Зелений парадокс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Зелений парадокс (нім. Das grüne Paradoxon) — це термін, запропонований німецький економістом Гансом-Вернером Зінном (нім. Hans-Werner Sinn) для опису того, що природоохоронна політика, яка стає більш зеленою з плином часу, діє як оголошені наміри про експропріацію для власників викопного палива, що спонукає їх до збільшення і прискорення обсягів видобутку природних ресурсів, а отже і до прискорення глобального потепління.

Головна лінія обґрунтування[ред.ред. код]

Основна лінія обґрунтування «зеленого парадоксу» починається з визнання неминучого факту: кожен атом вуглецю у природному газі, вугіллі або нафті, видобутих з землі для використання як палива, опиниться в атмосфері, зокрема, якщо високоефективний процес згоряння уможливлює повну відсутність сажі. Близько чверті вуглецю практично навіки залишиться в атмосфері, збільшуючи парниковий ефект, що веде до глобального потепління.[1]

Окрім збільшення лісових насаджень, лише дві речі можуть зменшити накопичення вуглецю в атмосфері: або менше вуглецю добувається з землі, або він повертається у землю після використання його енергії.

Однак зусилля політик щодо навколишнього середовища, особливо європейських, зосереджені не на цих двох напрямках, а на просування альтернативних, вільних від CO2 енергоресурсів та більш ефективне використання енергії. Іншими словами, вони звертають увагу лише на бік попиту (споживання) вуглецевого ринку та ігнорують бік пропозиції. Незважаючи на значні інвестиції, зусилля по зменшенню попиту не зменшили загально-світовий обсяг викидів CO2, який продовжує зростати.[2]

На думку Зінна, причина в тому, що поточні зелені політики здійснюють більший тиск на зменшення цін у майбутньому, а не поточних цін, що зменшує ставку приросту капіталу на запаси викопного палива. Власникам цих ресурсів такий розвиток подій не подобається і вони реагують збільшенням поточних обсягів видобутку, щоб перетворити доходи від продажу в інвестиції на ринках капіталу, які дають вищу доходність.

Це і є «зелений парадокс»: політики з навколишнього середовища, спрямовані на «озеленення» з часом, діють як оголошена експропріація, яка провокує власників ресурсів реагувати підвищенням рівнів видобутку запасів викопного палива,[3] і отже сприяє пришвидшенню зміни клімату.

Країни, які не беруть участі у зусиллях, спрямованих на зменшення попиту, мають подвійні переваги. Вони спалюють вуглецеві ресурси, що вивільнилися від «зелених» країн (ефект витоку), а також ті ресурси, які були додатково видобуті як реакція на оголошене та очікуване обмеження ціни від поступового «озеленення» політик з навколишнього середовища («зелений парадокс»).[4]

Зінн написав:

[Стратегії зі зменшення попиту] лише зменшують світову ціну на вуглець та спонукають енвайронментальних грішників споживати те, що зекономили країни, які приєднались до Кіотського протоколу. Навіть гірше, якщо постачальники відчувають загрозу від поступового озеленення економічних політик в таких країнах, яка (ця загроза) погіршить їх майбутні ціни, вони будуть видобувати запаси більш швидко, прискорюючи глобальне потепління.[5]

Зінн погоджується, що передумовою «зеленого парадоксу» є нестача ресурсу в тому сенсі, що його ціна завжди буде вища за суму витрат на його видобуток та пошук. І ця умова буде зберігатися, оскільки технології у найкращому випадку запропонують повну заміну електроенергії, однак не викопному паливу. На сьогодні ціна на вугілля та сиру нафту на світовому ринку значно вища вартості відповідних витрат на видобуток та пошук.

Практичні рішення[ред.ред. код]

Ефективна кліматична політика вимушено повинна сфокусуватися на на до того ігнорованому боку пропозиції на вуглецевому ринку, додатково до боку споживання. Для цього Зінн запропонував встановити податок на доходи від приросту капіталу від фінансових інвестицій у власників викопного палива або запровадження системи торгівлі викидами, яка б ефективно наклала обмеження на загальносвітове споживання викопного палива, що дозволило б досягнути бажаного зменшення обсягів видобутку вуглецю.

