Військова історія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Військова істо́рія — галузь історичної науки, яка досліджує теоретичні і науково-методичні проблеми з історії війн, воєнного мистецтва, воєнної думки, військових формувань, збройних сил, їх видів, родів військ та їх всебічного забезпечення.

Війну на морі досліджує військово-морська історія.

Напрямки досліджень[ред. | ред. код]

Напрямки досліджень:

Еволюція зброї[ред. | ред. код]

Вже с самих давніх часів людство використовує два види зброї - ударну та метальну. Найдавнішими з них є дубина та камінь. Першим кроком у вдосконаленні зброї є винахід луку, пращі та списа. Але перша справжня революція у військовій справі пов'язана з використанням металу для виготовлення зброї, що сталося приблизно у IV тис. до н. е. у добу енеоліту. Спочатку починається виготовлення мідних кинджалів, а пізніше, у II тис. до н.е., у часи бронзової доби, з'являються мечі [1].

Стародавній світ[ред. | ред. код]

У XVII - VII ст. до н. е. головною ударною силою армій Стародавнього світу стає бойова колісниця. Виникнення колісниці відносять приблизно до сер. III тис. до н. е., коли їх першими почали використовувати у бойових діях шумери. Бойові колісниці були дво- чи чотирьохколісними візками, до яких впрягали пару чи четвірку коней. У Давньому Єгипті на колісниці були розташовані лучники, а у хеттів - метальники списів. Коней вкривали панцирями, а до колес, як це робили, наприклад, перси, кріпили коси. Колісниці були головною ударною силою армій Давнього Єгипту, Хеттського царства, Ассирії та Китаю [2].

Давньоєгипетська колісниця
Шумерська піхота на "Стелі коршунів"

Другим важливим винаходом. що дали шумери військовій історії є стрій важкоозброєної піхоти. Озброєні бронзовими кинджалами, сокирами та списами, захищені щитами, шкіряними панцирями та бронзовими шоломами, вже у середині III тис. до н. е. шумерські вояки шикувались у стрій, що пізніше став відомий як фаланга[3]. Першими, хто масовоо озброює військо залізною зброєю, стають асирійці. Окрім цього, вони є піонерами інженерної техніки. Вже починаючи з XVIII ст. до н. е. асирійці застосовували при штурімі фортець облогові вежі та тарани [4].

Наступний якісний крок у розвитку озброєнь пов'язаний з Давньою Грецією. Саме греки розробили найбільш досконалий на той час комплекс озброєння гопліта. Поєднуючись з передовою, на той час, системою комплектування та навчання вояків, грецька, а потім македонська армії наносять неодноразові поразки Перській державі. На морі панують грецькі трієри. Більш рухливі та повороткі, чим їхні попередники, фінікійські кораблі, озброєні тараном та дельфіном (пристрій з вантажем для ламання палуби ворожого судна), маючи краще підготовану команду та бойову тактику, ці кораблі будуть панувати у Середземному морі до кінця Стародвнього світу [5].

Давньоримська катапульта (реконструкція)

Розвиток артилерії пов'язаний також із давніми греками. В добу еллінізму (IV - I ст. до н. е.) ми бачимо вже доволі розвинену античну артилерію. Це були як гастрафети (ручні арбалети), так і ціла низка торсіонних машин, дія яких базувалась на енергії пружин, що складалися зі скручених канатів. Головними різновидами метальних машин доби античності були балісти та катапульти, а також їхні модифікації відомі під назвами полібол, скорпіон, онагр, карабаліста [6].

Найбільшого розвитку зброя досягає у часи Давнього Риму. Перш за все, це комплекс озброєння та захисного обладунку римського легонера I - III ст., відомого як Лорика сегментата. Металеві обладунки надавали повний захист від будь-якої зброї тих часів. Також римляни вдосконалили облогові та метальні машини. При цьому метальні машини, починаючи з II ст. н. е., використовуються і у бойових порядках легіону, у якості польової артилерії.

Докладніше: Римська армія

Останнім досягненням Стародавнього світу у військовій сфері є поява важкоозброєної кінноти, відомої під назвами катафрактів, катафрактаріїв та клібанаріїв. Тактика удару списами у плотних шикуваннях, що ними використовувалась, є попередником лицарської тактики доби Середньовіччя.

Середні віки[ред. | ред. код]

Міланський лицарський обладунок (XVI ст.)

