Ідеологема

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прапор і гасло можуть слугувати ідеологемами

Ідеологе́ма — найменша смислова одиниця ідеології, виражена певним символом або групою символів ідея. Може виражатися як словом, частиною слова, словосполученням або й цілим текстом, так і зображеннями на кшталт емблеми, герба, чи одним лише кольором. У ідеологеми, на відміну від терміна, немає постійного та чіткого значення, це значення змінюється відповідно до прагматики.

Історія терміна[ред. | ред. код]

Перші згадки терміна «ідеологема» містяться в працях російського філософа Михайла Бахтіна «Формальний метод у літературознавстві» (1928) та «Марксизм і філософія мови» (1929). В його загальному розумінні ідеологема — це мовна (в широкому сенсі мови як системи знаків) чи мовленнєва одиниця, навантажена ідеологічними смислами[1]. Паралельно цей термін вживав близький до Бахтіна російський лінгвіст і філософ Валентин Волошинов у 1929 році, а популяризувала болгарсько-французька філософ Юлія Кристєва в 1970-і[2][3].

Американський літературний критик Фредрік Джеймсон використав цей термін у 1981 році в праці «Політичне несвідоме» для позначення найменшого смислового елемента в дискурсі конфліктів соціальних класів[4].

Гасан Гесейнов запропонував у працях «Д. С. П. Радянські ідеологеми в російському дискурсі 1990-х» (2004) та «Карта нашої батьківщини: ідеологема між словом і тілом» (2005), що ідеологемою може бути не лише слово чи словосполучення, або неписьмовий знак, а також буква, алфавіт, закінчення слова, динаміка мови[5].

Термін «ідеологема» маловідомий на Заході, де замість нього частіше вживається «політична міфологема» (political mythologeme), тим самими зміщуючи акцент у сферу політичної ідеології[6][7].

Характеристики ідеологеми[ред. | ред. код]

Ідеологема є одиницею ідеології, що має дві функції: по-перше, повідомляє цільовій групі певне знання про навколишій світ, яке є результатом історичного й практичного досвіду групи, по-друге, формує ставлення цієї групи до дійсності. Ідеологія не надає об'єктивних відомостей, адже завжди має оціночний, а тому суб'єктивний, характер[8].

Ідеологема завжди емоційно забарвлена та має символічний характер, що ріднить її з міфологемою. Багатьома дослідниками ідеологема та міфологема ототжнюються. Часто ідеологема розуміється як міфологема, що використовується в ідеології[9]; складова сучасної міфології, передусім — політичної, позаяк політика найочевидніше визначає життя сучасного суспільства. Разом з тим ідеологія як сучасна міфологія може бути не лише політичною, а й корпоративною. Наприклад, використовуватися для реклами товарів і послуг[10]. Також, ідеологемами послуговуються в сфері розваг, спорті, релігії та інших сферах життя суспільства[5]. Ідеологія створює ілюзію автентичної міфології, проте щодо неї завжди вторинна[10].

Цілеспрямоване використання ідеологем є ефективним засобом маніпуляції масовою свідомістю — ідеологема легко запам'ятовується, оскільки заснована на загальновідомих символах, створює ілюзію розуміння у маніпульованих осіб, спрямовує суспільство на вигідну маніпуляторам діяльність. Мета й наслідки використання ідеологем можуть бути як деструктивними, так і конструктивними[5].

Приклади ідеологем[ред. | ред. код]

  • Свої / вороги[11]
  • Батьківщина
  • Гімн
  • Прапор
  • Народ
  • Патріотизм
  • Свобода
  • Рівність
  • Окупанти
  • Терор
  • Фашизм[5]
  • Влада, дана Богом (богами)[12]
  • Сармати — предки шляхти[13]
  • Відродження втраченого[14]
  • «Москва — третій Рим»[15]
  • «Розвинутий соціалізм»[16]
  • Експорт революції / експорт демократії[17]
  • Сталін
  • Фінансова криза
  • Толерантність[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вепрева, И. Г.; Шадрина, Т. А. (2006). Идеологема и мифологема: интерпретация терминов. Научные труды профессоров Уральского института экономики, управления и права 3. Изд. УрГУ. с. 124. 
  2. Erll, Astrid; Nünning, Ansgar (2010-09-03). Gedächtniskonzepte der Literaturwissenschaft: Theoretische Grundlegung und Anwendungsperspektiven (de). Walter de Gruyter. с. 60. ISBN 978-3-11-090843-5. 
  3. Schehr, Lawrence R. (2003). Figures of Alterity: French Realism and Its Others (en). Stanford University Press. с. 30. ISBN 978-0-8047-4333-4. 
  4. Seiler, Nina (2018-09-30). Privatisierte Weiblichkeit: Genealogien und Einbettungsstrategien feministischer Kritik im postsozialistischen Polen (de). transcript Verlag. с. 32. ISBN 978-3-8394-4189-3. 
  5. а б в г д Малышева, Е. Г. (2009). Идеологема как лингвокогнитивный феномен: определение и классификация. Политическая лингвистика. с. 32–40. 
  6. Flood, Christopher, (2002). Political myth : a theoretical introduction. New York: Routledge. ISBN 0-415-93632-2. OCLC 49763187. 
  7. Christenson, R.M. (1971). Ideologies and Modern Politics. Miami Univ. 
  8. Рудик, І. М. (2012). Лінгво-когнітивні характеристики ідеологем. Мова 18. с. 30–33. 
  9. Костюк І. (2011). Міфологема: історія поняття в науковому дискурсі. Вісник Львівської національної академії мистецтв 22. с. 405–416. 
  10. а б Гребенюк, А. В. (2019). Міф у контексті сучасної масової культури. Луцьк: Вежа-Друк. с. 88–89. 
  11. Идеологема врага. - Лев Гудков. psyfactor.org. Процитовано 2020-05-04. 
  12. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ СЛОВ'ЯН. resource.history.org.ua. Процитовано 2020-05-04. 
  13. ХОЗАРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ МІФ. resource.history.org.ua. Процитовано 2020-05-04. 
  14. Попович, М. Міфологія в суспільній свідомості пост-комуністичної України. Дух і літера 3–4. 57-58. с. 1998. 
  15. Галіченко М. В. ІДЕОЛОГЕМА «МОСКВА – ТРЕТІЙ РИМ» : СУЧАСНИЙ СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ » Соціум. Наука. Культурa » Наукові конференції. Процитовано 2020-05-04. 
  16. РОЗВИНУТИЙ СОЦІАЛІЗМ. resource.history.org.ua. Процитовано 2020-05-04. 
  17. ЕКСПОРТ РЕВОЛЮЦІЇ. resource.history.org.ua. Процитовано 2020-05-04. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]