Алимов Сергій Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алимов Сергій Якович
Sergey Yakovlevich Alymov.jpg
Народився 28 березня (9 квітня) 1892
с. Боромля Охтирського повіту на Харківщині (нині селище Тростянецького району Сумської області
Помер 29 квітня 1948(1948-04-29)[1] (56 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівоче кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Національність українець
Діяльність поет, письменник
Alma mater Харківське комерційне училище Імператора Олександра III
Володіє мовами російська
Учасник Німецько-радянська війна
Роки активності 1917—1948
Напрямок футуризм, соціалістичний реалізм
Жанр вірші, пісня
Нагороди

Сергі́й Я́кович Али́мов (9 квітня, с. Боромля Охтирського повіту (нині селище Тростянецького району Сумської області) — 29 квітня 1948) — радянський письменник, автор слів багатьох популярних пісень 1930—1940-х років.

Біографія[ред. | ред. код]

Вчився в Харківському комерційному училищі Імператора Олександра III, яке не закінчив, оскільки був арештований за зв'язок з революційною організацією й понад рік провів під вартою.

С. Алимов у 1911 році був засланий на вічне поселення в Єнісейську губернію, звідки через кілька місяців після прибуття утік до Китаю. Подорожував Японією, Кореєю, Австралією, в 1917 році оселився в Харбіні (Манчжурія). Навідувався у Владивосток під час перебування там футуристів Давида Бурлюка, Н. Асєєва, С. Третьякова, з якими в нього встановилися приятельські стосунки[2].  

Творчість[ред. | ред. код]

У період еміграції видав три книги віршів: «Киоск нежности», «Оклик мира», «Арфа без молний».       Після повернення під час корензації в 1926 році С. Алимов перетворюється з декаденського поета Російського Зарубіжжя в радянського поета-пісняра[3].       У другій половині 1920-х рр. він переселився в Москву, писав переважно тексти для радянських пісень; найбільш відомі з них — «Вася-Василёк», «Хороши в саду цветочки», «Краснофлотский марш». Він співпрацює з московськими журналами та газетами, зайнявшись виключно письменницькою працею. Він написав сценарій фільму «з корейського життя» «Клеймо хреста», роман «Нанкін-Род», ряд оповідань і нарисів, тепер уже «з китайського життя», вірші та поеми на різні теми.

З часу заснування у 1928 році Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю Червоної армії під керівництвом А. В. Александрова Алимов став одним з його постійних авторів. На його слова писали пісні найвідоміші композитори того часу — Матвій Блантер, Ісак Дунаєвський, А. Новіков, К. Лістов, а виконували найпопулярніші співаки — Павло Лісіціан, Сергій Лемешев, Георгій Виноградов, Володимир Бунчиков, Надія Обухова та інші.

Заслання[ред. | ред. код]

В кінці 1929 року, або на самому початку 1930 року, С. Алимов опинився в Бутирській в'язниці, де в той час перебували багато його колег по перу. В кінці червня 1930 року він був засуджений на 10 років за статтею 58 Кримінального кодексу РРФСР, за якою саджали «контрреволюціонерів».

Однак про історію арешту, слідства та перебування у в'язниці сам С. Алимов не залишив жодних свідчень. Ці роки геть викреслені ним з біографії. Навіть в офіційних автобіографіях він акуратно обходив цю небезпечну тему, невимушено переходячи з 30-х відразу до Великої Вітчизняної війни.

В Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі НКВД СССР (Бєломорстрої), шанували професійного поета. Тому, не випадково, С. Алимов дуже швидко став вельми помітним співробітником КВО Бєломорстроя по всій довжині будівництва від Повенця до Сороки і бажаним автором численних табірних видань. А в середовищі керівництва, інженерів і простих табірників виявився вельми шанованим і навіть популярним.

Судячи з усього, він працював десь при табірному клубі, обслуговував театр або був десь поруч з ними. Ніяких згадок про охорону, нари, зону, загальні роботи у нього в щоденнику з кінця лютого по кінець вересня 1931 не було.

Потім з Кємі його шлях проліг до Медвежої Гори, в табірну «столицю», на Бєломорстрой. Він «пішов на підвищення», був переведений в культурно-виховний відділ (КВО) Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору НКВД СССР.

14 листопада 1932 року С. Алимов подав начальнику Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору Л. І. Когану рапорт з пропозицією створити літературно-мистецький збірник про Бєломорстрой. Вже до кінця 1932 року побачила світ збірка «Моря соединим! Стихи и песни на Беломорстрое» (издание культурно-воспитательного отдела Беломорско-Балтийского лагеря ОГПУ. Медвежья Гора, 1932).

У 1934 році С. Алимова залучили до створення пісень до звукової художньої кінокартини «Заключенные». Кіно знімали просто на Біломорканалі. Стрічка мала продемонструвати країні, як дружно, злагоджено і весело трудяться на великих будовах колишні злодії, бандити, повії і шкідники, як по-батьківськи займаються їх «перековкою» мудрі чекісти. І що ГУЛАГ — це зовсім не те, про що нишком розповідають рідкісні очевидці, які за чиїмось недоглядом повернулися з таборів.