У розвитку військових технологій Середньовіччя можливо виділити наступні тенденції. Перш за все, це вдосконалення захисного обладунку, його розвиток від кольчуги до т. зв. "білого обладунку", що вкривав усе тіло бійця. Вершиною їхньго розвитку є "міланські" та "максиміліановські" обладунки XV - I-ї пол. XVI ст. Але, у зв'язку з впровадженням ручної вогнепальної зброї у XVI ст. починається процесс відмови від лицарських панцирів.

Ключовим моментом, що вплинув на увесь подальший розвиток військової історії є початок використання пороху у військовій справі. Першими попередниками вогнепальної зброї були різного роду "вогнемети", відомі як "хо-пао" у Середньовічному Китаї, чи грецький вогонь у Візантії [7]. Наступним кроком було використання пороху у ствольній зброї що починається з XIV ст. У 1326 р. вогнепальна зброя з'являється в Італії, 1338 р. - у Франції, 1342 р. - ІспаніЇ, 1346 р. - Німеччині [8]. З Німеччини через Польщу вогнепальна зброя приходить до України, де у 1394 р., за наказом князя Ягайла, перші гармати з'являються у Львові [9]. Винайденя ручної вонепальної зброї аркебузи у першій третині XV ст. поруч із використанням артилерії у польових зіткненнях повністю змінює картину бою, посупово висуваючи на перше місце піхоту.

Аркебузир (XV ст.)

Новий час[ред. | ред. код]

Головним напрямком розвитку військових технологій нового часу є вдосконаення вогнепальної зброї. На початку XVII ст. на зміну аркебузі приходить мушкет, а з кінця XVII ст. європейські армії озброюються гладкостовольною рушницею з ударно-керемневим замком. З невеликими змінами цей тип вогнепальної зброї викорстовувався до першої чверті XVIII ст [10]. Хоча суперництво лука та вогнепальної зброї тривало ще довгий час. Останній раз лук застосовувся у військових діях під час битви під Лейпцигом (1813 р.)[11]. XIX століття принесло ряд технічних вдосконалень стрілецькою зброї що привело до значних змін у військовому мистецтві.

Перш за все, це перехід від кремневого до капсульного замка. Наступними винаходами були куля Міньє, унітарний патрон та гвинтівка Дрейзе з казенним заряджанням [12]. Все це привело до переходу європейських армій спочатку до дульнозарядної нарізної зброї у першій половині XIX ст., а після австро-прусської війни 1866 р. - до казеннозарядної нарізної стрілецької зброї.

Мітральєза

Наступним вдосконаленням стрілецької зброї став кулемет. Його попередником була мітральєза, що була першою скорострільною механічною зброєю, та перебувала на озброєнні у другій половині XIX ст. Фактично мітральєза була попередницею сучасних багатоствольних систем залпового вогню. Але у війнах другої половини XIX ст., через ряд причин, вона не зіграла значної ролі, і на початку XX ст. їй на зміну приходить більш досконалий винахід - скорострільна автоматична зброя кулемет. Його винахідником був американець Г. Максим, а вперше було застосовано у бойових умовах під час англо-бурської 1899 - 1902 рр. та російсько-японської 1904 - 1905 рр. війн [13]. А вже під час Першої світової війни 1914 - 1918 рр. кулемет відіграє значну роль у зміні тактики бойоих дій та був одним з важливих чинників переходу від маневреної до позиційної війни.

Шмагівниця (XVII ст.)

Революційні зрушення також відбувались і в артилерії. Першим кроком стає розробка системи калібрів гармат, розроблена німецьким вченим Георгом Гартманом у 1546 р., що значною мірою впорядкувала артилерійське виробництво [14]. Подальший розвиток йшов у напрямках зменшення ваги гармат та збільшення їх рухливості. У XVII - XVIII ст. розробляється класифікація артилерії на польову та облогову, різні типи боєприпасів до них та форми використння у бойових умовах. На початку XIX ст. зафіксовано перші спроби використання бойових ракет, а у середині століття відбувається перехід від гладкоствольної до нарізної зброї артилерії [15]. У XVI - XVII ст. проблему низької скорострільності тогочасної артилерії намагались вирішити створенням багатоствольних гармат, відомих в Україні як шмигівниця [16]. Але тільки у другій половині XIX ст., із введенням унітарних зарядів, поворотних механізмів та бездимного пороху, цю проблему було розв'язану у гарматі з одним стволом [17].

