Політологія

Політологія або Політична наука (англ. political science, фр. sciences politiques; від дав.-гр. πολιτικός, politikos - суспільний, громадський, πόλις, polis — місто, politika  — державні й суспільні справи) — соціально-гуманітарна наука про політику, її роль і функції в житті суспільства, зокрема, про її теорію; функції політичної системи та влади; функції і характер держави; сутність, форми та методи діяльності суб'єктів політики та закономірності і випадковості розвитку політичного процесу; про проблеми глобальної політики, зокрема, міжнародних відносин.

Дослідження політології міждисциплінарні і відображаються у їх інтеграції з іншими дисциплінами насамперед із соціологією, психологією, правом.

Термінологія науки

Польська дослідниця Барбара Witkowska-Rozciecha у дослідженні проблем політичної науки розглядає терміни: політологія, політична наука та політичні науки як синоніми .

Категорії науки

Три категорії (ключові поняття) політичної науки: сила, держава і політика.

Історія дисципліни

Історію розвитку політичних знань можна умовно розділити на 3 періоди:

• Донауковий, зокрема, Філософський - до середини ХІХ-го ст.;
• Емпіричний. З середини XIX-го ст. по 1948-й рік.;
• Рефлексія. З 1948-го р. до наших днів.

Донауковий період накопичення політичних знань

Почався в Стародавньому світі з політичної думки Стародавнього Сходу. Знання про політику (зокрема владу - Πολιτικές Επιστήμες (від. гр. logos — слово, поняття, вчення - букв. політична епістемологія, політзнання)) починає накопичуватись разом з виникненням самої політичної влади. Волхви Давньої України, жреці Стародавнього Єгипту, мудреці імператорів Давнього Китаю  вони володіли певними політичними знаннями і відбивали їх у політичних вченнях релігійного чи міфологічного забарвлення. Як і сама влада, в цей період знання про них були справою невеликої, закритої групи людей, яка могла набувати рис касти і яку український політичний мислитель та ідеолог І-ї половини ХХ-го ст. Дмитро Донцов називав провідною верствою, яка розглядала політику як політичне мистецтво.

Філософский етап

• Серед представників цього етапу у античному світі виділяютьː

Демокріта з Абдери, який виступав за демократичну форму правління; засновників політичної філософії - Платона - теоретика тоталітаризму і Аристотеля - який наголосив на необхідності маневрування між конкуруючими інтересами різних соціальних груп;

• Ціцерона, оратора, який багато зробив для вдосконалення політичної думки Античності.

Найбільш відомі з праць праць з цього періоду розвитку політичної думки, що дійшли до сьогодніː

• Античністьː «Політика» Аристотеля, «Держава» Платона, Цицерона.
• Середньовіччя: «Про град Божий» Аврелія Августина Фоми Аквінського і його послідовників з Саламанкськой школи.

В Західній Європі політичні знання починають набувати характеру політичної філософії на межі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою філософських підходів і методів. Основи європейської політичної філософії з цього часу почали закладати Н. Макіавеллі - італійський мислитель з Флоренції (XVI-го ст.), який вважається засновником сучасної політичної соціології, І. Кант, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Лок, Ш.-Л. Монтеск'є, Дж. Б. Віко та ін. Відповідно у цей час галузь знань про політику отримала нову назву — політична філософія.

Найбільш відомі з праць праць з цього періоду розвитку політичної думки, що дійшли до сьогодніː Відродження: Макіавеллі, «Державець», «Міркування про першу декаду Тита Лівія» - відмова від погляду на політику як предмет божественного провидіння, влада монархів розглядається як цілком людське явище, тому книга Макіавеллі досі сприймається багатьма як зразок крайнього політичного цинізму. Новий час: Спіноза, «Богословсько-політичний трактат»; Гоббс, «Левіафан»; Локк, «Два трактати про правління». Твори просвітителів (Монтеск'є, Вольтер, Руссо). Цей період розвитку галузі тривав до середини XIX століття. Його представниками були також - соціалісти-утопісти (Оуен, Фур'є, Сен-Сімон), Ф. Ніцше З ХХ ст. - тоталітарна політична думка (праці А. Гітлера, М. Каддафі, представників «історичного матеріалізму»). її противники - К. Поппер, «Відкрите суспільство та його вороги».

