Збірна Чехословаччини з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чехословаччина
Емблема
Асоціація Чехословацький футбольний союз
Найбільше виступів Зденєк Негода (90)
Найкращий бомбардир Антонін Пуч (34)
Код ФІФА TCH
Домашня
Виїзна
Перший матч
Чехословаччина Чехословаччина 7:0 Югославія Югославія
(Антверпен, Бельгія; 28 серпня 1920)
Найбільша перемога
Чехословаччина Чехословаччина 7:0 Югославія Югославія
(Антверпен, Бельгія; 28 серпня 1920)
Найбільша поразка
Шотландія Шотландія 5:0 Чехословаччина Чехословаччина
(Глазго, Шотландія; 8 грудня 1937)
Угорщина Угорщина 5:0 Чехословаччина Чехословаччина
(Будапешт, Угорщина; 30 квітня 1950)
Угорщина Угорщина 5:0 Чехословаччина Чехословаччина
(Будапешт, Угорщина; 19 жовтня 1952)
Чемпіонат світу
Виступів 8 (вперше у 1934)
Найвище досягнення 2 місце 1934, 1962
Чемпіонат Європи
Виступів 3 (вперше у 1960)
Найвище досягнення Чемпіон, 1976

Збірна Чехословаччини з футболу (чеськ. Československá fotbalová reprezentace, словац. Československé futbalové mužstvo) — національна футбольна команда колишньої Чехословаччини, якою керував Чехословацький футбольний союз з 1922 до 1993 року. Чемпіон Європи 1976 року.

Історія[ред. | ред. код]

Збірна виникла після першої світової війни і утворення незалежної Чехословаччини. У своєму першому ж турнірі, на Олімпіаді 1920 року, чехословацькі футболісти потрапили у фінал, де їм належало зіграти проти господарів турніру — Бельгії. Проте, без суддівського скандалу не обійшлося — літописці чеського футболу вважають, що англійський арбітр Джон Льюїс «зливав гру» на користь збірної Бельгії. Гості такої наруги не витримали, і на знак протесту залишили поле. Тоді, збірну Чехословаччини позбавили медалей, і все, чого домоглися керівники збірної, так це офіційні вибачення уряду Бельгії.

Вирішальний гол Анджело Ск'явіо у ворота збірної Чехословаччини у фіналі чемпіонату світу 1934 року

Наступним великим досягненням збірної став фінал чемпіонату світу 1934 року, де Чехословаччина після перемог над румунами, швейцарцями і німцями, вийшла у фінал, де зустрілася з господарями турніру збірною Італії. І знову чехословацька команда, ведена Франтішеком Планічкою, була зупинена арбітром. Один з найкращих тогочасних арбітрів Джон Лангенус характеризував суддівство того матчу, як «найбільший провал в історії». Шведський арбітр Іван Еклінд дозволяв італійцям на полі все, а маючи такого гравця як Луїс Монті, успіх в «брудній» боротьбі був забезпечений. І все ж, чехословацькі футболісти боролися до кінця і навіть першими відкрили рахунок: відзначився Антонін Пуч. І лише неймовірний удар Раймундо Орсі в кінцівці гри, дозволив зрівняти рахунок, а у додатковому часі Анджело Ск'явіо метрів з дванадцяти забив переможний м'яч у ворота Планічки.

Після того збірна Чехословаччини на довгий час вилетіла з когорти лідерів світового футболу і лише 1960 року команда знову здобула нагороду: бронзову медаль першого чемпіонату Європи. 1962 року збірній вдалося вийти у фінал чемпіонату світу, де команда за всіма статтями програла збірній Бразилії з великим Пеле.

Найвдалішим для збірної Чехословаччини став 1976 рік, коли збірна стала чемпіоном Європи. Розіграш чемпіонату Європи тих років відрізнявся тим, що відбіркові ігри проводились до стадії півфіналів, і лише четвірка найкращих команд Європи збиралася в одній з країн-учасниць, і проводили завершальні матчі. Турнір 1976 року став останнім, коли турнір проходив за такою схемою.

