Абаза Костянтин Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костянтин Абаза
Абаза Костянтин Костянтинович.jpg
Полковник Костянтин Костянтинович Абаза
Ім'я при народженні Костянтин Костянтинович Абаза
Народився 18 (30) травня 1841(1841-05-30)
село Докторівка Верхньодніпровський повіт Катеринославська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 5 (18) серпня 1905(1905-08-18) (64 роки)
Ізмаїл, Бессарабська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовий історик
Alma mater
Володіє мовами російська
Військове звання полковник
Конфесія православний
Рід Абаза[ru]
Батько Костянтин Дмитрович Абаза
Мати Софія Олександрівна фон Циглер
Герб

Помян
герб роду Абаза

Костянти́н Костянти́нович Абаза́ (18 (30) травня 1841(18410530), село Докторівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії — 5 (18) серпня 1905, Ізмаїл, нині Одеської області, Україна) — російський військовий історик, письменник і педагог.

Біографія[ред. | ред. код]

Костянтин Костянтинович Абаза належав у шостому поколінні до дворянського роду Абаза[ru], що вів свій родовід від молдавського боярина Іллі Андрійовича Абази [1] (цей боярин в свою чергу був внуком візиря Османської імперії Абази-паші). Батько Костянтина — Костянтин Дмитрович Абаза — народився 28 липня (9 серпня) 1804 року, а 30 жовтня (11 листопада) 1836 року став ротмістром. Мати Костянтина — Софія Олександрівна фон Циглер — була донькою майора [2]. У Костянтина була старша сестра Анастасія (народилася 14(26) листопада 1837 року), молодша сестра Марія (народилася 3(15) серпня 1848 року), двоє молодших братів — Василь (народився 31 грудня 1844 року, за новим стилем — 12 січня 1845 року) та Іван (народився 24 травня (5 червня) 1846 року). Обидва брати 1880 року стали штабс-ротмістрами, Василь у 1881—1884 роках був дільничим мировим суддею у Санкт-Петербурзі.

Костянтин Абаза 1859 року закінчив Полтавський кадетський корпус.

Під час служби в артилерії звернув на себе увагу завдяки успіхам його учнів-солдатів у засвоєнні грамотності та спеціальних знань.

У 1871—1875 роках викладав у Чугуївській центральній школі для нижніх чинів. Потім довго був інспектором у Санкт-Петербурзькому піхотному юнкерському училищі, згодом — заступник начальника та виконувач обов'язків начальника училища. Неодноразово читав лекції для вихованців військових навчальних закладів і офіцерів за методикою початкового навчання грамоти.

Від 1892 року полковник у відставці. Жив в Ізмаїлі, з 1902 був там мировим суддею.

Співпраця з журналами та газетами[ред. | ред. код]

Співпрацював із журналами «Читальня народной школы» (1888), «Досуг и дело» (1889), «Родина» (1880—1890-і). Друкував статті з історії та природознавства в газетах «Русский инвалид», «Голос», «Санкт-Петербургские ведомости», «Гражданин». У журналі «Родник» друкувалися його нармси для дітей на військово-історичні теми.

Найголовніші праці[ред. | ред. код]

  • «Книга для початкового читання у військах» (1871) — уклав спільно з Миколою Петровичем Столп'янським.
  • «Керівництво для навчання в початкових військових школах» (1873) — у співавторстві.
  • «Книга для читання у військових школах і казармах, у школах недільних і вечірніх класах для дорослих» (1880).
  • «Азбука для застосування в початкових військових школах і в школах для навчання грамоти дорослих узагалі» (1883).
  • «Настанова, як вчити грамоти солдатів» (1887).
  • «Загальнодоступна воєнно-історична хрестоматія» (1887). Перевидано як «Героїчні оповідання. Народи Сходу та Заходу» (1900) та «Вітчизняні героїчні оповідання» (1901).
  • «Нариси зі стародавнього козачого побуту в загальнодоступному викладі» (1890).
  • «Завоювання Туркестану» (1901).
  • «Бесіди про японця» (1904, 1905) — два випуски, призначені для солдат.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Руммель В. В. и Голубцов В. В. Родословный сборник русских дворянских фамилий. — Т. 1. — Санкт-Петербург: Издание А. С. Суворина, 1886. — С. 8.
  2. Руммель В. В. и Голубцов В. В. Родословный сборник русских дворянских фамилий. — Т. 1. — Санкт-Петербург: Издание А. С. Суворина, 1886. — С. 6.

Література[ред. | ред. код]

  • Военная энциклопедия. — Т. 1. — Санкт-Петербург, 1911. — С. 2—3.
  • Войналович Е. В., Кармазинская М. А. Абаза Константин Константинович // Русские писатели 1800—1917. Биографический словарь / П. А. Николаев (гл. ред.) — Москва: Советская энциклопедия, 1989. — Т. 1: А—Г. — С. 11.

Електронні джерела[ред. | ред. код]