Розвиток політичної науки в модерний період

Знання про політику починають набувати характеру науки в європейський Новий час. Починається вивчення політики науковими методами. Перші кафедри політичної науки відкрились у 1640-х рр. — в Республіці Сполучених Провінцій (університет Лейдена) і королівстві Швеція (університет Упсали). Однак в провідних державах Заходу як самостійна наукова і навчальна дисципліна політична наука оформилась набагато пізніше — в ІІ-й половині XIX-го ст, коли почався емпіричний етап розвитку науки, який тривав до 1945 року, почалося викладання політичної науки в навчальних закладах. Великий вплив на її розвиток справила соціологія, зокрема марксизму. У США у 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук. Це пов'язано з розвитком капіталізму та банківської системи, демократичних інституцій та потребі у формуванні фахового підходу до політичного та адміністративного управління запитом на кадри для сфери активних комунікацій в ієрархії координаційного управління колоніальних держав, до числа яких США увійшли з перемогою в Іспано-американсьькій війні 1898-го р. Тому у 1920-30-ті рр. центром розвитку науки стають США. У 1896-му р. італійський політолог і соціолог Г. Моска опублікував книгу «Елементи політичної науки», що дало підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця XIX-го ст..

Найвідоміші праці періодуː з XIX ст. - соціальні концепції К. Маркса, М. Вебера і Г. Спенсера. З ХХ ст. - труди Римського клубу.

Становлення політичної науки у глобальному масштабі завершилося на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, [[1948]-го] р.), який був організований з ініціативи ЮНЕСКО. На цьому семінарі було окреслено предмету цієї науки, її та рекомендовано включити курс політичної науки як загальнообов'язкової загальноосвітньої дисципліни в систему вищої освіти.

Згаданий семінар визначило чотири складові політичної науки:

1. історія політичної думки і теорія політики;
2. політичні інститути і процеси в т. ч.ː

• • конституція;
  • центральний уряд;
  • регіональні та місцеві органи влади;
  • державне управління;
  • економічні та соціальні функції Уряду;
  • порівняння політичних інститутів;

1. політичні партії громадські організації і групи тиску в т. ч.ː

• • політичні партії;
  • громадські групи та асоціації;
  • участь громадян в управлінні управління;
  • громадська думка;

1. теорія міжнародних відносин, політики і права в т. ч.ː

• • зовнішня політика;
  • міжнародні організації
  • міжнародне право.

У 1949 році утворено Міжнародну асоціацію політичних наук.

Політична наука як навчальна дисципліна

Як навчальна дисципліна, політична наука включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет політичної науки та її методологія; історія політичної думки людства; розвиток політичної думки в Україні; теорія влади і владних відносин; політична система суспільства; політична культура; політичні партії та партійні системи; політичні еліти та лідерство; глобальний політичний процес; політичне прогнозування та ін.

Усю сукупність проблем, які вивчає політична наука, можна згрупувати у такі умовні розділи: вступ у політичну науки, історія політичних вчень, теорія політики та прикладна політологія (соціологія політики). Головне завдання політичної науки як навчальної дисципліни — опрацювання і таке викладення загально-теоретичного і практичного матеріалу відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, надання їм необхідного мінімуму наукових знань про політику у доступній формі.

Методологія політичної науки

Методологія науки включає в себе три групи компонентівː принципи дослідження, досслідницькі підходи і конкретні методи дослідження.

Принципи політичної науки

• Об'єктивності;
• Верифікованості.

Основні підходи політичної науки

• Історичний - полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв 'язку та розвитку.
• Інституційний - вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань тощо).
• Соціологічний - сприяє з'ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії.
• Системний - забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого.
• Структурно-функціональний - передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивидів.
• Психологічний (біхевіористичний) - орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети. Беспосередньо вплив через особистості в історії показав і Девід Оуэн, англійський лікар та політик: "характерна риса "хюбриса" - небажання визнання помилок та асоціальна і аморальна політика". Він та інші автори показують маніакальність поведінки відомих політиків (Гітлер, Сталін, Черчіль): "Наприклад, Вінстон Черчілль і Рузвельт Теодор страждали маніакально-депресивними розладами, але якщо зауважити депресію у шанованого політика люди ще якось погоджувалися, то маніакальні симптоми - немає";
• Антропологічний - вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.

