Макіївка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Макіївка
Герб Макеевки (1690).jpg Flag of Makiivka.svg
Герб Макіївки Прапор Макіївки
Макіївська міська рада
Макіївська міська рада
Макіївка
Розташування міста Макіївка
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область
Район/міськрада Макіївська міська рада
Код КОАТУУ 1413500000
Засноване 1690
Статус міста з 1925 року
Поділ міста 5 районів
Населення 356 118 осіб (01.01.2012),
Агломерація Донецько-Макіївська агломерація
Площа 426 км²
Густота населення 836 осіб/км²
Поштові індекси 86100-86180
Телефонний код +380-6232
Координати 48°03′20″ пн. ш. 37°57′40″ сх. д. / 48.05556° пн. ш. 37.96111° сх. д. / 48.05556; 37.96111Координати: 48°03′20″ пн. ш. 37°57′40″ сх. д. / 48.05556° пн. ш. 37.96111° сх. д. / 48.05556; 37.96111
Висота над рівнем моря 214 м
Водойма Грузька
Назва мешканців макіївчани
День міста остання неділя серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Макіївка
До обл./респ. центру
 - фізична 7,8 км
 - залізницею 20 км
 - автошляхами 13 км
До Києва
 - фізична 605 км
 - залізницею 867 км
 - автошляхами 713 км
Міська влада
Адреса 86157, Донецька обл., м. Макіївка, пл. Совєтська, 1, 22-22-45
Веб-сторінка Макіївська міськрада
Міський голова Мальцев Олександр Миколайович[1]

Макі́ївка (до 1917 року — Дмитріївка, у 191731 роках — Дмитріївський, Дмитріївськ)— місто обласного підпорядкування в Україні, Донецька область, фактично північно-східне передмістя Донецька. За чисельністю населення входить до 15-ти найбільших міст країни (наразі, 2012, 13-те).

Макіївській міській раді підпорядковано 17 селищ міського типу, 8 сіл і 7 селищ. Місто Макіївка розташоване в південно-східній частині України в межах 48 північної широти і 38 східної довготи, на відстані 13 км від обласного центру міста Донецька.

Чисельність наявного населення Макіївки станом на 1 січня 2012 року становить 356 118 осіб (389 589 осіб у 2001), притому чисельність населення міськради становить 394 604 осіб (432 830 осіб у 2001 році).[2]

Перше поселення на місці сучасної Макіївки було засноване у 1690 році. Статус міста — від 1917 року. Розвиток Макіївки відбувався, в першу чергу, як великого видобувного і промислово-наукового осередку. Нині місто відоме великими видобувними, зокрема вугільними, і переробними підприємствами, на території міськради — 2 станції Донецької залізниці.

За даними Центральної геофізичної обсерваторії Міністерства з надзвичайних ситуацій Макіївка є найзабрудненішим серед усіх міст України після Донецька і Дніпродзержинська. Рівень бензопірену в атмосфері перевищує допустимі показники в 4,5 рази, і його концентрація з року в рік зростає[3], хоча щодо забрудненості міста існують і інші дані[4].

Історія[ред.ред. код]

Макіївка — місто на землі з давньою історією, на його території знайдено 147 археологічних пам'яток, серед яких одне з найстародавніших в Україні кам'яне рубило доби раннього палеоліту. У місті зафіксовано 75 курганів, залишені кочовими народами: скіфами, сарматами, половцями та іншими.

Дике поле (XVII–XVIII ст.)[ред.ред. код]

У середині XVII століття територія південніше Бахмута перебувала під контролем Кримського ханства і осілого населення тут майже не було. Власне заселення цих територій почалося лише після закінчення російсько-турецької війни 173539, коли за мирною угодою (1774) Кримське ханство було підпорядковане Російській імперії і Приазов'я, таким чином, теж увійшло до її складу.