У діях збірної Чехословаччини відразу впадала в очі бездоганна організація, відпрацьований до дрібниць взаємодія, підстраховка, комбінаційна гра і командний рух. Якщо узагальнити це в одне речення, то колективна гра — знадинка тієї збірної Чехословаччини. Команда у кваліфікації несподівано виграла групу, у якій були збірні Англії і Португалії, здобувши чотири перемоги у шести матчах, і вийшли у чвертьфіналі на збірну СРСР. У Чехословаччині, кажучи про збірну-76, обов'язково відзначають той факт, що у фінальну четвірку їх «вивів Модер». Йозеф Модер за всю історію своїх виступів за збірну, відзначився лише тричі, проте всі ті три голи були забиті протягом двох матчів у ворота збірної СРСР. Чехословацька збірна впевнено перемогла вдома з рахунком 2-0, а на виїзді у Києві втримала перевагу, зігравши внічию 2-2 і потрапила на чемпіонат Європи в Югославію.

Антонін Паненка — автор переможного післяматчевого пенальті у ворота збірної ФРН у фіналі Євро-1976, перемога у якому стала єдиною в історії збірної

Найкращий нападник збірної Чехословаччини тих часів, Зденек Негода згадував: «На чемпіонат до Белграда ми поїхали з відчуттям, що нам нічого втрачати Нам належало битися з футболістами Нідерландів, ФРН та Югославії, а ці команди були набагато сильнішими нас Чехословаччина ж у фаворитів не значилася, тому ніякого тиску ми не відчували. Ми виїжджали з думками про те, що нам нічого втрачати, але при цьому ми вірили на успіх. У нас була відмінна і зіграна команда, яку очолювали тренери, які обрали правильну тактику».

Вже по приїзді в Югославію на руку чехословацьким футболістам зіграло те, що в стані їхніх суперників по півфіналу збірної Нідерландів панував розбрат: посварилися дві найважливіші фігури в тій команді — головний тренер Йоган Кнобель, і головна зірка команди Йоган Кройф. Група гравців на чолі з Кройфом вимагали присутність воротаря Яна Йонгблуда в стартовому складі, через що Кнобель погрожував подати у відставку в цю ж хвилину. Щоправда, попри це основний час матчу завершився з рахунком 1-1. І тут зіграв тренерський талант Вацлава Єжек, який в екстра-таймі випустив на поле швидкісного Франтішека Весели. Весели спочатку вивів на побачення з голкіпером Зденека Негоду, а потім і сам закріпив перемогу збірної Чехословаччини — 3-1 і вивів збірну до фіналу, де на них чекала збірна ФРН.

У фіналі блищали дві фігури — голкіпер Іво Віктор і нападник Антонін Паненка. Перший відбив незліченну кількість ударів у свої ворота. Для німців великим ударом було те, що роком раніше кар'єру за збірну завершив найбільший форвард в історії бундестіму — Герд Мюллер. У фінальному матчі 1976 року його «замінив» інший Мюллер — Дітер. Збірна Чехословаччини швидко забила два м'ячі, проте втримати перевагу не змогла. Дітер Мюллер, який став найкращим бомбардиром того чемпіонату, буквально витягши свою збірну у матчі з югославами, відіграв один гол ще до перерви, а на 89 хвилині Бернд Хельценбайн забив гол, зрівнявши рахунок. У додатковий час голів жодні із збірних так і не забила.

Перед матчем, завдяки спільним рішенням німецьких і чехословацьких футбольних властей, було вирішено, що якщо команди зіграють внічию в основний і додатковий час, то замість звичного перегравання, яка практикувалося в ті часи, доля матчу мала вирішитися в серії післяматчевих пенальті. Чехословацька збірна забили чотири пенальті поспіль, а ось німці через помилку Улі Хенесса, четверте пенальті не забили і доля фіналу вирішувалась в п'ятому пенальті від Антоніна Паненки. Антонін пробив навісним ударом по центру воріт, в той час як воротар суперників впав в кут і через його ефектність і важливість такий удар став називатись ударом у стилі Паненки.

