Істеричний розлад особистості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Істеричний розлад особистості
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F60.4
MedlinePlus 001531
MeSH D006677

Істери́чний ро́злад особи́стості (англ. histrionic personality disorder, HPD) — розлад особистості, що, за визначенням Американської психіатричної асоціації, характеризується надмірним бажанням привернути увагу до власної особи, схильністю до сексуальної звабливості в поведінці та потребою у зовнішній підтримці. Зазвичай перші прояви розладу виникають у період раннього дорослішання. Особи з істеричним розладом надмірно переймаються власною зовнішністю, через що в середньому виглядають фізично привабливішими,[1] а також є емоційними, соціально активними та схильними до флірту. Дуже часто цей розлад у просторіччі неправильно називають просто «істерією».

Належить до драматичного кластеру розладів особистості.

Уражені істеричним розладом мають високу потребу бути в центрі уваги, перебільшують власні вчинки та емоції, часто показуються з нетипово яскравою зовнішністю, поводяться сексуально провокативно та маніпулятивно задля досягнення власних цілей.[2]

Епідеміологічні дані про поширеність істеричного розладу особистості у популяції[ред. | ред. код]

За деякими даними, поширеність істеричного розладу становить 1,8 % серед усього населення, як чоловічої, так і жіночої статі,[3] інші джерела вказують на цифру до 3 % та суттєве переважання розладу серед жінок.[4]

Причини виникнення[ред. | ред. код]

Точні причини виникнення достеменно невідомі. Більшість професіоналів погоджується з думкою, що однією причиною наявність розладу не можна пояснити, натомість існує цілий комплекс причин — біологічні та генетичні, соціальні (стосунки з родиною та друзями в ранньому дитинстві) та психологічні (темперамент та характер особи, зумовлені оточенням та раннім досвідом боротьби зі стресовими ситуаціями). Дослідження показують, що діти осіб з істеричним розладом мають незначно підвищений ризик успадкувати його.[2]

Особливості існування хворих на істеричний розлад особистості в суспільстві[ред. | ред. код]

Люди з істеричним розладом особистості зазвичай активні та соціально успішні. Більшість із них має гарні соціальні навички, попри намагання використати їх для маніпуляції іншими. Проте істеричний розлад особистості може серйозно зашкодити романтичним стосункам людини та її здатності вирішувати власні проблеми. Розрив романтичних чи інших близьких стосунків у людини з розладом може спричинити клінічну депресію.

Клінічні ознаки[ред. | ред. код]

Згідно міжнародного класифікатора хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) «Істеричний розлад особистості» (англ. Histrionic personality disorder) включають під кодом F60.4[5]

Розклад особистості характеризується такими ознаками:

  • неглибока та лабільна емоційність,
  • самодраматизація,
  • театральність,
  • перебільшене вираження емоцій,
  • чутливість до зовнішнього впливу,
  • егоцентризм,
  • потурання своїм бажанням,
  • недостатня турбота про інших,
  • надмірно вразливі почуття,
  • постійне прагнення до схвалення, збудження та уваги.

Додатковими ознаками є:

  • Надмірна стурбованість власною зовнішністю[6]
  • Постійна потреба в підтримці ззовні
  • Надмірна чутливість до критики чи несхвалення
  • Гордість за свою особистість та небажання чи страх змінюватися
  • Сексуально провокативна поведінка та потреба зваблювати інших
  • Потреба постійно перебувати в центрі уваги
  • Недостатня терпимість до розчарувань чи несвоєчасного отримання задоволення
  • Різкі зміни емоційного стану, що здаються поверховими та награними
  • Схильність вважати стосунки ближчими, ніж вони є насправді
  • Часті необдумані вчинки
  • Звинувачення інших у власних помилках та невдачах
  • Чутливість до впливу з боку інших та сугестивність
  • Схильність до ексгібіціонізму
  • Надмірна емоційність та драматичність.

На цьому тлі можливі соматичні прояви, як то судоми пальців рук на кшталт руки акушера, задишка, підвищення артеріального тиску, синдром Альвареса тощо.

Діагностика[ред. | ред. код]

Зазвичай розлад діагностують методом психологічної оцінки за результатами спостережень за поведінкою та зовнішністю людини.[2]

DSM-IV-TR[ред. | ред. код]

Каталог DSM IV-TR дає визначення істеричного розладу особистості: Тривала демонстрація в усіх сферах життя надмірної емоційності та прагнення до уваги оточуючих, що починається з раннього дорослішання та відбивається на багатьох ситуаціях, за умови відповідності принаймні п'яти критеріям із нижчеперелічених:

  • особа некомфортно почувається в ситуаціях, де не є центром уваги
  • часто застосовує сексуально звабливу чи провокативну поведінку в спілкуванні з іншими
  • демонструє швидкоплинне та поверхове вираження емоцій
  • постійно використовує фізичну зовнішність для привертання уваги до себе
  • має стиль мовлення, що відрізняється особливою імпресіоністичністю, але недостатньою увагою до подробиць
  • виражає самодраматизацію, театральність та перебільшену емоційність
  • легко піддається впливу інших осіб чи обставин
  • вважає стосунки інтимнішими, ніж вони є насправді.

Лікування[ред. | ред. код]

Психотерапія[ред. | ред. код]

Як й іншим особистісним розладам, істеричному розладу потрібна багаторічна терапія, аби не завдавати тривалої шкоди людині протягом її життя. Тривала психодинамічна терапія має на меті визначити внутрішні конфлікти пацієнта та допомогти йому знизити емоційну реактивність.

Метою когнітивно-поведінкової терапії є послаблення негативних думок людини з істеричним розладом. Вони можуть включати в себе, наприклад, думки про неспроможність впоратися з собою. Конкретною ціллю для істеричного розладу особистості є перехід від глобального, поверхового способу мислення до більш методичного, систематичного та структурованого зосередження на проблемах. Когнітивна терапія націлена на позбавлення думок пацієнта про неповноцінність та нездатність вирішувати проблеми і вчить пацієнтів ідентифікувати автоматичні думки, працювати над занадто імпульсивною поведінкою та набувати навички вирішення проблем.

Окрема тактика, яку застосовують для заспокоєння драматичної поведінки людини, полягає в моделюванні поведінкової ситуації задля пояснення пацієнту негативних наслідків його театральної поведінки у суспільстві.[1]

Лікарські засоби[ред. | ред. код]

Істеричний розлад не лікують лікарськими засобами. Винятками є випадки, коли людина має загрозливі прояви, наприклад, якщо пацієнт страждає від постійної депресії, антидепресанти можуть певною мірою допомогти. При цьому за наявності істеричного розладу він може бути схильний до зловживання цими медикаментами.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]