Наприкінці XVII століття на території сучасного міста існувало займище, засноване, за народними переказами, козаком Макеєвим (звідки походить теперішня назва міста). Стале поселення на території Макіївки було засноване у 1690 році. Датою заснування міста вважається дата письмової згадки першого поселення на території міста, запорізького зимівника Ясинівка. Також на території міста на межі Катеринославської губернії та Області Війська Донського були засновані інші козацькі поселення — Нижня Кринка, Землянки, Макіївка, Щеглово. Указом Азовської губернської канцелярії стародавнє запорізьке поселення Землянки було перетворено у державну військову слободу.

Наприкінці XVIII століття нові землі були поділені на губернії, при цьому східна частина території нинішньої Макіївки була віднесена до Області Війська Донського, східна межа якої була проведена по річці Кальміусу. Територія ж на захід від Кальміуса відносилася до Новоросійської, а потім Катернославської губернії[5]:

Граничну межу, що означає нині окружність землі Донських козаків, затверджено в 1786 році на мапі, а в 1795 і 1796 роках проведено в натурі комісарами від губерній і від війська відрядженими; у цій межі живих [тобто житлових, населених] урочищ вельми мало; більша частина її позначається межовою нарізкою. Вона йде в такому вигляді: від гирла Кальміусу, що впадає в Азовське море, лівим берегом цієї річки до її вершини і потім сухою межею до р. Кринки; звідси лівим берегом р. Булавіна Колодязя, від вершини якої р. Міусом і сухою межею до р. Кришталевої; далі сухою ж межею, що уривається балками і р. Кам'янкою, до р. Білої, правим берегом цієї річки до річки Сіверського Дінця, лівим берегом того до гирла р. Койсуга і вгору по ній; потім тягнеться більшою частиною суха межа, через річки: Деркул і Комишну, мимо вершин річок: Нагольної, Мелової, Калитви і Тихої, до берега річки Дону.

Оригінальний текст (рос.)

Граничная черта, означающая ныне окружность земли Донских казаков, Высочайше утверждена в 1786 году на карте, а в 1795 и 1796 годах проведена в натуре комиссарами от губерний и со стороны войска отряженными; в сей черте живых урочищ весьма мало; большая часть ее означается межевою нарезкою. Она идет в следующем виде: от устья Калмиуса, впадающего в Азовское море, левым берегом сей речки до её вершины и потом сухою чертою до р. Крынки; отсюда левым берегом р. Булавина Колодезя, от вершины которой p. Миусом и сухою чертою до р. Хрустальной; далее сухою же чертою, прерывающеюся балками и р. Каменкою, до р. Белой, правым берегом сей речки до реки Северского Донца, левым берегом оного до устья р. Койсуга и вверх по оной; потом простирается большею частью сухая черта, чрез речки: Деркул и Камышную, мимо вершин речек: Нагольной, Мёловой, Калитвы и Тихой, до берега реки Дона.

Промисловий бум (XIX століття)[ред.ред. код]

Перші письмові згадки власне про слободу Макіївку датуються 1815 роком.

У середині XIX століття в Макіївській слободі розпочався видобуток кам'яного вугілля. Були побудовані декілька дрібних поміщицьких шахт, які в 1859 році були об'єднані в Макіївську кам'яновугільну копальню.

Місцевість Макіївки, Донецька й околиці перед відкриттям вугілля, розвитку промисловості у 1840-50-ті роки
Місцевість Макіївки, Донецька й околиці по розбудові шахт, заводів й залізниці у 1890-1900-ті роки

У 1885 році Іловайським було започатковано спорудження труболиварного заводу на базі перевезеної з села Зуївки ремонтно-механічної майстерні. У 1897 році московський купець Пешков неподалік від селища Кринична заснував Ясинівську копальню. Невдовзі всі шахти й заводи об'єдналися в Макіївський гірничий район, який входив до Таганрозького округу Області Війська Донського.