Потім Паненка ще раз повторив цей маневр у вирішальному матчі відбору на Євро-1980, коли в такому ж стилі обдурив французького голкіпера Домініка Дропсі, який також забив і допоміг команді кваліфікуватись на турнір. За регламентом турніру щоб потрапити у фінал, збірна мала виграти груповий етап, проте чехословацька збірна програла вже у першому матчі фаворитам збірній ФРН і майже втратила шанси на золоті нагороди. Проте без нагороди збірна не залишилась: здобувши друге місце у групі збірна Чехословаччини у серії пенальті в матчі за третє місце здолали збірну Італії. Ця медаль стала останньою в історії для збірної Чехословаччини.

Через два роки збірна кваліфікувалась на мундіаль в Іспанії, проте в останньому матчі групи не змогла перемогти аутсайдера збірну Кувейту і вилетіла з турніру, після чого вісім років не потрапляла не великі турніри.

1990 року команда востаннє в своїй історії пробилась до фінальних стадій міжнародних змагань. На чемпіонаті світу в Італії, збірна Чехословаччини, програвши 2-0 господарям турніру у першому матчі, все ж перемогла у двох інших і вийшла у плей-оф, де розгромила збірну Коста-Рики з футболу з рахунком 4-1. Проте у чвертьфіналі на шлях збірною опинилась ФРН, і чехословацька команда змушена була припинити виступи на турнірі, програвши 0-1.

1 січня 1993 року держава Чехословаччина припинила своє існування. Тим не менш, збірна продовжила участь у відбіркових іграх чемпіонату світу 1994 року. Не зумівши пробитися у фінальну частину турніру, збірна Чехословаччини припинила існування після закінчення відбірних матчів. Спадкоємицею збірної Чехословаччини стала збірна Чехії, крім того збірна Словаччини почала свої власні виступи.

Досягнення[ред. | ред. код]

  • Фіналісти чемпіонату світу: 1934, 1962
  • Чемпіони Європи: 1976
  • Бронзові призери Чемпіонату Європи: 1960, 1980.
  • Олімпійський чемпіон: 1980.
  • Срібло Олімпіади: 1964.

Статистика[ред. | ред. код]

Чемпіонат світу[ред. | ред. код]

Рік Раунд Місце ЗІ В Н* П ЗГ ПГ
Уругвай 1930 не брала участь - - - - - - -
Італія 1934 фіналіст 2 4 3 0 1 9 6
Франція 1938 чвертьфіналіст 5 3 1 1 1 5 3
Бразилія 1950 не брала участь - - - - - - -
Швейцарія 1954 груповий етап 14 2 0 0 2 0 7
Швеція 1958 груповий етап 9 4 1 1 2 9 6
Чилі 1962 фіналіст 2 6 3 1 2 7 7
Англія 1966 не кваліф. - - - - - - -
Мексика 1970 груповий етап 15 3 0 0 3 2 7
Німеччина 1974 не пройшла кваліфікацію - - - - - - -
Аргентина 1978 не пройшла кваліфікацію - - - - - - -
Іспанія 1982 груповий етап 19 3 0 2 1 2 4
Мексика 1986 не пройшла кваліфікацію - - - - - - -
Італія 1990 чвертьфіналіст 6 5 3 0 2 10 5
США 1994 не пройшла кваліфікацію - - - - - - -
Всього 8/18 2 фінали 30 11 5 14 44 45

Чемпіонат Європи[ред. | ред. код]