У XVI ст. відбувається перхід від гребного до вітрильного флоту. Першим військовим вітрильним кораблем стає "Great Harry", якого було збудовано в Англії у 1520 р [18]. У 1610 р. англійський кораблебудівник Фінеас Пітт побудував трьохпалубний лінійний корабель "Prince Royal", що став взірцем для подальших бойових вітрильників [19]. Вітрильні лінійні кораблі панували на морі до середини XIX ст, коли на зміну їм приходять пароплави. Зміни у флоті були спричинені застосуванням гребного гвинта та парової машини. Першим бойовим пароплавом став англійський "Warrior" збудований у 1860 р. Це був перший корабель, шо його було повністю збудовано з заліза та озброєно нарізною артилерією [20]. Новий тип кораблів - броненосці, став пануючим на морі до Першої світової війни.

XX століття[ред. | ред. код]

Радянський танк Т-35

Перша світова війна спричинала колосальний прогрес у розвитку озброєнь. Танки та літаки повністю змінюють обличчя війни, яка стає "війною моторів". У 1916 р. англійці вперше застосовують на полі бою танк Mark I. Незважаючи на невеликі тактичні успіхи та конструктивні недоліки застосування танків під час битви на Соммі показало, що цей новий вид зброї є перспективним засобом ведення війни [21]. У 1917 р., після створення французського Renault FT-17, танки набувають класичної компоновки, що існує дотепер [22]. Революційний прорив у конструкції танків було здійснено у 20-30-х рр. американським інженером Джоном Крісті, який створив новий тип "швидкохідного танка". Створений ним Medium Tank T3, завдяки вдалій конструкції ходової частини, поєднував у собі високу швидкість, маневреність та прохідність. Потім ця лінія розвитку продовжувалась радянськими танками БТ та Т - 34 [23]. У часи Другої світової війни танки стають головною ударною силою армій. Бойовий досвід довів неефективність легких танків, та їх випуск було припинено. Розвиток іде в бік посилення озброєння та захисту, вдосконалення ходової частини танку. Також виявили свою неефективність радянські багатобаштові танки прориву Т -28 та Т - 35 [24]. Починаючи з 60-х рр., відбувається злиття важкого та середнього танків в єдиний основний танк, що здатен виконувати широкий діапазон бойових завдань - від боротьби з танками противника до руйнації ворожих захисних споруд та живої сили [25].

Докладніше: Історія танків

Другим нововведененням, що змінило характер війни, стала авіація. Піонером у військовому використанні авіації стає Італія, яка під час Італо-турецької війни (1911 - 1912 рр.) використовувала літаки у якості розвідників та бомбардувальників. Також Болгарія у Першій Балканській війні (1912 - 1913 рр.) , використовує літаки-розвідники [26]. Перші літаки мали дерев'яну конструкцію та обшивку з матерії. Всього станом на 1910 р. у світі було збудовано біля 80 літаків [27]. Перша світова війна значно прискорює розвиток авіації. Напередодні війни Росія мала 263, Франція - 156, Німеччина - 232, Австро-Угорщина - 65, Велика Британія - 258 літаків [28]. Але авіація вважалася допоміжним родом військ та не була озброєна. Паралельно з літакобудуванням розвивається дирижаблебудуваня. Перед Першою світовою війною Німеччина мала - 15, Росія - 14, Франція - 5 дирижаблів. І хоча дирижаблі вдало застосовувались у боротьбі з підводними човнами, але через слабку захищеність від сучасних засобів враження не виявили себе ані на полі бою, ані як засіб бомбардування населених пунктів [29]. В той же час авіація в роки війни отримала значний розвиток. Покращились технічні характеристики літаків та їхнє озброїння. Авіація стала окремим видом збройних сил та поділялась на окремі роди - розвідувальну, винищувальну, бомбардувальну, морську. Набувають поширення ідеї про авіацію як основну наступальну силу військ та використання авіації у взаємодії з хімічною зброєю [30]. У 20-30-х рр. конструкції літаків продовжували вдосконалюватися. Замість полотна стали використовувати дюралюміній. Від біпланів переходять до монопланів, шасі стали прибиратись, фюзеляж стає більш обтічним, а швидість збільшується до 640 км/год [31]. Найбільш відомими літаками Другої світової війни стають радянські штуромовик ІЛ - 2, винищувачі ЛаГГ-3, Як-5, пікіруючий бомбардувальник Пе-2, німецькі винищувачі Ме -109Е, пікіруючий бомбардувальник Ju-87, англійський винищувач "Спітфайр", американський винищувач "Аерокобра" та стратегічний бомбардувальник В - 29, японський винищувач "Зеро" Друга світова війна відкриває добу реактивної авіації. У цей час створюються перші прототипи літаків майбутнього. У 1944 р. у Німеччині створено "літак-невидимку" Horten Ho 229. Побудований за технологією "літаючого крила", цей літак досягав швидкості 977 км/год, і був невловимий для тогочасних радарів. У цьому ж році створюється перший серійний реактиний винищувач Ме-262, що досягав швидкості 875 км/год [32]. У повоєнні часи настає доба реактивної авіації. Літаки озброюються ракетною зброєю. Вже на початку 70-х років їхня швидкість досягає 3 000 км/год, а дальність польлту - 10 000 км [33]. Авіація стає головним носієм ядерної зброї. Головною тенденцією сучасності є створення безпілотного літака, озброєноо високоточною зброєю та невловимого для ППО противника.