У 1880-х роках була прокладена залізнична гілка «Макіївка-Ханжонково-Криничка», а до початку XX століття закінчено будівництво на північ від Макіївки металургійного заводу «Уніон» з доменною і двома мартенівськими печами. Поблизу заводу в 1892 році виникло робоче селище Дмитріївськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1897 році в Дмитріївському проживало 7 207 жителів.

Революції, війни, відбудова (ХХ століття)[ред.ред. код]

У 1904 році Макіївський гірничий район був реорганізований у гірничий округ. У період революції 1905–1907 робітники Макіївки брали активну участь у Горлівському збройному повстанні (1905).

У 1907 році відкрито першу в Російській імперії районну гірничорятувальну станцію.

У березні 1917 року створено Макіївську раду робітничих і солдатських депутатів, яка в листопаді 1917 року перебрала владу в свої руки. У квітні 1918 року Макіївку захопили білокозаки наказного отамана П. Краснова, яких у грудні 1918 року потіснили радянські війська. 11 травня 1919 року останні поступилися денікінцям. Наприкінці грудня 1919 року в Макіївці остаточно утвердилася радянська влада[6].

У 1920 році селище Дмитрієвськ та прилегле до нього село Макіївка об'єднано у місто Дмитрієвськ. У 1931 році місто перейменоване на Макіївку. Від 1932 року Макіївка — у складі Донецької (1938—61 — Сталінська) області. Від 1941 року — місто обласного підпорядкування.

Вигляд селища Дмитріївки (попередник Макіївки) на початку ХХ століття
Макіївська Алея героїв революції (1917) і ВВв (194145)

Стрімкий розвиток міста, його індустріальної міці пов'язаний з довоєнним десятиріччям (1930-і роки). У Макіївці на металургійному заводі збудовані перші вітчизняні механізовані доменна піч і блюмінг, відкрито єдиний в СРСР науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості (1927). Станом на 1941 рік у місті діяли вже 60 підприємств, воно забезпечувало 12% загальносоюзного вугледобування та 10% виплавки металу.

Під час Другої світової війни Макіївка була зруйнована, економіці міста завдано величезної шкоди. У період Німецько-радянської війни на території Макіївки діяли підпільні бойові групи й організації під керівництвом Н. Черкаської, П. Володченка, А. Переверзєва, Є. Яковцева, С. Дерминасова, М. Петухова, М. Монченка та інших. Понад 30 тисяч мирних жителів міста загинули внаслідок масових розстрілів і повішень, 15 тисяч було насильно відправлено до Німеччини, 16 611 солдатів і офіцерів загинули на фронтах. 64 мешканці міста за героїзм і мужність були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

У повоєнний час відбувалась відбудова й нарощення промислово-економічного комплексу Макіївки, зводились нові житлові мікрорайони і селища, відкривались об'єкти соцінфраструктури.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 вересня 1977 року за великі успіхи, досягнуті трудящими міста в господарському і культурному будівництві, активну участь в боротьбі з німецькими загарбниками і в роки Другої світової війни і у зв'язку з 200-річчям з дня заснування (тоді датою заснування вважався 1777 рік) місто Макіївка Донецької області нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Сучасність (1990—2000-ні роки)[ред.ред. код]

Сучасна Макіївка — одне з великих промислових міст України, що є самостійною адміністративно-територіальною одиницею у складі Донецької області, містом обласного підпорядкування. Місто має Статут територіальної громади, власну символіку — герб, прапор, гімн.

На початку 2000-х декілька років посаду міського голови Макіївки обіймав визначний український політик, член Партії регіонів В. Джарти.