Основні методи політичної науки

Методи, що їх використовує політологія можна поділити на такі групи:

- логічні (Загально-філософські) в т. ч.ː

• Аналіз.
• Синтез.
• Дедукція.
• Індукція.
• Моделювання - припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.
• Абстрагування.

- загальнонаукові (порівняльний, термінологічний, стуктурно-функціональний) в т. ч.ː

• Порівняльний - зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень і т. д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн.

- емпіричні (прикладні) методи досліджень:

• спостереження;
• експерименту;
• фокусованого групового інтерв'ю;
• аналізу документів;
• анкетування.

Функції політичної науки

• Описова (Гносеологічна) - полягає у пошуку відповідей на запитання: якою насправді є політична дійсність? У чому її природа та специфіка? хто виступає суб'єктом політики?

• Пояснювальна - дозволяє знайти відповіді на запитання: чому певні факти політичної дійсності існують? Чому ці факти мають саме такі властивості?

• Інструментальна - пов'язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату.

• Інноваційна - прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обгрунтовану і максимальну контрольовану форму.

• Прогностична (експертна) - полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність або коли відбудуться певні політичні події. Результатом цієї функції є поява прогностичних гіпотез.

• Методологічна - охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань.

• Світоглядна (Ідеологічна) - утверджує цінності, ідеали, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів. Полягає у розробці стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, політичних процесів тощо.

• Функція політичної соціалізації - забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури.

• Прикладна (управлінська) - розробляє критерії ефективності діяльності парламенту, партій, рухів, лідерів, забезпечує провідною інформацією про стан справ і знання засобів ефективного впливу.

• Нормативна - проявляється в регламентації відносин між суб'єктами політичного життя.

Розвиток політичної науки в окремих країнах

у Франції

У Франції викладання «політичних і моральних наук» було започатковано ще під час Великої Французької революції. Нині більшість центрів французьких провінцій мають інститути політичних наук.

у Британії

У Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії з 1885-го р. функціонує Лондонська школа економічних і політичних наук, де здійснюється підготовка працівників органів державних влади та управління різних рівнів.

у США

Необхідність ідеологічної боротьби з СРСР наприкінці 1940-х, однією з ідеологічних платформ якого була політекономія (див. Політологія СРСР), а також бурхливий повоєнний розвиток такого напрямку соціології як політтехнологія, спонукала політичну еліту країн НАТО, зняти негласне табу з цієї теми, доповнивши її політтехнологією, і оформити як самостійну галузь наукового знання; до того коло питань, пов'язаних з теорією державного устрою, розглядався в рамках філософії, а з кінця XIX століття - і в соціології. Наприкінці XX ст. у США на 1300 кафедрах працювало близько 25 тисяч фахівців з політології, діяло 100 Вчених рад із захисту дисертацій.

в Україні

Початок викладання політичної науки на території України повязаний із вишами Львова. Так, в Україні у 80-ті роки XVII ст. - наприкінці існування І-ї Речі Посполитої в Академії Ієзуїтів та згодом - за імперії Габсбургів - в Йозефінському університеті викладалися курси «Політичні і комерційні знання»'. Лекційні курси «Політичне право і право націй», «Політичні знання і австрійське законодавство» також читалися у відновленому Габсбургами Львівському університеті. За ІІ-ї Речі Посполитої (в період 1918-1939 рр.) курси з політичної науки викладались у Львівському університеті.

У радянський період розвитку України з 1917 по 1991 рр. політичні проблеми розглядалися поза межами політичної науки - в рамках таких дисциплін як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобокий характер зумовлений панівною в суспільстві марксистсько-ленінською ідеологією.

Наприкінці існування СРСР і в період відновлення незалежності України у 1990-1991-му рр. окремі колишні викладачі й дослідники наукового комунізму пропонували змінити його аналогічним заідеологізованим навчальним курсом - т. зв. науковим націоналізмом. Однак ця спроба не увінчалась успіхом.

