Альдо Балларін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Альдо Балларін
Aldo Ballarin.jpg
Особові дані
Народження 10 січня 1922(1922-01-10)
  Кіоджа, Італія
Смерть 4 травня 1949(1949-05-04) (27 років)
  Суперга, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1939–1941 Італія «Ровіго» 36 (2)
1941–1943 Італія «Трієстина» 57 (1)
1943–1944 Італія «Венеція» 16 (6)
1945–1949 Італія «Торіно» 149 (4)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1945–1949 Італія Італія 9 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Альдо Балларін (італ. Aldo Ballarin; нар. 10 січня 1922, Кіоджа, Венето, Італія — пом. 4 травня 1949, Суперга, Турин) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. Виступав за національну збірну і «Торіно», провідний італійський клуб того часу.

Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]

Представник футбольної родини, його молодші брати також були професіональними футболістами. Сержіо виступав за декілька команд, найбільш відомою серед є «П'яченца». Діно захищав кольори «Торіно».

У дорослому футболі дебютував 1939 року за команду «Ровіго». За два сезони провів 36 лігових матчів. Під час Другої світової війни грав у складі команд «Трієстина» та «Венеція». 1945 року перейшов до клубу «Торіно», за який відіграв 4 сезони. Протягом усього часу був основним гравцем захисту команди. За цей час чотири рази виборював титул чемпіона Італії.

У складі національної команди дебютував 11 листопада 1945 року. У Цюриху італійці зіграли внічию з командою Швейцарії (4:4). У матчі відзначилися: Сільвіо Піола, Еціо Лоїк, Амедео Б'яваті (2) — Лауро Амадо (3), Жорж Абі. «Гранатові» були базовою командою збірної Італії, у кожному матчі виходили по шість-вісім гравців «Торіно».

Так, на гру проти угорців, 11 травня 1947 року, на поле відразу вийшли десять футболістів клубу і голкіпер «Ювентуса» Лучідіо Сентіменті (польові гравці: Балларін, Марозо, Грецар, Рігамонті, Кастільяно, Менті, Лоїк, Габетто, Маццола і Ферраріс). Всього, до березня 1949 року, провів дев'ять товариських матчів у складі італійської збірної.

Навесні 1949 року керівництво туринського клубу прийняло запрошення від португальського гранда, «Бенфіки», взяти участь у товариській грі на честь однієї з найбільших тодішніх зірок лісабонського клубу, Франсішку Феррейри. Гра відбулася 3 травня 1949 року в Лісабоні й завершилася поразкою італійських гостей з рахунком 3:4. Наступного дня команда «Торіно», працівники клубу і журналісти вилетіли додому рейсом ЛісабонБарселонаТурин.

Поблизу Савони літак почав знижуватися через складні погодні умови. Приблизно о 17:03 — здійснив поворот для заходу на посадку і невдовзі зіткнувся з кам'яною огорожею базиліки Суперга на вершині однойменної гори, що височіє над околицями Турина. Внаслідок авікатастрофи усі чотири члени екіпажу і 27 пасажирів загинули на місці.

На момент загибелі основного складу «Торіно», до завершення сезону в Серії A лишалося чотири тури і команда очолювала чемпіонські перегони. В останніх турах, честь клубу захищали гравці молодіжної команди. Усі суперники в цих матчах («Дженоа», «Палермо», «Сампдорія» і «Фіорентіна»), з поваги до загиблих чемпіонів, також виставляли на поле молодіжні склади своїх клубів. Молодіжна команда «Торіно» перемогла у всіх останніх іграх сезону, здобувши таким чином посмертний чемпіонський титул для своїх старших товаришів.

Досягнення[ред. | ред. код]

«Торіно»: 1946, 1947, 1948, 1949

Статистика[ред. | ред. код]

Виступи за національну збірну:

 Статистика матчів і голів за збірну — Італія Італія

Посилання[ред. | ред. код]