Бурлюк Давид Давидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бурлюк Давид Давидович

David Burliuk 1914.jpg

Народження 9 (21) липня 1882[1]
Семиротівщина, Рябушкинська волость, Лебединський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть 15 січня 1967(1967-01-15)[1][2][3] (84 роки)
  Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Україна[4]
Жанр футуризм
Навчання Одеське художнє училище
Діяльність поет, художник
Член Американська академія мистецтв та літератури
Брати, сестри  • Бурлюк Володимир Давидович

CMNS: Бурлюк Давид Давидович у Вікісховищі

Дави́д Дави́дович Бурлю́к (9 (21) липня) 1882, хутір Семиротівщина (Семиротівка)[5] поблизу с. Рябушки, Лебединський повіт Харківська губернія, Російська імперія (нині урочище Бурлюк Лебединський район Сумська область, Україна) — 15 січня 1967, Нью-Йорк, США) — український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець. Водночас з Велимиром Хлєбниковим був Головою земної кулі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Бурлюк (2-й праворуч)
1910-і

Народився на хуторі Семиротівщина, Лебединський повіт, Харківська губернія.

Згодом писав у своїх «Спогадах футуриста»:

«… З боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько „Писарчуки“, ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам'ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання „Петруся“ завжди закінчувалося слізьми.

1915-го я намалював картину „Святослав“, стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля. (…)

У своєму житті я намалював безліч українських баских коней. І мені могло б пасувати наймення, перефразовуючи Геродота, „співця кобилиць“»[6].

У 1893—1895 навчався в Олександрівській чоловічій гімназії (Суми).

Навчався в Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, мистецьких студіях Мюнхена (А. Ашбе) та Парижа, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

Брав активну участь у перших авангардних виставках на території України — «Ланка» (Київ, 1908) та «Салони» Іздебського (1909 і 1911, Одеса).[7]

Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими модерними мистецькими течіями, став ідеологом російського футуризму як у живописі, так і в літературі. Хоча він був натхненником й ініціатором різних столичних (найчастіше епатажних) заходів, які повинні були поширювати нові ідеї в російській культурі, його власна дебютна малярська виставка відбулася в Самарі (1917). А єдиний його поетичний збірник «Лисіючий хвіст» був виданий 1919 року в Кургані.

Революційні події 1917 в Росії сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії, а потім — до США.

Творчість[ред. | ред. код]

Після знайомства з Володимиром Маяковським ввів його до кола поетів. Маяковський згадував про нього:

«Мій дійсний учитель, Бурлюк зробив мене поетом… Видавав щодня 50 копійок. Щоб писати, не голодуючи».

Великий інтерес становлять спогади Давида Бурлюка про футуризм і В.Маяковського.

В еміграції Д. Бурлюк залишився вірним своїм естетичним смакам, проте його живопис тепер розвивався в рамках панівного на Заході мистецтва. У Нью-Йорку Д.Бурлюк видавав журнал «Колір і рима». Багато мандрував. Його виставки відбувалися в багатьох містах Європи, Австралії й Америки.

Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні (зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко»).

Відомий як лідер вітчизняного футуризму (маніфест «Ляпас громадському смаку»). Сам себе представляв як «татарсько-запорозький футурист».[8][9] Один із чільних творців українського модернізму початку XX століття.

Нова поетична і художня школа була проголошена і задекларована завдяки енергії і безмежній ініціативності Д. Бурлюка. Він брав активну участь у виступах футуристів, поєднуючи ролі теоретика, поета, художника і критика. Його вірші — це квінтесенція характерних для футуризму антиестетичності й епатажності. Як зазначає Ігор Шаров, у віці 30 років Бурлюк уже був справжнім майстром. Щоб упевнитись в цьому, достатньо подивитись на «Портрет поета-футуриста Василя Каменського» — така собі своєрідна стилізація під художників Відродження, де Каменського зображено в образі святого. Новий апологет нової віри. Крім того, портрет Каменського фактично розкриває таємницю міфу, яким так полюбляв оточувати себе Бурлюк. Це міф про витоки його площинного живопису. Справа в тім, що змолоду художник втратив одне око і створення багатьох картин, виконаних у стилі декоративних панно або вітражів, пояснював тим, що тепер саме так сприймає дійсність.

У музеях і приватних збірках України збереглося лише 35 робіт Д.Бурлюка. Принаймні стільки вдалося зібрати 1998 в Національному художньому музеї, де проводили виставку провідного футуриста[10].

Деякі з його художніх полотен є в Сумському художньому музеї.

Основна частина творів Д. Бурлюка зберігається у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку. Є також у Росії, країнах Європи, в Японії, Канаді.

4 грудня 2007 на лондонських торгах аукціонного будинку Sotheby's був встановлений український рекорд. Картина українського художника була продана за $650 000[11].

Галерея[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119298023 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. David Davidovich Burliuk
  3. SNAC — 2010.
  4. Museum of Modern Art online collection
  5. Хутір Семиротівщина вже не існує, знятий з обліку близько 1990 (див. Алла Федорина. Тіні забутих предків по-лебединськи // Україна молода, 2007)
  6. Дмитро ГОРБАЧОВ: «Український батько російського футуризму»
  7. Дикуни і декаденти. Авангардні виставки в дореволюційній Україні. amnesia.in.ua. Процитовано 2019-05-08. 
  8. Д.Горбачов, П. Утевська. Нариси з історії українського живопису. Нарис 1: Давид Бурлюк
  9. Горбачов Д. Татарсько-запорізький футурист Давид Бурлюк «Писарчук» // З поверненням в Україну, пане Бурлюк: [матер. наук. конф.]. — К., 1998. — С. 15–16.
  10. Алла Федорина. Тіні забутих предків по-лебединськи // Україна молода, 2007
  11. На Sotheby's встановлено український рекорд // Українська правда. Життя, 03.12.2007

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]