Значний вплив на кореблебудування справила Російсько-японська війна 1904 - 1905 рр. Постало питання про збілшення калібру корабельної артилерії, посилення бронювання суден та вдосконалення системи захисту від торпедних атак. У 1906 р. в Англії було спущено на воду корабель "Dreadnought"[34]. Цей корабель водночас зробив застарілими усі броненосці та поклав початок новій, дредноутній, добі військово-морського флоту. Починається гонка військово-морських озброєнь, частиною якої є постіне збільшення калібру корабельної артилерії. Найбільш показовими взірцями розвитку лінійних кораблів напередодні Першої світової війни є англійсьий Queen Elizabeth та німецький Bayern, що мали на озброєнні по вісім 381-мм гармат [35]. Але ставка на лінійні сили флоту як вирішальний чинник у війні на морі не зовсім виправдала себе. Новий вид озброєння - підводні човни вніс суттєві корективи у військово-морське мистецтво. Напередодні Першої світової війни підводні човни було значно вдосконалено. Швидкість руху під водою зросла до 8 узлів, район плавання - до 3 500 миль, кількість торпедних апаратів збільшено до 6. Технічний стан дозволяв використовували підводні човни як проти бойових кораблів, так і проти торговельного судноплавства. [36]. Саме останній напрямок став основним у діяльності підводного флоту під час світових воєн.

Докладніше: Підводний човен

Досвід першої світової вніс начні корективи у розвиток військово-морського флоту. Значну роль стали приділяти розвитку торпедних катерів та підводних човнів. Збільшився калібр корабельної артилерії. У японських лінкорів "Ямато" та "Мусасі" він досягав 460 мм [37]. У 20-х рр. починається доба авіаносців. У 1922 р. японці вводять до складу вводу перший корабель, що будувався саме як авіаносець, а не був переобладнаним, "Хосе", котрий мав на борту 26 літаків. У 1924 р. англійці спускають на воду авіаносець "Гермес"[38]. Досвід Другої світової війни показав, що лінійні кораблі не виправдали сподівань, а ведуча роль у морській війні переходить до підводних човнів, авіаносців та морської авіації. Застосування морської авіації практично повністю витіснило артилерійсько-торпедні бої надводних сил. Тому на початку 40-х рр. будівництво лінійного флоту припиняється [39]. По закінченні Другої світової війни, з початком ядерної доби основу військово-морських флотів стали складати авіаносці та атомні підводні човни. Головною зброєю стають балістичні ракети з ядерними боєголовками, дальність дії яких досягає декількох тисяч кілометрів [40].

Періодизація військової історії[ред. | ред. код]

Однією з головних проблем військової історії є її періодизація. Основою поділу є якісні відмінності військової історії одного часу від іншого. У зв'язку з цим постає питання про головні ознаки цих якісних відмінностей. За дорадянських часів російські військові історики поділяли військову історію або за правліннями російських імператорів, рахуючи допетровські часи за одну добу [41], або за загальноісторичною періодизацією [42].

  • Стародавні часи
  • Середні часи
  • Нові часи
  • Новітні часи

Після 1917 р. було визнано, що

« В основі змін у військовому мистецтві лежать зміни у засобі виробництва, тому історію військового мистецтва можливо поділити на чотири доби за суспільно-економічними формаціями [43] »
  • Військове мистецтво в добу рабовласницького устрою
  • Військове мистецтво в добу феодального устрою
  • Військове мистецтво в добу капіталістичного устрою (до перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії)
  • Військове мистецтво в добу кризи капіталізму та переходу від капіталізму до соціалізму.