Політична наука як новий навчальний курс почала викладатися в усіх вищих навчальних закладах України лише після розпаду СРСР - з 1991 р., на базі установ і кадрів які займались викладанням вищезгаданих дисциплін.

Зараз при Київському, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському національних університетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало наукової та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.

У 1992 році створено Асоціацію політичних наук України. З 2007 року Асоціація політичних наук України прийнята до Міжнародної асоціації у якості колективного члена.

в Білорусі

В Білорусі політологію викладають уː

• Департаменті політичних наук Європейського гуманітарного університету (емігрантський - в Литві) (Дэпартамэнт палітычных навук ЭГУ);

Кафедри політології існують на:

• Юридичному факультеті Білоруського державного університету (Юрыдычны факультэт БДУ);
• факультеті перекваліфікації кадрів Академії управління при президенті Республіки Білорус (Акадэміі кіраваньня пра прэзідэнце РБ - Факультэт падрыхтоўкі);
• Інституті соціально-гуманітарної освіти БДЕУ (Інстытут сацыяльна-гуманітарнае адукацыі БДЭУ)
• Інституті парламентаризму і підприємництва (Інстытут парлямэнтарызму й прадпрымальніцтва)
• Білоруского інституту правознавства (Беларускі інстытут правазнаўства).

в Росії

Традиція викладання політичних наук в Росії існує з 1755-го року, коли за пропозицією М. В. Ломоносова в структурі Московського університету була заснована кафедра політики. З 1804-го по 1835-й роки в складі Московського університету працював факультет моральних і політичних наук, який готував спеціалістів у галузі політики і політичної економії.

В СРСР політологія була офіційно визнана «буржуазною лженаукою», що, втім, не завадило відкриттю в 1955-му році Радянської асоціації політичних наук.

В 1963 у на базі МВТУ ім. Баумана і МДУ ім. Ломоносова був створений Університет політичної пропаганди (з 1989-го року - Університет політичних проблем), в рамках якого починається викладання політології.

Відродження політології як академічної дисципліни в Росії відбулось у 1989-му році з часу введення дисципліни в реєстр спеціальностей вузів країни і відкриття в складі Московського державного університету імені М. В. Ломоносова відділення політології, перетвореного в 2008-го року в факультет політології МДУ. У січні 1989 року політологія введена як навчальна дисципліна в російській вищій школі. З цього моменту з'являються перші відкриті кафедри та відділення політології: в березні 1989 року в Ленінградському державному університеті на філософському факультеті СПбДУ (перша в СРСР і РФ), [[Російський університет дружби народів | РУДН] ], МГУ, МГИМО.

Новий імпульс до розвитку університетська політологія в Росії отримала у 2008-2009 роках внаслідок повноцінної інституціоналізації цієї дисципліни в рамках окремих факультетів найбільших університетів Росії - у вересні 2008-го року створено Факультет політології МДУ, в березні 2009-го року - факультет політології СПбДУ.

в Польщі

У Польщі тривалий час існувало розрізнення на політичні науки і науки про політику .До перших відносили (ті які займаються розглядом політики), такі як соціологія, політична економія, політична історія, історія громадської думки, соціологія політичних відносин, соціальна політика, політична географія.

Початком відділення політології від інших соціальних наук у Польщі вважають створення у 1902 році у Львові школи політичних наук. У міжвоєнний період був найбільшим університетом політології в школі політичних наук Краків.

Після Другої світової війни у 1948 р. академічна політична наука в Польщі була залежна від офіційної ідеології політології та замінена науковим соціалізмом і сталінською версією Марксизму.

Відновлення політології пов'язане з еволюцією тоталітаризму після жовтня 1956-го року. З 1957 року Польське політологічне товариство (Polskie Towarzystwo Nauk Politycznyc - PTNP), що є одним із засновників Міжнародної асоціації політичної науки (IPSA). - В 1967 році ініційоване створення Інституту політичних наук (Instytutu Nauk Politycznych) Варшавського університету. Перший захист докторського ступеня в політичній науці в Інституті відбувся в 1971-му році а перша габілітація - в середині 1970-х років. У цей же час розвивалось викладання політології в інших польських університетах, при них з'явилися науково-дослідні центри.

