Архіпелаг особливого призначення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Архіпелаг особливого призначення»
Книжка «Архіпелаг особливого призначення» (2006)
Автор Сергій Шевченко
Дизайн обкладинки Сергій Шевченко
Країна Україна Україна
Мова українська
Тема Соловецька трагедія, репресії в СРСР
Жанр нариси, статті
Місце Київ
Укр. видавництво Фенікс
Виданий 2006
Сторінки 368, 32 арк. іл.
Тираж 1 000
ISBN 966-651-327-7

«Архіпела́г особли́вого призна́чення» — збірка історичних нарисів і статей українського письменника Сергія Шевченка.

Зміст[ред. | ред. код]

В основі творів — розсекречені архівні документи спецслужб України і Російської Федерації, матеріали музейних фондів та приватних колекцій. Видання ілюстроване фотознімками Соловків, Карелії, інших місць, де функціонували установи ГУЛАГу[1].

Перша частина книжки має назву  — «Пам'ять Соловків». Архіпелаг особливого призначення — це, на думку автора, і біломорські острови, які в'язні називали «Радянським Союзом у мініатюрі», і сам СРСР, що був комуністичним архіпелагом планетарного виміру. І якщо світова історія, за висловом Гейне, «лежить під кожним надгробком», то історія СРСР — ще й у численних розстрільних ямах… Свідчення цього — долі Мирослава Ірчана, Гео Шкурупія, Василя Вражливого-Штанька, Матвія Яворського, Михайла Полоза, Ничипора Миколенка, Миколи Зайця та деяких інших знаних діячів українського «розстріляного відродження». Автор розкриває невідомі сторінки біографій деяких фігурантів сфабрикованої чекістами справи 1930-х років «Весна», розповідає про поїздки в 1990-х і 2000-х роках українських прочан до меморіалів жертвам репресій, створеним у Карелії (урочище Сандармох) та на Соловках.

Друга частина книжки — «Мозаїка червоної епохи» — це штрихи до портрета СРСР: трагічні сторінки епопеї будівництва Біломорканалу, Голодомор-геноцид 1932—1933 років, таємниці скарбів Києво-Печерської лаври, розповіді про радянських розвідників Павла Макарова і Миколу Кузнецова, Кучино — останній заповідник ГУЛАГу. З подій недалекого минулого — Чорнобильська катастрофа очима КГБ.

Як член редколегії 3-томника «Остання адреса: до 60-річчя соловецької трагедії» (1997—1999) автор «Архіпелагу…» очолював експедиції, що віднайшли в архівах ФСБ РФ унікальні документи про політв'язнів-українців, надрукував про них низку газетних статей — це все стало частиною творчого доробку, який переріс у книжки.

Більша частина тиражу збірника «Архіпелаг особливого призначення» надійшла до мережі публічних бібліотек як соціально значуще видання. Ця книжка логічно продовжує творчий проект 2001 року — збірник публіцистики «Українські Соловки», виданий у співавторстві з істориком Дмитром Вєдєнєєвим. За серію статей, покладених в основу «Українських Соловків», секретаріат Національної спілки журналістів України визнав Сергія Шевченка переможцем у конкурсі професійної майстерності 2003 року.

Рецензії та відгуки[ред. | ред. код]

  • В первой части «Архипелага…» речь идет о лагерях на Севере России, месте массовых расстрелов — урочище Сандормох в Карелии, судьбах украинских политузников-соловчан…

В сборнике помещены статьи о провокаторе Антоне Биленьком-Березинском, о трагических судьбах фигурантов дела 1930-х годов «Весна», о паломничестве украинцев в Карелию и на Соловки в наше время, а также интервью с Николаем Малышко — соавтором установленного в урочище Сандормох Казацкого креста «Убиенным сынам Украины»[2] (рос.).

Анотації[ред. | ред. код]

«Під час нічного обшуку в оселі Гео Шкурупія на вулиці Короленка, 51, було вилучено чужу записку: „Сьогодні я сяду на бюст Сталіна (Сосо Джугашвілі). Ол. Влизько“. На допиті підслідний пояснив, що папірця написав глухуватий письменник Влизько, який колись в Одесі напідпитку сів на бюст Леніна. Слідчий долучив до кримінальної справи цю „записку-памфлет на т. Сталіна“ як „документ, що характеризує Шкурупія“ (вчасно, мовляв, не заявив про „контрреволюційну витівку“ і зберігав записку „мерзенного контрреволюційного змісту“).

Долучили до справи й витяг з листа, надісланого Шкурупієм до Німеччини (автор пропонував редакції берлінської газети надрукувати його оповідання „У долині річки Іро“). Підшили, вклавши до конвертика, і знайдений сином письменника чужий партквиток на прізвище якогось Бродського (розшукати власника цього документа слідчому нібито не вдалося).

Решта звинувачень — голослівні, наклепницькі заяви „сознавшегося“ Олекси Влизька і провокатора Антона Біленького-Березинського (того і того згодом засудять і розстріляють). Останній давав розлогі брехливі показання, „приписав“ Гео Шкурупія, з яким лише раз бачився, до міфічної київської терористської групи (Косинка, Влизько, Микола Любченко, Шкурупій). Спільно із двома такими ж осередками у Харкові київська група нібито готувала напад на урядову трибуну під час урочистостей. Об'єкти теракту — Павло Постишев і шеф НКВД Всеволод Балицький…»

Нагороди[ред. | ред. код]

За збірник «Архіпелаг особливого призначення» його автора відзначено Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2007)[3][4].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. — К.: Фенікс, 2006
  • Людмила Мех. За «Українськими Соловками» — «Архіпелаг…» // Український лідер, 12.02.2007
  • Віктор Шпак. Архіпелаг особливого призначення у дослідженнях журналіста // Урядовий кур'єр, 23.02.2007
  • Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013. — C. 589

Посилання[ред. | ред. код]