Дещо відмінну періодизацію дає радянський військовий історик Є. А. Разін, він зазначає

« При періодизації цього історичного процесу потрібно виходити не з основ розвитку військового мистецтва, а з суттєвих змін його змісту, котрими є засоби організації ведення війни. Сутністі зміни цих засобів і є головними періодами в історії військового мистецтва, але при цьому не завжди співпадають з суспільно-економічними формаціями, так як розвиток військового мистецтва має свою відносну самостійність ... Подібно до періодизації розвитку засобів виробництва можна визначити і періодизацію розвитку засобів організації ведення війни.... Розвиток військового мистецтва пов'язаний зі змінами політичних форм класового суспільства, що визначають зміну у збройних силах та іхнього застосування у війні[44] »

Виходячи з цього Є. А. Разін запропонував поділ військової історії за наступними періодами

  • Рабовласницький або ремісничий (до VI ст.)
  • Феодальний або цеховий (VII - XVI ст.)
  • Мануфактурний (XVII - XVIII ст.)
  • Машинний (XIX - XX ст.)[45]

Сучасні українські історики, базуючись на англо-американських працях з військової історії, дотримуються периодизації, що виходить з наступних засад

« Військова справа диктує свої умови економіці, напрямкам і темпам її розвитку, при чому ця тенденція закономірна для усіх епох [46] »
  • Від озбороєної юрби до організованих ополчень (до 3060 р. до Р. Х.)

Доба неорганізованих юрб, в сутичках між якими перевага була на боці чисельності або випадку.

  • Перша епоха організованих ополчень (бл. 3060 - 1457 рр. до Р. Х.)

Зачатки військової організації, коли загальне ополчення охоплює все чоловіче населення здатне носити зброю. це ополчення вже мє організаційний поділ на відділи зі своїми командирами під загальним керівництвом військового вождя - правителя.

  • Перша епоха професійного найманого війська (1457 р. до Р. Х. - 378 р.)

Ускладнення озброєня, поява і розвиток військового мистецтва, становлення професійного війська та військового стану суспільства.

  • Друга епоха організованих ополчень (378 - 732 рр.)

Внаслідок падіння Римської імперії відбувається повернення від профессійного найманого війська до організованих ополчень

  • Епоха лицарського війська (732 - 1415 рр.)

Утворення феодального війська

  • Друга епоха професійного найманого війська (1415 - 1631 рр.)

Падіння гегемонії феодального війська, на зміну якому приходять інтернаціональні професійні наймані армії.

  • Епоха рекрутського війська (1631 - 1798 рр.)

Створення професійного війська шляхом рекрутського набору серед певної частини населення.

  • Епоха масових армій (1789 - 1991 рр.)

Перехід до загальної військової повинності та масових армій. Тотальне підпрядкування усього суспільства інтересам війни.

  • Від масових армій до професійного найманого війська (з 1991 р.)

Формування змішаної системи з мобілізаційної та професійної армії [47].

Ряд сучасних військових істориків поділяють військову історію на сім поколінь, беручи за основу периодизації розвиток зброї.

Докладніше: Військова справа

Війни стародавнього світу[ред. | ред. код]

Феодальна доба[ред. | ред. код]

Мануфактурна доба[ред. | ред. код]

Індустріальна доба[ред. | ред. код]

