Федеральний президент Німеччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Штандарт президента ФРН з бундес-орлом

Федеральний президент Німеччини (нім. Bundespräsident) — глава держави в Німеччині.

Його обирають Федеральні збори — конституційний орган, скликаний спеціально для цієї мети. До його складу входять депутати бундестагу і така сама кількість делегатів, що обираються земельними парламентами за пропорційним принципом[1]. Федеральний президент обирається простою більшістю голосів строком на п'ять років. Переобрання допускається один раз.

Резиденції федерального президента — Палац Бельвю (Берлін) та вілла Hammerschmidt (Бонн).

Функції та повноваження[ред.ред. код]

Федеральний президент виконує представницькі функції — він представляє Німеччину на міжнародній арені й акредитує дипломатичних представників. Крім того, він володіє правом помилування ув'язнених.

Президент має такі офіційні функції:

  • Підписання та оприлюднення федеральних законів (при цьому він має право здійснювати конституційний нагляд за законотворчою діяльністю).
  • Висунення кандидатури федерального канцлера на розгляд парламенту, затвердження федерального канцлера на посаді і звільнення його з посади.
  • Затвердження на посаді і звільнення з посади федеральних міністрів за поданням федерального канцлера.
  • Затвердження на посаді і звільнення федеральних суддів, федеральних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів.

У вищезазначених випадках він є лише виконавцем рішень, що приймаються іншими органами влади. Серйознішими політичними повноваженнями федеральний президент володіє тільки за виняткових обставин.

Ослаблення позицій федерального президента на сучасному етапі розвитку німецької держави пояснюється сумним досвідом Веймарської республіки.

Строк повноважень президента після виборів 5 років.

Вибори і присяга[ред.ред. код]

При своєму вступі на посаду федеральний президент приносить перед присутніми членами Бундестагу та Бундесрат таку присягу: «Я присягаюся присвятити свої сили благу німецького народу, примножуючи його надбання, оберігати його від шкоди, дотримуватися й оберігати Основний закон і закони Федерації, сумлінно виконувати свої обов'язки і дотримуватися справедливості щодо кожного. Нехай допоможе мені Бог». За конституцією ця присяга може бути виголошена без релігійного звернення.

Вибір кандидата[ред.ред. код]

Вибори президента у Федеративній Республіці Німеччина, як і в інших країнах, пов'язані з певними вимогами. Ці вимоги викладено в статті 54 Основного закону ФРН. По-перше, це національно-етнічний ценз, тобто кандидат у президенти ФРН повинен обов'язково мати її громадянством («кожен німець» може стати президентом). По-друге, це наявність виборчого права, тобто права бути обраним в нижню палату парламенту (Бундестагу). По-третє, це віковий ценз, тобто вік кандидата в президенти повинен бути не менше сорока років. Безпосереднє переобрання допускається тільки один раз.

Президенти з 1949 року[ред.ред. код]

Федеральні президенти Німеччини
1 Теодор Хойс ВДП 13 вересня 1949 12 вересня 1959 1949/1954
2 Гайнріх Любке ХДС 13 вересня 1959 30 червня 1969 1959/1964
3 Густав Гайнеман СДПН 1 липня 1969 30 червня 1974 1969
4 Вальтер Шеель ВДП 1 липня 1974 30 червня 1979 1974
5 Карл Карстенс ХДС 1 липня 1979 30 червня 1984 1979
6 Ріхард фон Вайцзеккер ХДС 1 липня 1984 30 червня 1994 1984/1989
7 Роман Герцог ХДС 1 липня 1994 30 червня 1999 1994
8 Йоганнес Рау СДПН 1 липня 1999 30 червня 2004 1999
9 Горст Келер[2] ХДС 1 липня 2004 31 травня 2010 2004/2009
10 Крістіан Вульфф[3] ХДС 30 червня 2010 17 лютого 2012
11 Йоахім Ґаук безпартійний 23 березня[4] 2012

Література[ред.ред. код]

  • Klaus Stern: Das Staatsrecht der Bundesrepublik Deutschland. B d 2. Staatsorgane, Staatsfunktionen, Finanz- und Haushaltsverfassung, Notstandsverfassung. Beck, München 1980. ISBN 3-406-07018-3
  • Eberhard Jäckel, Horst Möller, Hermann Rudolph (Hrsg.): Von Heuss bis Herzog – die Bundespräsidenten im politischen System der Bundesrepublik. Deutsche Verlagsanstalt, Stuttgart 1999. ISBN 3-421-05221-2
  • Robert Chr. van Ooyen: Der Bundespräsident als "Integrationsfigur"?; in: Jahrbuch des öffentlichen Rechts der Gegenwart, Bd. 57, Mohr Siebeck, Tübingen 2009, S. 235-254.
  • Günther Scholz: Die Bundespräsidenten: Biographien eines Amtes. Bouvier, Bonn 1997. ISBN 3-416-02573-3
  • Daniel Lenski: Von Heuss bis Carstens. Das Amtsverständnis der ersten fünf Bundespräsidenten unter besonderer Berücksichtigung ihrer verfassungsrechtlichen Kompetenzen. EKF , Leipzig; Berlin 2009. ISBN 3978-3-933816-41-2

Примітки[ред.ред. код]

  1. Загальна кількість членів Федеральних зборів при виборах 11-го федерального президента в березні 2012 становила 1.240 чоловік
  2. Подав у відставку у зв'язку з контр-критикою з боку ХДС деяких його критичних висловлювань щодо зовнішньої політики держави. З 31 травня до 30 червня 2010 року обов'язки президента виконував Єнс Бернзен
  3. Підав у відставку 17.02.2012 у зв'язку з звинуваченнями в зловживанні службовим станом та початком прокурорського розслідування. Тимчасово деякі його функціх виконували голови партій правлячою коаліції - Ангела Меркель та Горст Зеєхофер
  4. Обраний 18 березня 2012, приведений до присяги 23 березня 2012

Посилання[ред.ред. код]