Аменсалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Горіх чорний виділяє через корені хімічні речовини, які пригнічують ріст інших рослин, приклад аменсалізму.

Аменсалі́зм (від лат. mensa — трапеза) — форма біотичних взаємовідносин між організмами, при якій один вид пригнічує життєдіяльність іншого, але при цьому не відчуває негативного або позитивного впливу у відповідь. Організм, у якого відбувається пригнічення росту та розвитку, називають аменсалом; інший організм − інгібітор. Взаємодія даного типу регулює чисельність організмів, впливає на розподіл і взаємний підбір видів.

Математичний опис[ред.ред. код]

Динаміку двохвидової системи з аменсалізмом можна описати системою рівнянь

dx1/dt=r1x1(1-x1/1)

dx2/dt=r2x2(1-x2/K2-a21x1)

Тут K2 — ємність середовища для другого виду за відсутності першого, коефіцієнт α21 показує, на скільки зменшиться дана ємність, якщо збільшити щільність першого виду на одиницю. Якщо K2/K121, існуватиме єдиний стійкий стаціонарний стан( x1*,x2*)=(K1,K2 - α21K1), за якого співіснують обидва види і до якого сходяться розв'язки з любого початкового стану(x10, x20)>0. При K2/K121 система матиме єдиний стійкий стаціонарний стан (x1*, x2*)=(K1, 0), за якого чисельність другого виду рівня нулю.

Отже, якщо коефіцієнт інгібування α21 відносно малий, то два види можуть ще існувати, хоча чисельність аменсала зменшується. Якщо ж коефіцієнт α21 достатньо великий, то спостерігається повне витіснення аменсала.

Приклади[ред.ред. код]

Наприклад, деякі плісняві гриби виділяють антибіотики, що пригнічують ріст бактерій; при цьому бактерії не впливають на гриби.

Аменсалізм широко поширений у взаємовідносинах видів рослин. Інгібуючим фактором виступає або створення негативного середовища (однобічне, рідше, взаємне), або виділення інгібітором в оточуюче середовище певних прижиттєвих виділень, негативно впливають на рослину-аменсал (алелопатія).

Прикладом однобічного створення негативного середовища може служити вплив дерев-домінантів на види мохового та трав'яного ярусів. Під пологом дерев зменшується освітленість, підвищується вологість повітря. При розкладі опаду дерев ґрунти збіднюються, оскільки при цьому утворюються кислоти, що сприяють вимиванню елементів мінерального живлення в глибину грунтового шару. Цей процес особливо активний у ялиновому лісі, оскільки ялина є сильним утворювачем негативного середовища. Витривалі види, які беруть участь у надгрунтовому покриві, компенсують пагубність цього впливу та забезпечують екологічну рівновагу у такому лісі. При цьому дерева (інгібітори) не вступають у конкурентні відносини з видами надґрунтового покриву (аменсалами), оскільки конкуренція включає змагання між видами при використанні певного ресурсу середовища. У тропічних океанах поширене явище, зване «червоним припливом». Динофітові водорості накопичують у собі сакситоксин, який пригнічуює конкурентів і захищає від хижаків. Коли цих водоростей стає багато, вода набуває червонуватого відтінку і стає небезпечна для більшості живих організмів, включаючи риб і донну фауну. Ще одним прикладом є гриб пеніцил, який виділяє антибіотик, що подавляє розвиток бактерій.

Приклад взаємного створення негативного середовища − взаємовідносини сфагнових мохів та судинних рослин на болоті. Між сфагновими мохами, які необмежено ростуть вгору, та судинними рослинами − вересовими (багно, болотний мирт, андромеда, журавлина), сосною та деякими осоками − складаються відносини взаємного аменсалізму без конкуренції. Сфагнові мохи досить швидко ростуть, підвищують рівень болота та поступово ховають у своїй товщі багаторічні живі органи квіткових рослин, виступаючи інгібіторами. Це приводить до пригнічення квіткових рослин, які вимушені переміщувати свої кореневища та корені як вгору, так і до ділянок болота, де поверхня наростає не настільки швидко. У свою чергу квіткові рослини затінюють мохи опалим листям, що призводить до уповільнення їхнього росту. Таким чином, між сфагновими мохами та квітковими рослинами встановлюється рівноваго «взаємного пригнічення» без виникнення конкурентних взаємовідносин.

Посилання[ред.ред. код]

  • Сытник К. М., Брайон А. В., Гордецкий А. В., Брайон А. П. Словарь-справочник по экологии. — К. : Наукова думка, 1994. — 665 с. — ISBN 5-12-001885-8.