Меморіал подвигу шахтарів Макіївки (2003)

Поряд із позитивними змінами протягом останнього десятиліття (2000-ні) в Макіївці наявні й деякі стагнаційні процеси, що є спільними для України в цілому, — в першу чергу, в сфері економіки й соцсектору (медицина, громадський транспорт, освіта, молодіжна політика), так і пов'язані з негативним впливом проморієнтованості міста — проблеми в зайнятості населення, погана екологія тощо. Економічна криза 1990-х практично знищила багато підприємств міста або сильно підірвала їхню роботу. Згідно з програмою реструктуризації вугільної промисловості України, була закрита велика частина шахт. Відтак, вугільна промисловість Макіївки переживає важкий час — були ліквідовані вуглевидобувні підприємства, які оголосили неперспективними. Нині (2-а половина 2000-х років) у місті працюють 9 шахт. На всіх підприємствах залишилися запаси вугілля. Мешканцям селищ при шахтах працювати більше ніде, тому люди виїжджають. Програма створення додаткових робочих місць за проектами ліквідації шахт не здійснюється у зв'язку з недофінансуванням. З цієї ж причини непросто вирішити і питання забезпечення житлом колишніх працівників шахт, що закриваються, які перебувають на квартирному обліку. Завершення робіт з будівництва, добудови житлових будинків, передбачених проектами ліквідації, затягується. Особливість закриття макіївських шахт полягає в тому, що всі вони збиті (з'єднані) старими гірничими роботами і мають гідравлічний зв'язок між собою, тому не можна ліквідувати жодної шахти, не побудувавши на прилеглих додаткового комплексу водовідливу. Це призводить до збільшення витрат на утримання шахт в період очікування фізичної ліквідації.

За президентства В. Янукович у січні 2011 року Макіївка стала сумновідомою й потрапила в новинні випуски інформагенцій світу через серію вибухів, що відбулися в місті й подальші події. Так, уранці 20 січня в місті пролунали 2 вибухи — перший біля ТЦ «Golden Plaza», другий — біля будівлі держпідприємства Макіїввугілля, в результаті надзвичайної події ніхто не постраждав. За деякий час МВС України заявило, що поряд з місцями вибухів знайдено конверт зі зверненням до «людей, які відомі в Макіївці», з вимогами передачі великої суми грошей і загрозою ще 5 вибухів, запланованих на вечір четверга в людних місцях міста[7]. Майже відразу потому «макіївські вибухи» були кваліфіковані силовиками як «теракти», тобто прояви тероризму, хоча опозиційні сили розійшлися в оцінках — від політтехнології влади до кримінальних проявів. Однак у найближчому майбутньому ані оголошених вибухів, ані подальшого розвитку подій, що надав би пояснення щодо мотивів і причетних до 2 вибухів осіб, не відбулося. У Макіївці був запроваджений особливий режим на всіх об'єктах життєзабезпечення, проводились планомірні перевірки, була порушена кримінальна справа з приводу 2 вибухів.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Макіївка поділяється на 5 районів (у дужках зазначена кількість мешканців):

Селища, що входять до складу міськради: Велике Оріхове, Високе, Вугляр, Грузько-Зорянське, Грузько-Ломівка, Гусельське, Землянки, Колосникове, Красний Октябр, Кринична, Лісне, Маяк, Межове, Нижня Кринка, Пролетарське, Свердлове, Ясинівка.

Економіка[ред.ред. код]

Макіївку називають «Донбас в мініатюрі», адже на території міста представлені практично всі галузі, присутні в Донецькому регіоні[8]. Сучасна Макіївка має величезний потенціал для розвитку — перш за все, економічні успіхи міста пов'язуються з видобувним сектором (вугільні шахти) і великими промисловими підприємствами. Загалом економіку міста представляють понад 4 тисячі підприємств різних форм власності.

Промисловість[ред.ред. код]

На Макіївку припадає до 6% промислового виробництва усієї Донецької області. Традиційно основу економіки міста представляють вугледобувна і металургійна галузі, хоча також у Макіївці функціонують виробництва машинобудівної, харчової, легкої промисловості. У 2000-х роках у Макіївці провадилась реструктуризація промисловості, перепрофілювання існуючих виробництв, розвиток наукомістких виробничих процесів на базі високих технологій, всебічний розвиток виробничої активності населення.

