Індикатори сталого розвитку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Індікáтор сталого розвитку (англ. index of sustainable development) — показник (виведений з первинних даних, які зазвичай не можна використовувати для інтерпретації змін); який дозволяє судити про стан або зміни економічної, соціальної або екологічної змінної. Основною метою введення індексів є оцінка ситуації або події, для прогнозу розвитку ситуації, що склалася, і розробки її вирішення. На сьогодні відсутні обґрунтовані кількісні критерії, що дозволяють вимірювати ступінь стійкості розвитку держав, окремих регіонів і територій.[1]

Виділяють два підходи до побудови індексів та індикаторів:

  1. Побудова системи індикаторів, за допомогою яких можна судити про окремі аспекти розвитку: екологічних, соціальних, економічних та ін.
  2. Побудова інтегральних, агрегованих індексів, за допомогою яких можна комплексно судити про розвиток країни (або регіону). Основна складність при агрегування інформації в індекси полягає у визначенні ваги вихідних показників без втрати значущості і без зайвої суб'єктивності. Зазвичай агреговані показники поділяються на такі групи:
  • соціально-економічні;
  • еколого-економічні;
  • соціально-екологічні;
  • еколого-соціо-економічні.[2]

Системи індикаторів сталого розвитку[ред.ред. код]

Системи індикаторів ОЕСР[ред.ред. код]

Схема моделі «тиск-стан-реакція»

Широке визнання в світі отримала система еко-індикаторів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Вони поділяються на кілька типів:

  1. набір екологічних показників для оцінки ефективності діяльності в галузі охорони навколишнього середовища;
  2. кілька наборів галузевих показників для забезпечення інтеграції природоохоронних питань в галузеву політику;
  3. набір показників, що виводяться з природоохоронної звітності — для забезпечення як включення природоохоронних питань в галузеву політику, так і для забезпечення стійкості управління та використання природних ресурсів.

Система індикаторів ОЕСР пояснює взаємозв'язки між економікою і захистом навколишнього середовища, виявляє економіко-екологічні та соціально-екологічні взаємозв'язки.[3][4]

Система індикаторів ОЕСР являє собою модель «тиск-стан-реакція» (ТСР). Модель ТСР працює таким чином: людина своєю діяльністю завдає «тиск» на навколишнє середовище і змінює кількість і якість природних ресурсів («стан»); суспільство реагує на ці зміни шляхом зміни державної політики, змінами громадської свідомості і поведінки («реакція на тиск»).

Системи індикаторів КСР ООН[ред.ред. код]

Одна з найповніших за охопленням систем індикаторів сталого розвитку розроблена КСР ООН. Індикатори розбиті на основні групи:

  • індикатори соціальних аспектів сталого розвитку;
  • індикатори економічних аспектів сталого розвитку;
  • індикатори екологічних аспектів сталого розвитку (включаючи характеристики води, суші, атмосфери, інших природних ресурсів, а також відходів);
  • індикатори інституційних аспектів сталого розвитку (програмування та планування політики, наукові розробки, міжнародні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі основних груп населення).

Запропоновані в проекті індикатори вимагають спеціальних перетворень, пристосування до конкретних умов, а в деяких випадках — розширення для окремих країн. Індикатори розбито на три категорії з урахуванням їх цільової спрямованості:

  • індикатори — рушійна сила, що характеризують людську діяльність, процеси і характеристики, які впливають на сталий розвиток;
  • індикатори стану, що характеризують поточний стан різних аспектів сталого розвитку;
  • індикатори реагування, дозволяють здійснювати політичний чи якийсь інший спосіб реагування для зміни поточного стану.

Система індикаторів для поліпшення керування природокористуванням у Центральній Америці[ред.ред. код]

Серед інших систем індикаторів сталого розвитку, слід відзначити систему індикаторів, розроблену для поліпшення управління природокористуванням в Центральній Америці. Дана система була розроблена спільно Світовим банком, Програмою ООН з навколишнього середовища і Міжнародним Центром тропічного сільського господарства. Застосування системи можливе на глобальному, регіональному та локальних рівнях. Відмінною рисою даної системи стала наочність результатів, так як уявлення індикаторів велося у вигляді геоінформаційних систем[5]

Система еколого-економічного обліку[ред.ред. код]

Система еколого-економічного обліку (СЕЕО) була запропонована Статистичним відділом Секретаріату ООН у 1993 році. Метою системи еколого-економічного обліку є врахування екологічного чинника в національних статистиках.