Сучасна доба[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Советская военная энциклопедия / под ред. А. А. Гречко [и др.]. — Т. 5. - с. 275.
  2. Dupuy E., Dupuy N. The Encyclopedia of Military History: From 3500 B.C. to the Present. - р. 3.
  3. Джестис Ф., Райс Р. Энглим С. Войны и сражения Древнего мира (3000 г. до н. э. - 500 г. н. э.) - С.9.
  4. Носов К. Осадная техника античности и средневековья - С.13.
  5. Шершов А. П. История военного кораблестроения. - С.27 - 29.
  6. Разин Е. А. Исторя военного искусства. - Т. 1. - С.248.
  7. Шокарев Ю. В. Артиллерия. - с.14.
  8. Прочко И. С. История развития артиллерии. - с.19.
  9. Крип'якевич І. Історія українського війська - Т. 1. - с.146.
  10. История военного искусства / под ред. П. А. Ротмистрова. - Т. 1. - с. 104.
  11. Свечин А. А. История военного искусства - с. 201.
  12. Жук А. Б. Стрелковое оружие - с. 468 - 471.
  13. Советская военная энциклопедия - / под ред. А. А. Гречко [и др.]. -Т. 6. - с. 628.
  14. Прочко И. С. История развития артиллерии - с. 26
  15. Советская военная энциклопедия - / под ред. А. А. Гречко [и др.]. -Т. 1. - с. 273.
  16. Українське козацтво. Мала энциклопедія - с. 662.
  17. Прочко И. С. История развития артиллерии - с. 31
  18. Советская военная энциклопедия - / под ред. А. А. Гречко [и др.]. -Т. 6. - с. 246.
  19. Доценко В. Д. История военно-морского искусства. - Т. 1. - С. 113
  20. Доценко В. Д. История военно-морского искусства. - Т. 1. - С. 354
  21. Строков А. А. История военного искусства. — Т. 3. — С. 452
  22. Исмаилов Р. Танки мира. - С .14
  23. Гончаров В. Танки Второй мировой войны // Лиддел-Гарт Б. Вторая мировая война. - С. 864
  24. Гончаров В. Танки мира. - С. 57
  25. Советская военная энциклопедия / под ред. А. А. Гречко [и др.]. — Т. 7. - с. 655.
  26. История Первой мировой войны. 1914 - 1918 гг. / под ред. И. И. Ростунова. — Т. 1. - с. 108.
  27. История самолётов мира - с. 80.
  28. Строков А. А. История военного искусства. — Т. 3. - с. 177.
  29. Строков А. А. История военного искусства. — Т. 3. - с. 175.
  30. Зайончковский А. М. Первая мировая война. 1914 - 1918 гг. - С. 842.
  31. Советская военная энциклопедия / под ред. А. А. Гречко [и др.]. — Т. 1. - с. 50.
  32. Каторин Ю. Ф., Волковский Н. Л. Уникальная и парадоксальная военная техника - С. 291.
  33. Военная энциклопедия / под ред. И. И. Родионова [и др.]. — Т. 1. - С. 47.
  34. Шершов А. П. История военного кораблестроения. - С. 144.
  35. Шершов А. П. История военного кораблестроения. - С. 149.
  36. История военно- морского искусства / под ред. Р. Н. Мордвинова. — Т. 3. - С. 135.
  37. Тарас А. Е. Военно-морское соперничество и конфликты. 1919 - 1939 гг. - С. 506.
  38. Доценко В. Д. История военно-морского искусства. — Т. 2. - С. 37.
  39. История военно-морского искусства / под ред. С. Е. Захарова. - С. 522.
  40. Доценко В. Д. История военно-морского искусства. — Т. 3. - С. 397.
  41. История русской армии и флота : [Т. 1-15]/ под ред. А. С. Гришинского, В. П. Никольского, Н. Л. Кладо.
  42. Голицын Н. С. Всеобщая военная история : [Т. 1-15]
  43. История военного искусства / под ред. П. А. Ротмистрова. - Том 1. - с.27.
  44. Разин Е. А. История военного искусства. - Том 2. - с.16 - 19.
  45. Разин Е. А. История военного искусства. - Том 2. - с.17.
  46. Історія війн і військового мистецтва/Л. Войтович, Ю. Овсінський. - Т. 1 - С. 4.
  47. Історія війн і військового мистецтва/Л. Войтович, Ю. Овсінський. - Т. 1 - С. 4 - 7.

Література[ред. | ред. код]

Довідкові видання[ред. | ред. код]

