Зелена економіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
СередовищеСправедливістьСталістьТерпимий (Соціальна екологія)Життєздатність (Економіка середовища)ЕкономікаСоціальні
Три стовпи сталості

Зелена економіка — напрям в економічній науці, який сформувався в останні два десятиліття, в межах якого вважають, що економіка є залежним компонентом природного середовища, в якому вона існує і є його частиною.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Основним поштовхом до розвитку «зеленої економіки» стала культурна революція 60-х років ХХ ст., ідеологічним базисом якої стала книга Р. Карсон «Мовчазна весна[en]» (1962 р.) В той час як вперше поняття «зелена економіка» було використано у звіті Уряду Великої Британії «Концепція зеленої економіки» (1989 р.) в рамках вирішення питань сталого розвитку.

Сфери інтересів[ред. | ред. код]

До концепції зеленої економіки належать ідеї багатьох інших напрямків в економічній науці та філософії, таких як феміністська економіка, постмодернізм, ресурсно-орієнтована економіка, екологічна економіка, економіка природокористування, антиглобалістика, теорія міжнародних відносин та ін.

Основні напрямки[ред. | ред. код]

Теорія зеленої економіки базується на 3 аксіомах:

  • неможливо нескінченно розширювати сферу впливу в обмеженому просторі;
  • неможливо вимагати задоволення нескінченно зростаючих потреб в умовах обмеженості ресурсів;
  • все на поверхні Землі є взаємопов'язаним.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Прихильники зеленої економіки критикують неокласичну школу за те, що в її межах природні та соціальні чинники зазвичай розглядають як екстерналії; іноді їх вважають фіксованими і не аналізують в динаміці.

Зелені економісти вважають економічне зростання непорозумінням, тому що воно суперечить першій аксіомі. «Ростизм» (Growthism), вважають прихильники зеленої економіки, порушує діяльність екосистеми.

Зелені економісти пропонують встановити податок Тобіна у розмірі 1 % від усіх міжнародних торгових угод, для того, щоб направляти зібрані кошти бідним країнам з метою гальмування диференціації між розвиненими і не дуже розвиненими країнами, котра посилюється. Крім цього, пропонують використовувати категорію «природний капітал» (Natural capital) замість категорії «природні ресурси», котра свідчить про пасивну роль природи в економіці.

Серед прихильників зеленої економіки виділяються: М. Букчин, Дж. Джекобс, Р. Карсон, Е. Ф. Шумахер, Р. Костанца, Л. Маргуліс, Д. Кортен, Б. Фаллер, Г. Дейлі, Д. Медоуз, П. Хоук, А. Тверскі, Л. Мельник[1] та ін.

Прихильники зеленої економіки з 2006 р. публікують International Journal of Green Economics; створено науковий Інститут зеленої економіки.

Див. також[ред. | ред. код]

Додаткова література[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Журнали[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мельник, Леонід (2018). «Зелена» економіка (досвід ЄС і практика України у світлі ІІІ і ІV промислових революцій) (PDF). Кафедра економіки, підприємництва та бізнес-адміністрування. ВТД «Університетська книга». Процитовано 04.04.2023.

Посилання[ред. | ред. код]