Год Раунд М В Н* П ГЗ ГП
Франція 1960 Третє місце 2 1 0 1 2 3
Іспанія 1964 - - - - - - -
Італія 1968 - - - - - - -
Бельгія 1972 - - - - - - -
Югославія 1976 Чемпіон 2 1 1 0 5 3
Італія 1980 Третє місце 4 1 2 1 5 4
Франція 1984 - - - - - - -
Німеччина 1988 - - - - - - -
Швеція 1992 - - - - - - -
Всього 1 перемога 8 3 3 2 12 10

Форми[ред. | ред. код]

1934-1976
1980-1989
1990 (домашня)
1990 (виїзна)

Найбільше матчів[ред. | ред. код]

# Гравець Роки виступів Ігри Голи
1. Зденек Негода 1971–1987 91 31
2. Маріан Масний 1974–1982 75 18
Ладислав Новак 1952–1966 75 1
4. Франтішек Планічка 1926–1938 73 0
5. Карол Добіаш 1967–1980 67 6
6. Йозеф Масопуст 1954–1966 63 10
Іво Віктор 1966–1977 63 0
8. Ян Поплугар 1958–1967 62 1
9. Антонін Пуч 1926–1938 60 34
10. Антонін Паненка 1973–1982 59 17

Бомбардири[ред. | ред. код]

# Гравець Роки виступів Голи Ігри
1. Антонін Пуч 1926–1938 34 60
2. Зденек Негода 1971–1987 31 91
3. Олдржих Неєдлий 1931–1938 28 43
Йозеф Сильний 1925–1934 28 50
5. Адольф Шерер 1958–1964 22 36
Франтішек Свобода 1927–1937 22 43
7. Маріан Масний 1974–1982 18 75
8. Антонін Паненка 1973–1982 17 59
9. Йозеф Адамець 1960–1971 14 44
Томаш Скугравий 1985–1993 14 43

Суперники[ред. | ред. код]

Статистика збірної в 1908—1994 роках:

Збірна Матчі В Н П
Албанія Албанія 5 3 0 2
Аргентина Аргентина 6 1 3 2
Австралія Австралія 8 6 2 0
Австрія Австрія 37 18 11 8
Бельгія Бельгія 10 5 2 3
Бразилія Бразилія 17 2 6 9
Болгарія Болгарія 14 4 3 7
Чилі Чилі 1 0 0 1
Коста-Рика Коста-Рика 1 1 0 0
Кіпр Кіпр 6 4 2 0
Данія Данія 14 9 5 0
НДР НДР 15 4 4 7
Єгипет Єгипет 3 1 0 2
Англія Англія 13 2 3 8
Фарерські острови Фарерські острови 2 2 0 0
Фінляндія Фінляндія 5 2 2 1
Франція Франція 20 9 4 7
Німеччина Німеччина 18 3 5 10
Греція Греція 5 5 0 0
Угорщина Угорщина 44 11 12 21
Ісландія Ісландія 5 4 1 0
Іран Іран 1 1 0 0
Італія Італія 26 8 9 9
Кувейт Кувейт 1 0 1 0
Латвія Латвія 1 1 0 0
Люксембург Люксембург 7 6 1 0
Малайзія Малайзія 1 0 0 1
Мальта Мальта 2 1 1 0
Мексика Мексика 2 1 0 1
Нідерланди Нідерланди 8 5 1 2
Північна Ірландія Північна Ірландія 2 0 0 2
Норвегія Норвегія 4 4 0 0
Польща Польща 19 10 5 4
Португалія Португалія 9 3 3 3
Ірландія Ірландія 12 7 1 4
Румунія Румунія 29 17 7 5
Шотландія Шотландія 10 4 1 5
СРСР СРСР 12 2 4 6
Іспанія Іспанія 12 7 1 4
Швеція Швеція 16 9 4 3
Швейцарія Швейцарія 27 14 6 7
Туреччина Туреччина 10 7 2 1
США США 1 1 0 0
Уругвай Уругвай 3 1 0 2
Уельс Уельс 12 6 3 3
Югославія Югославія 31 18 4 9

Посилання[ред. | ред. код]