  • Тучков С. А. Военный словарь : [Т. 1-2]. — М.,1818
  • Военный энциклопедический лексикон, издаваемый обществом военных и литераторов : [Т. 1-15] / под ред. Л. И. Зедделера. - СПб, 1837-1852.
  • Военный энциклопедический лексикон, : [Т. 1-14] / под ред. М. И. Богдановича. - СПб, 1852-1858.
  • Энциклопедия военных и морских наук : [Т. 1-8] / под ред. Г. И. Леера. - СПб, 1883-1897.
  • Военная энциклопедия : [Т. 1-18] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб.,1911—1915.
  • Советская военная энциклопедия : [Т. 1-2] / под ред. Р. П. Эйдемана [и др.]. — М.,1932—1933.
  • Советская военная энциклопедия : [Т. 1-8] / под ред. А. А. Гречко [и др.]. — М.,1976—1980.
  • Советская военная энциклопедия : [Т. 1] / под ред. М. А. Моисеева [и др.]. — М.,1990.
  • Военная энциклопедия : [Т. 1-8] / под ред. И. И. Родионова [и др.]. — М.,1997—2004.
  • Харботл Т. Словарь битв. - М., 1993
  • Alten G., Albert Н. Handbuch für Heer und Flotte. Enzyklopädie der Kriegswissenschaften und verwandter Gebiete: [Bd. 1—9]. - Вerlin, 1909—1914.
  • An encyclopaedic dictionary of science and war, ed. by Ch. М. Beadnell. - London, 1943.
  • Dupuy E., Dupuy N. The Encyclopedia of Military History: From 3500 B.C. to the Present. - New-York, 1970.
  • Eggenberger D. An Encyclopedia of Battles. - New-York, 1967.
  • Encyclopedia of Wars by Phillips Ch., Axelrod А.: [Vol. 1-3]. - New-York, 2005.
  • Farrow's Military Encyclopedia: [Vol. 1-3]. - New-York, 1885.
  • Franke H. Handbuch der neuzeitlichen Wehrwissenschaften: [Bd. 1—3]. - Вerlin, 1936—1939.
  • Kohn G. Dictionary of Wars. - New-York, 1999.
  • Poten B. Handwörterbuch der gesamten Militärwissenschaften : [Bd 1—9]. - Bielefeld — Lpz., 1877—1880.
  • Tucker S. Naval Warfare. Encyclopedia : [Vol. 1-3]. - Oxford, 2002.
  • Young P. Dictionary of Battles : [Vol. 1-2]. - New-York, 1978 - 1979.

Світова військова історія[ред. | ред. код]

  • Богданович М. И. История военного искусства и замечательнейших походов, от начала войн до настоящего времени:[Ч. 1-2]. - СПб., 1849 - 1853.
  • Гейсман П. А. Краткий курс истории военного искусства в средние и новые века : [Ч. 1-3].— СПб., 1893-1896.
  • Голицын Н. С. Всеобщая военная история древних времен : [Ч. 1-5]. - СПб, 1872-1876.
  • Голицын Н. С. Всеобщая военная история средних времен : [Ч. 1-3].— СПб., 1876-1878.
  • Голицын Н. С. Всеобщая военная история новых времен : [Ч. 1-2]. — СПб., 1872-1874
  • Голицын Н. С. Всеобщая военная история новейших времен : [Ч. 1-3]. — СПб., 1874-1875
  • Голицын Н. С. Великие полководцы истории : [Ч. 1-2]. - СПб., 1873.
  • Дельбрюк Г. Всеобщая история военного искусства в рамках политической истории : [Т. 1-7]. - М., 1936 - 1939.
  • Лиддел Гарт Б. Стратегия. — М., 1957.
  • Меринг Ф. Очерки по истории войны. — М., 1924.
  • Михневич П. История военного искусства с древнейших времен до начала XIX столетия. - СПб., 1896.
  • Пик А де. Исследование боя в древнейшие и новейшие времена. - СПб., 1911.
  • Разин Е. А. История военного искусства : [Т. 1-3]. - М., 1955—61
  • Рюстов Ф. В. История пехоты : [Ч. 1-2]. — СПб., 1876.
  • Свечин А. А. Эволюция военного искусства с древнейших времен до наших дней: [Т. 1-2]. - М., 1927—28
  • Строков А. А. История военного искусства: [Т. 1-3]. - М., 1955—67.
  • Jones A. The Art of War in the Western World. - University of Illinois, 2000.
  • Black J. Western Warfare 1775–1882. - Indiana University, 2001.
  • Black J. Warfare in the Western World, 1882–1975. - Indiana University, 2001.
  • Creasy E. S. The fifteen decisive battles of the world, from Marathon to Waterloo.- New-York - london, 1908.
  • Dodge T. Great captains. - New-York, 1889.
  • Jähns M. Handbuch einer Geschichte des Kriegswesens vender Urzeit bis zum Renaissance. — Leipzig, 1880.
  • Jähns M. Geschichte der Kriegswissenchaften vornehmhch in Deutschland. — Munchen und Leipzig, 1889.
  • Fuller J. Decisive Battles of the Western World and Their Influence upon History : [Vol. 1-3]. - London, 1954-1956
  • Hacker В. World Military History Bibliography. - Leiden-Boston, 2003.
  • Hoyer I. G. Geschichte der Kriegskunst seit derersten Anwendungdes Schiesspulvers zum Кriegsgebrauch bis an das Ende des achtzehnten Jahrhunderts: [Bd. 1—2]. — Göttingen, 1797—1800
  • Keegan J. A History of Warfare. - London, 1993.
  • Parker G. The military revolution. Military innovation and the rise of the West, 1500-1800. - Cambridge univercity, 1988.
  • Troschke Th. Anleitung zum Studium der Criegsgeschichte. - Stuygart, 1851.

