Зелена економіка

Три стовпи сталості

Зелена економіка — напрям в економічній науці, який сформувався в останні два десятиліття, в межах якого вважають, що економіка є залежним компонентом природного середовища, в якому вона існує і є його частиною.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Основним поштовхом до розвитку "зеленої економіки" стала культурна революція 60-х років ХХ ст., ідеологічним базисом якої стала книга Р. Карсон "Мовчазна весна^[en]" (1962 р.) В той час як вперше поняття "зелена економіка" було використано у звіті Уряду Великої Британії "Концепція зеленої економіки" (1989 р.) в рамках вирішення питань сталого розвитку.

Сфери інтересів[ред. | ред. код]

До концепції зеленої економіки належать ідеї багатьох інших напрямків в економічній науці та філософії, таких як феміністська економіка, постмодернізм, ресурсно-орієнтована економіка, екологічна економіка, економіка природокористування, антиглобалістика, теорія міжнародних відносин та ін.

Основні напрямки[ред. | ред. код]

Теорія зеленої економіки базується на 3 аксіомах:

неможливо нескінченно розширювати сферу впливу в обмеженому просторі;
неможливо вимагати задоволення нескінченно зростаючих потреб в умовах обмеженості ресурсів;
все на поверхні Землі є взаємопов'язаним.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Прихильники зеленої економіки критикують неокласичну школу за те, що в її межах природні та соціальні чинники зазвичай розглядають як екстерналії; іноді їх вважають фіксованими і не аналізують в динаміці.

Зелені економісти вважають економічне зростання непорозумінням, тому що воно суперечить першій аксіомі. «Ростизм» (Growthism), вважають прихильники зеленої економіки, порушує діяльність екосистеми.

Зелені економісти пропонують встановити податок Тобіна у розмірі 1% від усіх міжнародних торгових угод, для того, щоб направляти зібрані кошти бідним країнам з метою гальмування диференціації між розвиненими і не дуже розвиненими країнами, котра посилюється. Крім цього, пропонують використовувати категорію «природний капітал» (Natural capital) замість категорії «природні ресурси», котра свідчить про пасивну роль природи в економіці.

Серед прихильників зеленої економіки виділяються: М. Букчин, Дж. Джекобс, Р. Карсон, Е. Ф. Шумахер, Р. Костанца, Л. Маргуліс, Д. Кортен, Б. Фаллер, Г. Дейлі, Д. Медоуз, П. Хоук, А. Тверскі та ін.

Прихильники зеленої економіки з 2006 р. публікують International Journal of Green Economics; створено науковий Інститут зеленої економіки.