Найбільші макіївські підприємства:

Підприємства машинобудування міста спеціалізуються на виконанні договірних зобов'язань з Міністерством оборони Росії, виготовленні гірничошахтного обладнання і апаратури автоматизації до нього. До найбільш значущих з них належать: ВАТ «Граніт», ВАТ «Строймаш», ЗАТ «Макіївський завод шахтної автоматики».

Випуск товарів народного споживання в Макіївці здійснюється 21 великим підприємством і близько 80 підприємствами малого бізнесу. На території міста розташовані, зокрема, 10 великих підприємств харчової і переробної промисловості. До їх числа відносяться: 3 хлібокомбінати, комбінат хлібопродуктів, завод м'ясних консервів, виноробний завод, підприємство з виробництва морозива та ін. Крім того, випуск продовольчих товарів здійснюють міні-цехи та пекарні.

Торгівля та громадське харчування[ред.ред. код]

Населення Макіївки й підпорядкованих Макіївській міськраді населених пунктів обслуговують близько півтисячі об'єктів роздрібної торгівлі, в тому числі понад 20 підприємств мереживних рітейлерів.

На території Макіївської міськради функціонують понад 20 ринків.

У Макіївці — понад 200 ресторанів, кав'ярень та інших закладів громадського харчування.

Транспорт[ред.ред. код]

Макіївський залізничний вокзал

Фактично примикаючи до Донецька, Макіївка у транспортному відношенні доволі добре пов'язана з обласним центром, діють також власні об'єкти транспортної інфраструктури.

На території міста розташовані 2 станції Донецької залізниці — «Макіївка» і «Макіївка-Вантажна».

Громадський транспорт Макіївки, як і в державі в цілому, переважно представлений таксобусними перевізниками. Особливостями транспорту в Макіївці було 80-річне існування трамвайної мережі, що була демонтована й закрита остаточно 2006 року внаслідок хронічного недофінансування; лишається тролейбусна мережа, що перебуває в кризовому стані, — з 10 маршрутів на початку 1990-х діючими на кінець 2000-х є тільки 4.

Освіта і наука[ред.ред. код]

Мережа закладів довузівської освіти Макіївки складається з 80 дошкільних навчальних закладів, 2 дитячих будинків, 76 загальноосвітніх навчальних закладів, 9 позашкільних закладів. Крім того, на території міста розташовано 3 допоміжні школи-інтернати для дітей з вадами психічного та фізичного розвитку.

З-поміж макіївських загальноосвітніх навчальних закладів:

  • 1 школа І ступеня;
  • 23 школи І-ІІ ступенів;
  • 40 шкіл І-ІІІ ступенів;
  • 2 вечірні школи;
  • 1 навчально-реабілітаційний центр «Райдуга»;
  • 1 гімназія психолого-педагогічного профілю;
  • 3 ліцеї;
  • 1 приватна школа;
  • 4 навчально-виховних комплекси у складі школи І-ІІІ ступенів та дошкільних закладів[9].
Макіївський економічно-гуманітарний інститут

У Макіївці можна здобути вищу освіту в таких вишах:

III—IV рівнів акредитації[10]:
I—II рівнів акредитації (всі державної форми власності)[12]:
  • Макіївський політехнічний коледж (просп. Леніна, 47);
  • Макіївський металургійний технікум (вул. Папаніна, 9);
  • Макіївське медичне училище (с-ще Калініна, вул. Крилова, 28);
  • Макіївське педагогічне училище (вул. Трубіцина, 8).