Військова історія України[ред. | ред. код]

  • Дашкевич Я. Історія українського війська (1917–1995). - Л., 1995.
  • Еволюція воєнного мистецтва: [Ч. 1-2]. / Д. В. Вєдєнєєв, О. А. Гавриленко, С. О. Кубіцький та ін. – К., 2017
  • Ілюстрований словник-довідник з воєнної історії України / М. М. Верховський, А. Г. Морозов. — Сміла, 2009.
  • Історія війн і збройних конфліктів в Україні: Енциклопедичний довідник /О. І. Гуржій та ін. — К., 2004.
  • Історія українського війська / А. Галушка, А. Харук, А Руккас та ін. - Харків,2016.
  • Крип'якевич І. Історія українського війська : [Т. 1-2]. - Л., 1936.
  • Мандзяк В. Битви української середньовічної та ранньомодерної історії. Довідник. - Л., 2011
  • Котляр М. Ф. Воєнне мистецтво Давньої Русі. – К., 2005.
  • Котляр М. Ф. Полководці Давньої Русі. – К., 1991.
  • Литвин М. Є., Науменко К. Р. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали. - Львів-Харків, 2007.
  • Поле битви ‒ Україна. Від "володарів степу" до "кіборгів". Воєнна історія України від давнини до сьогодення / авт. кол.: Б. Черкас, О. Сокирко, А. Плахонін та ін. ‒ Х., 2016.
  • Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): [Т. 1-2].— К.2007 - 2011.
  • Українське козацтво: мала енциклопедія / Ф. Г. Турченко та ін. — Київ - Запоріжжя, 2006.
  • ВАК України. Паспорт спеціальності.

Посилання[ред. | ред. код]

  • X Legio — Бойова техніка давнини (містить уривки російських перекладів римських авторів і статті з військової справи Стародавнього Риму) (рос.)
  • Римська Слава Антична військова справа (рос.)
  • Тоже Форум Форум містить значну кількість матеріалів, присвячених військовій історії від Стародавнього світу до Нового часу (рос.).
  • Военная литература Найбільша російськомовна бібліотека з військової історії (рос.).
  • Реконструктор.рф Російський військово-історичний форум з військової історії XV - XIX ст (рос.).
  • Воєнно-історичний форум Milityary Ukraine Майданчик, де обговорюється чимало проблем, пов’язаних з військовою історією (укр.).
  • История государства Габсбургов сайт, присвячений історії Австро-Угорської імперії. Зброєзнавча інформація, присвячена озброєнню австро-угорського війська, зосереджена в розділах «Книги» (монографії, довідники) та «Вооружение» (окремі розділи з монографій, наукові та науково-популярні статті, технічні описи моделей стрілецької зброї та військової техніки). У списку посилань представлені переважно вітчизняні та іноземні ресурси, тематикою яких є історія Австро-Угорщини, її збройних сил, символіки та геральдики; долучено також посилання на військово-історичні web-ресурси загальної тематики, сайти видавництв військової літератури, та колекціонерів мілітарії (укр.).
  • Українське військо у ХХ - ХХІ століттях сайт, присвячеий присвячений історії українського війська у ХХ-ХХІ століттях. Тут ви зможете довідатись про українські військові формування у Перших та Других визвольних змаганнях, а також про українців в інших арміях. На його сторінках є також інформація про сучасний стан Збройних сил України, а також інша інформація, яка стосується військової тематики (різні документи, наукові праці та спогади, однострої, мапи, фотографії, пісні та інше)(укр.).
  • Ucraina Inter Arma Український ресурс, присвячений історії військових формувань, що будь-коли перебували на території сучасної України. Статті включають в себе інформацію про появу і перебування в Україні певного військового формування, про його озброєння та уніформу (укр.).
  • United States Military Academy. Atlases Офіційний сайт військової академії США Вест-Пойнт. Особливо цікавим є розділ з мапами від Стародавніх часів до сучасності (англ.).

Див. також[ред. | ред. код]