Сьогодні політична наука дисципліна в Польщі вичаєтся і викладається майже у всіх польських університетах і багатьох приватних гуманітарних навчальних закладах.

У польська наукова література традиційно поділяє політологію на п'ять відділів:

• Політична теорія;
• політичні системи, їх функціонування;
• політичні рухи і доктрини(їх історія і сучасний стан);
• сучасні міжнародні відносини;
• дослідження курсу державної політики в окремих галузях, наприклад, економічна політика, соціальна політика, екологічна політика і т. ін.

Зараз у Польщі дослідження в рамках політичні науки проводяться за наступними напрямками:

• власне політична наука (politologia);
• міжнародні відносини (stosunki międzynarodowe);
• соціальна політика (polityka społeczna);
• європеїстика (Europeistyka);
• національна безпека (bezpieczeństwo narodowe);
• внутрішня безпека (bezpieczeństwo wewnętrzne);
• журналістика та соціальні комунікації (dziennikarstwo i komunikacja społeczna).

Деякі з цих напрямків об'єднуються наприклад європейські дослідження Східної Європи чи спеціалізуються - через виділення політичного маркетингу.

Література

1. Бенетон Ф. Введение в политическую науку. — М.: Весь мир, 2002. — 368 с. (рос.)
2. Гаджиев К. С. Политическая Наука. Ч. 1. — М.: Межд. Отн., 1994. (рос.)
3. Глущенко В. В. Политология: системно-управленческий подход.-М.: ИП Глущенко В. В., 2008. (рос.)
4. Ильин В. В. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-8013-0132-1. (рос.)
5. Политология: Учебн. пособ. для вузов / ред. и сост. Н. И. Сазонов. — Х.: Фолио, 2001. — 831 с. (рос.)
6. Піча В. М. Політологія: Навч. посібн для студ. вищих навч. закл. освіти / Піча В. М., Хома Н. М. — К.: «Каравелла»; Львів: «Новий Світ-2000».
7. Соловьёв А. И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. — М.:Аспект пресс, 2001. (рос.)
8. Новицкий И. Я. Управление этнополитикой Северного Кавказа. — Краснодар, 2011. 270 с.
9. Chodubski A. Wstęp do badań politologicznych, Gdańsk, 2004. (пол.)
10. Chmaj M., Żmigrodzki M. Wprowadzenie do teorii polityki, Lublin, 1996. (пол.)
11. Henryk Groszyk, Francuska koncepcja nauki politycznej, Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa, 1968. (пол.)
12. Kazimierz Opałek Zagadnienia teorii prawa i teorii polityki, Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa, 1983. (пол.)
13. Politologia w Polsce. Stan badań i perspektywy rozwojowe, pod red. T. Łoś-Nowak, Toruń-Wrocław, 2008. (пол.)
14. Roskin M., Cord  R., Mediros A., Johanes S., Wprowadzenie do nauk politycznych, Poznań, 2001. (пол.)
15. Ryszka F. Nauka o polityce, Warszawa, 1984. (пол.)
16. Tansey D. Nauki polityczne, Poznań, 1997. (пол.)
17. Wprowadzenie do nauki o państwie i polityce, pod red. B. Szmulika i M. Żmigrodzkiego, Lublin, 2002. (пол.)
18. Zieliński E. Nauka o państwie i polityce, Warszawa, 1999. (пол.)
19. Arkadiusz Żukowski Politologia jako dyscyplina naukowa i kierunek kształcenia, Instytut Nauk Politycznych Uniwersytetu Warmińsko-Mazurskiego w Olsztynie, Olsztyn, 2006. (пол.)

Посилання

• Мангейм Дж. Б., Річ Р. К. Політологія. Методи дослідження(рос.)
• Підручники по політології(укр.)
• Все для політолога(укр.)
• Современная политология беседа с Марком Урновым (рос.)
• Факультет политологии МГУ имени М. В. Ломоносова (рос.)
• Национальная политическая энциклопедия (рос.)
• Национальная социологическая энциклопедия(рос.)
• книги по политологии в электронной библиотеке Гумер (рос.)
• Open Directory Project|Политология (рос.)
• Open Directory Project|Politologia (пол.)