Юзеф Висоцький (генерал)
| Юзеф Висоцький | |
|---|---|
| Józef Wysocki | |
 | |
| Народження |
1809 Тульчин |
| Смерть |
31 грудня 1873 Париж |
| Поховання | Пер-Лашез[1] і Grave of Joseph Wysockid |
| Країна | Королівство Польське |
| Звання | бригадний генерал |
| Війни / битви | Листопадове повстання, Угорська революція (1848—1849), Січневе повстання |
| Нагороди |
 |
 Юзеф Висоцький у Вікісховищі | |
Ю́зеф Висо́цький (пол. Józef Wysocki; 1809, Тульчин (нині Вінницька область) — 31 грудня 1873, Париж, Франція) — бригадний генерал Війська Польського Конгресового Королівства,[2] учасник Весни народів, двох польських національних повстань і угорської революції 1848—1849 років.
Життєпис[ред. | ред. код]
Був діячем Товариства Патріотичного.[2] 1831 року брав участь у Листопадовому повстанні[3] у званні підпоручника.[4] По його невдачі емігрував у Францію, де від 1833 року був членом Централізації Польського демократичного товариства. Разом з Людвіком Мерославським приготував план загальнонародного повстання в 1846 році. Під час Весни народів був у краківському Національному комітеті керівником Директоріату Війни, а також організатором Національної гвардії в Кракові.[2][3]
Угорське повстання[ред. | ред. код]
У 1848—1849 роках Висоцький командував утвореним ним самим Польським легіоном в Угорщині, куди був скерований як делегат львівської Центральної громадянської ради. На початку служби в Угорщині отримав підвищення до звання майора, а пізніше поступово підвищуваний так, що до кінця угорського повстання дослужився до звання генерала.[4] За свою службу в Угорщині був відзначений угорським повстанським Орденом Військової Заслуги II і III класу.[5] Ідею створення окремого польського легіону підтримував командувач угорського повстання Лайош Кошут.[3] Початково відділ налічував 1200 людей, чотири гармати, два загони уланів. Максимальну чисельність відділ сягнув під кінець повстання, коли він нараховував коло 3 тис солдатів. Поляки з легіону Висоцького взяли участь у багатьох битвах, як-от: під Сольноком, Гатваном, Тапіобічке, Вацем, Ішасегом, Надьсалло. Як демократ Висоцький часто був у конфлікті з Бемом і Дембінським, що були монархістами. Спочатку у званні майора, по переможних боях за Буду був зведений угорцями у звання генерала 1849 року. Угорський повстанський уряд дозволив йому формування польської армії в Угорщині з планованою чисельністю 5000 солдатів.[3] По придушенні повстання з рештами Легіону сховався в Туреччині, де вкупі з іншими повстанцями, що відходили з Угорщини, його було інтерновано. Залишався в арешті до 1851 року.
Турецький період[ред. | ред. код]
За часу Кримської війни, у січні 1854 року, удався до Константинополя. Там на основі зібраних у Паризькому Польському колі пробував сформувати польську військову організацію. Через неуспішність цієї справи закінчив свою місію в червні 1854 року, але залишався в Туреччині аж до січня 1855 року.
Французький період[ред. | ред. код]
Від 1862 року керував Польською військовою школою в Кунео (Італія). Співзасновник і тимчасово комендант польської Школи Воєнної в Генуї.[2] Під час Січневого повстання передбачався очільником повстання в Наддніпрянській Україні. 17 лютого його було названо чільним командувачем збройних сил на лівому березі Вісли.[6] Командував повстанськими силами Східної Малопольщі.[2] Провів кілька битв на Волині. По розбитті його загону 1863 року під Радивиловом[2] удався на Галичину, де його було заарештовано й інтерновано (до 1865 року). Був переконаним демократом, супротивником диктатури Мар'яна Ланґевича. Емігрував у Францію, був членом комітету Об'єднання польської еміграції. На еміграції працював у політичних і суспільних організаціях. Помер у Парижі. Похований на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père Lachaise — Versailles: 2006. — P. 787. — ISBN 978-2-914611-48-0
- ↑ а б в г д е Генрик П. Коск, Generalicja polska, т. 2, 2001, ст. 266.
- ↑ а б в г Ґалчинська-Кіліанська, Кіра (1974). Dwie brygady. Polacy w kraju półksiężyca (польською) . Краків: Wydawnictwo Literackie. с. 99—109.
- ↑ а б Фальковський, Юліуш (1908). Wspomnienia z roku 1848 i 1849. Część 1 (польською) . Варшава: Redakcja i Administracja. Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 22 липня 2020.
- ↑ Pamiętnik Jenerała Wysockiego, dowódcy Legionu Polskiego na Węgrzech z czasu kampanii węgierskiej w roku 1848 i 1849 (польською) . Краків: Nakład J. P. Żupańskiego & K. J. Heumanna. 1888. с. 131—145.
- ↑ Ruch, № 13, ст. 1 (польською) . лютий 1863. Архів оригіналу за 9 квітня 2017. Процитовано 25 липня 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Генрик П. Коск, Generalicja polska t – 2, Вид. Oficyna Wydawnicza Ajaks Pruszków, 2001 (польською).
|