Поет написав для фільму сім пісень: «Духовая», «Игровая», «Песня победы», «Песня Соньки», «Песня урок», «Победная песня» та «Сплавная».

Воєнні дії[ред. | ред. код]

В січні 1942 року С. Алимова зарахували в кадри Головного політичного управління Військово-Морського Флоту. У лютому (до серпня 1942 року) з приписом Главпура ВМФ його відрядили на Чорноморський флот: Севастополь — Балаклава — Чорноморське узбережжя, де в ту пору йшли запеклі бої.

Він брав участь в обороні Севастополя, за що нагороджений орденом «Червона Зірка» та медаллю «За оборону Севастополя» і, як сказано в його характеристиці Союзу письменників СРСР, «виїжджав у відрядження на різні фронти, виконуючи завдання командування. Нагороджений наркомом оборони іменним годинником».

Післявоєнна творічість[ред. | ред. код]

Відразу після закінчення Другої світової війни наказом наркома ВМФ (№ 01087 від 7 червня 1945 року) С. Алимов звільнений у запас у званні майора.

У 1946 році Воєніздат випустив поетичну збірку «Этих дней не смолкнет слава», у якій багато його творів. Він написав поему «Дядя Костя» (Заслонов), яка передавалася в уривках по радіо і була частково надрукована, а також «Переможну кантату» (муз. Новікова).

В кінці грудня 1947 року здав видавництву «Московский рабочий» новий збірник віршів і пісень, у тому числі написаних з нагоди 30-річчя Радянської армії. До цього ж часу відноситься створення кантати «Знамя Победы» для Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю.

С. Алимову також належить літературна обробка пісні «По долинах і по узгір'ях».

Пісня «Мы фашистов разобьём» (1941 р.)[ред. | ред. код]

Музыка: Вано Мураделі Слова: Сергій Алимов/ Виконуdfd Профспілковий ансамбль пісні і танцю п/у І. Ліцвенко, соліст А. Кусле'в/

« Злее волка, тише вора

Враг залез к нам в час ночной. От фашистской темной своры Отстоим мы край родной.

Мы горим священным жаром, И ответит на налет Сокрушительным ударом Наша армия и флот.

Те, кто бомбы в нас метали, Нам ответят за разбой. Нас ведет товарищ Сталин На последний грозный бой!

Весь союз наш необъятный - Как железная стена. Всех зовет на подвиг ратный Всенародная война!

Наше счастье, нашу волю Не спалить врагу огнём. На морях, в лесах и в поле Мы фашистов разобьём.

И от края и до края Будет славить нас народ, Громко песня боевая О победах пропоёт!

»

Мы фашистов разобьём

Могила Сергія Алимова на Новодівочому кладовищі

Смерть[ред. | ред. код]

С. Алимов загинув у автодорожній пригоді 29 квітня 1948 року. Помер в одній з московських лікарень.

Похований на Новодівочому кладовищі.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

15 серпня 1948 року розпорядженням Ради Міністрів СРСР, підписаним Йосипом Сталіним, пам'ять письменника С. Алимова була увічнена як класика радянської літератури.

Уряд розпорядився про:

  • спорудження пам'ятника та встановлення пам'ятної дошки,
  • видання «Вибраного» (в Москві у 1953 році),
  • сім'ї встановили персональну пенсію,
  • ім'ям названо пароплав «Сергей Алымов», який був побудований в 1955 році, в першу навігацію вийшов у 1956 році, власник судна Бєльське річкове пароплавство (Уфа). Після списання стояв як будинок відпочинку «Кристалл» в місті Саратов та мав певну популярність[4].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «Знак Пошани» (1939)
  • Орден Червона Зірка
  • Медаль «За оборону Севастополя»

Тексти пісень[ред. | ред. код]

  • Песни Сергея Алымова
  • Киоск нежности: Стихи. — Харбин: Окно, 1920.
  • Оклик мира. — Харбин, 1921.
  • Песни. — М.: Сов. писатель, 1939.
  • Всё для победы!: Стихи и песни. — М. (Казань): Сов. писатель, 1942.
  • Этих дней не смолкнет слава. — М.; Л.: Военмориздат, 1946.
  • [Песни]. — М.; Л.: Музгиз, 1948.
  • Стихи и песни. — М.: Сов. писатель, 1949.
  • Избранное. — М.: Воениздат, 1953.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Алымов, Сергей. Стихи и песни [Текст] / С. Алымов. — М. : Сов. писатель, 1949. — 182 с.
  • Другий збірник хороспівів [Ноти]: в супроводі фортепіана / гарм. А. Я. Штогаренко. — Х. ; К. : ДВОУ, Мистецтво, 1934. — 32 с.. — (До першої Всеукраїнської олімпіади самодіяльного мистецтва).