Джерела[ред.ред. код]

Думки Ганса-Вернера Зінна щодо «зеленого парадоксу» були детально презентовані у ряді наукових статей,[6][7] його тюнській лекції 2007 року[8] на щорічних зборах Німецької економічної асоціації (нім. Verein für Socialpolitik), його президентському зверненні до Міжнародного інституту державних фінансів у Ворвіку, двох наукових працях,[9][10] та німецькомовній книзі «Das Grüne Paradoxon» (2008).[11] Вони засновані на його раніших дослідженнях реакції пропозиції власників природних ресурсів на оголошені зміни ціни.[12]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. D. Archer, «Fate of Fossil Fuel CO2 in Geologic Time», Journal of Geophysical Research 110, 2005, p. 5-11; D. Archer and V. Brovkin, «Millennial Atmospheric Lifetime of Anthropogenic CO2», Climate Change, mimeo, 2006; G. Hoos, R. Voss, K. Hasselmann, E. Meier- Reimer and F. Joos, «A Nonlinear Impulse Response Model of the Coupled Carbon Cycle-Climate System (NICCS)», Climate Dynamics 18, 2001, p. 189–202.
  2. International Energy Agency (IEA), IEA Database, CO2 Emissions from Fuel Combustion 2007. Accessible online at: www.sourceoecd.org; Netherlands Environmental Assessment Agency, Global CO2 Emissions: Increase Continued in 2007, Bilthoven, June 13, 2008. Accessible online at: [1]
  3. N.V. Long, «Resource Extraction under the Uncertainty about Possible Nationalization», Journal of Economic Theory 10, 1975, p. 42- 53. K. A. Konrad, T. E. Olson and R. Schöb, «Resource Extraction and the Threat of Possible Expropriation: The Role of Swiss Bank Accounts», Journal of Environmental Economics and Management 26, 1994, p. 149–162.
  4. S. Felder and T. F. Rutherford, «Unilateral CO2 Reductions and Carbon Leakage: The Consequences of International Trade in Oil and Basic Materials», Journal of Environmental Economics and Management 25, 1993, p. 162–176, and J.-M. Burniaux and J. Oliveira Martins, «Carbon Emission Leakages: A General Equilibrium View», OECD Working Paper No. 242, 2000.
  5. Sinn, H.W. (2008). ‘Public policies against global warming’, International Tax and Public Finance, 15, 4, 360–394. Accessible online at: [2]
  6. «Public Policies against Global Warming: A Supply Side Approach», International Tax and Public Finance 15, 2008, p. 360–394.
  7. H.-W. Sinn, «Das grüne Paradoxon: Warum man das Angebot bei der Klimapolitik nicht vergessen darf», Perspektiven der Wirtschaftspolitik 9, 2008, p. 109–142.
  8. CESifo Group Munich. 
  9. H.-W. Sinn, Public Policies against Global Warming, CESifo Working Paper No. 2087, August 2007
  10. H.-W. Sinn, Pareto Optimality in the Extraction of Fossil Fuels and the Greenhouse Effect: A Note, CESifo Working Paper No. 2083, August 2007
  11. Das grüne Paradoxon — Plädoyer für eine illusionsfreie Klimapolitik, Econ: Berlin, 2008, 480 pages.
  12. H-W. Sinn, «Absatzsteuern, Ölförderung und das Allmendeproblem» (Sales Taxes, Oil Extraction and the Common Pool Problem), in: H. Siebert, ed., Reaktionen auf Energiepreisänderungen, Lang: Frankfurt and Bern 1982, pp. 83-103; N.V. Long and H.-W. Sinn, «Surprise Price Shifts, Tax Changes and the Supply Behaviour of Resource Extracting Firms», Australian Economic Papers 24, 1985, pp. 278–289.