Науковий потенціал міста складають: Макіївський державний науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості, госпрозрахункове проектно-планове бюро при Головному державному управлінні архітектури «Пульс АР», а також науково-дослідний комплекс Донбаської Національна академії будівництва та архітектури, в складі якої функціонують 25 науково-виробничих госпрозрахункових центрів, у тому числі 4 підрозділи, акредитовані в Системі сертифікації УкрСЕПРО, і унікальний полігон випробувань опор ліній електропередачі та баштових споруджень, що надає Україні незалежність від решти країн світу в галузі досліджень, проектування і виготовлення електромережних конструкцій (враховуючи значущість установи для науки і виробництва, Кабінет Міністрів України включив полігон у Державний реєстр наукових об'єктів, які складають національне надбання).

Культура[ред.ред. код]

Культурна сфера Макіївки представлена клубними закладами — міськими і селищними, одним державним і одним відомчим музеями, обласним ТЮГом, бібліотечними закладами, школами естетичного виховання, низкою розважальних закладів; у місті й підпорядкованих міськраді селищах функціонує ряд творчих колективів.

Клуби, театр і мистецькі школи[ред.ред. код]

Макіївський палац піонерів

Клубні бюджетні заклади Макіївки[13]:

  • Міський палац культури ім. В. Г. Кірсанової (вул. Сусаніна, буд. 15-а);
  • Палац культури ім. В. В. Воровського (вул. Гаврилова, буд. 5);
  • Палац культури ім. К. І. Поченкова (вул. Маліновського);
  • Палац культури «Юність» (смт Кринична, вул. Совхозна);
  • Центр української культури ім. Л. Українки (вул. Магістральна, буд. 880;
  • Клуб смт Ясинівка (м. Макіївка, вул. Совєтська, буд. 53);
  • Клуб смт Грузько-Зорянське (м. Макіївка, вул. Первомайська);
  • Клуб смт Гусельське (смт Гусельське, вул. Шкільна);
  • Клуб с. Верхня Кринка (м. Макіївка, вул. Театральна).

Значним культурно-розважальним осередком Макіївської міськради є заснований у 1971 році Донецький обласний російський театр юного глядача, що є єдиним професійним театральним закладом у місті, і в репертуарі якого поряд із виставами для дітей, спектаклі для дорослої авдиторії.

Школи естетичного виховання Макіївки[14]:

  • Музична школа № 1 (вул. Леніна, буд. 105);
  • Школа мистецтв № 1 (вул. Трубіцина);
  • Школа мистецтв № 2 ім. О. Ханжонкова (м. Макіївка, м-н «Магістральний»);
  • Школа мистецтв № 3 (вул. Кронштадтська, буд. 1);
  • Школа мистецтв № 4 (вул. Кірова, буд. 71);
  • Художня школа (вул. Смірніхіна, буд. 9).

Музеї і бібліотеки[ред.ред. код]

У Макіївці працює 2 музеї:

  • Макіївський художньо-краєзнавчий музей (пр. Леніна, 251/26) — головний міський музейний заклад, єдиний державний. Заснований у 1958 році. Колекції нараховують 30 тис. одиниць зберігання, що за часом охоплюють період від давнини до сучасності;
  • Народний музей історії ВАТ «Макіївський металургійний завод» (вул. Металургійна, 33) — відомчий історичний музей, заснований у 1966 році, розповідає про початки, становлення і сьогодення флагмана макіївської промисловості, а також загалом про металургійну галузь Донбасу.

У Макіївці та підпорядкованих міськраді селищах працює міська централізована бібліотечна система, до якої крім Центрально-Міської бібліотеки ім. Горького, Юнацької, Центрально-Міської дитячої бібліотеки ім. Гайдара входять ще близько півтора десятки закладів[15].