Природоохоронною спрямованістю СЕЕО пояснюються її деякі особливості: використання даних в натуральному поданні, самостійний, хоча і взаємопов'язаний по відношенню до традиційної системи національних рахунків, характер; застосування, поряд з ринковими, неринкових оцінок.

Еколого-економічний облік — допоміжна система. Він розширює потенціал національних рахунків, але не розглядається як заміна національного рахівництва.

Еколого-економічний облік зачіпає питання включення в національне багатство поряд з капіталом, виробленим людською працею, природного капіталу, а також дає можливість оцінити екологічні витрати (виснаження і вплив на якість природних ресурсів). Природний капітал включає відновлювані ресурси (наприклад, ліси), і невідновні (ґрунт і підґрунтові активи), а також екологічні послуги. Розширення екологічно скоригованих макроекономічних агрегатів відбувається за рахунок розгляду природних активів: можливе коректування не тільки ВВП, але й чистої доданої вартості та національного багатства.[5]

Показник «істинних заощаджень» був запропонований Світовим банком. Справжні заощадження (англ. genuine (domestic) savings) — це швидкість накопичення національних заощаджень після належного обліку виснаження природних ресурсів і збитку від забруднення навколишнього середовища.[6]

Концепція «істинних заощаджень» тісно пов'язана зі спробою нового підходу до вимірювання національного багатства країн. Світовим банком розраховані величини природного, виробленого ( фізичний або штучний) та соціального капіталів, а також їх частка в сукупному національному багатстві країни. Так, частка природного капіталу в національному багатстві в середньому для більш ніж 100 країн світу становить 2-40%, частка людського капіталу — 40-80%. Крім того, в розвинених країнах частка природного капіталу в національному багатстві в середньому не перевищує 10%, в той час як частка людського капіталу становить понад 70%. Для багатьох країн з низькими доходами на душу населення питома вага сільськогосподарської компоненти в природному капіталі становить 80%, в той час як у країнах з високими доходами цей показник не перевищує 40%.[7]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Устойчивое развитие: Методология и методики измерения: учеб. Пособие / С. Н. Бобылев, Н. В. Зубаревич, С. В. Соловьева, Ю. С. Власов; под ред. С. Н. Бобылева. — М.: Экономика, 2011. — 358 с.
  • Ерофеев П. Ю. Особенности концепции устойчивого развития // Экономическое возрождение России. — 2007. — № 3 (13). — С. 20-29.
  • Методические подходы к разработке показателей устойчивого развития сельских территорий / В. И. Фролов, Е. О. Агафонова http://lib.usue.ru/resource/free/12/s353.pdf
  • Индикаторы и индексы устойчивого развития: Институт проблем устойчивого развития [1]
  • Индексы и индикаторы устойчивого развития / Н. П. Тарасова, Е. Б. Кручина [2]
  • Indicators of Sustainable Development. — UN Department for Policy Coordination and Sustainable Development. December, 1994.
  • Головченко С. І. Управління еколого-економічним розвитком регіону : дис… канд. екон. наук : 08.00.05 / Головченко Сергій Іванович. – Київ, 2015. – 218 с.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ерофеев П. Ю. Особенности концепции устойчивого развития // Экономическое возрождение России. — 2007. — № 3 (13). — С. 20-29.
  2. Методические подходы к разработке показателей устойчивого развития сельских территорий/ В. И. Фролов, Е. О. Агафонова
  3. Indicators for Sustainable Development: Theory, Method, Applications/ Hartmut Bossel
  4. Indicators for Sustainable Development: guidelines and methodologies/ JoAnne DiSano
  5. а б Индексы и индикаторы устойчивого развития / Н. П. Тарасова, Е. Б. Кручина
  6. Индикаторы устойчивого развития России (эколого-экономические аспекты)./ Под ред. С. Н. Бобылева, П. А. Макеенко — М.: ЦПРП, 2001. — 220 с.
  7. Идикаторы и индексы устойчивого развития: Институт проблем устойчивого развития