Адольф Вагнер (економіст)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Адольф Вагнер
Adolph Wagner
Adolph Wagner c1910.jpg
Ім'я при народженні нім. Adolph Heinrich Gotthilf Wagner
Народився 25 березня 1835(1835-03-25)
Ерланген
Помер 8 листопада 1917(1917-11-08) (82 роки)
Країна Німеччина
Національність німець
Діяльність економіст, політик, викладач університету, статистик, автор, редактор
Alma mater Геттінгенський університет
Галузь Економіст
Заклад Університет Фрідріха-Вільгельма[d], Цісарський університет у Дерптіd і HU Berlin
Посада member of the Prussian House of Lordsd і член Палати представників Пруссіїd
Вчителі Georg Hanssend[1]
Відомі учні Вернер Зомбарт
Членство Шведська королівська академія наук
Діти Cornelia Paczka-Wagnerd

CMNS: Адольф Вагнер у Вікісховищі

Адольф Вагнер (нім. Adolph Wagner; 25 березня 1835(18350325), м. Ерланген, Німеччина — 8 листопада 1917, м. Берлін) — німецький економіст, котрий у 1892 р. сформулював закон про постійне зростання державних витрат, названий в його честь Законом Вагнера.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився А. Вагнер 25 березня 1835 року у м. Ерлангені, Німеччина. Ріс у родині, де батько був університетським професором, фізіологом та лікарем — Рудольф Вагнер, брат географа та картографа Герман Вагнера.

Після закінчення школи, Адольф вивчав економіку та в 1857 році захистив докторську дисертацію в Геттінгенському університеті. Після цього, з 1858 по 1863 рік, викладав у Вищій комерційній школі (нім. Handelsakademie Wien), що у Відні. Через розбіжності з фінансових питань з Лоренцем фон Штайном був змушений покинути школу.

Згодом їде викладати в Гамбург, де у 1865 році очолює кафедри етнографії, географії та статистики в Дерптському університеті (зараз місто Тарту, Естонія). У |Дерптському університеті А.Вагнер стає послідовником політики Отто фон Бісмарка, що говорить про об'єднання Німеччини на чолі з Прусією. З 1869 року А.Вагнер очолював кафедру Камеральних наук в Фрайбурзького університету в герцогстві Баден, а з 1870 – кафедру суспільних наук в Берлінському університеті — одному з найкращих вищих навчальних закладів того часу. Саме в Берліні Адольф Вагнер досягнув найбільших успіхів, проявивши себе, він став одним із найбільш значущих економістів свого часу. Аж до Першої світової війни пропозиції і проекти Вагнера з проблем грошово-кредитної політиці в Німеччині були основними орієнтирами для центральної банківської системи та фінансової практики.

Його колишній студент Вернер Зомбарт став його наступником на кафедрі економіки в Берлінському університеті. Також, Вагнер був одним з перших членів консервативної Християнсько-соціальної партії, заснованої в 1878 році Адольфом Штеккером. Адольф Вагнер розробив основні положення доктрини соціального страхування, на базі яких були прийняті закони про формування інститутів обов'язкового соціального страхування в Німеччині в 1882—1890 роках. Вагнер обгрунтував необхідність законодавчого встановлення майнової відповідальності роботодавців за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю робітників[2] Адольф Вагнер вважається одним з найвидатніших економістів епохи Бісмарка. Крім того, він є (разом з Густавом фон Шмоллером) одним з найяскравіших представників школи державного соціалізму, яка об'єднує постулати економічної науки і соціальної політики.

Характер[ред. | ред. код]

У Вагнера був дуже різкий характер. Він не відносився до образ легковажно і ніколи не говорив дипломатично. У нього були проблеми з Густафом фон Штоллером, і він був ворогом Лухо Брентано, які були його найближчими колегами. За сучасною оцінкою, ймовірно, буде спаведливо сказати, що Вагнер був марнославноюj жорствокою та суворою, людиною, яка не йшла на компроміс. У 1890-х роках Вагнер настільки розсердив індустріально-консервативного члена рейхстагу, захищаючивплив катедерсоціалістів в університеті, що депутат викликав його на дуель.

Закон Вагнера[ред. | ред. код]

Докладніше: Закон Вагнера

Гіпотеза, згідно з якою промисловий розвиток супроводжується зростанням частки державних витрат у валовому національному продукті. Головними причинами такого зростання Вагнер вважав:

  1. збільшення витрат на державне управління, забезпечення законності й порядку, а також на регулювання економічної діяльності у процесі розвитку суспільства;
  2. еластичність попиту на культурну та благодійну діяльність держави по доходу більше одиниці (перевищення такого попиту щодо зростання доходів);
  3. економічний розвиток супроводжується зростанням промислових монополій, що потребує посиленого державного контролю.