Творчі заходи і колективи[ред.ред. код]

Традиційними для Макіївки є організація і проведення низки міських свят, приурочених, як до державних і національних релігійних свят, так і до відзначення місцевих реалій[16]:

  • присвячене циклу новорічно-різдвяних свят «І запалює Різдво Новорічні свічки» традиційно відбувається 7 січня на Театральній площі міста. Самодіяльні артисти міського центру української культури ім. Лесі Українки дають макіївчанам суто народне дійство.
  • міське свято «Випускник» — на візначення талановитої шкільної молоді;
  • на свято Івана Купала на березі річки Грузької розгортається міське святкове театральне дійство «Чари Купальської ночі»;
  • театралізоване народне свято на честь дня Святої Трійці «Ой, зав'ю, вінки!»;
  • міська культурно-мистецька акція «Макіївська весна» (від 2000-х) являє собою змагання й нагородження митців у різних номінаціях;
  • щорічний відкритий чемпіонат зі спортивних бальних танців «Весняна райдуга»;
  • щорічний регіональний фестиваль журналістики і книговидання «Преса і книга Донеччини» в Центральному парку культури та відпочинку ім. 10-ї річниці Незалежності України.
  • день міста — щорічне свято об'єднує усіх в карнавальному шоу, залучає до участі в розважальних марафонах та спортивних змаганнях. До Дня міста за ініціативою Макіївського міського голови було створено муніципальний духовий оркестр. Перший виступ оркестру відбувся під час святкового відкриття урочистої частини «День міста — 2004» на СК «Металург».
  • «Дні О. Ханжонкова на Батьківщині» — свято на честь видатного митця-земляка підтримують будинок імені Ханжонкова у Москві та Міжнародна асоціація сприяння культурі.

У Макіївці діє велика кількість творчих колективів — Народна студія естрадного співу «Іділія», Зразковий ансамбль спортивного бального танцю «Глорія», Народне творче об'єднання «Вернісаж» (всі — при Міському Палаці культури ім. В. Г. Кірсанової), Народний вокальний ансамбль «Карусель», Зразковий ансамбль бального танцю «Ніжність», Зразковий театр ляльок «Теремок», Зразковий ансамбль скрипалів «Рапсодія» (всі — при Палаці кульутри ЗАТ «Макіївкокс»), Зразковий цирковий колектив «Фантазія» Палацу культури ім. В. В. Воровського, Зразковий дитячий музичний театр «КуТуШе», Зразковий естрадно-хореографічний ансамбль «Зеркало», Зразковий ансамбль бального танцю «Шанс», Зразковий естрадно-спортивний ансамбль «Аветис» (всі — при ПК культури ВАТ «ЯКХЗ»), Народний фольклорний науково-пошуковий гурт «Українські вечорниці», Народний оркестр українських інструментів «Червона калина» (обидва при Центрі української культури ім. Л. Українки), Зразковий ансамбль естрадного танцю «Улыбка», Народний ансамбль класичного танцю «Білі лебеді», Народний ансамбль бального танцю «Вдохновение», Народний театр-студія «Штрих», Народний ансамбль народного танцю «Молодість», Зразковий ансамбль народного танцю «Ровесники», Народна хорова капела, Народний колектив хор народної пісні (всі — при ПК ЗАТ «ММЗ»), Зразковий дитячий танцювальний колектив «Зіроньки» Палацу культури ім. 40-річчя ЛКСМУ ВП «Шахта ім. С. М. Кірова» ДП «Макіїввугілля»[17].

Архітектура[ред.ред. код]

Готель «Маяк»

Сучасне архітектурне обличчя Макіївки не вирізняється скільки-небудь значними пам'ятками, що пов'язане власне з історією міста і, зокрема, з історією його будівництва. Місто як таке, утворене з декількох населених пунктів, і до складу якого (точніше, до складу міськради) входять декілька селищ і сіл, не має фактично чіткого планування, а нумерація будинків і вулична мережа є однією з найскладніших і найбільш заплутаних в Україні — значна кількість повторних назв вулиць, іменування проїздів, наявність нечіткого нумерування будинків у межах однієї вулиці, наявність вулиць з декількома або й одним будинком. Так само, як і в сусідньому Донецьку, тільки ще більш виразно, промзони змінюються пустищами, а просто в середмісті поруч із житловою забудовою можна зустріти напівзруйновані споруди.

