Перейти до вмісту

Ізобільний

Координати: 45°22′00″ пн. ш. 41°43′00″ сх. д. / 45.366666666667° пн. ш. 41.716666666667° сх. д. / 45.366666666667; 41.716666666667
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Місто Ізобільний
рос. Изобильный
Герб Прапор
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Ставропольський край
Муніципальний район Ізобільненський район
Код ЗКАТУ: 07 620 101 001
Код ЗКТМО: 07620101001
Основні дані
Час заснування 1895
Статус 1965
Населення 38 263 (2017)
Площа 22,61 км²
Поштові індекси 356140
Телефонний код +7 +7 86545
Географічні координати: 45°22′00″ пн. ш. 41°43′00″ сх. д. / 45.366666666667° пн. ш. 41.716666666667° сх. д. / 45.366666666667; 41.716666666667
Часовий пояс UTC+3
Висота над рівнем моря 204 м
Влада
Вебсторінка Офіційний сайт (рос.)
Мапа
Ізобільний (Росія)
Ізобільний
Ізобільний

Ізобільний (Ставропольський край)
Ізобільний
Ізобільний

Мапа


CMNS: Ізобільний у Вікісховищі

Ізобільний (рос. Изобильный) — місто у Ставропольському краї Росії. Адміністративний центр Ізобільненського району.

Географія

[ред. | ред. код]

Ізобільний розташований на північно-західному схилі Ставропольської височини. Знаходиться у 49 км від міста Ставрополя.

Транспорт

[ред. | ред. код]

У місті знаходиться залізнична станція Ізобільна на лінії «Кавказька»-«Палагіада» Північно-Кавказької залізниці.

У 19 км на схід від міста проходить автомобільна дорога Федерального значення «Черкеськ — Ростов-на-Дону». Через місто проходить газогін високого тиску, що зв'язує Озек-Суатський нафтогазовидобувний комплекс з центральною Росією.

Місто є початковою точкою сухопутної ділянки газогону «Блакитний потік»[1].

Історія

[ред. | ред. код]

Історія Ізобільного почалась у червня 1895 року, коли була побудована залізнична станція Ізобільна, за назвою хутора, на залізничній гілці Ставрополь-Кавказька. У 1897 році виникло Ізобільне-Тищенське, після об'єднання хутора Ізобільний з селом Тищенським. У 1908 році в селі побудована Микільська церква.

У 1935 році село Ізобільно-Тищенське стало районним центро та було перейменоване в Ізобільне.

3 жовтня 1965 року указом Президії Верховної Ради СРСР Ізобільне отримало статус міста районного підпорядкування.

Клімат

[ред. | ред. код]

У Ізобільному помірно континентальний клімат, з помірно холодною малосніжною зимою, характерною частими відлигами, та сухим спекотним літом, з суховіями та посухами.

Літо настає рано, зазвичай на початку травня. Середньодобової температури влітку становить +15 °C і вище. Друга половина літа характеризується встановленням спекотної погоди, малою кількістю опадів. Найбільшвисокі середньомісячні температури повітря спостерігаються в липні серпні — +23,4 °C, з максимумами, що досягають +41 °C.

Осінь настає в середині вересня, на початку осені стоїть тепла, суха погода маловітряними днями і безхмарним небом. Зниження температури повітря відбувається поступово.

Зима починається в кінці першої декади грудня, зазвичай вона нестійка з частими відлигами. Найпрохолоднішим місяцем є січень, з середньою температурою -2,9 °C. Сніговий покрив встановлюється у другій половині грудня, нестійкий. Середня глибина промерзання ґрунту ставлять 26 см.

Середньорічна кількість опадів становить 616 мм, найбільша кількість опадів випадає в літній період та складає 381 мм. Найбільша добова сума опадів за рік — 95 мм.

Середньорічна величина відносної вологості повітря становить 74%, найбільша вологість відзначається у зимовий період 85 — 90%, найменша в липні-серпні — 63 — 62%.

Населення

[ред. | ред. код]

Населення Ізобільного, станом на 1 січня 2017 року, налічувало 38 263 осіб.

1939 1959 1967 1970 1979 1989 1992 1996 1998 2000 2002 2003 2006 2009 2010 2012 2014 2015 2016 2017
→ 6 700 ↗ 11 130 ↗ 17 000 ↗ 23 210 ↗ 29 171 ↗ 32 905 ↗ 33 600 ↗ 37 100 ↗ 38 200 ↘ 38 100 ↗ 38 926 ↘ 38 900 ↘ 38 800 ↘ 38 672 ↗ 40 555 ↘ 40 029 ↘ 39 022 ↘ 38 551 ↘ 38 409 ↘ 38 263

Національний склад міста станом на 2010 рік.

Росіяни Вірмени Цигани Українці Інші
36 955 (91,12 %) 1 191 (2,94 %) 659 (1,62 %) 502 (1,24 %) 1248 (3,08 %)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Газові манівці. Як Путін знищує українську трубу. Архів оригіналу за 3 жовтня 2017. Процитовано 10 лютого 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]