Акутаґава Рюноске

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Акутаґава Рюноске
芥川龍之介
Акутаґава Рюносуке
Акутаґава Рюносуке
При народженні Сінбара Рюносуке
Псевдоніми, криптоніми Акутаґава Рюносуке
Суміе Досюдзін
Ґакі
Дата народження 1 березня 1892(1892-03-01)
Місце народження Токіо, Японія
Дата смерті 24 липня 1927(1927-07-24) (35 років)
Місце смерті Токіо, Японія
Мова творів японська
Жанр повість

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Акутаґа́ва Рюно́суке[1] ( *1 березня 1892 — †24 липня 1927) — японський письменник періодів Мейдзі і Тайсьо.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Батько майбутнього письменника був торговець молоком, який мав власні пасовища на околиці Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище. Рюносуке появився на світ, коли батькові було сорок два роки, а матері — тридцять три. За давнім японським звичаєм, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, і віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом усиновили[2].

Освіта[ред.ред. код]

У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу. Був серед найкращих учнів. Це спонукало до вивчення англійської літератури у Першому коледжі на літературному відділенні[2]. Рюносуке закінчив кафедру англійської літератури Токійського університету. Заняття не були для нього надто цікавими й він їх перестає відвідувати[2]. В університеті він видавав разом із товаришами аматорський журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм».

Літературна кар'єра[ред.ред. код]

Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі. Своє життя в ці роки згодом він опише в циклі новел про вчителя Ясукіті — чесну, але дещо непутящу людину, яка потрапляє в різні кумедні історії[2].

У 1916 році новела Акутаґави «Ніс» отримала дуже гарну оцінку від авторитетного письменника Нацуме Сосекі, завдяки чому молодий автор стрімко увійшов до літературного світу Японії. Багато критиків поява перших оповідань відносять до часу, коли Акутаґава перебував в душевній депресії через любовну історію, що мала трагічний кінець. Це породило бажання відвернутися від дійсності, зануритися в світ старовини[2].

Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя. Інтелектуальні пошуки письменника привели його до написання автобіографічного твору «Півжиття Дайдодзі Сінсуке» (1925). Він цікавився реалістичною пролетарською літературою, але висловлював збентеженість радикальними лівацькими ідеями. У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.

Самогубство[ред.ред. код]

Після написання повісті «Каппа» (1927; в українському перекладі — «У країні водяників»), а також заповітних творів «Хаґурума» та «Життя ідіота» Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Його самогубство шокувало друзів і знайомих, але не стало для них несподіванкою. Про справжню причину його смерті нічого не відомо.

Впливи[ред.ред. код]

Дослідники звертають увагу на вплив Достоєвського на творчість Рюноске[3].

Пам'ять[ред.ред. код]

Творчість Акутаґави мала величезний вплив на пізнішу японську літературу. У 1935 році, в пам'ять про загиблого письменника, японський драматург Кікуті Кан заснував Премію імені Акутаґави, призначену для підтримки молодих талантів у японській літературі. Двічі на рік проводився відбір творів, найкращі з яких друкувалися у журналі «Весни та осені літературного мистецтва». Першим лауреатом став Ісікава Тацудзо. За кількістю художніх перекладів Акутаґава займає одне з перших місць серед японських письменників.

Основні твори[ред.ред. код]

Рік Японська назва Українська назва
1914 老年 Ронен Старість
1915 羅生門 Расьомон Расьомон
1916 Хана Ніс
芋粥 Імоґаю Бататова каша
煙草と悪魔 Табако то акума Тютюн і диявол
1917 戯作三昧 Ґесакудзанмай Зачитуючись оповіданнями
1918 蜘蛛の糸 Кумо но іто Павутинка
地獄変 Дзіґокухен Муки пекельні
邪宗門 Дзясюмон Погани
1919 魔術 Мадзюцу Чаклунство
1920 南京の基督 Нанкун но Кірісуто Нанкінський Христос
杜子春 То Сісюн Ду Цзичунь
アグニの神 Аґуні но камі Бог Аґуні
1921 藪の中 Ябу но нака У чагарнику
1922 トロッコ Торокко Вагонетка
1927 玄鶴山房 Ґенкан санбо Кабінет Ґенкана
侏儒の言葉 Сюдзю но котоба Слова пігмея
文芸的な、あまりに文芸的な Бунґейтекі-на, амарі ні бунґейтекіна Літературне, занадто літературне
河童 Каппа У країні водяників
歯車 Хаґурума Зубчасті колеса
或る阿呆の一生 Ару ахо но іссьо Життя ідіота
西方の人 Сейхо но ніто Західна людина

Переклади[ред.ред. код]

Зарубіжні переклади[ред.ред. код]

На білоруську мову «Брама Росьомон», «Павутинку» та «Ніс» переклав Володимир Шатон[4]. На російську мову твори Рюносуке перекладали Володимир Гривнін, Аркадій Стругацький, Наталія Фельдман-Конрад. На чеську мову твори письменника перекладали Власта Гільська[5][6] і Ян Левора[7].