Закон Вагнера значною мірою підтверджується практикою капіталістичної реальності. Однак його причини оскаржуються такими аргументами: а) це не закон, а низка тверджень; б) його доказ не базується на суворій теорії людської поведінки чи поведінки уряду. З точки зору теорії та методології, закон Вагнера слід розглядати як найважливішу частину закону капіталістичної економічної націоналізації, він забезпечує кращий аргумент щодо причинності та інших аспектів основних відносин[3]

Твори[ред. | ред. код]

  • Вагнер А. Русские бумажные деньги [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.]/перевод Н.Бунге. — Киев: Университетская типография, 1871—392с. (Die russische Papierwährung — Riga: Kymmel, 1868).
  • Wagner A. Die Gesetzmässigkeit in den scheinbar willkührlichen menschlichen Handlungen vom Standpunkte der Statistik. — Hamburg: Boyes & Geisler, 1864.
  • Wagner A. Beiträge zur Finanzstatistik des Schulwesens in den Städten des Ostseegouvernements Livland, Kurland und Esthland. — Dorpat: Als Manuscript gedruckt. / Druck von C. Matthiesen, 1866
  • Wagner A. Die auswärtige Politik Rußlands und ihre Bedeutung für Preußen// Preußische Jahrbücher, vol. 18, no. 6 (December), 1866 — pp. 657–692.
  • Wagner A. Statistik //Deutsches Staats-Wörterbuch', vol. 10. Leipzig: Expedition des Staats-Wörterbuchs, pp. 400–481, 1867
  • Wagner A. Die Abschaffung des privaten Grundeigenthums — Leipzig: Duncker & Humblot, 1870.
  • Wagner A. Lehrbuch der politischen Oekonomie. Bd. I. Allgemeine oder theoretische Volkswirthschaftslehre. — Th. I. Grundlegung. 2. Ausg., — Leipzig und Heidelberg, 1879.
  • Wagner A. [[https://web.archive.org/web/20210412110413/https://socialsciences.mcmaster.ca/econ/ugcm/3ll3/marshall/Wagner.htm Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.] A. Marshall's principles of economics] // Quarterly Journal of Economics. Vol. 5, 1891, P. 319—338.
  • Wagner A. Grundlegung der politischen Ökonomie. Part 1, vol. 1. 3rd edn. — Leipzig: Winter, 1892.
  • Wagner A. Die akademische Nationalökonomie und der Socialismus — Berlin: Julius Becker, 1895.
  • Wagner A. Allgemeine und theoretische Volkswirtschaftslehre oder Sozialökonomik. (Theoretische National-Oekonomie.)- Berlin: 'Als Manuskript gedruckt, 1900.
  • Wagner A. Agrar- und Industriestaat. Die Kehrseite des Industriestaats und die Rechtfertigung agrarischen Zollschutzes mit besonderer Rücksicht auf die Bevölkerungsfrage. — 2nd edn. Jena: Fischer, 1902.
  • Wagner A. Die finanzielle Mitbeteiligung der Gemeinden an kulturellen Staatseinrichtungen und die Entwickelung der Gemeindeeinnahmen — Jena: Fischer, 1904.
  • Wagner A. Staatsbürgerliche Bildung — Berlin: Verlag «Bodenreform», 1916.
  • Wagner A. Finanzwissenschaft und Staatssozialismus // August Skalweit, ed. Frankfurt/Main: Klostermann, 1948.
  • Wagner A. Speech on the Social Question // Donald O. Wagner, ed. /Social Reformers. Adam Smith to John Dewey. — New York: Macmillan, 1939 — pp. 489–506.
  • Wagner A. Three Extracts on Public Finance (Nature of the Fiscal Economy) [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]//Classics in The Theory of Public Finance. / eds. by Musgrave R.A. and Peacock A.R. — London: Macmillan, 1958. — P. 1-15.
  • Wagner A. Briefe — Dokumente — Augenzeugenberichte, 1851—1917//Heinrich Rubner, ed. — Berlin: Duncker & Humblot, 1978.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. Валентин Роик. Экономика, финансы и право социального страхования. Институты и страховые механизмы. — М.: Альпина Паблишер, 2012. — 258 с. — ISBN 978-5-9614-1961-0.
  3. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — 864 с.