Бурлюк Давид Давидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бурлюк Давид Давидович
David Burliuk 1914.jpg
Дата народження 1882
Місце народження Семиротівщина, Рябушкинська волость, Лебединський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Дата смерті 15 січня 1967(1967-01-15)[1][2][3]
Місце смерті Нью-Йорк, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Жанр футуризм
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Дави́д Дави́дович Бурлю́к (9 (21) липня) 1882, хутір Семиротівщина (Семиротівка)[4] поблизу с. Рябушки, Лебединський повіт Харківська губернія, Російська імперія (нині Лебединський район Сумська область, Україна) — 15 січня 1967, Нью-Йорк, США) — український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець.

Життєпис[ред.ред. код]

Бурлюк (2-й праворуч)
1910-і

Народився на хуторі Семиротівщина, Лебединський повіт, Харківська губернія.

Згодом писав у своїх «Спогадах футуриста»:

«… З боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько „Писарчуки“, ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам'ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання „Петруся“ завжди закінчувалося слізьми.

1915-го я намалював картину „Святослав“, стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля. (…)

У своєму житті я намалював безліч українських баских коней. І мені могло б пасувати наймення, перефразовуючи Геродота, „співця кобилиць“»[5].

У 1893—1895 навчався в Олександрійській чоловічій гімназії (Суми).

Навчався в Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, мистецьких студіях Мюнхена (А. Ашбе) та Парижа, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими модерними мистецькими течіями, став ідеологом російського футуризму як у живописі, так і в літературі. Хоча він був натхненником й ініціатором різних столичних (найчастіше епатажних) заходів, які повинні були поширювати нові ідеї в російській культурі, його власна дебютна малярська виставка відбулася в Самарі (1917). А єдиний його поетичний збірник «Лисіючий хвіст» був виданий 1919 року в Кургані.

Революційні події 1917 в Росії сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії, а потім — до США.

Творчість[ред.ред. код]

Після знайомства з Володимиром Маяковським ввів його до кола поетів. Маяковський згадував про нього:

«Мій дійсний учитель, Бурлюк зробив мене поетом… Видавав щодня 50 копійок. Щоб писати, не голодуючи».

Великий інтерес становлять спогади Давида Бурлюка про футуризм і В.Маяковського.

В еміграції Д. Бурлюк залишився вірним своїм естетичним смакам, проте його живопис тепер розвивався в рамках панівного на Заході мистецтва. У Нью-Йорку Д.Бурлюк видавав журнал «Колір і рима». Багато мандрував. Його виставки відбувалися в багатьох містах Європи, Австралії й Америки.

Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні (зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко»).

Відомий як лідер вітчизняного футуризму (маніфест «Ляпас громадському смаку»). Сам себе представляв як «татарсько-запорозький футурист».[6][7] Один із чільних творців українського модернізму початку XX століття.

Нова поетична і художня школа була проголошена і задекларована завдяки енергії і безмежній ініціативності Д. Бурлюка. Він брав активну участь у виступах футуристів, поєднуючи ролі теоретика, поета, художника і критика. Його вірші – це квінтесенція характерних для футуризму антиестетичності й епатажності. Як зазначає Ігор Шаров, у віці 30 років Бурлюк уже був справжнім майстром. Щоб упевнитись в цьому, достатньо подивитись на "Портрет поета-футуриста Василя Каменського" – така собі своєрідна стилізація під художників Відродження, де Каменського зображено в образі святого. Новий апологет нової віри. Крім того, портрет Каменського фактично розкриває таємницю міфу, яким так полюбляв оточувати себе Бурлюк. Це міф про витоки його площинного живопису. Справа в тім, що змолоду художник втратив одне око і створення багатьох картин, виконаних у стилі декоративних панно або вітражів, пояснював тим, що тепер саме так сприймає дійсність.

У музеях і приватних збірках України збереглося лише 35 робіт Д.Бурлюка. Принаймні стільки вдалося зібрати 1998 в Національному художньому музеї, де проводили виставку провідного футуриста[8].

Деякі з його художніх полотен є в Сумському художньому музеї.

Основна частина творів Д. Бурлюка зберігається у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку. Є також у Росії, країнах Європи, в Японії, Канаді.

4 грудня 2007 на лондонських торгах аукціонного будинку Sotheby's був встановлений український рекорд. Картина українського художника була продана за $650 000[9].

Галерея[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119298023 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. David Davidovich Burliuk
  3. SNAC
  4. Хутір Семиротівщина вже не існує, знятий з обліку близько 1990 (див. Алла Федорина. Тіні забутих предків по-лебединськи // Україна молода, 2007)
  5. Дмитро ГОРБАЧОВ: «Український батько російського футуризму»
  6. Д.Горбачов, П. Утевська. Нариси з історії українського живопису. Нарис 1: Давид Бурлюк
  7. Горбачов Д. Татарсько-запорізький футурист Давид Бурлюк «Писарчук» // З поверненням в Україну, пане Бурлюк: [матер. наук. конф.]. — К., 1998. — С. 15–16.
  8. Алла Федорина. Тіні забутих предків по-лебединськи // Україна молода, 2007
  9. На Sotheby's встановлено український рекорд // Українська правда. Життя, 03.12.2007

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]