Українські переклади Акутаґави[ред.ред. код]

Akutagawa ukr.JPG

Перша публікація Акутаґави з'явилася в Україні в перекладі Івана Дзюба. Це було оповідання «Мандарини», опубліковане «Літературною Україною» 21 березня 1969 року. Оповідання «Павутинка», сценка «Три скарби» та оповідання «Жаби» в його ж таки перекладі були надруковані в сьомому числі часопису «Всесвіт» за 1970 рік.

Через рік збірка новел Акутаґави вийшла як одинадцятий випуск серії «Зарубіжна новела» (зміст цієї збірки див. у статті про цю серію).

Останнім часом вийшло ще кілька збірок цього автора.

  • Акутаґава Рюноске. Павутинка. Вибрані новели. Львів: Піраміда, 2006, 228 с. Переклав з японської І. П. Дзюб. ISBN 966-8522-71-0. Книжка вийшла в рамках проекту «Приватна колекція» та увійшла до серії «Майстри українського перекладу». Зміст:
    • Расьомон
    • Ніс
    • Хусточка
    • Жаби
    • Павутинка
    • Муки пекельні
    • Новочасне вбивство
    • Мандарини
    • Свято хризантем
    • Нанкінський Христос
    • У чагарнику
    • Генерал
    • Усмішка богів
    • Три скарби
    • Вагонетка
    • Сад
    • Панна Ронокумія
    • Уклін
    • Грудка землі
    • Дивовижний острів
    • Любовний роман (або «Кохання — понад усе»)
    • У країні водяників
    • Життя ідіота
  • Акутаґава Рюноске. Усмішка богів. Вибрані новели. Львів: Піраміда, 2008, 216 с. Переклав з японської І. П. Дзюб. ISBN 978-966-441-068-4. Книжка також вийшла в рамках проекту «Приватна колекція» та увійшла до серії «Майстри українського перекладу». Зміст:
    • Бататова каша
    • Тютюн і диявол
    • Доля
    • Mensura Zoili
    • Один день у житті Оісі Кураноске
    • Нерозділене кохання
    • Учитель Морі
    • Новочасний чоловік
    • Дракон
    • Сумнів
    • Осінь
    • Тінь
    • Підкидьок
    • Усмішка богів
    • Повість про віддяку за добро
    • Десятиєнова банкнота
    • Оселя Ґенкаку
    • Зубчасті колеса
  • Акутаґава Рюноске. Брама Расьомон. Новели, есеї. Харків: Фоліо, 2009, 512 с. Переклав з російської В. С. Бойко. ISBN 978-966-03-4526-3 (книжка виходила в кількох різних палітурках; кожне таке видання має окремий ISBN, але склад збірки і навіть пагінація ідентичні). Книжка увійшла до серії «Бібліотека світової літератури». Зміст:
    • Брама Расьомон
    • Ніс
    • Тепло самоти
    • Батько
    • Бесіда з богом мандрів
    • Вірність
    • Бататова каша
    • Мавпа
    • Носова хусточка
    • Mensura Zoili
    • Щастя
    • Момотаро
    • Оїсі Кураноске в один із своїх днів
    • Одержимий творчістю
    • Розповідь Йоноске
    • Розповідь про те, як відпала голова
    • Павутинка
    • Муки пекла
    • Учитель Морі
    • Освічений чоловік
    • Мандарини
    • Свято хризантем
    • Як вірив Бісей
    • Дещо про випалені поля
    • Ду Цзи-чунь
    • Осінь
    • Мадонна в чорному
    • Розповідь про одну помсту
    • Жінка
    • Підкидьок
    • Вальдшнеп
    • Дивна історія
    • Тінь
    • «Осінні гори»
    • Посмішка богів
    • У хащах
    • Генерал
    • Вагонетка
    • Повість про відплату за добро
    • Панночка Рокуномія
    • Чистота О-Томі
    • Сніжок
    • Холод
    • Обривок листа
    • Кінські ноги
    • Поминальник
    • Зубчасті колеса
    • Слова пігмея. Есеї


Примітки[ред.ред. код]

  1. Поширене написання прізвища письменника — Акутаґава Рюноске.
  2. а б в г д Рюноскэ Акутагава
  3. (рос.) Рехо К. Творчество Достоевского и японская литература конца XIX в. // Русская классика в странах Востока. Сб.ст. М.: Наука, 1982. 150—162.
  4. (біл.) Брама Расё; Нос; Павуцінкі (перакладчык — У. Шатон) // Далягляды. Менск., 1990
  5. (чес.) Obraz pekla a jiné povídky, SNKLHU, Praha 1960
  6. (чес.) Rašómon a jiné povídky, Argo, Praha 2005
  7. (чес.) Tělo ženy a jiné povídky, Mladá fronta, Praha 2005

Джерела та література[ред.ред. код]

  • 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) 京大日本史辞典編纂会、東京創元社、1994. — P.7.
  • Б. П. Яценко. Акутагава Рюноске // Українська літературна енциклопедія. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії ім. М. П. Бажана, 1988, т. 1, с. 37.

Посилання[ред.ред. код]