалістичною партією Олександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічна угода була заключена з Юлією Тимошенко

Другий тур голосування 21 листопада 2004

Другий тур голосування 21 листопада 2004 року, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів в Центральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.

Помаранчева революція

Зазначені події розгортались на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль в цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила Народу» Юлія Тимошенко. В той же час, в ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритись з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. В ці дні країна опинилась на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Квасьнєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.

Повторний другий тур голосування 26 грудня 2004

У результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51.99 % голосів, тоді як Віктор Янукович 44.20 %. Передвиборчий штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в Президенти Віктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.

Президент України (2005-)

Діяльність Ющенка як Президента України є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало яскравих та дещо популістських кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. Однак значні економічні реформи не проводилися. Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій Революції.

В зовнішній політиці України також залишалось чимало проблем. Хоча Ющенко був позитивно сприйнятий на Заході (ЄС та США) як лідер демократичних сил, реальних кроків назустріч Україні та її інтеграції в ЄС не було зроблено. Хоча відносини з Росією формально залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України («Газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).

Як результат, на виборах у Верховну Раду 26 березня 2006 найбільшу кількість місць посіла Партія Регіонів. Після 4-місячних переговорів Ющенкові довелося підписати 4 серпня 2006 указ про призначення Януковича прем'єр-міністром.

2 квітня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для цього Віктор Ющенко назвав неконституційний спосіб формування конституційної більшості у ВР, а саме входження до коаліції окремих депутатів а не цілих фракцій.

«

Я прийняв це рішення у відповідності до положень Конституції, обов'язків президента України, та з дотриманням необхідної конституційної процедури. Моя дія продиктована гострою необхідністю зберегти державу, її територіальну цілісність та суверенітет, Забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина [1]

»

Депутати коаліції заявили, що не будуть виконувати указ і зібрали позачергове засідання Ради. Коаліції вдалося заблокувати впровадження цього рішення поданням до Конституційного суду. Як наслідок 26 квітня 2007 Віктор Ющенко видає другий указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою стало формальна відсутність коаліції(як незаконно створеної) у ВР протягом одного місяця. Ряд причин, а саме:

• призначення президентом на посаду Генерального прокурора Святослава Піскуна
• заяви СБУ щодо фактів хабарництва деяких Конституційних суддів
• порушення Генеральною прокуратурою кримінальних справ проти кількох суддів Конституційного Суду за порушення присяги
• посилення позицій президента у РНБО

змусили партії коаліції вдатись до перемовин з президентом. Результатом переговорів стало визнанная коаліцією розпуску ВР і згода на перевибори. 5 червня 2007 було підписано Третій указ про про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для нього за взаємною згодою всіх сторін стало добровільне складення повноважень депутатами опозиційних фракцій. Повторні вибори призначено на 30 вересня 2007. Жорстко проти перевиборів досі виступають потенційні аутсайдери перегонів - КПУ та СПУ.

Нагороди і звання

• Орден «За заслуги» III ступеня
• Заслужений економіст України (1997)
• Лауреат Державної премії України (1999)
• Орден короля Томислава зі стрічкою і Великою Даницею (2007, Хорватія)
• Орден Білої Троянди (2006, Фінляндія) ^[2]
• Орден Білого Орла (2005, Польща) ^[3]
• Орден Вітаутаса Великого (2006, Литва) ^[4]
• Орден Трьох Зірок (2006, Латвія) ^[5]
• Орден Української Православної Церкви преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських I ступеня ^[6]
• Орден Лицарів Гробу Господнього (2007, Єрусалим) ^[7]

Дивись також

• Уряд Віктора Ющенка
• Вибори Президента України 2004
• Помаранчева революція (хронологія подій)
• Акція непокори проти фальсифікації виборів Президента України
• Масові_демонстрації 23 жовтня 2004 року в Києві
• Звернення лідерів української опозиції до парламентів і народів світу
• Дебати між В.Ющенко та В.Януковичем

Ресурси інтернет

• Офіційний сайт Президента України
• "Моя Україна". Персональний сайт Віктора Ющенка
• ТАК! Офіційний сайт передвиборчої кампанії Віктора Ющенка
• Сайт коаліції "Сила народу"
• Довідник "Хто є хто в Україні", видавництво "К.І.С"
• Інформаційно-аналітична система "Вибори Президента України"

Виноски

1. ↑ http://pravda.com.ua/news/2007/4/2/56715.htm
2. ↑ Ющенко в Финляндии наградят орденом
3. ↑ Дві легені Європи. Ющенко і Кваснєвський відкрили нове дихання українсько-польських взаємин
4. ↑ В.Ющенко присужден орден Витаутаса Великого
5. ↑ Президенты Украины и Латвии обменялись орденами
6. ↑ КИЕВ. Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Владимир поздравил Президента Украины Виктора Ющенко с Днем рождения
7. ↑ Президент України одержав «Орден Лицарів Гробу Господнього»

Ресурси інтернет

• "Хто є хто в Україні", видавництво "К.І.С"

Голови українських державних утворень з 1917 року

Українська Народна Республіка (1917—1920): Михайло Грушевський • Володимир Винниченко • Симон Петлюра Західно-Українська Народна Республіка (1918—1919): Кость Левицький • Євген Петрушевич Українська Держава (1918), Гетьман: Павло Скоропадський Уряд УНР в екзилі (1920—1992): Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Карпатська Україна (1938—1939): Авґустин Волошин Українська Самостійна Соборна Держава (1941): Ярослав Стецько УРСР (1917—1991), Перші секретарі ЦК КПУ: Юрій П'ятаков • Станіслав Косіор • Дмитро Мануїльський • Емануїл Квірінг • Лазар Каганович • Станіслав Косіор • Микита Хрущов • Лазар Каганович • Микита Хрущов • Леонід Мельников • Олексій Кириченко • Микола Підгорний • Петро Шелест • Володимир Щербицький • Володимир Івашко • Станіслав Гуренко Україна (після 1991), Президенти: Леонід Кравчук • Леонід Кучма • Віктор Ющенко

Попередник:	Президенти України	Наступник:
'Леонід Кучма		'

Попередник:	Голови Національного банку України	Наступник:
'		'