Житловий будинок у центрі Макіївки з «прикрасою» — мальовничим пано

Житловий фонд Макіївки — всуціль невибаглива радянська забудова 196070-х років насправді вигідно виглядає на тлі передвоєнних будинків барачного типу, що подеколи збереглися в місті. Одноманітність сірої неприглядної міської забудови Макіївки дещо скрашують поодинокі зразки нетипових споруд у міському пейзажі, зокрема споруди громадського призначення — будівля міськради, клуби, міський театр (1971), Будинок піонерів, велика радянська споруда готелю «Маяк» та ін. Подеколи житлові приміщені прикрашені мальованами пано.

Із незалежністю серед новобудов Макіївки визначною подією стало зведення собору Георгія Побідоносця (19952001), також були модернізовані або й реконструйовані низка радянських будівель, в першу чергу торгівельного призначення.

Міська скульптура Макіївки — переважно пам'ятки і меморіали на вшанування подвигу людей СРСР у Великій Вітчизняній війни, на честь шахтарів і ряду відомих макіївчан і осіб, пов'язаних з містом, на відзначення трагічних подій 2-ї половини в історії країни — Афганська війна, Чорнобильська катастрофа.

У 2010 році в Макіївці був встановлений унікальний, найбільший на території України (і СНД) сонячний годинник — має діаметр 16 м, а вагу гномона — 500 кг (скульптор — Микола Загрібний)[18].

Галерея[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

У Макіївці народились:

З містом Макіївкою пов'язані:

Див. також: Почесні громадяни Макіївки.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Макіївська міська рада
  2. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  3. Макеевка — самый грязный город Украины. на www.epochtimes.com.ua
  4. Так, за даними Держкомстату України «пальма першості» серед найбільш забруднених міст утримується Кривим Рогом, на другому місці — Маріуполь, а завершує трійку «лідерів із забрудненості» — місто Бурштин, що на Івано-Франківщині, див.: Рейтинг найзабрудненіших міст України // повідомл. за 4 червня 2009 року на «5-му каналі»
  5. Статистическое описание земли донских казаков, составленное в 1822–1833 годах
  6. Бажан О. Г. Макіївка // Енциклопедія історії України. — Т. 6. — К.: Наукова думка, 2009. — с. 448
  7. Через вибухи в Макіївці в Донецькій області введений особливий режим // інф. за 21 січня 2011 року на Кореспондент.net
  8. Економіка (Макіївки) на Офіційний сайт Макіївської міської ради, її виконавчих органів, міського голови
  9. Освіта (Макіївки) на Офіційний сайт Макіївської міської ради, її виконавчих органів, міського голови
  10. Вищі навчальні заклади I–IV рівнів акредитації >> Донецька область >> на who-is-who.com.ua
  11. Офіційна веб-сторінка вишу
  12. Державні вищі навчальні заклади I–II рівнів акредитації. Донецька область на www.ednu.kiev.ua
  13. Клубні бюджетні заклади (Макіївки) на Офіційний сайт Макіївської міської ради, її виконавчих органів, міського голови
  14. Школи естетичного виховання Макіївки на Офіційний сайт Макіївської міської ради, її виконавчих органів, міського голови
  15. Бібліотеки Макіївки на Офіційний сайт Макіївської міської ради, її виконавчих органів, міського голови
  16. Культура (Макіївки) на Офіційний сайт Макіївської міської ради, її виконавчих органів, міського голови
  17. Провідні творчі колективи (м. Макіївка) на Офіційний сайт Макіївської міської ради, її виконавчих органів, міського голови
  18. «Україна Молода» за 30 вересня 2010 року
  19. Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 6. — Київ, 1981. — с. 315

Джерела, посилання та література[ред.ред. код]