Бурлюк Давид Давидович
Бурлюк Давид Давидович | ||||
---|---|---|---|---|
![]() | ||||
Народження |
9 (21) липня 1882[1] Семиротівщина, Рябушкинська волость, Лебединський повіт, Харківська губернія, Російська імперія | |||
Смерть | 15 січня 1967[1][2][3] (84 роки) | |||
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США | ||||
Громадянство |
![]() ![]() ![]() | |||
Жанр | футуризм | |||
Навчання | Одеське художнє училище | |||
Діяльність | поет, художник | |||
Член | Американська академія мистецтв та літератури | |||
| ||||
![]() ![]() |
Дави́д Дави́дович Бурлю́к (9 (21) липня) 1882, хутір Семиротівщина (Семиротівка)[4] поблизу с. Рябушки, Лебединський повіт Харківська губернія, Російська імперія (нині урочище Бурлюк Лебединський район Сумська область, Україна) — 15 січня 1967, Нью-Йорк, США) — український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець. Водночас з Велимиром Хлєбниковим був Головою земної кулі.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився на хуторі Семиротівщина, Лебединський повіт, Харківська губернія.
Згодом писав у своїх «Спогадах футуриста»:
«… З боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько „Писарчуки“, ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам'ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання „Петруся“ завжди закінчувалося слізьми.
1915-го я намалював картину „Святослав“, стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля. (…)
У своєму житті я намалював безліч українських баских коней. І мені могло б пасувати наймення, перефразовуючи Геродота, „співця кобилиць“»[5].
У 1893—1895 навчався в Олександрівській чоловічій гімназії (Суми).
Навчався в Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, мистецьких студіях Мюнхена (А. Ашбе) та Парижа, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.
Брав активну участь у перших авангардних виставках на території України — «Ланка» (Київ, 1908) та «Салони» Іздебського (1909 і 1911, Одеса).[6]
Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими модерними мистецькими течіями, став ідеологом російського футуризму як у живописі, так і в літературі. Хоча він був натхненником й ініціатором різних столичних (найчастіше епатажних) заходів, які повинні були поширювати нові ідеї в російській культурі, його власна дебютна малярська виставка відбулася в Самарі (1917). А єдиний його поетичний збірник «Лисіючий хвіст» був виданий 1919 року в Кургані.
Революційні події 1917 в Росії сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії, а потім — до США.
Творчість[ред. | ред. код]
Після знайомства з Володимиром Маяковським ввів його до кола поетів. Маяковський згадував про нього:
«Мій дійсний учитель, Бурлюк зробив мене поетом… Видавав щодня 50 копійок. Щоб писати, не голодуючи».
Великий інтерес становлять спогади Давида Бурлюка про футуризм і В.Маяковського.
В еміграції Д. Бурлюк залишився вірним своїм естетичним смакам, проте його живопис тепер розвивався в рамках панівного на Заході мистецтва. У Нью-Йорку Д.Бурлюк видавав журнал «Колір і рима». Багато мандрував. Його виставки відбувалися в багатьох містах Європи, Австралії й Америки.
Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні (зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко»).
Відомий як лідер вітчизняного футуризму (маніфест «Ляпас громадському смаку»). Сам себе представляв як «татарсько-запорозький футурист».[7][8] Один із чільних творців українського модернізму початку XX століття.
Нова поетична і художня школа була проголошена і задекларована завдяки енергії і безмежній ініціативності Д. Бурлюка. Він брав активну участь у виступах футуристів, поєднуючи ролі теоретика, поета, художника і критика. Його вірші — це квінтесенція характерних для футуризму антиестетичності й епатажності. Як зазначає Ігор Шаров, у віці 30 років Бурлюк уже був справжнім майстром. Щоб упевнитись в цьому, достатньо подивитись на «Портрет поета-футуриста Василя Каменського» — така собі своєрідна стилізація під художників Відродження, де Каменського зображено в образі святого. Новий апологет нової віри. Крім того, портрет Каменського фактично розкриває таємницю міфу, яким так полюбляв оточувати себе Бурлюк. Це міф про витоки його площинного живопису. Справа в тім, що змолоду художник втратив одне око і створення багатьох картин, виконаних у стилі декоративних панно або вітражів, пояснював тим, що тепер саме так сприймає дійсність.
У музеях і приватних збірках України збереглося лише 35 робіт Д.Бурлюка. Принаймні стільки вдалося зібрати 1998 в Національному художньому музеї, де проводили виставку провідного футуриста[9].
Деякі з його художніх полотен є в Сумському художньому музеї.
Основна частина творів Д. Бурлюка зберігається у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку. Є також у Росії, країнах Європи, в Японії, Канаді.
4 грудня 2007 на лондонських торгах аукціонного будинку Sotheby's був встановлений український рекорд. Картина українського художника була продана за $650 000[10].
Галерея[ред. | ред. код]
Проєкт форми міліції від імені Д. Бурлюка. Карикатура, 1917
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бурлюк Давид Давидович |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119298023 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ David Davidovich Burliuk
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Хутір Семиротівщина вже не існує, знятий з обліку близько 1990 (див. Алла Федорина. Тіні забутих предків по-лебединськи // Україна молода, 2007)
- ↑ Дмитро ГОРБАЧОВ: «Український батько російського футуризму»
- ↑ Дикуни і декаденти. Авангардні виставки в дореволюційній Україні. amnesia.in.ua. Процитовано 2019-05-08.
- ↑ Д.Горбачов, П. Утевська. Нариси з історії українського живопису. Нарис 1: Давид Бурлюк
- ↑ Горбачов Д. Татарсько-запорізький футурист Давид Бурлюк «Писарчук» // З поверненням в Україну, пане Бурлюк: [матер. наук. конф.]. — К., 1998. — С. 15–16.
- ↑ Алла Федорина. Тіні забутих предків по-лебединськи // Україна молода, 2007
- ↑ На Sotheby's встановлено український рекорд // Українська правда. Життя, 03.12.2007
Література[ред. | ред. код]
- Бурлюк Давид Давидович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 96. — ISBN 5-88500-042-5.
- Бурлюк Давид Давидович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 92. — ISBN 5-88500-071-9.
- Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
- Олександр Капітоненко. У Татарстані вшанували пам'ять українського мистця Д.Бурлюка // Свобода, 30 жовтня 2009, с. 17.
- Давид Бурлюк і «Гілея» футуризму // Наша газета +
- Деменок Е. Л. Новое о Бурлюках // Дрогобыч, 2013.
- А. М. Капітоненко. Наш Давид Бурлюк. Суми, фундація ім. Д.Бурлюка, 2007.
- Ошима в бытность Д. Бурлюка. 2005.
- Деменок, Е.Л. Дважды спасённая работа Давида Бурлюка (вид. «Вестник Одесского художественного музея» №2).
Посилання[ред. | ред. код]
- Дмитро Горбачов. Український батько російського футуризму[недоступне посилання з червень 2019]
- Давид Бурлюк — Сходження на Фудзі-сан.
- Давид Бурлюк. Рерих: черты его жизни и творчества. Нью-Йорк, 1930.
|
|
- Народились 21 липня
- Народились 1882
- Уродженці Харківської губернії
- Померли 15 січня
- Померли 1967
- Померли в Нью-Йорку
- Випускники Одеського художнього училища
- Синій вершник
- Уродженці Рябушків
- Українські художники
- Російські художники
- Російські поети
- Іншомовні письменники, народжені в Україні
- Українські російськомовні письменники
- Футуристи
- Портретисти
- Український авангард
- «Голови земної кулі»